Рішення № 73516923, 14.03.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 березня 2018 року № 826/13931/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши в порядку письмово провадження адміністративну справу

за позовомКонцерна «Військторгсервіс»доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 5752615141 від 21.07.2017 рокуВ С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся Концерн «Військторгсервіс» (надалі - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач або ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 5752615141 від 21.07.2017 року (надалі - ППР від 21.07.2017 року).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2017 року відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд на 16.11.2017 року.

В судове засідання прибули уповноважені представники сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яке прийнято Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві, безпідставне та незаконне, оскільки Господарським судом м. Києва введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника з 21.03.2017 року, тому зазначене рішення податкового органу підлягає скасуванню.

Представником відповідача проти позову заперечено, підтримавши доводи, викладені у письмових Запереченнях, зазначаючи, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 5752615141 від 21.07.2017 року винесене на підставі виявлених порушень, зазначених в Акті перевірки, відповідно до чинних норм законодавства та згідно із наданими правами контролюючому органу, тому в задоволенні позовних вимог позивача, представник відповідача просив відмовити.

Представники сторін заявили клопотання про здійснення судового розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на 11.12.2017), особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Зважаючи на вищевказану норму, представник позивача та відповідача письмовим клопотання, яке міститься в матеріалах справи, просили суд здійснювати розгляд справи в письмовому провадженні.

Судом задоволено клопотання та ухвалено про перехід до розгляду справи в письмовому провадженні, в ньому ж ухвалено про розгляд клопотання позивача щодо звільнення останнього від сплати судового збору у зв'язку із скрутним матеріальним становищем Концерну «Військторгсервіс», відповідно до пояснень наданих в позовній заяві.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що Ухвалою про порушення провадження у справі про банкрутство від 21.03.2017 року по справі № 910/23971/16 визначено ТОВ «Магазин ВВВТ» кредитором Концерну «Військторгсервіс» на суму 783.106,00 грн., з яких: 769.326,00 грн. - вимоги четвертої черги, 13.780,00 грн. - вимоги першої черги. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника з 21.03.2017 року.

В свою чергу Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві було проведено перевірку, на підставі якої видано оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 21.07.2017 року № 5752615141, яким встановлено порушення строку сплати грошового зобов'язання по ПДВ та податку на прибуток та нараховано штрафні санкції у загальній сумі 655 712,46 грн.

Не погоджуючись із зазначеним ППР від 21.07.2017 року, скориставшись своїм правом на адміністративне досудове оскарження, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України із скаргою, в якій виклав заперечення на оскаржуване рішення, але Рішенням про результати розгляду скарги від 28.09.2017 року № 21681/6/99-99-11-03-01-02 скаргу позивача залишено без задоволення, а вказане ППР - без змін.

Вважаючи зазначене ППР від 21.07.2017 року незаконним та протиправним, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Відповідно до частин першої-третьої статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження (проваджень) у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;

забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;

не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Відповідно до правової позиції, наведеної у рішенні Верховного Суду України від 25 червня 2011 року у справі №21-113а11, з порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання. З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного зобов'язання і є похідними від нього. З огляду на наведене, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то, відповідно, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на законі.

У рішенні Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі №21-144а11 наведений такий же висновок суду. Крім того вказано, що нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною першою статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Відповідно до матеріалів справи, судом встановлено, що відповідачем проведено перевірку, на підставі якої складено Акт № 288/26-15-14-01-03/33689922 від 07.07.2017 року «Про результати документальної планової виїзної перевірки Концерн «Військторгсервіс», код 33689922, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016», на підставі якого, винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 21.07.2017 року № 5752615141, відповідно до якого встановлено порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) визначеного п. 57.1 ст. 57 ПК України та на підставі ст. 126 ПК України за затримку на 635, 632, 625, 624, 621, 621, 618, 617, 615, 612, 611, 609, 608, 607, 607, 606, 606, 605, 605,604, 604, 603, 585, 583, 574 календарних днів сплати грошового зобов'язання в сумі 3 278 562,30 коп. та зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 655 712,46 грн.

Варто зазначити, що позивачем в даному адміністративному позові не оскаржується протиправність проведення перевірки, неправильність нарахування грошових зобов'язань чи штрафних санкцій або їх невірного розрахунку, натомість позивач посилається лише на статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та вказує, що після введення мораторію відповідач не мав права нараховувати ні штраф ні пеню на позивача.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» засновники (учасники, акціонери) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, центральні органи виконавчої влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству боржника.

Відповідно до частин пятої-шостої статті 5 зазначеного Закону санація боржника до порушення справи про банкрутство - система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати засновник (учасник, акціонер) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, кредитор боржника, інші особи з метою запобігання банкрутству боржника шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до порушення провадження у справі про банкрутство.

Санація державних підприємств до порушення справи про банкрутство провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України, державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щороку встановлюється законом про Державний бюджет України.

Умови та порядок проведення санації державних підприємств до порушення справи про банкрутство за рахунок інших джерел фінансування погоджуються із суб'єктом управління об'єктами державної власності у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Санація державних підприємств до порушення справи про банкрутство провадиться згідно з цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 37 зазначеного Закону у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.

Банкрут - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Згідно з абз. 1-4 частини першої статті 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо;

строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав;

у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

Зважаючи на вказані норми та відповідно до наданих позивачем доказів до матеріалів справи, суд зазначає, що доказів відкриття ліквідаційної процедури товариства позивача суду не пред'явлено, як не пред'явлено доказів щодо введення та завершення процедури санації або ліквідації.

Відповідно до даних зазначених в відомостях, які містяться в ЄДРПОУ 04.04.2017 року щодо позивача порушено справу про банкрутство, підстава: за судовим рішенням про банкрутство.

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя);

Відповідно до частин чотирнадцятої-п'ятнадцятої статті 16 зазначеного Закону процедура розпорядження майном вводиться господарським судом на строк, визначений частиною другою статті 22 цього Закону, одночасно з винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство.

З моменту порушення провадження у справі про банкрутство:

пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство;

пред'явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися у випадку та порядку, передбачених цим Законом;

арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство;

корпоративні права засновників (учасників, акціонерів) боржника реалізуються з урахуванням обмежень, встановлених цим Законом;

задоволення вимог засновника (учасника) боржника - юридичної особи про виділення частки в майні боржника у зв'язку з виходом із складу його учасників забороняється;

рішення про реорганізацію або ліквідацію юридичної особи - боржника приймається в порядку, визначеному цим Законом.

Згідно з абз.1 частини першої статті 18 Закону господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників справи про банкрутство чи за своєю ініціативою вжити заходів до забезпечення вимог кредиторів.

Заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють відповідно до дня введення процедури санації і призначення керуючого санацією або до прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або до припинення провадження у справі.

Господарський суд має право скасувати або змінити заходи щодо забезпечення вимог кредиторів до настання зазначених обставин, про що виноситься ухвала (частина третя статті 18 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Відповідно до зазначених норм, слід зазначити, що суду не пред'явлено доказів щодо внесення сум штрафних санкцій до реєстру конкурсних кредиторських вимог.

Згідно з частиною четвертою статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, а також не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання, зокрема грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, що виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і заходи у зв'язку з цим спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою задоволення визнаних судом вимог кредиторів. З порушенням провадження у справі про банкрутство підприємницька діяльність боржника не припиняється, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах.

З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються штраф, пеня, застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Даний висновок кореспондує зі змістом частини першої статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", згідно з якою нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не забороняє контролюючим органам нараховувати як поточні податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції за ними, так і податкові зобов'язання, що виникли до, а виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство платника податку, а також штрафи за їх невиконання.

Зазначену правову позицію висловлено Вищим адміністративним судом України та підтримано Верховним Судом України: постанови ВСУ від 06.02.07 у справі №07/87, від 11.12.07 у справі №07/159; постанови ВАСУ від 26.01.09 у справі №К-28793/06, від 16.04.08 у справі № К-13931/06.

А тому, суд зазначає, що в даному випадку відповідач не може вважатися ні конкурсним, ні поточним кредитором, оскільки процедуру банкрутства завершено не було, а в рішенні Господарського суду міста Києва йдеться про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника.

Таким чином, системно проаналізувавши вище викладені норми та з'ясовані обставини, суд прийшов до висновку про обґрунтованість прийняття відповідачем оскаржуваних рішень та, як наслідок, відсутність підстав для їх скасування.

На підставі вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, відповідачем в межах чинного законодавства винесено оскаржуване ППР від 21.07.2017 року.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з вимогами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Щодо вирішення питання по клопотанню про звільнення позивача від сплати судового збору у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, про що зазначено позивачем в позовній заяві, суд наголошує на наступному.

Відповідно до частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з частиною восьмою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

Абзацом першим частини першої статті 3 Закону України 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (із змінами і доповненнями) встановлено, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Частиною першою статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Враховуючи майновий стан сторони, суд може, відповідно до статті 8 Закону України 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (із змінами і доповненнями), своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

З указаного вбачається, що позивач не є суб'єктом, на якого розповсюджується дія законодавства щодо зменшення розміру судового збору, звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення його сплати. Аналогічну правову позицію викладено в ухвалах Верховного Суду від 10.01.2018 у справі № К/9901/12/18, від 12.01.2018 у справах № К/9901/2132/18, № К/9901/2135/18, № К/9901/2131/18, та № К/9901/2134/18.

З огляду на вищевикладене, судом не встановлено підстав для задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання адміністративного позову позивачем.

Зважаючи на вказане, відповідно до прийнятого рішення про відмову в задоволенні позову, суд зобов'язує позивача сплатити судовий збір.

Частиною першою статті 4 Закону України 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (із змінами і доповненнями) встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (із змінами і доповненнями) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судом встановлено, що позивачем заявлено позовну вимогу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 5752615141 від 21.07.2017 року, яким встановлено порушення строку сплати грошового зобов'язання по ПДВ та податку на прибуток та зобов'язано позивача сплатити штрафні санкції у загальній сумі 655 712,46 грн.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про обов'язок позивача сплатити судовий збір в розмірі 9 835,69 грн. на рахунок УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва із вказанням наступних реквізитів: код отримувача (код ЄДРПОУ) - 38004897; рахунок отримувача - 31218206784007; банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача - 820019; код класифікації доходів бюджету - 22030101 та з зазначенням призначення платежу.

Керуючись положеннями статей 2, 6, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79,133, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Концерну «Військторгсервіс» відмовити.

2. Стягнути з Концерну «Військторгсервіс» судовий збір за подання адміністративного позову майнового характеру на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/ м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) в розмірі 9 835,69 грн. ( дев'ять тисяч вісімсот тридцять п'ять грн. 69 коп.) та надати докази зазначеної сплати судового збору до матеріалів справи протягом 5 днів з дати отримання судового рішення.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги

Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: Концерн «Військторгсервіс», 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А, код ЄДРПОУ 33689922;

Відповідач: Головне управління ДФС у місті Києві, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980.

Суддя Л.О. Маруліна