Постанова № 73511117, 19.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/356/18 Справа № 201/13011/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Макарова М.О., Пищиди М.М.

при секретарі – Кравцовій Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

04 серпня 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 17 листопада 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» (найменування якого було змінено на ПАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 33/34/06-НВсклн, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 76 000,00 доларів США з розрахунку 12,5 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 17 листопада 2006 року по 14 листопада 2031 року. З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за вказаним кредитним договором між цими ж сторонами було укладено іпотечний договір №33/34/І01/06-НВсклн від 17 листопада 2006 року, за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_2Ю передав у іпотеку нерухоме майно. 26 червня 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Кредитпромбанк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким ПАТ «Кредитпромбанк» відступив на користь ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, до яких в тому числі входять зазначені вище договори. У зв’язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у ОСОБА_2 виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 09 липня 2015 року складає 3 645 316,88 грн. Тому позивач просить в рахунок виконання основного зобов’язання щодо сплати заборгованості у розмірі 3 645 316,88 грн. за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 33/34/І01/06-НВсклн від 17 листопада 2006 року з ОСОБА_2, а саме: квартиру № 292, що розташована в будинку № 21 по пр. Героїв у м. Дніпропетровську шляхом визнання права власності на неї за ПАТ «Дельта Банк»; визнати за позивачем право власності на вказану квартиру та судові витрати покласти на позивача (а.с. а.с. 2-6,43-47).

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2017 року у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки – відмовлено (а.с.228-232).

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить змінити підстави відмови у задоволенні позову (а.с.236-237).

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Судом 1 інстанції встановлено, що 17 листопада 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» (найменування якого було змінено на ПАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 33/34/06-НВсклн, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 76 000,00 доларів США з розрахунку 12,5% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 17 листопада 2006 року по 14 листопада 2031 року. З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за вказаним кредитним договором між цими ж сторонами було укладено іпотечний договір №33/34/І01/06-НВсклн від 17 листопада 2006 року, за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_2Ю передав у іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру № 292, що розташована в будинку №21 по пр. Героїв у м. Дніпропетровську (а.с. а.с. 48-53,54,55-61).

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2012 року солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» було стягнуто заборгованість за кредитним договором № 33/34/06-НВсклн від 17 листопада 2006 року в сумі 117 121,68 доларів США, що по офіційному курсу НБУ станом на 24 січня 2012 року складає 935 778,80 грн., а також судові витрати в розмірі 1820,00 грн. (а.с.142-143). Дане рішення було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2013 року (а.с.145-148).

26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ«Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до п. 2.1 якого продавець (ПАТ «Кредитпромбанк») цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю (ПАТ «Дельта Банк»), а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну, в тому числі за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами (а.с. а.с. 65-70,71).

У зв’язку із неналежним виконанням взятих на себе зобов’язань по поверненню кредитних коштів за кредитним договором № 33/34/06-НВсклн від 17 листопада 2006 року утворилась заборгованість в розмірі 140 774,64 доларів США, про необхідність погашення якої ПАТ «Дельта Банк» повідомляв ОСОБА_2 листом-вимогою за вихідним номером 31.4-08/3622/15 від 10 квітня 2015 року (а. с. 62).

З тексту позовної заяви вбачається, що станом на 09 липня 2015 року у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 3 645 316,88грн., яка складається з: сума заборгованості за кредитом – 1 536 266,19 грн.; сума заборгованості за відсотками – 1 624 012,17 грн.; заборгованість з пені – 442 241,00 грн.; сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості по тілу – 9 807,29 грн.; сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості по відсотках – 32 990,23 грн.

На теперішній час заборгованість за кредитним договором не погашена.

Пунктом 4 іпотечного договору визначено, що за рахунок майна Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення разом із сумою кредиту, процентів, штрафними санкціями та відшкодуванням збитків, які виникли у зв’язку із простроченням виконання Іпотекодавцем зобов’язань за Кредитним договором, витратами, пов’язаними із зверненням стягнення на ОСОБА_1, витратами, пов’язаними з утриманням та збереженням ОСОБА_1, витратами на страхування ОСОБА_1: та іншими витратами, обумовленими виконанням умов цього Договору (п.п 4.1); Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на ОСОБА_1 у випадку порушення Іпотекодавцем умов Кредитного договору або умов цього Договору (п.п. 4.2); звернення стягнення на ОСОБА_1 здійснюється Іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання, згідно з яким Іпотекодержатель набуває право від свого імені продати ОСОБА_1, або прийняти його у власність в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором у порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку»; положення цього пункту є застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя і мають силу договору про задоволення вимог (п.п 4.3); у випадку, коли виконання пункту 4.3. цього Договору унеможливлюється діями або бездіяльністю Іпотекодавця, Іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на ОСОБА_1 іншим способом, передбаченим чинним законодавством України, в т.ч. на підставі виконавчого напису нотаріуса або звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (п.п. 4.4); реалізація ОСОБА_1 здійснюється Іпотекодержателем самостійно шляхом укладення від свого імені договорів купівлі-продажу ОСОБА_1 з третіми особами, а у разі звернення стягнення на підставі рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса – в порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку» (п.п 4.5).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд 1 інстанції виходив з того, що умовами іпотечного договору не передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за останнім права власності на предмет іпотеки.

Вказані висновки суду 1 інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Так, згідно з положеннями частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Зазначене викладено у правовій позиції Верховного Суду України у постанові від 14.09.2016 року по справі № 6-1219цс16.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 11.12.2013 року по справі 6-124цс13, від 26.10.2016 року по справі № 6-1625цс16 та від 22.03.2017 року по справі №6-2967цс16.

Така ж позиція міститься у п у. 39 Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року, а саме, що застосування способу звернення стягнення шляхом визнання права власності можливо лише за умови, що такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Отже, можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у випадках, передбачених ст..ст. 335, 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, можливо, але з дотриманням способу захисту порушеного права, та обов’язково за умови, що такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Як вбачається із матеріалів справи, позичальник дійсно не виконував умов кредитного договору, у зв’язку із чим утворилася заборгованість.

Банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 4.2 договору іпотеки передбачено загальне право банку звернути стягнення на предмет іпотеки (а.с. 60).

Отже, як вбачається із умов Іпотечного договору від 17.11.2006 року, такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як визнання права власності, договором не передбачено.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог саме з цих підстав. Судом першої інстанції всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо була надана оцінка наявних в матеріалах справи доказів.

Доводи апеляційної скарги, щодо того, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності та судом 1 інстанції безпідставно не застосовано позовну давність, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позовна давність застосовується при наявності підстав для задоволення позовних вимог, а оскільки підстави для задоволення позову відсутні то питання щодо застосування позовної давності судом не вирішується.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання права вимоги позивачем ПАТ «ДельтаБанк» за кредитним договором №33/34/06-НВсклн від 17.11.2006 року, що були укладенні між ОСОБА_2 та ВАТ «Кредитпромбанк», колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі твердження спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до п. 2.1 договору купівлі-продажу прав вимоги укладеного 26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ«Дельта Банк», вбачається, що продавець (ПАТ «Кредитпромбанк») цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю (ПАТ «Дельта Банк»), а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну, в тому числі за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами (а.с. а.с. 65-70,71).

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно зі ст. 514 вказаного Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Статтею 1083 ЦК України встановлено, що наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

Таким чином, до позивача перейшли всі права ВАТ «Кредитпромбанк» щодо права вимоги до відповідача за договорами.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. З матеріалів справи не вбачається, що існуюче зобов'язання між сторонами було виконано, або припинено іншим шляхом, передбаченим ст. ст. 600-609 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, договори є правомірним, оскільки їх недійсність законом прямо не встановлена та судом вони недійсними не визнані, а тому відповідно до ст. 204 ЦК України, є правомірними і повинні виконуватися, виходячи зі змісту норм матеріального права та з урахуванням умов і змісту самих договорів.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та фактично зводяться до незгоди з рішенням суду та особистого тлумачення норм права. Судом першої інстанції у повному обсязі з’ясовані права та обов’язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено, тому приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2017 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: