Ухвала суду № 73514508, 19.04.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

19 квітня 2018 року справа № 823/1600/18

м. Черкаси

Суддею Черкаського окружного адміністративного суду Трофімовою Л.В. перевірено матеріали адміністративного позову у справі № 823/1600/18

за позовом ОСОБА_1 (с. Ягубець, Христинівський район, Черкаська область, 20042, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (вул. Смілянська, 131, м. Черкаси, Черкаська область, 18008, код ЄДРПОУ 39765890)

про визнання незаконним та скасування наказу від 05.07.2016 № 23-6036/14-16-СГ, прийнято ухвалу.

17.04.2018 ОСОБА_1, звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області від 05.07.2016 № 23-6036/14-16-СГ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо приватизації земель державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Ягубець» (ЄДРПОУ - 00709460).

У обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач був працівником ДП «Сільськогосподарське підприємство «Ягубець» у період з 1983 року до 2012 року. 04.12.2015 ДП «Сільськогосподарське підприємство «Ягубець» було припинено шляхом перетворення у колективне сільськогосподарське підприємство «Ягубець» (ЄДРПОУ - 00709460). Наказ Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області від 05.07.2016 № 23-6036/14-16-СГ було видано на підставі клопотання від 27.10.2015 № 126 та протоколу відкритих загальних зборів працівників та пенсіонерів ДП «Сільськогосподарське підприємство «Ягубець» від 27.10.2015, а не на підставі протоколу загальних зборів громадян від 23.06.2016 № 2. Про проведення загальних зборів працівників та пенсіонерів ДП «Сільськогосподарське підприємство «Ягубець» 27.10.2015 та затвердження іншого переліку осіб, що мають право на земельну частку (пай) земель ДП «Сільськогосподарське підприємство «Ягубець» позивачу відомо не було. Позивач вважає, що протокол відкритих загальних зборів працівників та пенсіонерів ДП «Сільськогосподарське підприємство «Ягубець» від 27.10.2015 та затвердження переліку осіб, що мають право на приватизацію землі від 27.10.2015 є підробними. Позивач зазначає, що внаслідок підроблення зазначених документів та використання їх у процесі приватизації позивач був позбавлений свого законного права на приватизацію земельної частки (паю) під час приватизації земель ДП «Сільськогосподарське підприємство «Ягубець», чим було завдано майнову шкоду.

Згідно ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Ознайомившись з матеріалами позовної заяви, суддя дійшов висновку, що даний позов не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, виходячи з такого.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. КАС України (ч. 1, 2 ст.4) встановлено, що адміністративна справа – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом (п.5 ч.1 ст.4 КАС України). Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Згідно ч.3 ст.19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що належить захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Механізм визнання права власності на той чи інший об'єкт за певним суб'єктом визначений Цивільним кодексом України.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.

Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) визначено (ст.15), що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, що не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Отже, у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на звернення до суду із застосуванням відповідного способу захисту, що відповідає характеру порушення його права чи інтересу. при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб’єктом земельних відносин.

Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Позивачу варто роз'яснити, що його вимоги не підпадають під контроль суду адміністративної юрисдикції – позов про визнання права власності є речово-правовим (у т.ч. усунення невизначеності відносин права власності позивача). Оскільки йдеться про підозру у підробці документів, про порушене право на приватизацію земельної частки (паю) працівником державного підприємства «СГП «Ягубець», що опосередковано за підставами та по суті пов'язано з похідною вимогою про визнання скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області позивачеві доцільно вдатися до інших юрисдикційних форм захисту від порушень прав чи інтересів (без попередньої оцінки строку звернення і дати самого наказу 05.07.2016).

Згідно ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до частин першої, другої ст.78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Згідно ст.81 ЗК України передбачено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, приватизації, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини.

Відповідно до ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Згідно ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За змістом ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Згідно ст.392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Рішення суду про визнання права власності, що приймається за результатами розгляду позову, поданого у порядку ст.392 ЦК України, судової оцінки у порушення (невизнання) такого права відповідачем за своєю суттю є правозахисним актом і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

Згідно ч.2 п.8 Перехідних положень ЗК України, ст.ст.25, 118 ЗК України, право працівників та пенсіонерів ДП «Сільськогосподарське підприємство «Ягубець» на приватизацію його земель визнано законом та не залежить від волі юридичної особи сільськогосподарського акціонерного товариства, а тому передача земельної ділянки у власність особи, яка має право на земельну ділянку (пай), у порядку приватизації не потребує погодження її користувача та вилучення її у нього відповідним органом.

Відповідно до ч.1 ст.79 ЗК України передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч.1 ст.79-1 ЗК України). Формування земельних ділянок здійснюється шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій (ч.2 ст.79-1 ЗК України). Сформовані земельні ділянки належать державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (ч.3 ст.79-1 ЗК України). Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч.4 ст.79-1 ЗК України). Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування (ч.7 ст.79-1 ЗК України).

Згідно ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою ст.128 цього Кодексу (ч.1). Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч.3). Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (ч.5).

Підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій (ст.141 ЗК України). Припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Відповідно до ст.149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом (ч.1). Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч.2). Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу (ч.3). Згідно ст.104 ЦК України передбачені умови припинення юридичної особи, а статтею 108 цього Кодексу передбачене перетворення юридичної особи. Ці дії мають різні юридичні наслідки. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи. Відповідно до положень ст.177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права. Згідно ст.181 зазначеного Кодексу до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) - належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Згідно ст.392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналіз матеріалів позовної заяви дає підстави для висновку, що позивач оскаржує наказ, що є правовим актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов'язки тільки того суб'єкта (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано.

Відсутність у будь-кого (крім власників вказаних земельних ділянок), у тому числі, і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним наказом не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

У даному випадку Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області реалізувало свої повноваження власника землі, і виступає рівноправним суб'єктом земельних відносин. У відносинах з приводу яких виник спір, відповідач не здійснював владні управлінські функції стосовно позивача. Спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин, має не публічний, а приватно - правовий характер.

Позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічні висновки з даного приводу викладені і у постановах Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-551а14, від 24.02.2015 у справі № 21-34а15, від01.10.2013 у справі №21-228а13, від 11.11.2014 у справі № 21-493а14, від 16.12.2014 у справі №21-544а14.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі Zand проти Австрії зазначив, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч.1 ст.6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч.1 ст. 6 ЄКПЛ.

Верховний Суд у справі № 802/307/17-а/ №К/9901/4258/18 (72900176) за позовом громадської організації «Спілка учасників бойових дій АТО Гайсина та Гайсинського району» до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» передав на розгляд ОСОБА_2 Верховного Суду щодо неналежності розгляду спору у порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 20.11.2017 у справі № 823/1826/17 (ЄДРСР 70339933) за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до регіонального відділення Фонду державного майна України Черкаської області про визнання протиправним та скасування наказу Регіонального відділення Фонду державного майна в Черкаській області від 04.12.2015 № 13-АПК про припинення юридичної особи Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Ягубець» (код ЄДРПОУ 00709460) прийнято ухвалу, якою відмовлено у відкритті провадження у справі № 823/1826/17 у зв'язку з тим, що позовну заяву не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства з огляду на порушення прав у процесі приватизації, роз'яснено позивачам, що розгляд спору віднесено до юрисдикції господарського суду у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 у справі № 823/1826/17 (ЄДРСР 72318964) ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 20.11.2017 у справі № 823/1826/17 змінено: викладено абзац 3 резолютивної частини у такій редакції: «роз’яснити позивачеві, що розгляд спору віднесено до юрисдикції цивільного судочинства». У іншій частині ухвалу від 20.11.2017 у справі № 823/1826/17 залишено без змін. Постанова Київського апеляційного адміністративного суду 15.02.2018 набрала законної сили. Згідно ч.5 ст.78 КАС України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається (ч.5 ст.170 КАС України). У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (ч.6 ст.170 КАС України).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі. Оскільки таке клопотання не надано, то немає підстав для вирішення питання повернення судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 11, 19, 170, 256, ч.1 ст.287, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання незаконним та скасування наказу від 05.07.2016 № 23-6036/14-16-СГ.

Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.

Роз’яснити позивачеві, що звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Розгляд справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Ухвала набрала законної сили відповідно до вимог ст.256 КАС України і може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням п.п.15.5. п.15 ч.1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.В. Трофімова