Рішення № 73508341, 18.04.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4209/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2018 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі

головуючого – судді Придачук О.А.

за участю секретаря – Бомбушкар В.П., Бота О.І.

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідача – Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород» – ОСОБА_3

представника відповідача – Закарпатської ОДА – ОСОБА_4

представника відповідача – Закарпатської обласної ради – ОСОБА_5

представника третьої особи – УСБУ в Закарпатській області – ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород», Закарпатської обласної державної адміністрації, Закарпатської обласної ради, третя особа – Управління СБ України в Закарпатській області, про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород», Закарпатської обласної державної адміністрації, Закарпатської обласної ради, третя особа – Управління СБ України в Закарпатській області, про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до Розпорядження Закарпатської ОДА від 30.08.2010 року № 185-р «Про призначення ОСОБА_1 з 30.08.2010 року його призначено на посаду директора «Міжнародний аеропорт Ужгород» та прийнято рішення про укладення контракту. 30.08.2010 року між Закарпатською ОДА та ОСОБА_1 було укладено контракт з директором комунального підприємства терміном дії з 30.08.2010 року до 30.08.2015 року. Після закінчення строку контракту він продовжував виконувати свої обов»язки директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород», виходив на роботу, виконував організаційно-розпорядчі функції керівника Аеропорту тощо. Закарпатською ОДА (Вищим органом управління за контрактом) не вживалось жодних передбачених законодавством заходів по попередженню його у порядку ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення та відмову Вищого органу управління у переукладенні з ним контракту на новий термін. Так само не вживалось жодних заходів по своєчасному вирішенню питання про переукладення контракту, як не було вирішено питання про звільнення його з роботи з підстав та у порядку, визначеному законодавством.

Однак, враховуючи те, що умови праці (оплата праці, функціональні обов»язки та повноваження директора) передбачені виключно умовами контракту нагальною є потреба у визначенні умов праці директора Аеропорту, або згідно умов контракту або на загальних підставах, відповідно до умов визначених Вищим органом управління у зв»язку з чим щоб прояснити дані питання, 04.09.2015 року (вих..№1-514) він звернувся з службовою запискою до начальника відділу управління комунальним майном виконавчого апарату Закарпатської обласної ради та заступника директора департаменту ЖКГ будівництва та інфраструктури – начальника управління інфраструктури, транспорту та туризму Закарпатської обласної державної адміністрації, що підтверджується службової запискою від 04.09.2015 року 31-514 та 28.09.2018 року (вих. № 1-557) з листом до начальника Закарпатської територіальної державної інспекції з питань праці, що підтверджується листом від 28.09.2015 року вих. № 1-557. Також листом від 04.09.2015 року № 11-513 він повідомив Голові Закарпатської ОДА, що згідно з умовами п. 8 контракту з директором комунального підприємства з ним (ОСОБА_1Й.) від 30.08.2010 року трудові відносини тривали з 30.08.2010 року до 30.08.2015 року. Оскільки жодна з сторін контракту не поставила вимогу про припинення строкового трудового договору то згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України трудові відносини тривають і набули безстрокового характеру. На його лист Територіальна державна інспекція з питань праці у Закарпатській області надала роз»яснення стосовно правового статусу керівника комунального підприємства у разі не розірвання з ним у встановлені терміни трудового договору. Зокрема, інспекція праці звернула увагу, що норма контракту на взірець «контракт припиняє свою дію після закінчення терміну дії» не мають наслідком безпосереднього припинення трудових відносин з працівником якщо тільки роботодавець не формалізує своє право (передбачене контрактом) у вигляді відповідного наказу чи розпорядження. Окрім того, інспекція праці зазначила, що відповідно до умов контракту він підлягав звільненню 30.08.2015 року. Однак, у зазначений термін роботодавець не видав (не оформив) відповідний наказ та(або) розпорядження про припинення з ним строкових трудових відносин, не ознайомив його зі змістом цього документу, не здійснив відповідного розрахунку з ним та не вніс необхідний запис у трудову книжку. Частиною 1 ст. 39 КЗпП України передбачено, що у разі якщо після закінчення терміну дії строкового трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Таким чином вважає, що його звільнення за п.2 ст. 36 КЗпП України є незаконним. Крім того, його неправомірно звільнили за двома статтями, що є неприпустимо. П.2 ст. 40 КЗпП України взагалі не поширюється на його випадок, так як скасування допуску до державної таємниці є незаконним, більше того, виконання його обов»язків не вимагає доступу до державної таємниці. Тому надумані «порушення в цій частині не могли братися до уваги, адже справа де предметом є підстава для скасування допуску до державної таємниці є предметом розгляду апеляційного суду Закарпатської області, про що ним було проінформовано голову ОДА. Зазначає, що він за своїми функціональними обов»язками не потребує доступу до документів з інформацією з обмеженим доступом з грифом «таємно». У своїй роботі він як директор таємних документів не створює, й документів, що містять таємну інформацію не використовує. Також зазначає, що перед звільненням він перебував у відпустці, з якої вийшов 28.03.2016року, коли його і ознайомили з наказом про звільнення від 25.03.2016 року, отже його звільнення є незаконним і з тієї підстави, що звільнення в період перебування у відпустці не допускається.

