Постанова № 73521989, 16.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/1280/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Сапіги В.П.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

за участі секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 січня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Братасюк В.М. в порядку спрощеного провадження, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, треті особи: Комунальна медична установа «Міська клінічна лікарня №3», Збаразька центральна районна комунальна лікарня, Тернопільська комунальна міська лікарня №2 про зобов’язання призначити та виплатити грошову допомогу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася в суд з адміністративним позовом до Тернопільського об’єднаного управління ПФУ Тернопільської області (далі - Управління), треті особи Комунальна медична установа «Міська клінічна лікарня №3», Збаразька центральна районна комунальна лікарня, Тернопільська комунальна міська лікарня №2 з вимогами про зобов’язання призначити та виплатити допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до п.7-1 прикінцевих положень ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.04.2017 відповідачем було призначено їй пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак в порушення п. 7-1 прикінцевих положень ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при призначенні пенсії за віком їй не виплачено грошову допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Листом від 05.10.2017р. №295/М-11 Управління відмовило їй у виплаті спірної грошової допомоги, вказавши, що для її отримання їй необхідно документально підтвердити наявність в закладах охорони здоров'я, де вона працювала такого структурного підрозділу як клініко-діагностична лабораторія або проходження атестації за спеціальністю «лаборант клініко-діагностичної лабораторії», а також надати уточнюючу довідку, що з 05.05.2016 вона працює за основним місцем роботи. Вважає таку відмову незаконною з огляду на те, що у неї наявна необхідна кількість страхового стажу на спеціальних посадах для виплати даної грошової допомоги і жодним нормативно-правовим документом не передбачено надання вищезазначених підтверджуючих документів для виплати допомоги.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09.01.2018 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, йола оскаржила ОСОБА_2, вважаючи таке незаконним у зв’язку з тим, що прийняте з неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тими ми ж доводами, що й адміністративнимй позов, зазначаючи при тому, що відповідачем не було враховано, що у неї є в наявності необхідна кількість страхового стажу на спеціальних посадах для виплати грошової допомоги, згідно п. 7-1 прикінцевих положень ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується записами в її трудовій книжці. Крім того, відповідно до п.4.2. постанови Правління ПФУ від 25.11.2005 №22-1, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформления у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Щодо вимоги надати уточнюючу довідку про те, що вона з 05.05.2016 працює за основним місцем роботи зазначає, що в Пенсійному фонді України та його структурних підрозділах діє система персоніфікованого обліку, за допомогою якого відповідач зокрема організовує ведення обліку відомостей про застраховану особу та може отримати відомості про те, що позивач з 05.05.2016 працює за основним місцем роботи. Також вказує, що така вимога не передбачена жодним нормативно-правовим актом. Звертає увагу, що оскільки в матеріалах справи у відповідності до ч.1 ст. 259 КАС України клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження немає, суд першої інстанції не мав права проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, що позбавило позивача ознайомитись із запереченнями відповідача та надати свої пояснення щодо них, отримати пояснення від третіх осіб у справі.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з’явились, що у відповідності до ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.4 ст.229, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши апеляційну скаргу в межах її доводів, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволення з наступних мотивів.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні норми чинного законодавства та обставини справи.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 03.04.2017 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Згідно записів трудової книжки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, працювала:

- з 13.08.1980 до 30.10.1980 на посаді середнього медлаборанта в Чернівецькій міській клінічній лікарні №3;

- з 01.11.1980 до 01.10.1981 на посаді фельдшера-лаборанта в Чернівецькій міській клінічній лікарні №3;

- з 26.10.1981 до 28.06.1982 на посаді фельдшера-лаборанта в Збаразькій центральній районній комунальній лікарні;

- з 14.07.1982 до 30.10.1987 на посаді лаборанта в Медико-санітарній частині «Тернопільський комбайновий завод»;

- з 01.11.1987 до 12.03.1996 на посаді фельдшера-лаборанта в Медико-санітарній частині «Тернопільський комбайновий завод»;

- з 11.03.1996 до 11.02.2016 на посаді лаборанта клінічної лабораторії в Відділковій клінічній лікарні ст.Тернопіль ДТГО «Львівська залізниця»;

- з 12.02.2016 до 04.05.2016 па посаді лаборанта (медицина) клініко-діагностичної лабораторії відділу платних медичних послуг КП «Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр» Тернопільської міської ради;

- з 05.05.2016 і по час звернення до суду на посаді лаборанта (медицина) клініко-діагностичної лабораторії відділу платних медичних послуг КП «Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр» Тернопільської міської ради.

02.10.2017 ОСОБА_2 звернулася до Управління з заявою про надання пояснень щодо невиплати їй грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій як працівнику охорони здоров’я.

Листом №295/М-11 від 05.10.2017 Тернопільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області повідомило позивача, що для врахуванням періодів роботи в медичних закладах необхідно документально підтвердити наявність у них структурного підрозділу як клініко-діагностична лабораторія або проходження атестації за спеціальністю «лаборант клініко-діагностичної лабораторії». Також запропоновано надати уточнюючу довідку, що з 05.05.2016 вона працює за основним місцем роботи, після чого буде розглядатися питання щодо виплати грошової допомоги.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з метою захисту порушеного права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності документально підтвердженого факту наявності в медичних закладах, у яких працювала позивач на посадах фельдшера-лаборанта (лаборанта), структурного підрозділу як клініко-діагностична лабораторія, а також у зв’язку з ненаданням доказів проходження позивачем атестації за спеціальністю «лаборант клініко-діагностичної лабораторії», які судом не здобуто.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, колегія суддів апеляційного адміністративного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до статей 1, 3, 8 Основного Закону Україна є соціальною та правовою державою, де найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, де права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, де утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, де визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до п. «е» статті 55 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років.

Пунктом 7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків -35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".

Відповідно до п.5 наведеного вище Порядку грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993, до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи на посадах лікарів та середнього медичного персоналу.

Назви професій і посад, які відносяться до середнього медичного персоналу та дають право на призначення пенсії за вислугу років (в тому числі виплату грошової допомоги) визначено довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників (наказ МОЗ від 29.03.2002 №117) та Наказом МОЗ від 23.10.1991 №146 та від 23.11.2007 №742.

Номенклатурою спеціальностей середніх медичних працівників до середнього медичного персоналу віднесено наступні спеціальності: фельдшер, лаборант клініко- діагностичної лабораторії.

Згідно частин 1,2 ст.77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статі 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно положень ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається зі змісту Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 та наказів МОЗ України в сфері медичної діяльності до середнього медичного персоналу відносяться особи, які отримали спеціальну освіту та відповідну кваліфікацію в середніх медичних навчальних закладах і допущені в установленому порядку до медичної діяльності.

В установленому законом порядку позивач була допущена до медичної діяльності медичних закладах, що підтверджується її трудовою книжкою.

Згідно трудової книжки, виданої на ім’я (Бербих) ОСОБА_2, позивач станом на день призначення пенсії мала стаж роботи у закладах охорони здоров'я на посадах медлаборанта, фельдшера-лаборанта, лаборанта, який становив понад 30 років.

Наказом Тернопільської відділкової лікарні «Львівська залізниця» №155 від 11.12.98 позивачу присвоєно першу кваліфікаційну категорію лаборанта клініко-діагностичної лабораторії.

Наказом Державного закладу «Відділкової клінічної лікарні ст.Тернопіль ДТГО «Львівська залізниця» №53/ос від 26.02.2015 ОСОБА_3 підтверджено вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «Лабораторна справа (клініка)».

Наказом Державного закладу «Відділкової клінічної лікарні ст.Тернопіль ДТГО «Львівська залізниця» №13 від 25.03.2010 ОСОБА_3 підтверджено вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «Лабораторна справа (клініка)».

Необхідно звернути увагу, що Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою КМУ від 04.11.1993 № 909 передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) наступних закладів охорони здоров'я: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги тощо. Однак наведений перелік не містить будь-яких конкретних вимог щодо організаційно-правової форми указаних закладів та їх підпорядкованості. Навпаки, відповідно до примітки 2 до цього Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від відомчої належності закладів і установ. Крім того, згідно з приміткою 3 до названого Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Також необхідно звернути увагу, що відповідно до підпунктів 1-3 п.4.2. постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Разом з цим, відповідачем під час прийняття рішення у формі листа щодо виплати позивачу грошової допомоги не було проведено перевірки в закладах охорони здоров’я, де вона працювала, з метою встановлення такого структурного підрозділу як клініко-діагностична лабораторія або проходження атестації за спеціальністю «лаборант клініко-діагностичної лабораторії».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що періоди роботи позивача з 13.08.1980 по час призначення пенсії, які відображені в його трудовій книжці, слід зарахувати до стажу, який надає право на грошову допомогу, передбачену п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV. Відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Заслуговують на увагу доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, і в тому, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, яке виявлилось в наступному.

Пунктом 10 частини першої розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 15.12.2017) визначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

По даній адміністративній справі скорочене провадження було відкрито до набрання чинності редакції Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017, а рішення по суті позовних вимог прийнято після набрання вказаною вище редакцією КАС України, тобто вказана справа повинна розглядатись за правилами, що діють після набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України №2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно п.7 ч.3 цієї статті при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує, зокрема, думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

За приписами ч.1 ст.259 КАС України клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження подається у письмовій формі одночасно з поданням позовної заяви або може міститися у ній.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи такого клопотання позивача, суд першої інстанції в порушення процесуальних норм розглянув дану справу за правилами спрощеного позовного провадження, що позбавило позивача ознайомитись з запереченнями (відзивом) відповідача на позовну заяву та надати відповідь на відзив (заперечення).

Статтею 242 КАС України, зокрема визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до переконання про помилковий висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстави для задоволення позову, який ухвалений за відсутності документально підтвердженого факту наявності в медичних закладах, у яких працювала позивач на посадах фельдшера-лаборанта (лаборанта), структурного підрозділу як клініко-діагностична лабораторія, а також у зв’язку з ненаданням доказів проходження позивачем атестації за спеціальністю «лаборант клініко-діагностичної лабораторії». Такий висновок суду свідчить про неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи. При тому судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, яке в цілому призвело до неправильного вирішення справи.

Положеннями частин 1, 2 та 4 статті 317 КАС України визначено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Підсумовуючи викладене, постанова суду першої, з урахуванням приписів ст. 315, 317 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.

Відповідно до положень частин 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Колегія суддів, враховуючи понесені позивачем судові витрати у виді сплати судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 640 грн, які підтверджені квитанцією №0.0.882725597.1 від 31.10.2017 та апеляційної скарги у розмірі 960 грн, які підтверджені квитанцією №0.0.958449578.1 від 08.02.2018, вважає, що з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань підлягає стягненню на користь позивача понесені ним судові витрати розмірі 1600 гривень.

Керуючись статтями 229, 242, 243, 308, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 січня 2018 року у справі № 607/13557/17 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Зобов’язати Тернопільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області призначити та виплатити ОСОБА_2 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до п. 7-1 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (Код ЄДРПОУ 40377598) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) 1600 (одну тисячу шістсот) гривень понесених судових витрат у вигляді сплати судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повне судове рішення складено 20.04.2018.