Рішення № 73522529, 13.04.2018, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

13 квітня 2018 року Справа № 926/4076/17

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В. за участю секретаря судового засідання Чепишка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу №926/4076/17

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз"

про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за неналежне виконання грошового зобов'язання у сумі 128 475,82 грн.

представники:

від позивача – ОСОБА_1, довіреність від 28.09.2017 року № 14-162;

від відповідача – ОСОБА_2, довіреність від 02.01.2018 року № 007.1ДР-2-0118.

СУТЬ СПОРУ: публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовом до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернівцігаз" про стягнення боргу за неналежне виконання грошового зобов’язання по договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 року № 13-250-Б у сумі 128475,82 грн., у тому числі 38153,13 грн. інфляційних втрат, які нараховані за період з 20.05.2015 року по 30.11.2015 року, та 90391,69 грн. трьох процентів річних, які нараховані за період з 20.03.2015 року по 22.12.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату за переданий йому природній газ по договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 року № 13-250-Б (далі – договір №13-250-Б), внаслідок чого йому нараховано інфляційні втрати та три відсотки річних.

Відповідач у наданому суду відзиві на позов проти позовних вимог заперечує, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки:

- уклавши додаткову угоду від 31.12.2013 року №2, сторони змінили порядок нарахування пені, а саме вирішили, що вона буде нараховуватись на заборгованість, що виникла станом на 20 число місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору №13-250-Б в частині поставки газу. Відтак, враховуючи, що дія вказаного договору в частині поставки газу закінчилась 30.06.2015 року, то починаючи з 20.07.2015 року у відповідача настає відповідальність за невиконання умов договору в частині розрахунку за поставлений природний газ, а тому вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних є безпідставними;

- сторонами визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється відповідачем на підставі акту приймання-передачі газу за розрахунковий місяць. Відповідач направляв позивачу підписані ним акти приймання-передачі природного газу, однак позивач не надав доказів повернення відповідачу підписаних ним та скріплених його печаткою актів приймання-передачі газу, що свідчить про неможливість встановлення дати виникнення зобов’язань за спірним договором;

- відповідач не мав можливості самостійно впливати на розрахунки за природній газ, тому що договірне списання коштів по договору №13-250-Б здійснювалось із поточного рахунку відповідача із спеціальним режимом використання на поточний рахунок позивача із спеціальним режимом використання згідно нормативів розподілу коштів, затверджених постановою НКРЕКП, що свідчить про відсутність складу цивільного правопорушення і відповідно до ст.217 Господарського кодексу України та ст.614 Цивільного кодексу України позбавляє права позивача застосовувати до відповідача наслідки порушення грошового зобов’язання, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

У свою чергу позивач надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що з позицією та доводами відповідача він категорично не погоджується з наступних підстав:

1) жодне положення договору або закону не передбачає обумовленість зобов’язання з оплати природного газу фактом повернення покупцеві підписаного акту, а відповідач жодного разу не заперечував проти поставки та відповідно отримання ним, передбачених договором №13-250-Б обсягів природного газу. При цьому, позивач вказує, що обов’язок відповідача оплатити газ виникає з факту приймання-передачі природного газу, а не з факту повернення підписаного акту. Отже, посилання відповідача на несвоєчасність направлення позивачем актів приймання-передачі природного газу є необґрунтованими та не витримують жодної критики;

2) абзацом 2 пункту 6.2 договору №13-250-Б сторони передбачили, що за наявності заборгованості за попередні періоди відповідач перераховує кошти з поточного рахунку на поточний рахунку позивача із спеціальним режимом використання. Відтак, відповідач мав повну можливість забезпечити своєчасний розрахунок за поставлений газ з власного рахунку, не пов’язаного із спеціальним режимом використання, що спростовує посилання відповідача на те, що він позбавлений можливості впливати на розрахунки з позивачем.

У запереченнях відповідач спростовує позовні вимоги з тих же підстав, що зазначені у відзиві на позов.

Провадження у справі порушено ухвалою від 12.12.2017 року, справу до розгляду в судовому засіданні призначено на 11.01.2018 року. Ухвалою суду від 11.01.2018 року вирішено справу №926/4076/17 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження у справі, призначено підготовче засідання на 23.01.2018 року та запропоновано сторонам надати документи та вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 23.01.2018 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 07.02.2018 року. Надалі ухвалами суду від 07.02.2018 року, 19.02.2018 року та 05.03.2018 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 19.02.2018 року, 05.03.2018 року та 16.03.2018 року.

Ухвалою суду від 16.03.2018 року закрито підготовче провадження у справі №926/4076/18 та розпочато її розгляд по суті. Справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні о 15:00 27.03.2018 року в режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції за участю представника позивача покладено на Київський апеляційний господарський суд.

27 березня 2018 року у призначений час до Господарського суду Чернівецької області з’явився представник відповідача. Проте судове засідання не відбулося у зв’язку тим, що у приміщенні суду в той час було відсутнє електропостачання, що підтверджується актом від 27.03.2018 року №1 (долучений до матеріалів справи).

Ухвалою суду від 27.03.2018 року відкладено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 13.04.2018 року за участю представників сторін. Судове засідання, призначене на 13.04.2018 року, вирішено провести в режимі відеоконференції. Забезпечення проведення відеоконференції за участю представника позивача покладено на Київський апеляційний господарський суд.

Судове засідання 13.04.2018 року проводилось в режимі відеоконференції.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позові та відповіді на відзив, а тому просив суд позов задовольнити повністю.

Натомість представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав, що містяться у поданих ним відзиві на позов та запереченнях, відтак просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши обставини, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступне.

04 січня 2013 року між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Продавець) і публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Чернівцігаз» (Покупець) укладено договір №13-250-Б на купівлю-продаж природного газу (далі – договір №13-250-Б).

У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України: «Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.»

Сторонами не надано, а у матеріалах справи відсутні докази розірвання або визнання договору №13-250-Б недійсним.

За договором №13-250-Б позивач зобов'язується передати у власність відповідачу у 2013-2015 роках природний газ (далі - газ), а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору (пункт 1.1 у редакції додаткової угоди від 22.12.2014 року №8).

Відповідно до п.1.2 договору №13-250-Б: «Газ, що продається за Договором, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, які є кінцевими споживачами газу.»

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на вищевикладене, дослідивши зміст договору №13-250-Б, суд встановив, що даний договір є укладеним, оскільки між сторонами існувала домовленість, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Пунктом 11 договору №13-250-Б передбачено, що він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013 року, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2013 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

У подальшому сторони уклали додаткові угоди від 31.12.2013 року №2, від 22.12.2014 року №8 та від 23.03.2015 року №11, якими продовжили строк дії договору №13-250-Б в частині реалізації газу до 31.12.2014 року, 31.03.2015 року та 31.12.2015 року відповідно.

Разом з тим, пунктом 2 додаткової угоди від 19.06.2015 року №15 сторони вирішили внести зміни до пункту 11 договору №13-250-Б та викласти його у наступній редакції: «Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013 року, і діє в частині реалізації газу до 30.06.2015 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.»

При цьому, у п.1 додаткової угоди від 19.06.2015 року №15 сторони погодились вважати договір №13-250-Б таким, що припинив дію в частині поставки природного газу з 01.07.2015 року.

Із зазначеного суд констатує, що строк договору №13-250-Б почався 01.01.2013 року і діяв у частині реалізації (поставки) газу по 30.06.2015 року.

Згідно із п.2.1 договору №13-250-Б (у редакції додаткової угоди від 23.03.2015 року №11) позивач передає відповідачу в період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року газ в обсязі до 51871,666 тис. куб. м (п’ятдесят один мільйон вісімсот сімдесят одна тисяча шістсот шістдесят шість), у 2013 році - 22058,984 (тис. куб. м); у 2014 році - 18385,777 (тис. куб. м); у 2015 році - до 11426,905 (тис. куб. м).

У п. 2.1.1 договору №13-250-Б зазначено, що обсяги газу, які планується передати за договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.

Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі ± 5 % (плюс/мінус п'ять відсотків) від узгодженого сторонами згідно з пунктом 2.1 договору планованого обсягу продажу газу без коригування планованого обсягу (п.2.1.2 договору №13-250-Б).

У відповідності до п.3.1 договору №13-250-Б позивач передає відповідачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України з Російською Федерацією, та в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему. Право власності на газ переходить від Продавця до Покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.3.3 договору №13-250-Б).

За приписами п.3.4 договору №13-250-Б не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язується надати позивачеві підписані та скріплені печаткою відповідача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути відповідачу один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п.5.1 договору №13-250-Б ціна (граничний рівень ціни) на природний газ установлюється НКРЕ.

У п.5.2 договору №13-250-Б сторони визначили, що ціна за 1000 куб. м газу становить 3509,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом, крім того податок на додану вартість за ставкою - 20 %. До сплати ціна за 1000 куб. м. газу - 3 509,00 гривень, крім того ПДВ - 20% - 701,80 грн., усього з ПДВ - 4210,80 гривень.

У разі зміни НКРЕ ціни на природний газ вона є обов'язковою для сторін за договором з моменту введення її в дію, про що сторонами підписується додаткова угода до договору (п.5.3 договору №13-250-Б).

Так, сторони змінювали п.5.2 договору №13-250-Б та встановлювали наступну ціну на 1000 м. куб. газу з ПДВ:

з 01.07.2013 року 4150,80 грн. – додаткова угода №1 від 10.07.2013 року;

з 01.01.2014 року 2937,60 грн. – додаткова угода №2 від 31.12.2013 року;

з 18.03.2014 року 4824,00 грн. – додаткова угода №3 від 28.04.2014 року;

з 01.05.2014 року 5668,80 грн. – додаткова угода №4 від 07.05.2014 року;

з 01.09.2014 року 5848,80 грн. – додаткова угода №5 від 05.09.2014 року;

з 01.11.2014 року 6120,00 грн. – додаткова угода №6 від 10.11.2014 року;

з 01.12.2014 року 7080,00 грн. – додаткова угода №7 від 08.12.2014 року;

з 01.02.2015 року 6840,00 грн. – додаткова угода №9 від 05.02.2015 року;

з 01.03.2015 року 10680,00 грн. – додаткова угода №10 від 10.03.2015 року;

з 01.04.2015 року 8640,00 грн. – додаткова угода №12 від 03.04.2015 року;

з 01.05.2015 року 8172,00 грн. – додаткова угода №13 від 12.05.2015 року;

з 01.06.2015 року 7920,00 грн. – додаткова угода №14 від 03.06.2015 року.

Пунктом 5.4 договору №13-250-Б встановлено, що загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач відповідно до договору №13-250-Б поставив відповідачу газу на загальну суму 213491049,83 грн., що підтверджуються актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2013 року на суму 19130068,63 грн., від 28.02.2013 року на суму 17390692,43 грн., від 31.03.2013 року на суму 15509016,44 грн., від 30.04.2013 року на суму 8608934,28 грн., від 31.05.2013 року на суму 613437,77 грн., від 30.06.2013 року на суму 222574,46 грн., від 31.07.2013 року на суму 233250,06 грн., від 31.08.2013 року на суму 156958,36 грн., від 30.09.2013 року на суму 294432,85 грн., від 31.10.2013 року на суму 4672734,05 грн., від 30.11.2013 року на суму 8036168,80 грн., від 31.12.2013 року на суму 17570120,56 грн., від 31.01.2014 року на суму 10984315,04 грн., від 28.02.2014 року на суму 12605409,05 грн., від 31.03.2014 року на суму 7462182,59 грн., від 30.04.2014 року на суму 4481587,66 грн., від 31.05.2014 року на суму 490719,67 грн., від 30.06.2014 року на суму 307214,95 грн., від 31.07.2014 року на суму 228197,54 грн., від 31.08.2014 року на суму 259568,69 грн., від 30.09.2014 року на суму 266793,01 грн., від 31.10.2014 року на суму 3124961,20 грн., від 30.11.2014 року на суму 14795693,64 грн., від 31.12.2014 року на суму 25926606,00 грн., від 28.02.2015 року на суму 21005215,92 грн., від 31.03.2015 року на суму 9596268,36 грн., від 30.04.2015 року на суму 8124312,96 грн., від 31.05.2015 року на суму 844592,54 грн. та від 30.06.2015 року на суму 549022,32 грн.

У свою чергу відповідач сплатив позивачу за період з 01.01.2013 року по 31.08.2015 року 211850265,98 грн., що підтверджується бухгалтерськими довідками позивача (а. с. 80-93).

Разом з тим, згідно заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.11.2015 року №26-8096/1.2-15 позивач на підставі ст.601 ЦК України зарахував борг відповідача по договору №13-250-Б у сумі 74054,64 грн. у рахунок заборгованості позивача перед відповідачем по договорах від 30.01.2014 року №14-112-ТН, №14-113-ТБ та №14-49-ПР.

Іншою заявою від 22.12.2015 року №269796/1.2-15 позивач також на підставі ст.601 ЦК України зарахував борг відповідача по договору №13-250-Б у сумі 1536746,12 грн. у рахунок погашення заборгованості позивача перед відповідачем по договорах від 30.01.2014 року №14-112-ТН, №14-113-ТБ та №14-49-ПР. При цьому, у даному листі зазначено, що зобов’язання по вказаними договорами є припиненими з 16.12.2015 року.

Таким чином, відповідач повністю сплатив позивачу вартість отриманого газу по договору №13-250-Б, що не заперечується представниками сторін.

Водночас позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, оскільки вважає, що відповідач у порушення пункту 6.1 договору №13-250-Б несвоєчасно здійснював оплату отриманого ним газу, внаслідок чого йому нараховано за зобов’язаннями квітня, травня і червня 2015 року 38153,13 грн. інфляційних втрат та за зобов’язаннями лютого-червня 2015 року 90391,69 грн. 3% річних.

У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України: «Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».

За умовами п.6.1 договору №13-250-Б (у редакції додаткової угоди від 28.04.2014 року №3, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється відповідачем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Як вже зазначено вище, п.3.4 договору №13-250-Б передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язується надати позивачеві підписані та скріплені печаткою відповідача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути відповідачу один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов’язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 193 ГК України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, які у певних умовах ставляться. Дана норма кореспондується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч.1 ст.662 ЦК України).

У висновках Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення за II півріччя 2014 року зазначено, що до правовідносин купівлі-продажу не можуть бути застосовані загальні положення ст. 530 ЦК України, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з таких правовідносин, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме: ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. (постанова Верховного Суду України від 30.09.2014р. у справі №3-121 гс14).

Статтею ст.627 ЦК України передбачено, що: «Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.»

За приписами статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Аналізуючи зміст договору №13-250-Б, суд дійшов висновку, що, встановлюючи порядок розрахунків за фактично переданий газ, а саме до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу, сторони, таким чином, визначили взаємні права та обов'язки: відповідач зобов'язаний був надати підписані та скріплені печаткою акти приймання - передачі природного газу, а позивач - підписати та повернути зазначені акти, або надати письмову відмову від їх підписання.

Отже, сторони у договорі визначили, що акт приймання-передачі є суттєвим елементом встановлених між ними правовідносин, який має бути підписаний сторонами, і тільки тоді є підставою для остаточного розрахунку за придбаний газ за розрахунковий місяць, а тому договір як джерело матеріального права при вирішенні спору підлягав застосуванню у повному обсязі згідно зі статтями 6, 11 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.04.2014р. у справі №911/27/25/13-г (3-7гс14).

Згідно статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Крім того, відповідно пункту 8.7 розділу «Документальне оформлення приймання-передачі природного газу» Порядку доступу та приєднання до єдиної газотранспортної системи України, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 19.04.2012р. №420 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2012р. за № 721/21034 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), акти приймання-передачі газу є підставою для розрахунків.

Із матеріалів справи видно, що відповідач належним чином виконав умови п.3.4 договору №13-250-Б та направив позивачу акти приймання-передачі природного газу, оскільки такі останнім підписані та надані суду. У свою чергу відповідач заперечує факт отримання підписаних позивачем та скріплених його печаткою актів приймання-передачі природного газу по договору №13-250-Б.

У підготовчих засіданнях по даній справі суд неодноразово усно роз’яснював представникам позивача про те, що вони можуть надати суду докази відправлення відповідачу актів приймання-передачі газу, що підтверджується технічним записом судових засідань у режимі відеоконференції. Натомість представники позивача усно заявляли про можливість подання таких доказів та у зв’язку з цим двічі просили суд відкласти розгляд справи у межах підготовчого провадження для долучення таких доказів до відповіді на відзив, оскільки через розгалужену структуру ПАТ «НАК «Нафтогаз України» збирання всіх необхідних документів потребує тривалого часу. Разом з тим, як вбачається із поданої позивачем відповіді на відзив останній не пов’язує факт отримання відповідачем підписаних позивачем та скріплених його печаткою актів приймання-передачі газу, оскільки вважає, що у будь-якому випадку відповідач зобов’язаний був сплатити вартість газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За змістом ч.3, 4 ст.13 та ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, частинами 1, 2 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Таким чином, суд констатує, що позивач не надав доказів направлення відповідачу актів приймання-передачі природного газу по договору №13-250-Б.

Відповідно до ч.4 ст.512 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Положеннями п.1 ст.614 ЦК України унормовано, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем обов’язку щодо сплати вартості отриманого ним природного газу у строк до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки, зумовлене простроченням позивача свого обов’язку щодо надсилання підписаних ним та скріплених його печатку актів приймання-передачі природного газу у порядку, визначеному п.3.4 договору №13-250-Б.

Зазначені обставини виключають вину відповідача та є підставою для відмови у задоволенні позову.

