Рішення № 73517266, 20.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 квітня 2018 року № 826/7916/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної авіаційної служби України до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Державної авіаційної служби України до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (далі - ПрАТ «Авіакомпанія МАУ» про стягнення заборгованості із сплати державних зборів за період з вересня по листопад 2013 року та за грудень 2014 року на загальну суму 8 883 420, 44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі положень статті 12 Повітряного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819 «Про затвердження Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях», звітів про діяльність ПрАТ «Авіакомпанія МАУ» згідно з ліцензією на провадження господарської діяльності з надання послуг із перевезення пасажирів повітряних транспортом, відповідач має сплачувати збори до Державіаслужби, через що йому пред'явлено рахунки-фактури за перевезення пасажирів та багажу повітряним транспортом за період з вересня по листопад 2013 року та за грудень 2014 року на загальну суму 8 883 420, 44 грн.

Зазначені рахунки-фактури відповідач не сплачує, посилаючись на те, що Податковим кодексом України, Законом України «Про адміністративні послуги», положеннями Конвенції про міжнародну цивільну авіацію не передбачено обов'язку по сплаті спірних зборів та платежів, тому рахунки-фактури позивача мають виключно інформативне навантаження та не зобов'язують його до вчинення жодних дій.

Ухвалою суду від 18 липня 2017 року відкрито провадження у даній справі, призначено судовий розгляд.

В судове засідання представники позивача та відповідача не з'явилися, подавши письмові заяви про розгляд справи за їхньої відсутності. Представник позивача при цьому позовні вимоги підтримав, а представник відповідача подав письмові заперечення щодо позову, проти розгляду справи у порядку письмового провадження не заперечували.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, а також відсутності заперечень з цього приводу з боку представників сторін, суд згідно з частиною четвертою статті 122 КАС України (в редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії) протокольною ухвалою від 07 вересня 2017 року перейшов у письмове провадження.

29 серпня 2017 року від відповідача до суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав порушення строків звернення до суду. В обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що доводи позивача стосовно поважності причин пропуску строку звернення до суду у зв'язку із вирішенням аналогічної справи в порядку господарського судочинства не заслуговують на увагу, оскільки розгляд Господарським судом міста Києва справи не позбавляв позивача права звернутися із позовом до суду адміністративної юрисдикції.

Вирішуючи зазначене клопотання, судом встановлено, що з метою стягнення заборгованості з відповідача, у березні 2014 року перший заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Державіаслужби звернувся з позовом до ПрАТ «Авіакомпанія МАУ» про стягнення суми державного збору за надані послуги з перевезення пасажирів і вантажу повітряним транспортом до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 квітня 2014 року провадження у справі в частині стягнення 1 786 271, 84 грн. було припинено, а в частині стягнення 8 883 420, 44 грн. задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 травня 2017 року за результатами розгляду апеляційної скарги ПрАТ «Авіакомпанія МАУ» провадження у справі припинено відповідно до пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з того, що предметом спору у справі є стягнення суми державного збору, що є обов'язковим платежем до Державного бюджету України, тому Державіаслужба у даних правовідносинах виконує владну управлінську функцію з організації надходження цього платежу до відповідного бюджету, тому правові підстави вважати цей спір таким, що виник з господарських правовідносин відсутні.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 910/25212/14 за позовом Першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державіаслужби до ПрАТ «Авіакомпанія МАУ» про стягнення суми державного збору за послуги з перевезення пасажирів і вантажів за липень 2014 року.

Таким чином, провадження у справі, що розглядалася Господарським судом міста Києва, припинено на підставі частини першої статті 11128 Господарського процесуального кодексу України на підставі висновку Верховного Суду України щодо непідсудності справи щодо стягнення державного збору господарському суду.

У червні 2017 року Державна авіаційна служба України звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, який є тотожним тому, що розглядався Господарським судом міста Києва, оскільки спір заявлений між тими самим сторонами, містить той же предмет позову.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Зважаючи на те, що доводи позивача щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду заслуговують на увагу, суд приходить до висновку про їх обґрунтованість через неможливість звернення позивача до адміністративного суду до припинення провадження у Господарському суді міста Києва, а відтак відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду.

Крім того, 09 листопада 2017 року позивачем подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду Верховним Судом України заяви Державіаслужби та Кабінету Міністрів України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2017 року у справі № 826/17492/16.

Позивач вважає, що оскільки предметом спору у даній справі № 826/7916/17 є сплата відповідачем державних зборів, нарахованих відповідно до пунктів 5,6 розділу ІІ Додатку 1 до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819 «Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних організаціях», то від рішення, прийнятого Верховним Судом України у справі № 21-1447а17 безпосередньо залежить результат розгляду даної справи.

Розглянувши зазначене клопотання позивача, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на те, що статтею 236 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) визначено підстави зупинення провадження у справі, а заявлена позивачем підстава не передбачена даною статтею, та не є такою, що унеможливлює подальше провадження в адміністративній справі № 826/7916/17.

08 грудня 2018 року позивачем подано клопотання про об'єднання в одне провадження адміністративних справ №826/13438/17, № 826/15267/17, № 826/15268/17, № 826/13458/17, № 826/7916/17 за позовами Державіаслужби до ПрАТ «Авіакомпанія МАУ» про стягнення сум заборгованості з підстав їх однорідності та доцільності розгляду у одному провадженні.

Відповідно до частини першої та другої статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного і того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Водночас, частиною третьою статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що об'єднання справ в одне провадження допускається до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.

Оскільки клопотання подано позивачем після початку розгляду справи № 826/7916/17 по суті та переходу у письмове провадження суд відмовляє у його задоволенні.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено таке.

Обставини справи свідчать про те, що Державіаслужба відповідно до рахунків-фактур № 98 від 17 грудня 2013 року на суму 2 986 271, 84 грн., № 2 від 11 січня 2014 року на суму 2 632 983, 20 грн., № 9 від 29 січня 2014 року на суму 2 332 538, 26 грн., № 20к від 29 січня 2014 року на суму 198 833, 87 грн., № 10 від 06 лютого 2014 року на суму 2 244 249, 78 грн., № 28к від 06 лютого 2014 року на суму 274 815, 33 грн., здійснила нарахування державних зборів до Державного фонду за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, на загальну суму 8 883 420, 44 грн., які пред'явила до сплати позивачу.

Правове регулювання сплати державних зборів, у тому числі за кожного пасажира та відправника вантажу при здійсненні регулярних та чартерних рейсів обґрунтовано позивачем статтею 12 Повітряного кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819 «Про затвердження Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях».

Згідно частини четвертої статті 12 Повітряного кодексу України для забезпечення реалізації основних напрямів державної політики у сфері авіаційної діяльності та використання повітряного простору України, утримання та забезпечення діяльності уповноваженого органу з питань цивільної авіації з метою виконання покладених на нього завдань та функцій, участі та представництва України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах діє Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 12 Повітряного кодексу України надходженнями Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях є державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності за надання прав на експлуатацію повітряних ліній.

Забезпечення надходження коштів та використання коштів Фонду здійснює уповноважений орган з питань цивільної авіації, як визначено частиною сьомою статті 12 Повітряного кодексу України.

Як вказує у позові Державіаслужба, суми зборів, зазначених у рахунках-фактурах, розраховані згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 року № 889, відповідно до якої Постанову Кабінету Міністрів від 28 вересня 1993 року № 819 «Про затвердження Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях» (далі - Постанова № 819) викладено у новій редакції та затверджено Положення про державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (далі - Положення № 819).

Відповідно до пункту 4 Положення № 819 державні збори сплачуються юридичними і фізичними особами у розмірах згідно з додатком, при цьому порядку та строків сплати зборів ні Положенням, ні законами України не встановлено.

У додатку до Положення № 819 передбачено розміри державних зборів за надання державних послуг з сертифікації, реєстрації, тощо. Іншими нормативно-правовими актами ставки зборів не визначено.

У пред'явлених рахунках-фактурах позивача застосовані ставки збору, що містяться у Додатку в колонці «Державні послуги» розділу ІІ «Експлуатація авіаційної техніки» в пункті 5 «Видача дозволів на експлуатацію повітряних ліній», яким встановлено наступні розміри державного збору за державну послугу - видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній:

- у межах України (у тому числі чартерні перевезення): під час подання заяви - 63,2 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 25,4 неоподатковуваних доходів на місяць;

- міжнародних (за винятком чартерних перевезень): під час подання заяви - 140,8 неоподатковуваних доходів на місяць; за видачу документа (свідоцтва, сертифіката, тощо) - 400 доларів США за маршрут.

У розділі «Додаткові показники коригування розмірів державного збору» передбачено, що державний збір збільшується з розрахунку:

- у межах України (у тому числі чартерні перевезення): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 0,5 доларів США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 2,5 долара США;

- міжнародних (за винятком чартерних перевезень): за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 2 долари США; за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 10 доларів США.

Отже, позивач використовував ставки збору за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній, визначених Додатком до Положення про державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819 «Про створення державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (в редакції постанови КМУ від 16 червня 1998 № 889), який є підзаконним нормативно-правовим актом.

Відповідно до статті 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Частина перша статті 67 Конституції України встановлює, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

До повноважень Верховної Ради України віднесено прийняття законів відповідно до пункту 3 статті 85 Конституції України.

Пунктом 1 частини другої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються система оподаткування, податки і збори.

Встановлення обов'язкових до сплати зборів, їх ставок, порядку і строків сплати, повинно здійснюватися лише законами, прийняття яких належить до виключних повноважень єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України.

Суд зазначає також, що у рішенні Конституційного Суду України від 23 червня 2009 року № 15-рп/2009 зазначено, що право встановлювати (скасовувати) загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), належіть до законодавчих повноважень Верховної Ради України . Це виключне повноваження передбачає і право парламенту визначати всі елементи правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі податкову ставку (розмір податку на одиницю оподаткування) та строки справляння податку.

З урахуванням наведених законодавчих та інших норм і положень, суд приходить до висновку, що встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 1993 року № 819 ставки зборів, які застосовувалися позивачем при формуванні рахунків-фактур, не створюють для відповідача обов'язку щодо їх сплати, оскільки встановлені не законом, прийнятим Верховною Радою України, а підзаконним актом Кабінету Міністрів України.

Окрім того, відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України податковий кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пункту 9.4 статті 9 Податкового кодексу України встановлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Як вже встановлено судом вище, застосована позивачем ставка збору встановлена у Додатку до Положення № 819 як ставка збору за видачу дозволів на експлуатацію повітряних ліній, тобто збору за надання прав на експлуатацію повітряних ліній, передбаченого в переліку джерел формування фонду в пункті 2 частин п'ятої статті 12 Повітряного кодексу України.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Повітряного кодексу України встановлено, що збір, визначений пунктом 2 частини п'ятої статті 12 цього Кодексу справляється до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюють справляння відповідних зборів згідно пункту 2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, яким передбачалося, що збори (плата, внески), не встановлені цим Кодексом як загальнодержавні або місцеві, але встановлені законодавчими актами України як обов'язкові платежі до набрання чинності цим Кодексом, справляються за правилами, встановленими цими законодавчими актами України до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюватимуть справляння відповідних зборів (плати, внесків)..

Закон України «Про адміністративні послуги» набрав чинності 07 жовтня 2012 року, та частиною п'ятою статті 20 зазначеного Закону визнано таким, що втратив чинність пункт 2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

З огляду на наведене, оскільки ставки збору використані позивачем при формуванні та пред'явленні відповідачу рахунків-фактур не передбачені Податковим кодексом України, а визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819, такі збори не справляються відповідно до чинного Закону України «Про адміністративні послуги» та втрату чинності пунктом 2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Твердження позивача, що надходження до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях наказом Міністерства фінансів України від 14 січня 2011 року № 11 «Про бюджетну класифікацію» за кодом 24061500 віднесено до розділу 20000000 «Неподаткові надходження» не доводить обґрунтованості позовних вимог, а класифікація доходів бюджету органом виконавчої влади сама по собі не визначає та не змінює правової природи платежу, а лише відповідно до статті 8 Бюджетного кодексу України використовується для складання і виконання державного і місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення фінансового аналізу в розрізі доходів, організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, кредитування, фінансування і боргу, а також для забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

Стосовно доводів позивача, що спірний державний збір фактично включено авіакомпанією до вартості квитків та послуг та має бути переданий за цільовим призначенням до спецфонду (Державного бюджету України) суд зазначає, що належних та переконливих доказів на підтвердження таких тверджень позивачем не надано.

Суд зазначає також, що відповідно до частини другої статті 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, чинної для України, жодна Договірна держава не стягує будь-яких мита, податків або інших зборів лише за право транзиту через її територію або вліт на її територію, або виліт з її території будь-якого повітряного судна Договірної держави або присутніх на ньому осіб, або майна.

Отже, позивач розраховує у рахунках-фактурах збір за вліт на територію України або виліт з її території при сутніх на повітряному судні осіб або майна, який Україна як Договірна держава зобов'язалася не стягувати згідно частини другої статті 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про міжнародні договори України» Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для Україні, і за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів України їхніх зобов'язань.

Згідно частини другої статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» якщо міжнародним договором, який набрав чинності в установленому порядку, встановлені інші правила ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Враховуючи вищезазначені положення Конституції України, Податкового кодексу України, Закону України «Про адміністративні послуги», Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, суд приходить до висновку, що чинним законодавством належним чином не встановлено для відповідача обов'язку здійснювати сплату сум зборів, у тому числі ставок, строків та порядку сплати, а відтак, підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9, статей 73, 74, 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда