Постанова № 73515824, 18.04.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

18.04.2018 р. справа №820/202/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку загального позовного провадження відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ліля" до Головного управління ДФС у Харківській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000211414 від 28.12.2017р., -

встановити:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліля», у порядку адміністративного судочинства (з урахуванням заяви про зменшення вимог) заявив вимогу про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №0000211414 від 28.12.2017 р.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що не вчиняв податкового правопорушення, яке викладено в акті перевірки. Стверджував, що контролюючий орган безпідставно визначив податкове зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015-2016 роки. Посилаючись на ці міркування, представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в позовній заяві, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що платник податків є власником будівель, які підпадають під визначення об’єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Наполягав на правильному обчисленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015-2016 р.р. Посилаючись на ці міркування, представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у письмових запереченнях на позов, просив суд прийняти рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що контролюючий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ліля» з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період 01.01.2015-31.12.2016 р.р.

Результати перевірки оформлені актом від 06.12.2017 р. №23608/20-40-14-14-09/2122657.

У вказаному акті відображені судження контролюючого органу про вчинення платником порушень (у контексті предмету оскарження): п.п. 266.2.1 ст. 266, п.п. 266.3.3 ст. 266, п.п. 266.7.5 ст. 266 Податкового кодексу України у спосіб заниження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за рахунок не справляння податку за нежитлову будівлю літери «А-2» площею 1.356,9 кв.м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва – проспект П’ятидесятиріччя СРСР), буд.№151-В, за нежитлову будівлю літери «Е-2» площею 2.395,3 кв.м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва – проспект П’ятидесятиріччя СРСР), буд.№151-В, за нежитлову будівлю літери «Ж-3» площею 2.004,4 кв.м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва – проспект П’ятидесятиріччя СРСР), буд.№151-В, за нежитлову будівлю літери «М-1» площею 1.404,8 кв.м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва – проспект П’ятидесятиріччя СРСР), буд.№151-В, за нежитлову будівлю літери «Ж-2» площею 912,00 кв.м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва – проспект П’ятидесятиріччя СРСР), буд.№151-В, за нежитлову будівлю літери «К-1» площею 9.302,2 кв.м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва – проспект П’ятидесятиріччя СРСР), буд.№151-В.

28.12.2017 р. за посиланням на названий акт владний суб’єкт прийняв податкове повідомлення – рішення №0000211414 про збільшення грошового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальному розмірі 551.974,34 грн. (основний платіж – 441.579,47 грн., штраф – 110.394,87 грн.).

Вирішуючи спір, суд відзначає, що з 15.12.2017 р. критерії відповідності закону рішень владного суб’єкта викладені у ч. 2 ст. 2 КАС України, а правила перевірки цих рішень судом визначені, насамперед, ч. 2 ст. 77 та ч. 4 ст. 242 КАС України.

У кореспонденції з ст.ст. 6, 8, 19 Конституції України зміст наведених норм закону, на думку суду, означає, що до предмету згаданої перевірки належить 1) юридична спроможність мотивів рішення владного суб’єкта, 2) дотримання владним суб’єктом процедури реалізації управлінської функції, тобто допустимість добутих доказів, 3) співвідносність використаних владним суб’єктом аргументів з визначеним законом складом юридичного діяння протиправного характеру, звинувачення у вчиненні якого висунуто платнику податків, тобто належність та достатність добутих доказів, 4) відповідність обраних владним суб’єктом юридичних та фактичних мотивів справжнім обставинам об’єктивної істини.

У разі ж явної та очевидної необґрунтованості висунутого звинувачення у скоєнні податкового правопорушення, встановлення судом дійсних фактичних обставин спірних правовідносин видається за неможливе, позаяк з невідворотністю спричиняє зміну підстав прийняття податкового повідомлення - рішення і мотивування спірного рішення тими іншими обставинами та за тієї їх юридичної кваліфікації, котра насправді не здійснювалась контролюючим органом.