А тому просить суд визнати незаконним його звільнення та поновити його на попередній роботі та займаній посаді директора Закарпатського обласного комунального господарства «Міжнародний аеропорт Ужгород» з 29.03.2016 року, скасувати наказ Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород» від 25.03.2016 року № 26/0 про звільнення ОСОБА_1, скасувати рішення Закарпатської обласної ради від 17.03.2016 року № 217, скасувати розпорядження Закарпатської обласної державної адміністрації та Закарпатської обласної ради від 17.03.2016 року №12, стягнути з Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.03.2016 року по день поновлення на роботі.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, з підстав викладених у позовній заяві. Просив суд позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала. Зазначила, що звільнення ОСОБА_1 є незаконним та останній підлягає поновлення на роботі з тих підстав, що по закінченню строку контракту роботодавець не видав відповідного розпорядження про припинення трудових відносин з ОСОБА_1, незважаючи на те, що з боку ОСОБА_1 вживалися заходи щодо визначення свого правового статусу як керівника. Також зазначила, що ОСОБА_1 звільнили за двома статтями, що є неприпустимим, так як в його випадку звільнення по одній статті суперечить звільненню по другій статті. Звільнення за п.2 ст. 36 КЗпП України є незаконним так як дана норма матеріального права визначає, що підставами для припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення, а тому виходячи з того, що строк контракту закінчився 30.08.2015 року, звільнення не могло бути проведено з підстав закінчення контракту 28.03.2016 року, тобто фактично через півроку. Звільнення за п.2 ст. 40 КЗпП України взагалі не поширюється на випадок з ОСОБА_1, так як скасування допуску до державної таємниці є незаконним, більше того виконання його обов»язків не вимагає доступу до державної таємниці, і умовами контракту на ОСОБА_1 не покладено жодного обов»язку мати доступ чи допуск до державної таємниці. Крім того, зазначила, що при звільненні ОСОБА_1 за п. 2 ст. 40 КЗпП України, враховуючи характер відносин безстрокового трудового договору, йому не була запропонована інша посада, що не потребує доступу до державної таємниці, як це помилково вважали відповідачі., оскільки відповідачу ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» було достеменно відомо про існування його ж наказу від 18.11.2013року № 92/о про призначення ОСОБА_1 в.о. старшого штурмана штурманської служби, на період вакансії, і ця вакансія зберігалася до моменту звільнення ОСОБА_1, однак не була йому запропонована. Також перед звільненям ОСОБА_1 перебував у відпустці, з якої вийшов 28.03.2016 року, коли його і ознайомили з наказом про звільнення від 25.03.2016 року, а отже його звільнення та наказ і розпорядження є незаконними і з тієї підстави, що звільнення в період перебування у відпустці не допускається.

