Рішення № 73515744, 20.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 квітня 2018 року № 826/1314/18

Окружний адміністративний суд міста Києва під головуванням судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та просить суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0014751302 від 12 січня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 20 грудня 2017 року за результатами проведеної Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві камеральної перевірки своєчасності сплати до бюджету єдиного податку за 2016 рік, складено Акт № 6489/26-15-13-02-11/2903801165, у якому встановлено порушення на 1 день терміну сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з єдиного податку, який визначено пунктом 295.3 статті 295 Податкового кодексу України, за що пунктом 126.1 статті 126 зазначеного кодексу передбачено відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 10 % погашеної суми податкового боргу.

12 січня 2018 року контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення.

Позивач не погоджується з рішенням контролюючого органу, та просить визнати його протиправним і скасувати, оскільки нараховану та сплачену за попередні три звітні квартали 2016 року суму єдиного податку у розмірі 249916,00 гривень нею помилково зазначено не в рядку 13, а в 14, тобто як суму податку, яка підлягала нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками IV кварталу, і вказану помилку нею самостійно виявлено та виправлено 20 лютого 2017 року шляхом подання уточнюючої податкової декларації.

Відповідною ухвалою суду від 29 січня 2018 року відкрито провадження у справі №826/1314/18, визначено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Одночасно надано відповідачу строк для подання заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та для надання відзиву на позовну заяву чи заяви про визнання позову та позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Згідно з частиною другою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Згідно зі статтею 262 КАС України розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідачем через канцелярію суду подано відзив на адміністративний позов, позивачем - відповідь на відзив відповідача.

Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, з урахуванням ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

26 січня 2017 року до державної податкової служби у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві платником податку - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано звітну річну податкову декларацію платника єдиного податку № 9268279389 за 2016 рік.

У поданій декларації платником податку помилково вказано нараховану та сплачену за попередні три звітні квартали 2016 року суму єдиного податку 249916,00 гривень не у рядку 13, а в рядку 14.

Оскільки у рядку 14 має бути відображено суму податку, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками IV кварталу, зважаючи на те, що позивачем у IV кварталі не було отримано доходів, а тому не було необхідності сплачувати єдиний податок через відсутність об'єкту оподаткування, самостійно виявивши помилку, 20 лютого 2017 року, відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, платником податків подано до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві уточнюючу податкову декларацію та суму 249916,00 гривень вказано вже у рядку 13, а в рядку 14 жодних даних не зазначено.

В результаті подання уточнюючої податкової декларації, податковий борг, який виник за день до цього у розмірі 249916,00 гривень, відображено в інтегрованій картці АІС «Податковий блок» як погашений.

Проте, подана позивачем уточнююча податкова декларація була сприйнята алгоритмом роботи електронного кабінету платника податків як погашення податкового боргу, який не знає інших способів видалення податкового боргу з облікової картки, аніж його погашення.

20 грудня 2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі підпункту 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 76.1 статті 76 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку своєчасності сплати до бюджету єдиного податку за 2016 рік.

Перевірку проведено 20 грудня 2017 року у приміщенні Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі даних АІС «Податковий блок» та поданих до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві податкових декларацій платника єдиного податку за 2016 рік.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт № 6489/26-15-13-02-11/2903801165, в якому встановлено порушення на 1 день терміну сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з єдиного податку, який передбачено пунктом 295.3 статті 295 Податкового кодексу України, за що відповідно до пункту 126.1 статті 126 зазначеного кодексу передбачено відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу.

Контролюючим органом зазначено, що податковою декларацією № 9268279389 від 26 січня 2017 року платником ОСОБА_1 самостійно визначено податкове зобов'язання за 2016 рік - суму єдиного податку, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного (звітного) періоду (код рядка 14) у розмірі 249 916,00 гривень. Податковий борг, який виник на дату граничної сплати 19 лютого 2017 року у зазначеній сумі зменшено уточнюючою декларацією № 9270172268 від 20 лютого 2017 року. За період виникнення заборгованості на відповідну граничну дату сплати податку, тобто станом на 19 лютого 2017 року в АІС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника розраховано штрафну санкцію за 1 день затримки сплати у розмірі 10% на суму 24 991,60 гривень.

27 грудня 2017 року позивачем подано заперечення на акт про результати камеральної перевірки.

09 січня 2018 року відповідачем надано відповідь № 383/Л/26-15-13-02-15, відповідно до якої висновки акту перевірки залишено без змін.

12 січня 2018 року контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0014751302.

