Рішення № 73517025, 20.04.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.04.2018Справа № 910/1602/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Любченко М.О.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»

до відповідача Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім»

про стягнення 7 723,34 грн. шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 7 723,34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» на підставі договору №90893а6ка від 31.03.2016р. добровільного страхування наземного транспорту «Все включено», з огляду на настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля Seat Leon, державний номер НОМЕР_1, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до відповідача, як страховика транспортного засобу, водієм якого було вчинено дану дорожньо-транспортну пригоду.

Згідно з п.1 ч.5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 ст.247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.1 ст.250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

За змістом ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 19.02.2018р. Господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч.5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

У строк, встановлений судом в ухвалі від 19.02.2018р., відповідачем в порядку ст.ст.165,178 Господарського процесуального кодексу України, через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив та зазначив, що позивачем не надано жодного належного доказу переходу до нього права вимоги до відповідача, оскільки долучені позивачем до позовної заяви рахунок-фактура №АКС-000054 від 12.01.2017р. Дочірнього підприємства «Авто-Київ» на суму 10 323,34 грн., з урахуванням податку на додану вартість, та платіжне доручення №304116 від 01.02.2017р. на суму 8 723,34 грн. не свідчать про фактичне здійснення ремонту пошкодженого транспортного засобу, оскільки єдиним належним доказом проведення ремонту автомобіля є акт прийому-передачі виконаних робіт. Крім цього, відповідач зауважив про відсутність підстав для виплати суми страхового відшкодування з урахуванням податку на додану вартість, оскільки у справі не міститься належних та допустимих доказів того, що Дочірнє підприємство «Авто-Київ» є платником податку на додану вартість. До того ж, за твердженнями відповідача, позивачем не було запрошено представників Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» для здійснення огляду пошкодженого транспортного засобу, акт від 04.01.2017р. огляду колісного транспортного засобу не містить інформації щодо комплектності та укомплектованості автомобіля, пробігу за одометром, типу кузова, об'єму двигуна, типу палива та місця проведення огляду, в матеріалах справи відсутні кольорові фото пошкоджень, завданих транспортному засобу у дорожньо-транспортній пригоді 03.01.2017р., отже, на думку вказаного учасника судового процесу, належна оцінка шкоди оцінювачем, експертом чи аварійним комісаром не проведена взагалі. Одночасно, відповідачем висловлено заперечення щодо включення в рахунок-фактуру №АКС-000054 від 12.01.2017р. Дочірнього підприємства «Авто-Київ» плати за складання рахунку-фактури на суму 234,90 грн., 240 грн. вартості технічної мийки автомобіля, матеріалів на суму 433,33 грн. та робіт зі знімання/встановлення заднього скла на суму 960 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач можливістю подання відповіді на відзив відповідно до ст.166 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч.1 ст.16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із ст.979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За приписами ст.20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до ч.1 ст.25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Як свідчать матеріали справи, 31.03.2016р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено договір №90893а6ка добровільного страхування наземного транспортного засобу «Все включено», предметом якого згідно п.4 є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом та іншим майном, вказаним у розділах 5 та 6 цього договору.

За змістом вказаного правочину, страховик прийняв на себе зобов'язання, зокрема, компенсувати пошкодження транспортного засобу Seat Leon, державний номер НОМЕР_1, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, страхова сума за даним договором складає 320 000 грн., безумовна франшиза - 1 600 грн. (п.п.5, 9.2, 10.2, 11 договору №90893а6ка від 31.03.2016р.).

У п.19 вказаного правочину сторони погодили строк дії договору з 12.04.2016р. по 11.04.2017р.

Відповідно до довідки №3017010383291466 про дорожньо-транспортну пригоду 03.01.2017р. о 09год. 50хв. в м.Києві, на вул.Костянтинівській, 71, відбулась дорожньо-транспортна пригода (зіткнення) за участю транспортних засобів 1. Mitsubishi Outlander, державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, 2. Seat Leon, державний номер НОМЕР_1, водій ОСОБА_2, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Дорожньо-транспортна пригода відбулась з огляду на порушення водієм транспортного засобу Mitsubichi Outlander, державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_3 Правил дорожнього руху України. Вину останнього у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, встановлено постановою від 03.02.2017р. Подільського районного суду м.Києва у справі №758/865/17.

Відповідно до наявних в матеріалах справи документів, 03.01.2017р., страхувальник звернувся до позивача з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу.

04.01.2017р. було проведено огляд пошкодженого транспортного засобу Seat Leon, державний номер НОМЕР_1, визначено деталі та опис пошкоджень, а саме: бампер задній - заміна, фарбування, підсилювач задній - ремонт, напис на кришці багажника - заміна, кришка багажника - ремонт, фарбування, що підтверджується актом огляду транспортного засобу (дефектна відомість), який підписаний власником автомобіля та ОСОБА_5 При цьому, до вказаного акту огляду долучені фотокартки транспортного засобу Seat Leon, державний номер НОМЕР_1, які фіксують пошкодження вказаного автомобіля, його пробіг та номер кузова.

Відповідно до рахунку-фактури №АКС-000054 від 12.01.2017р. Дочірнього підприємства «Авто-Київ» визначено вартість відновлювального ремонту автомобіля Seat Leon, державний номер НОМЕР_1, на загальну суму 10 323,34 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

Як вбачається із страхового акту №АХА2188118 від 31.01.2017р. підставою для визначення розміру вартості матеріального збитку, спричиненого транспортному засобу страхувальника, був рахунок-фактура №АКС-000054 від 12.01.2017р. Дочірнього підприємства «Авто-Київ».

Згідно вказаного страхового акту страховиком прийнято рішення про виплату страхувальнику страхового відшкодування в сумі 8 723,34 грн.

Позивач на виконання умов договору №90893а6ка від 31.03.2016 р. перерахував на рахунок Дочірнього підприємства «Авто-Київ» 8 723,34 грн., що підтверджується платіжним дорученням №304 116 від 01.02.2017р.

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди автомобіля Seat Leon, державний номер НОМЕР_1, позивачем були понесені витрати на виплату страхового відшкодування в розмірі 8 723,34 грн.

08.09.2017р. представник позивача звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, яка була отримана відповідачем 11.09.2017р., що підтверджується витягом з офіційного веб-сайту Публічного акціонерного товариства «Укрпошта». Однак, як стверджує позивач у позовній заяві, відповідачем не відшкодовано позивачу виплачене останнім страхове відшкодування у розмірі 8 723,34 грн.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю підстав, на думку позивача, для стягнення з відповідача як страховика транспортного засобу, водієм якого було вчинено дорожньо-транспортну пригоду, понесених Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» витрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути змінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з нормами ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходить право первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст.993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває права та обов'язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.01.2018р. у справі №910/12500/17.

Частиною 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» закріплено обов'язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Згідно з ч.ч.1, 4 ст.21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.

Як вказувалося вище, вина водія транспортного засобу Mitsubichi Outlander, державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_3 підтверджена постановою від 03.02.2017р. Подільського районного суду м. Києва у справі №758/865/17.

Позивач, в обґрунтування підстав звернення з позовом до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» посилається на те, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Mitsubichi Outlander, державний номер НОМЕР_2, станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди 03.01.2017р., була застрахована відповідачем згідно полісу №АК/1243688 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Наразі, відповідно до наявного в матеріалах справи витягу з офіційного сайту Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо полісу №АК/1243688 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, забезпеченим транспортним засобом є Mitsubichi Outlander, державний номер НОМЕР_2. Вказаний поліс діяв станом на дату дорожньо-транспортної пригоди - 03.01.2017р., розмір франшизи складав 1 000 грн.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи довідка №3017010383291466 про дорожньо-транспортну пригоду та поліс №АК/1243688 є належними доказами страхування цивільно-правової відповідальності забезпеченого транспортного засобу Mitsubichi Outlander, державний номер НОМЕР_2 саме відповідачем.