Судом з’ясовано, що спір склався з приводу належності виконання особою податкового обов’язку з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Статтею 67 Конституції України зазначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З 01.01.2011 року таким законом є Податковий кодекс України.

Пунктом 80 розділу І Закону України від 28.12.2014 р. №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" ст. 266 Податкового кодексу України була викладена у новій редакції, котра вперше запроваджувала порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Одночасно з цим, відповідно до п. 4 розділу ІІ І Закону України від 28.12.2014 р. №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Відповідно до розподілу законодавчих повноважень Верховна рада України згідно з п. 12.1 ст. 12 Податкового кодексу України встановлює перелік місцевих податків і зборів, а орган місцевого самоврядування згідно з п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України приймає рішення про встановлення місцевого податку чи збору.

При цьому, за правилом п.п. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Отже, рішення органу місцевого самоврядування – Харківської міської ради №1793/15 від 21.01.2015 року з приводу процедури справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у силу приписів ст. 12 Податкового кодексу України може бути поширене виключно на ті правовідносини, котрі виникнуть з 01.01.2016 р.

З цих міркувань суд вважає безпідставним визначення контролюючим органом у спірних податкових повідомленнях-рішеннях податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, по усім об’єктам за 2015 рік.

Продовжуючи розгляд справи, суд бере до уваги, що відповідно до п.п. 266.3.1 ст. 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно з п.п. 266.3.2 ст. 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За визначенням п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 01.07.2004 р. №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.

Частиною 1 ст. 12 цього ж закону передбачено, що державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек.

За приписами п.п. 266.5.1 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Таким чином, визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об’єкту нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, як об’єкту оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є: 1) місце розташування об’єкта (тобто адреса будівлі), 2) тип об’єкта (тобто тип будівлі).

При цьому, суд вважає, що під об’єктом справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, слід розуміти і об'єкт житлової та нежитлової нерухомості (тобто будівлю, споруду тощо), і частку в об'єкті житлової та нежитлової нерухомості (окреме приміщення як частку будівлі, споруди тощо). Тому згадане у законі розмежування на об'єкт у цілому та частку в об'єкті має юридичне значення для вирішення питання про ідентифікацію власника такого об’єкту чи частки такого об’єкту як окремого платника податку, але не може слугувати підставою для поділу загальної площі такого об’єкта (чи поділу загальної площі належної особі частки у такому об’єкті) на різні типи об’єктів справляння означеного податку.

Приєднаними до справи документально оформленими відомостями з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно підтверджено, що позивачу на праві власності належать: нежитлова будівля літери «А-2» площею 1.356,9 кв.м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва – проспект П’ятидесятиріччя СРСР), буд.№151-В, нежитлова будівля літери «Е-2» площею 2.395,3 кв.м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва – проспект П’ятидесятиріччя СРСР), буд.№151-В, нежитлова будівля літери «Ж-3» площею 2.004,4 кв.м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва – проспект П’ятидесятиріччя СРСР), буд.№151-В, нежитлова будівля літери «М-1» площею 1.404,8 кв.м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва – проспект П’ятидесятиріччя СРСР), буд.№151-В, нежитлова будівля літери «Ж-2» площею 912,00 кв.м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва – проспект П’ятидесятиріччя СРСР), буд.№151-В.

Разом і тим, належних та допустимих у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказів наявності в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно записів про реєстрацію за позивачем права власності на за нежитлову будівлю літери «К-1» площею 9.302,2 кв.м. за адресою: місто Харків, пр-т Ландау (колишня назва – проспект П’ятидесятиріччя СРСР), буд.№151-В.

Відносно вказаного об’єкту наявний лише запис про арешт нерухомого майна за ухвалою господарського суду, тобто застосування процедури забезпечення позову при відправленні правосуддя у господарській справі.

Суд звертає увагу контролюючого органу на безпідставність ототожнення факту реєстрації у в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно записів про право власності та записів про обтяження об’єктів нерухомого майна арештом у порядку забезпечення позову.

Юридичні наслідки цих записів не можуть бути визнані ідентичними.

Оскільки відповідачем як владним суб’єктом за правилами ч. 2 ст. 77 КАС України відносно цього об’єкту до суду не подано ані даних Державного реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ані оригіналів відповідних документів про виникнення права власності, то суд вважає факт вчинення особою податкового правопорушення за цим епізодом недоведеним.

Розв’язуючи спір в частині справляння податку з решти об’єктів за 2016 р., суд зважає на те, що відповідно до п.п.266.5.1 ст.266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості.

Як з’ясовано судом, у спірних правовідносинах тип об’єктів був визначений працівниками контролюючого органу у спосіб виходу за податковою адресою, тобто шляхом візуального спостереження.

Суд не може сприйняти цей спосіб здобуття доказів належним, позаяк такого порядку дій контролюючого органу не передбачено положеннями Податкового кодексу України.

Ані вихід за податковою адресою, ані будь-які огляди чи спостереження у розумінні ст. 83 Податкового кодексу України не є підставою для висновків податкової перевірки.

Суд вважає, що для встановлення типу об’єкту нерухомості контролюючий орган у силу імперативних приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України був повинен використовувати або відомості вже складених та існуючих оригіналів документів, або залучити відповідного експерта у порядку ст. 84 Податкового кодексу України.

Натомість у даному конкретному випадку замість дотримання чітко визначеного законом порядку і способу дій, контролюючий орган вдався до самотужки та на власний розсуд розробленої процедури реалізації владної управлінської функції контролю, результати якої не можуть бути визнані судом легітимними підставами для висновку про скоєння податкового правопорушення.

При цьому, суд звертає окрему увагу владного суб’єкта, що результатам виходу за податковою адресою платника податків 2017 р. була надана ретроспективна дія, адже ці результати були поширені у зворотному хронологічному обчислені на 2015-2016 роки.

Відтак, суд вважає, що обставини грудня 2017р. (коли мала місце подія виходу за податковою адресою) не можуть бути використані для встановлення змінних характеристик об’єкта нерухомості у 2015-2016 роках.

Суд наголошує, що у силу приписів ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ч. 2 ст. 2 КАС України, ст.ст. 86, 109 Податкового кодексу України при вирішенні спору з приводу відповідності закону рішення контролюючого органу про визначення платнику податків грошових зобов'язань належить перевірити чи достатнім поза розумним сумнівом є обсяг добутих контролюючим органом доказів для підтвердження факту вчинення податкового правопорушення, чи були добуті такі докази згідно з законом, чи є такі докази належними.

Положення ст. 9 КАС України цього правила не змінюють і змінювати не можуть, позаяк у такому випадку замість судової перевірки правильності виконання управлінської функції суб'єктом владних повноважень суд вдаватиметься до збору доказів проти платника податків, а вказане прямо суперечить завданню адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України.

З огляду на викладене, оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-79, 90, 211 КАС України (у тому обсязі, яким керувався владний суб’єкт при винесенні спірного рішення), суд не знаходить підстав для визнання правильним судження контролюючого органу про заниження особою податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015-2016 роки, позаяк належних та допустимих доказів скоєння податкового правопорушення, котрі б були наявними у владного суб’єктом станом на дату винесення спірного рішення, до справи не подано.

Факт та обставини подання позивачем декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 р. не може бути визнаний судом як доказ правомірності спірного податкового повідомлення рішення, позаяк, не співпадають ані об’єкти оподаткування, ані застосовані ставки, ані періоди виникнення податкового обов’язку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб’єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України.

Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі податкової справи знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених вимог в частині скасування спірного рішення.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №0000211414 від 28.12.2017р.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз'яснити, що скарга може бути подана до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України.

Роз'яснити, що судове рішення у повному обсязі складено у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 19 квітня 2018 року.

Суддя Сліденко А.В.