Представник Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород» у судовому засіданні проти позову заперечив та просив у задоволенні такого відмовити. У матеріалах справи наявне заперечення в.о. директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» з якого убачається, що 30.08.2010 року між Закарпатською ОДА та ОСОБА_1 укладено контракт відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначений директором ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород». Згідно п. 8.1 даного контракту термін дїї контракту з 30.08.2010 року до 30.08.2015 року. Розпорядженням голови Закарпатської ОДА № 41-рк від 26.09.2011 року ОСОБА_1 надано допуск до державної таємниці за формою 3, та останній взяв на себе письмові зобов»язання у зв»язку з допуском до державної таємниці. Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 11.12.2015 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 212-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 27.04.2016 року вказану постанову судді від 11.12.2015 року щодо ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, передбачене ч.2 ст. 212-2 КупАП скасовано, визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 212-2 КУпАП, а провадження у справі закрито у зв»язку з закінченням на момент її розгляду, строків, передбачених ст. 38 КУпАП. Даними рішеннями суду було встановлено, що ОСОБА_1 працюючи директором ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород», будучи особою, яку було піддано адміністративному стягненню за п. 6 ч.1 ст. 212-2 КУпАП згідно постанови судді Ужгородського міськрайонного суду від 14.11.2014 року, повторно, протягом року допустив порушення законодавства про державну таємницю, а саме ст. ст. 5,21,28,39 Закону України «Про державну таємницю», «Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», затвердженого постановою КМ України від 18.12.2013 року № 939. Як зазначено в рішеннях суддів, Комісією СБУ встановлено, що у порушення п. 253 «Порядку № 939», протягом 2015 року підприємством не було здійснено відповідний облік (реєстрацію) жодного документа (всього 18 секретних документів), які надходили в ЗОКП «МА Ужгород», чим було створено реальні передумови до можливої втрати та розголошення відомостей з обмеженим доступом, оскільки вміст пакетів (аркуші секретних документів) жодного разу не обліковувався відповідним чином, а відповідно до п. 2.15 Контракту саме директор повинен забезпечити зберігання комерційної таємниці та іншої конфіденційної інформації, що стосується діяльності підприємства тощо. Пунктом 8 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом. Пунктом 4.5 Контракту передбачалось право органу управління звільняти керівника підприємства у разі закінчення Контракту або у випадку порушень законодавства чи хоча б однієї з умов контракту, а п. 7.5 Контракту передбачено додаткові підстави для розірвання контракту, в тому числі порушення керівником чинного законодавства України, невиконання статуту підприємства, рішень Закарпатської обласної ради, наказів органу управління тощо. Таким чином ОСОБА_1 працюючи директором ЗОКП «МА Ужгород» порушував вимоги чинного законодавства України та укладеного з ним контракту, що надавало право органу управління, в особі Закарпатської ОДА, звільняти керівника підприємства у випадку порушень законодавства чи хоча б однієї з умов контракту, тобто на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України або п. 8 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Також зазначив, що відповідно до п. 7.2 контракту, контракт припиняє свою дію після закінчення терміну дії контракту. Відповідно до змісту ч.2 ст. 23 та ч.2 ст. 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строку, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст. 23 КЗпП України, тобто щодо строкових трудових договорів укладених у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Таким законодавчим актом є Декрет КМ України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», згідно зі ст. 4 якого наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється шляхом укладання з ним контракту. Згідно з ч.3 ст. 21 КЗпП України, ч.4 ст. 65 ГК України, п. 4 ч.1 ст. Закону України «Про управління об»єктами державної власності» та п. 3 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при прийманні на роботу, затвердженого постановою КМ України від 19.03.1993 року № 203, на яку посилається також і позивач у позові, обов»язковим є зазначення строку дії контракту з керівником підприємства. Також даною постановою передбачено, що контракт може бути укладений на строк від 1 до 5 років, а при розірванні контракту на підставах, встановлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться згідно п. 8 ст. 36 КЗпП України. Таким чином трудові відносини між сторонами не слід вважати безстроковими лише на підставі фактичного виконання трудових обов»язків, оскільки трудові відносини з керівником підприємства, що є у державній або у комунальній власності, обов»язково носять строковий характер. Також зазначив, що завершення терміну дії контракту від 30.08.2010 року на час перебування ОСОБА_1 у відпустці, не перешкоджає видати наказ про звільнення у зв»язку із закінченням строку дії контракту, оскільки ч.3 ст. 40 КЗпП України заборонено звільняти працівника під час перебування у відпустці з ініціативи власника. Проте закінчення терміну дії контракту і видання у зв»язку з цим наказу від 25.03.2016 року про звільнення позивача не є ініціативою власника про розірвання трудового договору, а лише свідчить про відсутність з боку власника ініціативи продовжувати трудові контрактні відносини з ОСОБА_1

Крім того у запереченні зазначено, що позивачем не враховано, що термін дії контракту закінчився 30.08.2015 року, що унеможливлює поновлення позивача на посаді директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород», оскільки трудові відносини з ним носять строковий характер, тобто строк дії контракту, який був укладений із позивачем закінчився, доказів, які б свідчили, що за згодою сторін він продовжений або укладений на новий строк не подано, більше того, жодного рішення, розпорядження чи наказу про продовження або укладення контракту на новий строк відповідачами по справі не приймались.

А тому в.о. директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» у запереченні просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник Закарпатської ОДА в судовому засіданні заперечив проти позову, зазначивши, що заявлені вимоги є безпідставними, оскільки звільнення позивача було здійснено відповідно до вимог законодавства у зв»язку з скасуванням ОСОБА_1 допуску до державної таємниці. Крім того зазначив , що ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» створено на підставі рішення Закарпатської обласної ради № 340 від 07.11.2001 року. Пунктом 2 даного рішення обласна рада вирішила Закарпатській ОДО призначити керівника Аеропорту та укласти із контракт та в установленому порядку затвердити статут. Розпорядженням голови Закарпатської ОДА від 30.08.2010 р. №185-р позивача було призначено з 30.08.2010 року директором «Міжнародний аеропорт Ужгород», як такого , що успішно пройшов конкурсний відбір та укладено з ним контракт до 30.08.2015 року, надавши йому допуск до державної таємниці за формою 3 відповідно до розпорядження голови ОДА від 26.09.2011 року№41-рк під грифом ДСК. Згідно п.1 рішення Закарпатської обласної ради №585 від 16.11.2012 року внесено зміни до рішення Закарпатської обласної ради від 07.11.2001 року № 340 та затверджено статут ЗОКП "Міжнародний аеропорт Ужгород" у новій редакції. П.п. 8.9, 8.10ст.8 Статуту визначено, що ЗОКП "Міжнародний аеропорт Ужгород" очолює директор , який призначається на посаду або звільняється з посади на підставі рішення сесії Закарпатської обласної ради за поданням голови ради. Рішенням Закарпатської обласної ради №217 від 17.03.2016 року обласна рада вирішила звільнити позивача з посади директора ЗОКП "Міжнародний аеропорт Ужгород" згідно з п.2 ст. 40 КЗпП України, оскільки 13.01.2016 року директору ЗОКП "Міжнародний аеропорт Ужгород" ОСОБА_1 скасовано допуск до державної таємниці. Станом на час розгляду даної цивільної справи висновок та розпорядження про скасування позивачу допуску до державної таємниці являються чинними.

Представник Закарпатської обласної ради в судовому засіданні проти позову заперечив, пояснив, що на підставі висновку експертної комісії УСБУ в Закарпатській області № 26/39 від 13.01.2016 року ОСОБА_1 було скасовано допуск до державної таємниці. Вказаний висновок був доведений до відома Закарпатської обласної ради у вигляді відповідного повідомлення. Відповідно до імперативних норм законодавства України, громадянин якому скасовано допуск до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов»язків вимагає допуску до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов»язану з державною таємницею чи звільнено, а тому оскільки висновок експертної комісії УСБУ в Закарпатській області № 26/39 від 13.01.2016 року був доведений до відома Закарпатської обласної ради у вигляді відповідного повідомлення про скасування допуску до державної таємниці ОСОБА_1, а виконання покладених на нього обов»язків вимагає такого допуску, рішенням сесії другої сесії VII скликання Закарпатської обласної ради від 17.03.2016 року № 217 «Про управління Закарпатським обласним комунальним підприємством «Міжнародний аеропорт Ужгород», ОСОБА_8 було звільнено з посади директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород». Просив суд відмовити у задоволенні позову.

У матеріалах справи також наявні додаткові пояснення до заперечення надані Головою Закарпатської обласної ради, який зокрема зазначає, що оскільки ЗУ "про місцеве самоврядування в Україні " до повноважень обласних рад віднесене вичерпне коло повноважень , а саме призначати та звільняти лише керівників комунальних підприємств та оскільки вакантні посади керівників комунальних підприємств , зайняття яких не потребує допуску до державної таємниці , були відсутні, тому враховуючи висновок експертної комісії УСБУ в Закарпатській області №26/39 від 13.01.2016 року, на другій сесії 5 скликання 17.03.2016 року обласною радою було прийнято рішення №217 та вирішено звільнити ОСОБА_1 із займаної посади, оскільки на час прийняття даного рішення перевести його на іншу посаду було неможливо.

Представник третьої особи УСБУ України в Закарпатській області в судовому засіданні пояснив, що згідно розпорядження УСБУ України в Закарпатській області №5-д від 13.01.2016 року " Про скасування допуску до державної таємниці" підставою для якого є висновок " Про скасування ОСОБА_1 допуску до державної таємниці" обл. № 58/26-39 від 13.01.2016 року - ОСОБА_1 директору ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» скасувати допуск до державної таємниці за формою 3, у зв"язку із виявленням обставин , передбачених п.3 ч.2 ст.23, ч.2 ст.26 ЗУ "Про державну таємницю", а саме , невиконання громадянином обов"язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена. Зазначив , що у відповідності до вимог ст.1, ст. 5 ЗУ "Про державну таємницю", п.п.3,35,749,748,750 постанови КМУ № 939 контроль за охороною держтаємниці покладається на керівників підприємств. Також звернув увагу , що ст.ст. 23, 26, 28 ЗУ "Про державну таємницю" не передбачають умову для скасування органом СБ України допуску до державної таємниці ,наявність у громадян адміністративного стягнення за порушення вимог чинного законодавства України про державну таємницю, оскільки на підставі КУпАП органи суду визначають виключно наявність або відсутність у діях громадян адміністративного правопорушення , однак не скасовують наявність задокументованих органом СБУ порушень вимого чинного законодавства України про державну таємницю , які є підставою згідно ст.ст. 23, 26, 28 ЗУ "Про державну таємницю" для скасування громадянам допуску до державної таємниці. Перелік підстав визначених для скасування допуску до державної таємниці є ширшим ніж перелік підстав передбачених відповідними ст. КУпАП. Крім того зазначив, що на час розгляду даної справи у суді скасування допуску позивача до державної таємниці є чинним.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до Рішення Закарпатської обласної ради від 07.11.2001 року № 340 «Про створення обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород» зі змінами відповідно до рішення Закарпатської обласної ради від 16.11.2012 року № 585, було затверджено Статут ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород».

Згідно п.20 ч.1 ст.43 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання як зокрема вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.

Відповідно до п.1.1. Статуту Закарпатське обласне комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт Ужгород» засновано на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області (комунальній власності Закарпатської області) і підпорядковане Закарпатській обласній раді та органу, уповноваженому здійснювати управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Відповідно до п. 8.9 Статуту ( в чинній редакції) Аеропорт очолює директор, який призначається на посаду або звільняється з неї на підставі рішення сесії Закарпатської обласної ради за поданням голови ради.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.08.2010 року між Закарпатською обласною державною адміністрацією та ОСОБА_1 укладено контракт, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначений директором ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород».

Згідно п. 8.1 вказаного контракту визначено, що контракт діє з 30.08.2010 року до 30.08.2015 року.

Згідно п. 1 рішення ІІ сесії VII скликання Закарпатської обласної ради від 17.03.2016 року № 217 «Про управління Закарпатським обласним комунальним підприємством «Міжнародний аеропорт Ужгород» вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади директора Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород» згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Того ж дня, 17.03.2016 року видано спільне розпорядження Закарпатської обласної державної адміністрації та Закарпатської обласної ради за № 12 «Про звільнення директора Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород», в якому зазначено, що відповідно до статей 6,13,19 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статті 55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні, п.2 ст. 36, п.2 ст. 40 КЗпП України, відповідно до п. 4.5 контракту з директором комунального підприємства від 30.08.2010 року звільнити ОСОБА_1 з посади директора Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород».

25.03.2016 року за № 26/о видано наказ ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород», відповідно до якого ОСОБА_1, директора Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород» 28.03.2016 року звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 26, п. 2 ст. 40 КЗпП України. Як підставу для даного наказу зазначено розпорядження Закарпатської обласної державної адміністрації та Закарпатської обласної ради за № 12 «Про звільнення директора Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород» від 17.03.2016 року.

Стаття 36 КЗпП України визначає підстави припинення трудового договору.

Відповідно до п. 2 вказаної статті підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Стаття 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Позивач заперечує проти звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України, вважаючи, що звільнення з підстав закінчення контракту не могло бути проведено, оскільки після закінчення контракту 30.08.2015 року він продовжував працювати і оскільки жодна із сторін контракту не поставила вимогу про припинення строкового трудового договору, то згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України трудові відносини тривають і набули безстрокового характеру, посилаючись при цьому зокрема на лист територіальної державної інспекції з питань праці у Закарпатській області №01-13/785 від 29.09.15 р. (а.с.12).

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Водночас, досліджуючи питання правомірності звільнення ОСОБА_1 за ч.2 ст. 36 КЗпП України, суд зазначає, що ч.1 ст. 39-1 КЗпП України визначено, що якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

При цьому частиною 2 вказаної статті передбачено, що трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Відповідно до ч.2 ст. 23 КЗпП України, строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Частинами 2 та 3 Розділу 1 Положення про Порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при прийманні на роботу, затвердженого постановою КМ України від 19.03.1993 року № 203 визначено, що наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється шляхом укладення з ним контракту. Контракт може бути укладений на термін від 1 до 5 років.

Частиною 3 ст. 21 КЗпП України визначено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Виходячи з наведеного, при прийманні на роботу обов'язковим є зазначення строку дії контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності, тобто трудові відносини з позивачем як керівником підприємства, що є у державній або комунальній власності, обов'язково носять строковий характер, при цьому норма ст. 39-1 КЗпП України містить виняток у випадку укладення строкового контракту, а тому твердження позивача про те, що трудові відносини з ним набули безстрокового характеру не має під собою правових підстав.

Згідно листа Міністерства соціальної політики №88/0/15-14/06 від 13 серпня 2014 року «Про нюанси звільнення при роботі за контрактом», роз»яснено, що трудові договори у формі контракту, які переукладалися кілька разів на новий термін, не можуть вважатися укладеними на невизначений термін, оскільки їх застосування підпадає під норми частини другої статті 23 КЗпП.

Щодо підстав звільнення за ч.2 ст. 40 КЗпП України, судом встановлено, що згідно розпорядження голови Закарпатської ОДА № 41 – рк від 26.09.2011 року ОСОБА_1 надано допуск до державної таємниці за формою 3, та останній взяв на себе письмові зобов»язання у зв»язку з допуском до державної таємниці.

У відповідності до вимог ст.1, ст. 5 ЗУ "Про державну таємницю", п.п.3,35,749,748,750 постанови КМУ № 939 - забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язана з державною таємницею, покладається на керівників зазначених органів, підприємств, установ і організацій.

Так, згідно розпорядження УСБУ України в Закарпатській області №5-д від 13.01.2016 року " Про скасування допуску до державної таємниці" підставою для якого є висновок " Про скасування ОСОБА_1 допуску до державної таємниці" обл. № 58/26-39 від 13.01.2016 року - ОСОБА_1 директору ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» скасувати допуск до державної таємниці за формою 3, у зв"язку із виявленням обставин , передбачених п.3 ч.2 ст.23, ч.2 ст.26 ЗУ "Про державну таємницю", а саме, невиконання громадянином обов"язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена.

Крім того як вбачається з матеріалів справи, 04.11.2015 року начальником відділу ОДТ Управління СБ України в Закарпатській області відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст. 212-2 КУпАП та згідно постанови Ужгородського міськрайонного суду від 11.12.2015 року та ухвали апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 212-2 КУпАП.

Відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Згідно п. 4.5 контракту передбачено, що орган управління має право звільняти керівника підприємства у випадку порушень законодавства чи хоча б однієї з умов контракту.

Пунктом 7.5 контракту визначено додаткові підстави для розірвання контракту, зокрема такою підставою визначено порушення керівником чинного законодавства України, невиконання статуту підприємства, рішень Закарпатської обласної ради, наказів органу управління.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну таємницю» скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або

після припинення громадянином діяльності, у зв'язку з якою йому було надано допуск, втрати ним громадянства або визнання його недієздатним на підставі інформації, здобутої органами Служби безпеки України або отриманої від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій. Повідомлення про скасування громадянину допуску до державної таємниці з посиланням на відповідні положення статті 23 цього Закону орган Служби безпеки України надсилає до державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, де такий громадянин провадить діяльність, пов'язану з державною таємницею. Громадянин має право оскаржити скасування йому допуску до державної таємниці в порядку, встановленому законом.

Таким чином, з огляду на те, що уповноваженим органом – УСБУ в Закарпатській області було доведено до відома Закарпатської обласної ради повідомлення про скасування допуску до державної таємниці ОСОБА_8, в той час як виконання покладених на нього обов»язків вимагає такого допуску, рішення сесії другої сесії VII скликання Закарпатської обласної ради від 17.03.2016 року № 217 «Про управління Закарпатським обласним комунальним підприємством «Міжнародний аеропорт «Ужгород», відповідно до якого ОСОБА_8 було звільнено з посади директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт «Ужгород» є таким що прийнято відповідно до вимог законодавства України та умов трудового договору.

В суді встановлено, що на час розгляду даної цивільної справи у суді

відповідні рішення УСБУ в Закарпатській област про скасування допуску до державної таємниці позивача - чинні.

Позивач посилається на незаконність звільнення з тих підстав, що на час видання наказу про звільнення перебував у відпустці.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Як вбачається з довідки ЗОКП "Міжнародний аеропорт Ужгород" від 22.11.2016 року № 1-674, ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці за період роботи з 20.07.2013 року по 20.07.2014 року включно з 10.03.2016 року по 25.03.2016 року.

Згідно наказу ЗОКП "Міжнародний аеропорт Ужгород" від 25.03.2016 року № 26/о, ОСОБА_1 звільнений з 28.03.2016 року, після закінчення відпустки, тобто датою звільнення ОСОБА_1 є 28.03.2016 року, коли останній вже не перебував у відпустці.

Крім того, пунктом 17 Постанови пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.2009 визначено правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

При цьому у листі Міністерства соціальної політики №88/0/15-14/06 від 13 серпня 2014 року «Про нюанси звільнення при роботі за контрактом» містяться відповідні роз»яснення щодо нюансів звільнення працівників при роботі за контрактом. Зокрема, зазначено, що відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статі ), а також в період перебування працівника у відпустці не допускається. Правила про неприпустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці, стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства здійснюється за ініціативою власника або уповноваженого ним органу. Звільнення працівника у звязку із закінченням строку трудового договору (контракту) допускається як в період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки таке звільнення працівника не є ініціативою роботодавця, а є лише наслідком закінчення терміну дії трудового договору (контракту).

Оскільки, позивач звільнений з посади директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» з 28.03.2016 року в час коли уже не перебував у відпустці, а також враховуючи те, що підставою для звільнення позивача стало порушення законодавства щодо збереження державної таємниці, що мало наслідком скасування допуску ОСОБА_1 до державної таємниці, тобто звільнення ОСОБА_1 на думку суду не було ініціативою роботодавця, оскільки підставою для прийняття рішення Закарпатською обласною радою про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт «Ужгород» стало повідомлення УСБУ в Закарпатській області про скасування допуску позивача до державної таємниці, суд приходить до висновку, що у даному випадку порушення ч.3 ст. 43 КЗпП України не вбачається.

При цьому слід врахувати, що на час прийняття рішення про звільнення строк контракту, укладеного з позивачем, закінчився.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у п. 2 ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При цьому позивач посилається на те, що адміністрація ЗОКП «Міжнародний аеропорт «Ужгород» всупереч, вказаним вимогам не запропонувала йому іншу роботу, зокрема вакантну посаду старшого штурмана аеропорту, не здійснила переведення на іншу посаду за його згодою, чим допустила незаконне звільнення.

Водночас, в ході розгляду справи встановлено, що вакантних посад управлінського характеру які не потребують допуску до державної таємниці, рішення про призначення на які перебувають у віданні Закарпатської обласної ради , станом на час звільнення ОСОБА_9 не було.

З довідки Закарпатської обласної ради від 12.04.2018 року № 06-10/563/1, вбачається, що на день прийняття обласною радою рішення від 17.03.2016 року № 217 «Про управління Закарпатським обласним комунальним підприємством «Міжнародний аеропорт «Ужгород» на підставі якого було звільнено ОСОБА_1 з посади керівника ЗОКП «Міжнародний аеропорт «Ужгород», вакантні посади керівників комунальних підприємств, які не потребують допуску до державної таємниці та власником чи засновником яких виступає Закарпатська обласна рада були відсутні, а тому не пропонувались такому.

Таким чином, суд не вбачає підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді керівника ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» у зв"язку з чим відсутні підстави для задоволення вимог позивача про скасування рішення Закарпатської обласної ради від 17.03.2016 року № 217 та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте, розглядаючи вказаний трудовий спір судом встановлено, що п. 8.10 Статуту (в новій редакції) визначено, що директор аеропорту може бути знятий з посади до закінчення строку контракту з підстав, передбачених у контракті або в чинному законодавстві.

П. 8.9 Статуту ( в чинній редакції) передбачено, що Аеропорт очолює директор, який призначається на посаду або звільняється з неї на підставі рішення сесії Закарпатської обласної ради за поданням голови ради.

Відповідно до вказаних пунктів Статуту сесією Закарпатської обласної ради було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_8 з посади директора Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Ужгород» згідно з п. 2 ст. 40 КЗпП України.

В той же час як вбачається з матеріалів справи, 17.03.2016 року було винесено розпорядження Закарпатської ОДА та Закарпатської обласної ради за № 12 «Про звільнення директора Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Ужгород».

Суд приходить до переконання, що вказане розпорядження не може нести юридичних наслідків, оскільки визначеним є інший порядок звільнення директора ЗОКП «Міжнародний аеропорт «Ужгород», а тому дане розпорядження Закарпатської ОДА та Закарпатської обласної ради за № 12 від 17.03.2016 року підлягає скасуванню.

Водночас, згідно наказу ЗОКП «Міжнародний аеропорт «Ужгород» від 25.03.2016 року № 26/о, ОСОБА_8, директора Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт «Ужгород» звільнено з роботи на підставі п.2 ст. 36, п. 2 ст. 40 КЗпП України. Підставою вказано розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації, голови Закарпатської обласної ради від 17.03.2016 року № 12.

Пунктом 18 Постанови №9 від 06.11.2009 роз'яснено, що суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Суд вважає, що формулювання причини звільнення за ч.2 ст. 36 КЗпП України та з підстави винесення розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації та голови Закарпатської обласної ради від 17.03.2016 року № 12 є неправильним.

Згідно ч.3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

А тому суд приходить до переконання, що в наказі від 25.03.2016 року №26/о слід змінити формулювання підстави звільнення з роботи ОСОБА_8 із п. 2 ст. 36, п. 2 ст. 40 КЗпП України на п. 2 ст. 40 КЗпП України, виключивши з формулювання підстав звільнення п. 2 ст. 36 КЗпП України та зазначивши підставою для винесення наказу - рішення ІІ сесії VII скликання Закарпатської обласної ради від 17.03.2016 року № 217 «Про управління Закарпатським обласним комунальним підприємством «Міжнародний аеропорт Ужгород».

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з наведеного, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст. ст. 36, 40, 235, КЗпП України, ст. ст. ст. ст. 10, 12,13, 18, 81, 258, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород», Закарпатської обласної державної адміністрації, Закарпатської обласної ради, третя особа – Управління СБ України в Закарпатській області, про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити частково.

Розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації, голови Закарпатської обласної ради від 17.03.2016 року № 12 – скасувати.

В наказі т.в.о. директора Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород» ОСОБА_10 від 25.03.2016 року №26/о змінити формулювання підстави звільнення з роботи ОСОБА_8 із п. 2 ст. 36, п. 2 ст. 40 КЗпП України на п. 2 ст. 40 КЗпП України, виключивши з формулювання підстав звільнення п. 2 ст. 36 КЗпП України та зазначивши підставою для винесення наказу - рішення ІІ сесії VII скликання Закарпатської обласної ради від 17.03.2016 року № 217 «Про управління Закарпатським обласним комунальним підприємством «Міжнародний аеропорт Ужгород».

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області.

Повне рішення складено 20.04.2018 року

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_11