Рішення № 73509002, 20.04.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/719/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення з відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 12.04.2016 р. по 12.02.2018 р. у сумі 200000 грн., стягнення моральної шкоди у розмірі 150 000 грн., стягнення суми судових витрат з надання правової допомоги у розмірі 10 000 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення з відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 12.04.2016 р. по 12.02.2018 р. у сумі 200 000 грн., стягнення моральної шкоди у розмірі 150 000 грн., стягнення суми судових витрат з надання правової допомоги у розмірі 10 000 грн.

Позов вмотивовано наступним.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2017р. у справі №815/7103/16 визнано протиправним та скасовано Наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №187 о/с від 11.04.2016р. щодо звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1, заступника командира взводу батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Одеській області з 12.04.2016р., за п.5 ч.1 ст.77 Закону України Про Національну поліцію, через службову невідповідність та поновлено на посаді заступника командира взводу батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Одеській області з 12.04.2016р.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017р. апеляційна скарга повернута, а тому рішення набрало законної сили з 12.04.2017р.

Однак, позивач на посаді не поновлений, середній заробіток за час вимушеного прогулу не сплачено.

Крім викладених обставин предмету позову є ще обставини, які підтверджують спричинення позивачу протиправними діями відповідача моральної шкоди, передбаченої ст.237 КЗпП.

Моральна шкода полягає в тому, що я із-за протиправних дій відповідача зсушений був змінити своє життя, змінити круг спілкування, те що я був співробітником, а потім їм перестав бути, завдало шкода моєму спілкуванню з оточуючими мене людьми.

Наявність у мене дружини та дитині і неможливість їх належним чином

матеріально забезпечити гнітила мене, спричиняючи моральні страждання.

Були порушені інші соціальні зв'язки, я був змушений нервуватись й із-за цього

страждати.

Ухвалою суду від 22.02.2018 року відкрито провадження у вказаній справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач, у строк встановлений законом, надав до суду відзив за вхід. №8534/18 від 27.03.2018 р., який вмотивований наступним.

Позовні вимоги ОСОБА_1 відповідач вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

11.04.2016 року наказом ГУНП в Одеській області №187 о/с позивача було звільнено з посади заступника командира взводу батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Одеській області.

Наказом №1163 о/с від 31.10.2016 року позивача прийнято на службу в ГУНП на посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції Малиновського ВП в місті Одесі ГУНП в Одеській області з встановленням посадового окладу згідно зі штатним розписом з 31.10.2016 на підставі його заяви від 26.10.2016 та протоколу комісії ГУНП в Одеській області №13 від 24.10.2016. Тобто позивача було прийнято на службу в ГУНП в Одеській області і з 31.10.2016 року та виплачувалось грошове утримання.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2017 року по справі № 815/7103/16 скасовано наказ №187 о/с від 11.04.2016 та поновлено ОСОБА_1 в ГУНП на посаді заступника командира БПОП ГУНП в Одеській області з 12.04.2016 року.

Враховуючи той факт, що на момент винесення рішення позивач вже працював в ГУНП на посаді дільничного, на яку був призначений по іншій процедурі, і ГУНП не було зрозуміло яким чином поновити позивача в органі в якому він вже працює, тому було подано заяву про встановлення способу та порядку виконання судового рішення, для того щоб з'ясувати процедуру поновлення ОСОБА_1 в органі, враховуючи ту обставину що позивач там вже працює та отримує грошове утримання. В роз'ясненні було відмовлено. Також ГУНП в Одеській області було подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в якому теж був вказаний факт, що в суді першої інстанції не з'ясували чи працював позивач в якому не будь іншому органі і таке рішення підлягає скасуванню з підстав зазначених вище. Але судом апеляційної інстанції на вказані доводи не було звернуто належної уваги і рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

Враховуючи що рішення суду першої інстанції роз'яснено не було та судом апеляційної інстанції зазначені ГУНП обставини прийняті до уваги не були, наказом ГУНП в Одеській області №1269 від 08.08.2017 року скасовано наказ №187 о/с від 11.04.2016, та на підставі заяви ОСОБА_1 від 26.10.2016 та наказу ГУНП №1163 від 31.10.2016 було переведено на посаду дільничного офіцера Малиновського ВП.

В подальшому позивачем не було пройдено тестування, та на підставі наказу №25 від 20.02.2017 Державної установи «Одеський навчальний центр підготовки поліцейських», ГУНП в Одеської області було видано наказ №306 о/с від 22.02.2017 р., яким ОСОБА_1 було звільнено через службову невідповідність.

Отже, позивача було звільнено з посади 22.02.2017 року. Зазначений наказ №306 о/с не скасований та є діючим. Тобто, посилання позивача на той факт, що він по теперішній час працює в ГУНП, та йому повинні платити грошове утримання є хибним. Тому ніякого вимушеного прогулу не існує, а позовні вимоги є безпідставними та такими, які не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, як зазначалось вище, позивача було звільнено з посади командира батальйону наказом ГУНП в Одеській області №187 о/с від 11.04.2016.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2017 року позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправним та скасовано Наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №187 о/с від 11.04.2016р. щодо звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1, заступника командира взводу батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Одеській області з 12.04.2016р., за п.5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», через службову невідповідність та поновлено старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді заступника командира взводу батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Одеській області з 12.04.2016р.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається - більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином позивач повинен був заявити вимогу про стягнення коштів в справі №815/7103/16.

Більш того, ОСОБА_1 не додано до адміністративного позову жодної заяви (рапорту) в підтвердження того, що він звертався до ГУНП щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а йому було відмовлено.

Також звертаємо увагу, що позивачу на підставі наказу про прийняття на службу №1163 від 31.10.2016 року грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось. Грошове забезпечення нараховується з дати винесення наказу про призначення до лав поліції.

З огляду на вищевикладене вбачається, що позивач також просить стягнути за дні, за які він отримував грошове забезпечення, а саме з 31.10.2016 по 22.02.2017 р.

02.04.2018 р. позивач подав заперечення за вхід. № 9230, в яких зокрема зазначив, що у період з 31.10.2016 по 22.02.2017 р. отримував грошове забезпечення у розмірі 2 500 грн. на місяць і тому зменшує свої позовні вимоги на 10 000 гривень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11.04.2016 року наказом ГУНП в Одеській області №187 о/с позивача було звільнено з посади заступника командира взводу батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Одеській області.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.02.2017р. у справі №815/7103/16 визнано протиправним та скасовано Наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області №187 о/с від 11.04.2016р. щодо звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1, заступника командира взводу батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Одеській області з 12.04.2016р., за п.5 ч.1 ст.77 Закону України Про Національну поліцію, через службову невідповідність та поновлено на посаді заступника командира взводу батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Одеській області з 12.04.2016р.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2017р. апеляційна скарга повернута, а тому рішення набрало законної сили з 12.04.2017р.

Наказом №1163 о/с від 31.10.2016 року позивача прийнято на службу в ГУНП на посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції Малиновського ВП в місті Одесі ГУНП в Одеській області з встановленням посадового окладу згідно зі штатним розписом з 31.10.2016 на підставі його заяви від 26.10.2016 та протоколу комісії ГУНП в Одеській області №13 від 24.10.2016. Тобто позивача було прийнято на службу в ГУНП в Одеській області і з 31.10.2016 року та виплачувалось грошове утримання.

Наказом ГУНП в Одеській області №1269 від 08.08.2017 року скасовано наказ №187 о/с від 11.04.2016, та на підставі заяви ОСОБА_1 від 26.10.2016 та наказу ГУНП №1163 від 31.10.2016 було переведено на посаду дільничного офіцера Малиновського ВП.

В подальшому позивачем не було пройдено тестування, та на підставі наказу №25 від 20.02.2017р. Державної установи «Одеський навчальний центр підготовки поліцейських», ГУНП в Одеської області було видано наказ №306 о/с від 22.02.2017 р., яким ОСОБА_1 було звільнено через службову невідповідність.

ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до ч.2 ст.14 КАСУ, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Як встановлено судом, позивача поновлено на посаді заступника командира взводу батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Одеській області з 12.04.2016р. і рішення суду в цій частині допущено до негайного виконання, що свідчить про обов'язок ГУНП в Одеській області поновити ОСОБА_1 на посаді.

Разом з цим, на день винесення рішення позивача прийнято на службу в ГУНП на посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції Малиновського ВП в місті Одесі ГУНП в Одеській області.

Крім того, як зазначає відповідач, Наказом ГУНП в Одеській області №1269 від 08.08.2017 року скасовано наказ №187 о/с від 11.04.2016, та на підставі заяви ОСОБА_1 від 26.10.2016 та наказу ГУНП №1163 від 31.10.2016 було переведено на посаду дільничного офіцера Малиновського ВП.

В запереченні на відзив, поданому позивачем 02.04.2018р. (вхід.№9230/18), вказана обставина не заперечувалась. При цьому, зазначено лише, що позивач погоджується з тим, що в період з 31.10.2016 р. по 22.02.2017 р. отримував грошове забезпечення, а тому зменшує позовні вимоги на 10000 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що фактично виконання рішення суду у справі №815/7103/16 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді відбулось 08.08.2017 року шляхом переведення на посаду дільничного офіцера Малиновського ВП, а відтак час вимушеного прогулу слід вважати з 12.04.2016р. по 30.10.2016р.

Разом з цим, інформація щодо оскарження зазначеного наказу позивачем не надана.

Суд також звертає увагу, що наказ №1269 від 08.08.2017 року про переведення позивача на посаду дільничного офіцера Малиновського ВП не є предметом розгляду даної справи, а тому суд не надає йому правової оцінки.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата.

Згідно довідки Головного управління Національної поліції в Одеській області від 15.03.2018 року грошове забезпечення позивача за лютий 2016 року становить 4400 грн., за березень 2016 року - 4400 грн.

Також вказаною довідкою визначено, що нормою робочих днів у лютому - є 29 днів, а у березні - 31 день.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення за період з 12.04.2016 року по 30.10.2016 року складає 146,67 грн., а кількість днів - 202 (202х146,67 грн.) = 29627,34грн.

Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi проти Італії», заява N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, приписів національного законодавства, суд дійшов до висновку про задоволення адміністративного позову в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12 квітня 2016 року по 30 жовтня 2016 року.

Разом з цим, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 150 000 грн. з огляду на наступне.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) збитками є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода завдана фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової чи службової особи органу державної влади при здійсненні своїх повноважень відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Отже правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала,за наявності її вини.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», встановлено, що шкода підлягає відшкодуванню за наявності складу цивільного правопорушення, складовими елементами якого є: наявність шкоди, неправомірність дій особи, яка заподіює шкоду, безпосередній причинний зв'язок між шкодою та діями, а також вина заподіювача шкоди. При цьому відсутність хоча б одного складового елемента виключає можливість відшкодування шкоди.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачам, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивач не обґрунтував у чому полягають його моральні збитки, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, що виключає можливість задоволення вимоги про її відшкодування.

Нова редакція КАС України (глава 8) змінює підходи до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зміна підходів до питання компенсації витрат на правничу допомогу (відмова від обмеження можливих витрат максимальною сумою) у новій редакції КАС, водночас, потребувала запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

У новій редакції КАС (частина 4, 5 статті 134) запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у новій редакції КАС закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" також роз'яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про ненадання позивачем доказів понесених витрат на правову допомогу.

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись статтями 6, 14, 77, 90, 139, 242 - 246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення з відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 12.04.2016 р. по 12.02.2018 р. у сумі 200 000 грн., стягнення моральної шкоди у розмірі 150 000 грн., стягнення суми судових витрат з надання правової допомоги у розмірі 10 000 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з період з 12.04.2016 року по 30.10.2016 року у розмірі 29 627,34 грн. (двадцять дев'ять тисяч шістсот двадцять сім грн. тридцять чотири коп.) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

В задоволенні вимоги щодо стягнення з Головного управління Національної поліції в Одеській області моральної шкоди у розмірі 150 000 грн. та стягнення суми судових витрат з надання правової допомоги у розмірі 10 000 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1, телефон: НОМЕР_2

Головне управління Національної поліції в Одеській області (ІК 40108740, адреса, вул. Єврейська, 12, м. Одеса, 65014, телефон: (048) 779 40 61, електронна адреса: public.info@od.mvs.gov.ua)

Суддя Потоцька Н.В.

.