При цьому, факт оплати відповідачем коштів за отриманий газ не свідчить про настання строку оплати, а є виконанням його зобов’язань у відповідності до п.6.1 договору.

Доводи позивача про те, що пунктом 6.1 договору №13-250-Б чітко встановлено дату остаточного розрахунку - до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, яка не залежить від оформлення актів приймання-передачі, суд вважає необґрунтованими, оскільки договір слід розглядати при дослідженні всіх його умов в комплексі, та з аналізу яких вбачається, що остаточний розрахунок здійснюється до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного та повернутого покупцю акту приймання-передачі, доказів чого позивачем надано не було.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду від 08.08.2016р. у справі №911/33/16, від 11.08.2016р. у справі №906/12/16, від 22.03.2017 року у справі №922/2812/16 та від 11.12.2017 року у справі №922/30/16.

Разом з тим, керуючись п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне зазначити про безпідставність наступних заперечень відповідача проти позову.

Так, як зазначено вище, відповідач у відзиві на позов стверджує, що, уклавши додаткову угоду від 31.12.2013 року №2, сторони змінили порядок нарахування пені, а саме вирішили, що вона буде нараховуватись на заборгованість, що виникла станом на 20 число місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору №13-250-Б в частині поставки газу. Відтак, враховуючи, що дія вказаного договору в частині поставки газу закінчилась 30.06.2015 року, то починаючи з 20.07.2015 року у відповідача настає відповідальність за невиконання умов договору в частині розрахунку за поставлений природний газ, а тому вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних є безпідставними.

З такими твердженнями відповідача погодитись не можна у зв’язку з тим, що п.6.1 договору №13-250-Б (у редакції додаткової угоди від 28.04.2014 року №3, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється відповідачем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Згідно із п.7.2 договору №13-250-Б: «У разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1 Договору Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.»

Додатковою угодою від 31.12.2013 року №2 сторони погодились викласти п.7.2 договору №13-250-Б в наступній редакції: «У разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу (Розділ ХІ Договору), Покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, Покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити Продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.6.1 договору).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч. 2 ст. 549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).

У той же час за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).

Отже, пеня має відмінну від 3% річних та інфляційних втрат правову природу, а тому положення п.7.2 договору №13-250-Б щодо порядку нарахування пені не підлягають застосування при нарахуванні 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, суд відхиляє твердження відповідача про те, що він не мав можливості самостійно впливати на розрахунки за природній газ та у світлі зазначеного суд зауважує, що відповідно до п.6.2 договору №13-250-Б:

«Оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ.

За наявності заборгованості Покупець перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця.»

Додатковими угодами редакція вказаного пункту договору №13-250-Б не змінювалась.

У відповідності до статті 1 Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 р. № 217 (далі - Порядок), який був чинним на момент виникнення між сторонами спірних відносин: «цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.»

Таким чином, вказаним Порядком встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Порядок не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 року у справі №910/16072/16.

Більше того, суд вважає правомірними твердження позивача про те, що відповідач за умовами абз.2 п.6.1 договору №13-250-Б мав можливість перерахувати оплату за поставлений йому газ з свого поточного рахунку, що не пов’язаний із спеціальним режимом використання.

Суд зазначає, що згідно із ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому, як встановлено вище, сторони здійснювали розрахунки між собою не тільки через поточні рахунки із спеціальним режимом використання, а й на підставі заяв позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог.

У свою чергу відповідач не заперечує факту зарахування боргу перед позивачем по договору №13-250-Б у сумі 1610800,76 грн. у рахунок заборгованості позивача перед відповідачем по договорах від 30.01.2014 року №14-112-ТН, №14-113-ТБ та №14-49-ПР.

Відтак, твердження відповідача про відсутність можливості впливу на розрахунки за природній газ отриманий по договору №13-250-Б є безпідставними, проте не випливають на висновок суду про необґрунтованість позовних вимог.

Таким чином, суд вирішив, що у задоволенні позову слід відмовити з підстав недоведення позивачем факту надсилання відповідачу підписаних ним та скріплених його печаткою актів приймання-передачі природного газу, які згідно умов договору №13-250-Б є підставою для остаточного розрахунку між сторонами.

Судовий збір у порядку статті 129 ГПК України покласти на позивача.

Керуючись пунктом 9 частини 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, статтями 2, 4, 5, 20, 129, 194, 196, 219, 222, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повне рішення складено та підписано 20 квітня 2018 року.

Суддя І.В. Марущак