Рішення № 73516946, 10.04.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року справа № 823/617/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Руденко А.В.,

при секретарі Сачинській В.С.,

за участі:

представника позивача – ОСОБА_1 (за довіреністю);

представника відповідача – ОСОБА_2 (за довіреністю);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про визнання протиправним і скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 з адміністративним позовом до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення № 7 від 09.01.2018 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 05.02.2018 дізнався про існування рішення № 07 від 09.01.2018 управління Державної міграційної служби в Черкаській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 5 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», яким передбачено, що підставою для скасування дозволу на імміграцію є порушення іммігрантом законодавства про правовий статус іноземця та осіб без громадянства. Зазначає, що доказів про притягнення його до відповідальності за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства немає, тому рішення є протиправним.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити з підстав, зазначених вище.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила у його задоволенні відмовити повністю, адже рішення № 07 від 09.01.2018 про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу є обґрунтованим та прийнятим відповідно до чинного законодавства згідно пункту 5 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», оскільки з’ясовано, що на момент подачі заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_3 був відсутній на території України, що підтверджується даними інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан».

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, розглянувши подані документи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач – ОСОБА_3 є громадянином ОСОБА_4 Федерації, що підтверджується паспортним документом 72 2744863, виданого 23.01.2013.

24.12.2015 позивач на підставі пункту 3 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» звернувся до Придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, оскільки має право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

29.02.2016 управлінням Державної міграційної служби України в Черкаській області на підставі пункту 3 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» ОСОБА_3 надано дозвіл на імміграцію в Україну № 08-06/101.

22.03.2016 позивач звернувся до Придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області із заявою № 158 для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні. На підставі даної заяви позивач отримав посвідку на постійне проживання в Україні Серії ІН № 104045 від 23.03.2016.

09.01.2018 управлінням Державної міграційної служби України в Черкаській області прийнято рішення № 7 про те, що громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю ІНФОРМАЦІЯ_2, паспортний документ 72 2744863, виданого 23.01.2013 року ФМС 78039, скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 29.02.2016 року на підставі п. 5 ч. 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Як вбачається з висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання в Україні громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_3, затвердженого начальником УДМС України у Черкаській області від 09.01.2018, в ході додаткової перевірки законності підстав надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, була встановлена відсутність останнього на території України на дату подачі заяви.

За даними інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» щодо об’єктивного пошуку «Особи» за встановленими умовами пошуку «Дата, час перетину кордону в проміжку між 01.09.2015 00:00 та 01.01.2016 00:00, а також «ПІБ особи (латиницею) містить «zhuchenko aleksandr», а також «Дата народження дорівнює 06.04.1969», а також «Стать» дорівнює «Чоловіча» наявна інформація про перетин кордону ОСОБА_3 22.12.2015 о 01:57 у напрямку «Виїзд»; 17.12.2015 о 10:52 – «В`їзд»; 08.09.2015 о 02:43 – «Виїзд». Дана інформація свідчить про відсутність позивача на території України 24 грудня 2015 року, та відповідно, про неможливість подання останнім заяви про надання йому дозволу на імміграцію в Україну.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України.

Правовий статус, основні права, свободи та обов’язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні і порядок вирішення питань, пов’язаних з їх в’їздом в Україну або виїздом з України регулюється Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до статті 4 якого, іноземці та особи без громадянства в порядку, визначеному законом України про імміграцію, можуть, зокрема, іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 р. № 2491-ІІІ (далі Закон № 2491-ІІІ).

За ст. 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Дозволом на імміграцію є рішення, що надає іноземцям та особам без громадянства право на імміграцію.

Згідно з положеннями частини 1 та 2 статті 4 зазначеного Закону дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України.

Статтею 6 Закону № 2491-ІІІ визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції:

1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;

2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;

3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються;

4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;

5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону № 2491-ІІІ заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою (ч. 2 ст. 9 Закону № 2491-ІІІ).

Перелік документів, які додаються до заяви для надання дозволу на імміграцію та перелік яких визначений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я також визначений вказаною статтею ст. 9 Закону № 2491-ІІІ.

Відповідно до ч.ч. 10, 11 статті 9 Закону № 2491-ІІІ у разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається. Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (далі - Порядок).

Пунктом 12 Порядку визначено, що територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Згідно пункту 14 Порядку територіальні органи і підрозділи після отримання документів від органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з’ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби.

Відповідно до п. 19 Порядку рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов’язані протягом періоду дії дозволу звернутися до: закордонних дипломатичних установ України із заявою про оформлення довгострокової візи, якщо вони постійно проживають за межами України, та після прибуття в Україну - протягом п’яти робочих днів до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання; до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.

При цьому заявник повинен особисто звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання хоч би один раз - для подання заяви про надання дозволу на імміграцію чи для отримання посвідки (у тому разі коли із поважних причин він не зміг подати заяву про надання дозволу на імміграцію особисто).

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_3 17.12.2015 в’їхав в Україну, а 22.12.2015 о 01.57 хв. виїхав з України, тобто 24.12.2015 заяву про надання дозволу на імміграцію особисто не подавав.

Як пояснив представник позивача ОСОБА_1, 24.12.2015 адвокатом ОСОБА_5 (ордер адвоката ОСОБА_5 від 19.12.2015 Серії ЧК № 032640) подано до Придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_3 та документи, визначені статтею 9 Закону № 2491-ІІІ.

Вищевказана заява ОСОБА_3 від 24.12.2015 прийнята головним спеціалістом Придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області ОСОБА_6, про що свідчить службова відмітка.

Матеріали справи під номером 14/2016 сформовані Придніпровським РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області за місцем фактичного місця проживання позивача в Україні та супровідним листом від 24.12.2015 № 5043 надіслані до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області для перевірки правильності їх оформлення та з’ясування у межах компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 12 Закону № 2491-ІІІ.

29.02.2016 управлінням Державної міграційної служби України в Черкаській області затверджено висновок про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_3, як такому, що має право на набуття громадянства України за територіальним походженням, оскільки проживав до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України».

Також, враховуючи те, що ОСОБА_3 підтвердив відповідними документами підстави для отримання дозволу на імміграцію та проведеними перевірками не встановлено підстав для відмови в наданні такого дозволу, тому управлінням Державної міграційної служби України в Черкаській області надано дозвіл на імміграцію в Україну № 08-06101 від 29.02.2016 з терміном дії до 28.02.2017, копію якого надіслано позивачу листом від 29.02.2016 № 08-06/3084.

Таким чином, посилання представника відповідача щодо відсутності доказів направлення заяви поштою або ж її подання іншою уповноваженою позивачем особою, не можуть бути прийнятті судом до уваги, оскільки на момент прийняття заяви уповноважений державний орган, перевіряв надані уповноваженою особою позивача документи та будь-яких порушень законодавства не встановив, у тому числі, не було встановлено і подання заяви неуповноваженою особою позивача.

Крім того, 22.03.2016 для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні позивач із заявою звернувся особисто до Придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області. Дана заява ОСОБА_3 від 22.03.2016 також прийнята та перевірена головним спеціалістом Придніпровського РВ у м. Черкаси УДМС України в Черкаській області ОСОБА_6, про що свідчить службова відмітка.

Тому, з матеріалів справи вбачається, що з боку позивача не було допущено порушень при подачі документів для отримання дозволу на імміграцію в Україну та для отримання посвідки.

Згідно пункту 5 статті 12 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-1У.

Згідно статті 23 вказаного Закону нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Відповідач не вказав, у чому полягає порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відтак, суд прийшов до висновку, що рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію прийнято без законної підстави, тому є протиправним.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що рішення управління Державної міграційної служби України в Черкаській області № 7 від 09.01.2018 про скасування громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну є протиправним та належить до скасування.

Відповідно до положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України 704 грн. 80 коп. судового збору підлягає до стягнення на користь позивача з бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління Державної міграційної служби України в Черкаській області № 7 від 09.01.2018 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_3, виданого 29.02.2016.

Стягнути з бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Черкаської області (ідентифікаційний код 37852733) на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлений 20.04.2018 року.

Суддя А.В. Руденко