Позивач пояснила, що нею не погашалася сума податкового боргу, а лише виправлялися допущені помилки по декларації. Оскільки факту сплати чи погашення податкового зобов'язання не було, позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, та таким що підлягає скасуванню.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 6 ПК України передбачено поняття податку та збору.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 ПК України, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.7 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення - рішення про визначення сум грошового зобов'язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.

Грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 14.1.182 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що помилково сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов'язань.

Згідно зі статтею 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

Статтями 16 та 17 ПК України передбачено обов'язки та права платника податків.

Статтями 19-1 та 20 ПК України передбачено функції та права контролюючих органів.

Згідно зі статтею 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов'язку, відповідно до пункту 38.1 статті 38 ПК України визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 травня року, наступного за звітним;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою (пункт 54.1 статті 54 ПК України).

Порядок проведення камеральної перевірки передбачено статтею 76 ПК України.

Разом з тим, статтею 87 ПК України визначено вичерпний перелік джерел погашення податкового боргу.

Так, відповідно до пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Джерелом самостійної сплати грошових зобов'язань з податку на додану вартість є суми коштів, джерела яких зазначені в абзаці першому цього пункту та обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. У разі сплати податкових зобов'язань, що виникли до 1 липня 2015 року, та/або погашення податкового боргу за податковими зобов'язаннями, що виникли до 1 липня 2015 року, перерахування коштів до бюджету здійснюється безпосередньо з поточних рахунків платника податків, відкритих у банках.

Сплату грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також:

а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника);

б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4-1 статті 43 цього Кодексу;

в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України".

Не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, крім погашення податкового боргу з податку на додану вартість (крім податкового боргу, що виник до 1 липня 2015 року), кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Для погашення такого податкового боргу за рахунок коштів на рахунку платника податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість центральний орган виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, за умови наявності підстав, передбачених статтею 95 цього Кодексу, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр, у якому зазначаються найменування платника податків, податковий та індивідуальний податковий номер платника податків та сума податкового боргу, що підлягає перерахуванню до бюджету (крім сум податкового боргу за податковими зобов'язаннями з податку на додану вартість, що підлягали сплаті до державного бюджету та за якими сформовано реєстр для перерахування коштів до державного бюджету з рахунка у системі електронного адміністрування відповідно до пункту 200.2 статті 200 цього Кодексу). Порядок формування та надсилання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, такого реєстру визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Пунктом 87.2 статті 87 ПК України передбачено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Пункт 87.3 статті 87 ПК України визначено майно, яке не може бути використане як джерела погашення податкового боргу платника податків.

У разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом (пункт 87.9 статті 87 ПК України).

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 ПК України у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Пунктом 295.3 статті 295 ПК України передбачено, що платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

Платники єдиного податку несуть відповідальність за правильність обчислення. Своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій (пункт 300.1 статті 300 ПК України).

Наведені норми податкового законодавства свідчать, що платник податку має право у разі виявлення помилок в оформленні податкових декларацій подати до неї уточнюючий розрахунок.

Окрім того, зміст статті 87 ПК України вказує на те, що іншим джерелом погашення податкового боргу окрім власних коштів, майна платника податків та за рахунок надміру сплачених сум може бути лише дебіторська заборгованість платника податків, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи. При цьому зазначена норма закону передбачає обов'язково зміни у майновому стані такого платника податків.

Як свідчать матеріали справи, позивач не здійснював погашення податкового боргу, а тому суд не погоджується з тлумаченням відповідачем поняття «погашення податкового боргу», яке зводиться до того, що погашенням позивачем податкового боргу є подання ним уточнюючої декларації зі зменшенням суми раніше нарахованого зобов'язання.

Подача уточнюючої податкової декларації у зв'язку з виявленням допущених помилок не є джерелом сплати податкового боргу в розумінні статті 87 ПК України.

Сплати зазначеної суми боргу, що підтверджується відповідним платіжним документом, чи за рахунок майна платника податку, або у разі зарахування в рахунок погашення податкового боргу надміру сплачених сум з інших платежів, або за рахунок дебіторської заборгованості платника податку не відбувалося, а отже й відсутній момент для початку та закінчення нарахування штрафних санкцій.

Таким чином, податковий орган помилково ототожнює подання позивачем уточнюючої декларації зі сплатою ним податкового боргу, тоді як фактично зазначеними деклараціями позивач скасував помилково задекларовані зобов'язання.

Із системного аналізу викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу, що є підставою для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність достатніх підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підтвердження факту сплати позивачем судових витрат у розмірі 704,80 гривень до матеріалів справи долучено квитанцію від 22 січня 2018 року.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0014751302 від 12 січня 2018 року.

3. Присудити на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві код ЄДРПОУ 39439980 (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19) сплачений позивачем судовий збір у розмірі 704,80 гривень.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда