Ухвала суду № 73513927, 02.04.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/1812/17 Головуючий у 1 інстанції: Лєсний С.Є.

Провадження № 11-кп/783/13/18 Доповідач: Урдюк Т. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Урдюк Т.М.,

суддів: Каблака П.І., Ревера В.В.,

секретаря Мазур-Іванько Ж.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, на вирок Сихівського районного суду м.Львова від 23 листопада 2017 року відносно нього,

з участю прокурора Горин У.Л.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

його захисника – адвоката ОСОБА_2,

представника потерпілої – адвоката ОСОБА_3,

в с т а н о в и л а:

вищевказаним вироком ОСОБА_1 визнано винуватим за ч.4 ст.190 КК України та призначено йому покарання дев’ять років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного йому майна.

На підставі ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України №838- VIII від 26 листопада 2015 року) зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк його попереднього ув’язнення, а саме з 17 травня 2017 року до вступу вироку в законну силу включно, з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання з цивільним позовом.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 ухвалено рахувати згідно з протоколом затримання – з 17 травня 2017 року.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено тримання під вартою.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він в червні 2010 року, будучи співмешканцем ОСОБА_4, володіючи інформацією про те, що будинок № 66 на вулиці Княгині Ольги в м.Червонограді Львівської області не перебуває в продажі, керуючись корисливим мотивом, спрямованим на заволодіння грошовими коштами останньої, запропонував їй придбати вищевказаний будинок. Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_4, обвинувачений ОСОБА_1 повідомив, що процедурою купівлі будинку буде займатись він, тим самим запевнив останню у відсутності будь-якого фінансового ризику, на що ОСОБА_4 погодилась.

В середині червня 2010 року ОСОБА_4 в присутності свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передала ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 100 000 доларів США, які зі слів останнього він мав передати власнику будинку № 66 по вулиці Княгині Ольги в м.Червонограді Львівської області. Однак ОСОБА_1, переслідуючи свій злочинний умисел незаконного збагачення за рахунок протиправних дій, зловживаючи довірою своєї співмешканки – ОСОБА_4, заволодів її грошовими коштами в сумі 100 000 доларів США, що в еквівалентів до української валюти станом на 01 червня 2010 року становило 792 510 грн., спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на вказану суму, що становить особливо великі розміри.

Крім цього, ОСОБА_1, будучи знайомим із ОСОБА_7, достовірно володіючи інформацією про те, що останній має намір придбати для себе будинок на території міста Червоноград Львівської області, в продовження своїх злочинних дій, вирішив шахрайським способом заволодіти його грошовими коштами.

Так, ОСОБА_1 в квітні 2010 року, при розмові із ОСОБА_7, повідомив останньому вигадану ним інформацію, а саме те, що знайшов будинок по вулиці Княгині Ольги в м.Червоноград Львівської області вартістю 60 000 доларів США, який запропонував ОСОБА_7 придбати, проте усі дії, спрямовані на купівлю вказаного будинку виконуватиме він, на що ОСОБА_7 погодився.

В кінці травня 2010 року ОСОБА_1, розуміючи, що ОСОБА_7 не сумнівається в його надійності та відсутності будь-якого фінансового ризику, керуючись корисливим мотивом, спрямованим на заволодіння грошовими коштами останнього, в присутності свідків: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 отримав від ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 60 000 доларів США, які зі слів останнього він мав передати власнику будинку № 66 по вулиці Княгині Ольги в м.Червоноград Львівської області. Однак ОСОБА_1, переслідуючи свій злочинний умисел незаконного збагачення за рахунок протиправних дій, зловживаючи довірою ОСОБА_7, заволодів його грошовими коштами в сумі 60 000 доларів США, що в еквівалентів до української валюти станом на 30 травня 2010 року становило 475 200 грн., спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму, що становить особливо великі розміри.

Не погоджуючись із даним вироком, обвинувачений ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій з урахуванням доповнень до неї, просить скасувати вирок Сихівського районного суду м.Львова від 23 листопада 2017 року, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 щодо вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, закрити.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог ОСОБА_1 покликається на те, що оскаржуваний вирок не відповідає вимогам ст.370 КПК України, ґрунтується не на належних та допустимих доказах, а на припущеннях.

На його переконання, суд проявив однобічність та безпідставно й передчасно надав перевагу стороні обвинувачення, чим порушив загальні засади кримінального провадження.

З приводу незаконного заволодіння коштами обвинувачений покликається на те, що ані потерпіла, ані свідки, які є фактичними власниками коштів, у встановлений законом спосіб в правоохоронні органи та в суд протягом семи років про стягнення боргу не звертались, внаслідок чого пропустили строк позовної давності, що ставить під сумнів правдивість їх показань, які потребують додаткової перевірки та спростовують факт заволодіння такими коштами обвинуваченим.

На переконання обвинуваченого, у суду не було підстав допустити відомості, які містяться в листах, оскільки такі листи в силу вимог ст.84, ч.11 ст.290 КПК України, є недопустимими доказами.

Не обґрунтовано в оскаржуваному вироку і те, з яких підстав суд прийшов до переконання щодо належності та допустимості доказів – показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8, які крім факту передачі потерпілим коштів не підтвердили обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачені ст.91 КПК України.

Окрім цього, на думку апелянта, судом першої інстанції незаконно задоволено цивільні позови, заявлені потерпілими у ході даного кримінального провадження ОСОБА_10 та ОСОБА_7

Заслухавши доповідача, обвинуваченого та його адвоката на підтримання поданої апеляційної скарги, прокурора та представника потерпілої, які заперечили проти задоволення такої, прослухавши звукозаписи на технічних носіях, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає до задоволення.

Згідно зі ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджені дослідженими судом та викладеними у вироку доказами.

Як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді обвинувачений заперечив свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, та пояснив, що познайомився з ОСОБА_4 в мережі інтернет. 14 лютого 2009 року вони вперше зустрілись та в них зав’язались стосунки, а згодом познайомився з батьками потерпілої. В лютому 2010 року через спільних знайомих він познайомився з ОСОБА_11, в якого він мав намір придбати будинок № 66 на вулиці Княгині Ольги в м.Червоноград. Він дав йому завдаток за цей будинок, однак згодом у нього з’явилися проблеми по роботі та виникли борги.

Обвинувачений заперечив факт отримання від ОСОБА_4 та ОСОБА_7 грошових коштів, а розписку на ім’я ОСОБА_4, за його словами, він написав під примусом.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, його вина у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою, в особливо великих розмірах, доведена сукупністю досліджених судом першої інстанції доказів.

Зокрема, вина стверджується показаннями потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_7, які ствердили, що перебували з обвинуваченим в довірливих відносинах, такі в присутності свідків передавали гроші обвинуваченому для придбання будинку, проте останній їх обманув; показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_9 та ОСОБА_8, які підтвердили, що бачили як ОСОБА_1 отримав від потерпілого ОСОБА_7 гроші в сумі 60 000 доларів США, а від ОСОБА_4 – 100 000 доларів США для придбання будинку № 66 на вулиці Княгині Ольги в м.Червонограді; показаннями свідка ОСОБА_11, який показав, що свого будинку не продавав і не мав наміру продавати, а ОСОБА_1 лише тимчасово проживав в його будинку; розпискою на ім’я ОСОБА_4 про отримання 100 000 доларів США від ОСОБА_4 на придбання будинку № 66 на вулиці Княгині Ольги в м.Червонограді (а.с.п.159), даними інформаційних довідок з реєстру прав на нерухоме майно (а.с.п.160-162), даними листів ОСОБА_1, в яких останній просить вибачення у ОСОБА_4 за вчинення злочину (а.с.п.174,175).

Відповідно до положень ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Питання вирішення допустимості чи недопустимості доказів регламентована вимогами ст.ст. 86-90 КПК України, положення яких передбачає такі процесуальні порушення, які тягнуть за собою безумовну недопустимість доказів, або ж їх допустимість залежить від розсуду суду.

Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

З наведено вбачається, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази, як ті, що викривають, так й ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати остаточну оцінку кожного доказу з точки зору його належності, допустимості, достовірності і достатності.

За змістом п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Під час розгляду цього кримінального провадження суд у повній мірі дотримався зазначених вимог закону. В основу вироку та доведеності вини ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, суд першої інстанції поклав докази, які одержані в установленому законом порядку, перевірені і досліджені безпосередньо судом, таким надано оцінку їх належності, допустимості, достовірності й достатності.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_1 про неврахування судом першої інстанції позиції сторони захисту щодо недопустимості доказів, на яких ґрунтується обвинувачення, позбавлені підстав, оскільки спростовуються доказами, які покладені в основу вироку, детальний зміст яких викладений у судовому рішенні.

Судом першої інстанції надано належну оцінку твердженням обвинуваченого, які також були покладені в основу обґрунтування апеляційних вимог, в частині недопустимості такого доказу як розписка від 23.07.2017 року. Як встановлено місцевим судом, так й підтверджено у суді апеляційної інстанції, вказану розписку обвинувачений в присутності свідків написав власноручно, доказів того, що дана розписка написана під тиском судом не встановлено, оскільки, зокрема, ОСОБА_1 з жодними скаргами щодо погроз та тиску на нього в правоохоронні органи не звертався, чим спростовуються твердження обвинуваченого.

Доводи апелянта про те, що показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8 є неналежними доказами, оскільки з приводу правопорушень не надали ґрунтовних пояснень, також є безпідставними, адже вони прямо вказують на факт передачі потерпілим ОСОБА_7 обвинуваченому ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 60 000 доларів США для придбання останнім будинку №66 на вулиці Княгині Ольги в м.Червонограді. Дані показання узгоджуються з іншими наявними в матеріалах провадження доказами та такими підтверджується факт заволодіння грошовими коштами потерпілого шляхом зловживання довірою.

Доводи апелянта про неповноту судового розгляду слід визнати необґрунтованими, оскільки вивченням матеріалів кримінального провадження не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження судом обставин справи, що могли мати значення для справи.

З приводу тверджень обвинуваченого про те, що ані потерпіла, ані свідки, які є фактичними власниками коштів, у встановлений законом спосіб в правоохоронні органи та в суд протягом семи років про стягнення боргу не звертались, не спростовують висновків суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, адже як вбачається з показань потерпілих та свідків, у них були доброзичливі стосунки з обвинуваченим, вони йому вірили та довіряли, після заволодіння обвинуваченим грошовими коштами потерпілої ОСОБА_4 така розшукувала його, зокрема ходила до його батьків та просила інших людей про допомогу в його пошуку.

Наведене є свідченням того, що протягом тривалого часу потерпілі та свідки з огляду на їх відносини з обвинуваченим розраховували на повернення коштів останнім без звернення до правоохоронних органів та суду.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, за обставин, зазначених у вироку, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, а саме вчинення обвинуваченим особливо тяжкого злочину, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має двох малолітніх дітей, та обрав таке, яке за своїм видом та мірою є необхідним та достатнім для виправлення особи-винного та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень.

Згідно з ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред’явити цивільний позов до обвинуваченого.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як вбачається з матеріалів судового провадження (а.с.п.26-27, 49-50), потерпілими у даному кримінальному провадженні до початку судового розгляду пред’явлено цивільні позови про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Оскільки неправомірними, шахрайськими діями обвинуваченого ОСОБА_1 було спричинено матеріальну шкоду потерпілим ОСОБА_4 та ОСОБА_7 у сумах 100 000 доларів США та 60 000 доларів США відповідно, суд першої інстанції з дотриманням вимог кримінального процесуального закону із урахуванням положень цивільного законодавства обґрунтовано задоволив такі частково.

Свої висновки суд першої інстанції належним чином мотивував, відтак доводи апеляційної скарги в частині безпідставності задоволення судом цивільних позовів потерпілих не підлягають до задоволення.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставою для скасування судового рішення, під час апеляційного розгляду судом не встановлено, відтак підстав для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

вирок Сихівського районного суду м.Львова від 23 листопада 2017 року відносно ОСОБА_1 залишити без змін, його апеляційну скаргу – без задоволення.

Відповідно до ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону від 26.11.2015 року № 838-VIII зарахувати ОСОБА_1 у строк покараннястрок його попереднього ув’язнення з 17 травня 2017 року до 02 квітня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

Т.М.ОСОБА_13ОСОБА_14Ревер