Нормами ст.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Враховуючи те, що винна у дорожньо-транспортній пригоді особа має поліс страхування цивільно-правової відповідальності, то відповідно до ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Так як цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Mitsubichi Outlander, державний номер НОМЕР_2 станом на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди 03.01.2017р. була застрахована Приватним акціонерним товариством «Київський страховий дім» згідно полісу №АК/1243688 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язок відшкодувати шкоду замість винуватця у заподіянні такої шкоди несе страховик (відповідач) в межах встановлених лімітів відповідальності, в порядку, передбаченому цим Законом.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи довідка №3017010383291466 про дорожньо-транспортну пригоду та поліс №АК/1243688 є належними доказами страхування цивільно-правової відповідальності забезпеченого транспортного засобу Toyota Mitsubichi Outlander, державний номер НОМЕР_2 саме відповідачем.

На підставі викладеного, звернення Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» з розглядуваним позовом до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» про стягнення страхового відшкодування є законним та обґрунтованим.

Доводи відповідача, які викладені ним у відзиві на позов, відхиляються судом як юридично неспроможні з огляду на наступне.

Відповідно до ст.129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Положеннями ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Частиною 2 ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

При цьому суд зазначає, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, у якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, яку необхідно витратити на відновлення транспортного засобу.

Вказану позицію наведено у постанові від 01.02.2018р. Верховного суду по справі №910/22886/16.

Норма ч.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Наразі, суд зазначає, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом №142/5/2092 від 24.11.2003р. Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003р. за №1074/8395.

Відповідно до п.7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників колісних транспортних засобів, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових колісних транспортних засобів виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових колісних транспортних засобів.

Згідно з п.1.6 вищевказаної Методики строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення колісного транспортного засобу до дати його оцінки.

Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля Seat Leon, державний номер НОМЕР_1, вбачається, що рік випуску автомобіля - 2011, а отже, станом на дату дорожньо-транспортної пригоди (03.01.2017р.) та станом на дату проведення огляду (акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 04.01.2017р.) строк експлуатації означеного автомобіля не перевищував сім років.

Крім цього, п.7.39 зазначеної Методики визначено, що винятком, стосовно використання зазначених вище вимог є, зокрема, випадок якщо колісні транспортні засоби експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний) та якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.

Як вбачається з акту огляду транспортного засобу (дефектної відомості) від 04.01.2017р., зафіксований пробіг автомобіля Seat Leon, державний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску, станом на дату проведення огляду (04.01.2017р.) складав 113 102 км, що не перевищує величину нормативного пробігу для даного колісного транспортного засобу, а відомості щодо пошкоджень, які не пов'язані з дорожньо-транспортною пригодою 03.01.2017р., у вказану акті відсутні. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

При цьому, суд зазначає, що опис пошкоджень транспортного засобу Seat Leon, державний номер НОМЕР_1 в долученому до матеріалів справи акті огляду транспортного засобу (дефектної відомості) від 04.01.2017р. відповідає опису пошкоджень, які визначені в довідці №3017010383291466 від 03.01.2017р. про дорожньо-транспортну пригоду.

Отже, з наявних в матеріалах справи документів судом не встановлено наявності вищеперелічених підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу Seat Leon, державний номер НОМЕР_1 при визначенні розміру страхового відшкодування.

Як вже було зазначено судом, у рахунку-фактурі №АКС-000054 від 12.01.2017р. Дочірнього підприємства «Авто-Київ» визначено вартість відновлювального ремонту автомобіля Seat Leon, державний номер НОМЕР_1 в розмірі 10 323,34 грн. з урахуванням податку на додану вартість, а відповідно до платіжного доручення №304116 від 01.02.2017р. страховиком було сплачено на рахунок Дочірнього підприємства «Авто-Київ» 8 723,34 грн. (10 323,34 грн. з урахуванням податку на додану вартість - 1 600 грн. безумовна франшиза за договором №90893а6ка від 31.03.2016р.).

Враховуючи, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу, визначаючи розмір страхового відшкодування, яке відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи, зобов'язаний виплатити потерпілому, слід враховувати фактичні витрати, розмір яких підтверджується відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та які підтверджують фактичний розмір понесених збитків.

Згідно з п.1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а відповідно до п.2.3 Методики вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст.1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність рахунка-фактури Дочірнього підприємства «Авто-Київ» та платіжного доручення позивача №304 116 від 01.02.2017р. визнається судом достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат з виплати страхового відшкодування, які виникли внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 20.03.2018р. Верховного суду по справі №911/482/17.

За таких обставин, враховуючи, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Seat Leon, державний номер НОМЕР_1, становить 10 323,34 грн. з урахуванням податку на додану вартість (відповідно до рахунку-фактури №АКС-000054 від 12.01.2017р. Дочірнього підприємства «Авто-Київ»), в матеріалах справи наявні належні докази оплати позивачем цього рахунку за вирахуванням безумовної франшизи за договором №90893а6ка від 31.03.2016р., суд дійшов висновку, що саме вказаний рахунок є належним, допустимим та достатнім доказом вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, з урахуванням причинного зв'язку між тими роботами, що наведені у ньому, та пошкодженнями автомобіля Seat Leon, державний номер НОМЕР_1, які зазначені у довідці №3017010383291466 від 03.01.2017р., складеній за обставинами дорожньо-транспортної пригоди та акті огляду транспортного засобу (дефектної відомості) від 04.01.2017р.

При цьому, як встановлено судом, при зверненні до суду з відповідним позовом, позивачем зменшено заявлену до стягнення суму на розмір франшизи за полісом №АК/1243688.

Заперечення відповідача щодо відсутності підстав для виплати суми страхового відшкодування з урахуванням податку на додану вартість, відхиляються судом як необґрунтовані, у зв'язку з тим, що Дочірнє підприємство «Авто-Київ», на рахунок якого позивачем сплачено суму страхового відшкодування, включено до відкритого Реєстру платників податку на додану вартість, як платник зазначеного податку.

Таким чином, позивач має право на стягнення з відповідача суми вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Seat Leon, державний номер НОМЕР_1, на підставі рахунку-фактури №АКС-000054 від 12.01.2017р., з урахуванням податку на додану вартість.

Твердження відповідача про те, що проведення огляду пошкодженого транспортного засобу Seat Leon, державний номер НОМЕР_1 без повідомлення Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» призвело до неможливості встановлення страховиком розміру заподіяної шкоди, за висновками суду, не спростовують обґрунтованість визначеного позивачем розміру страхового відшкодування з огляду на наступне.

Так, у відповідності до п.37.1.3 ст.37.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Згідно із п.33-1.1 ст.33-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов'язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально.

У разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний, зокрема, вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди (п.33.1.2 ст.33.1 вказаного вище Закону).

Однак, норми наведеного Закону регулюють порядок страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування) і страховиком при обов'язковому страхуванні цивільно-правової відповідальності, які відбуваються до заміни кредитора.

В той же час, суд звертає увагу, що вищевказані приписи Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не розповсюджуються на правовідносини між сторонами у даній справі.

За таких обставин, оскільки для позивача та для водія/власника автомобіля Seat Leon, державний номер НОМЕР_1, відповідач у справі - Приватне акціонерне товаристве «Київський страховий дім» не є страховиком у розумінні ст.33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», то у позивача та потерпілої особи не виникло обов'язку повідомлення відповідача про настання дорожньо-транспортної пригоди, надання пошкодженого транспортного засобу для огляду, а також представлення всіх документів та повідомлення всіх обставин.

До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд України у своїй постанові від 15.04.2015р. по справі №910/9494/14.

З приводу заперечень відповідача щодо включення в рахунок-фактуру №АКС-000054 від 12.01.2017р. Дочірнього підприємства «Авто-Київ» плати за складання рахунку-фактури на суму 234,90 грн., 240 грн. вартості технічної мийки автомобіля, матеріалів на суму 433,33 грн. та робіт зі знімання/встановлення заднього скла на суму 960 грн., суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось судом, 04.01.2017р. було проведено огляд пошкодженого транспортного засобу Seat Leon, державний номер НОМЕР_1 та визначено деталі та опис пошкоджень означеного автомобіля, а саме: бампер задній - заміна, фарбування, підсилювач задній - ремонт, напис на кришці багажника - заміна, кришка багажника - ремонт, фарбування, що підтверджується актом огляду транспортного засобу (дефектна відомість), який підписаний власником автомобіля та ОСОБА_5

Суд зазначає, що роботи з чистки (мийки) технологічної та роботи зі знімання/встановлення заднього скла можуть входити до вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, оскільки необхідність здійснення таких робіт має прямий причинний зв'язок з належним забезпеченням умов для виконання відновлювальних робіт.

Крім цього, суд зазначає, що в рахунку - фактурі №АКС-000054 від 12.01.2017р. Дочірнього підприємства «Авто-Київ» не значиться такий вид витрат, як плата за складання рахунку-фактури на суму 234,90 грн., а витрати на вказану суму - це заміна напису на кришці багажника автомобіля Seat Leon, державний номер НОМЕР_1, про необхідність здійснення чого, зазначено в акті огляду пошкодженого транспортного засобу від 04.01.2017р.

Отже, наведені в рахунку - фактурі №АКС-000054 від 12.01.2017р. Дочірнього підприємства «Авто-Київ» роботи та використані для проведення ремонту матеріали знаходяться у причинному зв'язку з пошкодженнями транспортного засобу Seat Leon, державний номер НОМЕР_1 в дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася 03.01.2017р., у зв'язку з чим заперечення відповідача у відзиві на позов відхиляються судом як юридично неспроможні.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що в п.п.4.4, 5.5, 7.53.9 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним Наказом №1335/5/1159 від 24.11.2003р. Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003р. за №1074/8395 не передбачено необхідності фіксування пошкоджень транспортних засобів за допомогою кольорових фотокарток, а лише зазначено про необхідність наявності фотографічних зображень.

На підставі викладеного, за висновками суду, внаслідок виплати позивачем страхового відшкодування страхувальнику за договором №90893а6ка від 31.03.2016р. добровільного страхування наземного транспортного засобу «Все включено», останній набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 07.02.2018р. Верховного Суду по справі №910/18319/16.

Частиною 4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

У рішенні від 10.11.2005р. Великої Палати Європейського Суду з прав людини у справі «Лейла Шахін проти Туреччини» зазначається, що згідно з практикою, закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.

Практика країн усталеної демократії свідчить про те, що конкретний варіант тлумачення права, використаний судом, має шанс набути певної стабільності, обов'язковості. Вважається, що це випливає із принципів однакового поводження і правопевності (правової визначеності), які є проявами принципу верховенства права. Ці принципи зобов'язують державну владу дотримуватись обраної правової позиції і не відхилятися від неї доти, доки не з'являться вагомі підстави змінити її і звернутись до іншого розуміння тієї чи іншої норми. Названі принципи певною мірою знаходять підтвердження в національному законодавстві, практиці здійснення правосуддя та роз'яснювальній діяльності вищих спеціалізованих судів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного суду по справі №910/13407/17.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини понесення позивачем витрат зі сплати страхового відшкодування на суму 8 723,34 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» про стягнення 7 723,34 грн. шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (за вирахуванням франшизи за полісом №АК/1243688 на суму 1 000 грн.) ґрунтуються на нормах закону та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 1 762 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» про стягнення 7 723,34 грн. шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (04053, м.Київ, Шевченківський район, вул.Артема, буд.37-41, код ЄДРПОУ 25201716) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, м.Київ, Подільський район, вул.Іллінська, буд.8, код ЄДРПОУ 20474912) шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 7 723,34 грн., а також судовий збір в сумі 1 762 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 20.04.2018р.

Суддя М.О.Любченко