Постанова № 73504062, 13.04.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/2061/16-ц

Провадження № 22-ц/772/636/2018

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2018 рокуСправа № 127/2061/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого : Копаничук С.Г.

Суддів: Оніщука В.В., Міхасішина І.В.

при секретарі Агеєвій Г.В.

за участю представника позивача ОСОБА_3, представника третьої особи ОСОБА_4

учасники справи:

позивач: ОСОБА_5,

відповідачі: Вінницька міська рада, Виконавчий комітет Вінницька міська рада,

третя особа ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31.01.2018 року, ухваленого о 14 год 40 хв., в приміщенні Вінницького міського суду суддею Волошиним С.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Вінницької міської ради, Виконавчого комітету Вінницької міської ради, за участі третьої особи ОСОБА_6, про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради,

в с т а н о в и в:

05.02.2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до Вінницької міської ради, Виконавчого комітету Вінницької міської ради, за участі третьої особи ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку.

Зазначив, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 21.05.2008 року за його позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_6 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсним договору дарування частки житлового будинку та визнання права на спадщину за законом на 1/6 частку житлового будинку за №7 (9) по провулку Революційному в м. Вінниці його позов задоволено повністю та встановлено, зокрема, що він прийняв спадщину на 1/6 частку будинковолодіння після смерті 21.01.1994 року його матері ОСОБА_9, визнано частково недійсним договір дарування та визнано за ним право власності на спадкове майно (1/6 частку будинковолодіння). Інша частина цього будинковолодіння належить ОСОБА_6 Крім того, вказує, що даним рішенням встановлено, що його батьки використовували земельну ділянку, на якій розташоване вказане домоволодіння, на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки від 31.12.1958 року. Пізніше він довідався, що у 2000 році його батько звернувся до Вінницької міської ради про безоплатну передачу йому у власність всієї земельної ділянки, про що було прийняте оскаржуване рішення, та отримав відповідно державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. 29.01.2001 року ОСОБА_8 подарував вказану земельну ділянку ОСОБА_6, яка в свою чергу отримала державний акт на право приватної власності на вказану земельну ділянку. Вказує, що оспорюваним рішенням виконкому Вінницької міської ради були порушені його права як правонаступника померлої матері, співвласника будинковолодіння та землекористувача, і в результаті дій його батька ( останній, знаючи про наявність спадкоємців, не поставив їх до відома, здійснив приватизацію земельної ділянки самостійно) він позбавлений права користуватися своїм майном. Просив поновити пропущений строк позовної давності, вказуючи, що за захистом порушеного права він звертався в порядку адміністративного судочинства, однак касаційна інстанція дійшла висновку, що справу слід розглядати в порядку цивільного судочинства. Також просив визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Вінницької міської ради від 27.01.2000 року №45 в частині передачі ОСОБА_8 безоплатно у приватну власність земельної ділянки, яка розташована в м. Вінниці по 2-му пров. Революційному, 9(7), площею 592 кв.м, для будівництва і обслуговування житлового будинку, скасування державного акту на право приватної власності на землю, виданого на підставі вказаного рішення виконкому.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16.06.2016 року позов задоволено. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 20.07.2016 року вказане рішення скасоване та в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2017 року рішення першої та апеляційної інстанцій скасовані, справа передана на розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Вінницького міського суду від 31.01.2018 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27.01.2000 року №45 "Про передачу і надання земельних ділянок громадянам у приватну власність і користування" в частині передачі ОСОБА_8 безоплатно у приватну власність земельної ділянки, площею 592 кв.м., яка розташована по 2-му пров. Революційному, 9 (7) в м. Вінниці для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Скасовано державний акт на право приватної власності на землю, серії ВН, виданий 06.12.2000 року на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27.01.2000 року №45 ОСОБА_8 на земельну ділянку, площею 0,0584 га, яка розташована по 2-му пров. Революційному, 9 (7) в м. Вінниці для будівництва і обслуговування житлового будинку.

В задоволенні позову до Вінницької міської ради - відмовлено.

Стягнуто з виконавчого комітету Вінницької міської ради на користь ОСОБА_5 1102,4 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить зазначене рішення суду в частині задоволення позову до виконавчого комітету Вінницької міської ради скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права ,а по справі ухвалити нове рішення, яким відмовити в цій частині в задоволенні позову. Зазначила, що судом допущено неповне з'ясування обставин ,що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального права. Вважає, що оскільки позивач зареєстрував спадкове майно 15.12.2008 році, а оскаржуване рішення виконавчого комітету прийняте 27.01.2000 р. до даних правовідносин не можуть застосовуватись положення ст. 30 ЗК України (в редакції 1990 р.), а застосуванню підлягають положення ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

В іншій частині рішення суду не оскаржується.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

ОСОБА_10 до п.п.8,9 Розділу Перехідні положення ЦПК України в редакції Закону № №2147 від 03.10.2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, представника третьої особи, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що останню слід задовольнити.

ОСОБА_10 до вимог ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що будинок №9(7) по 2-му провулку Революційному в м. Вінниці належав батькам позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Право власності на дане будинковолодіння 20.04.1961 року було зареєстровано на ім’я ОСОБА_8 (батька позивача). Мати позивача – ОСОБА_9 померла 21.01.1994 року і після її смерті відкрилась спадщина на 1/2 частину вказаного будинковолодіння.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_9 були: чоловік ОСОБА_8, дочка ОСОБА_11 та син ОСОБА_5 в частинах (по 1/3 від 1/2 будинку або по 1/6 від всього будинковолодіння), які, проживаючи у даному будинку, прийняли спадщину та між ними склався порядок користування спірним будинковолодінням

Ніхто із спадкоємців до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався, так як на момент смерті спадкодавиці вони проживали в спірному будинку.

Сестра позивача та дочка ОСОБА_8 – ОСОБА_11, померла 21.01.2005 року і після її смерті між сторонами в 2006 році виник конфлікт щодо користування спірним будинком, в ході якого позивач дізнався, що ОСОБА_8 подарував спірний будинок ОСОБА_6, оформивши у 2001 році два договори дарування, а саме: договір від 01.02.2001 року на 77/100 частин спірного будинку та договір від 31.05.2001 року на 23/100 частин цього ж будинку. Тобто останнім договором ОСОБА_8 подарував ОСОБА_6 належну за спадщиною фактично, ОСОБА_5 частку в будинку .

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 21.05.2008 року по цій справі встановлено факт прийняття ОСОБА_5 спадщини в шестимісячний строк з дня її відкриття після смерті ОСОБА_9 та визнано частково недійсним договір дарування від 31.05.2001 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 в частині 1/6 частини будинку № 9 (7) по 2-му провулку Революційному в м. Вінниці.

В 2000 році ОСОБА_8 здійснив приватизацію всієї земельної ділянки по 2-му провулку Революційному, 9 (7) в м. Вінниці.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27.01.2000 року №45 ОСОБА_8 було передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 592 кв.м., для будівництва і обслуговування житлового будинку за вказаною адресою.

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06.12.2000 року на підставі вищевказаного рішення виконавчого комітету №45 ОСОБА_8 був виданий державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку, площею 0,0584 гектара для будівництва і обслуговування житлового будинку.

29.01.2001 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 був укладений договір дарування спірної земельної ділянки.

10.04.2007 року ОСОБА_6 був виданий державний акт серії ЯБ №706064 на право власності на спірну земельну ділянку.

15.10.2009 року помер ОСОБА_8

Згідно з ч. 1 ст. 30 ЗК України при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Постановляючи рішення у справі, суд, застосувавши до спірних правовідносин ст. 30 ЗК України в редакції чинній на момент прийняття позивачем спадщини та виходив з того, що діюче на той час законодавство закріплювало загальний принцип цілісності об’єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розташований, а ОСОБА_5, прийнявши спадщину, був позбавлений можливості реалізувати своє право на приватизацію частини земельної ділянки за місцем розташування успадкованої ним частини будинку внаслідок приватизації в 2000 році всієї земельної ділянки ОСОБА_8

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.

Правовідносини з набуття права позивача на земельну ділянку відповідно до встановлених обставин у справі регулюються положеннями Земельного кодексу України (далі – ЗК України) 1990 року, ЗК України 2001 року та Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (далі – Декрет), та Розділом VII ЦК УРСР 1963 року, ст. 16 Закону «Про власність, ст. 22 КпШС України.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка згідно рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 21.10.1958р. №33/1249 надавалась в постійне користування саме ОСОБА_8 для будівництва та обслуговування житлового будинку.

ОСОБА_8 являвся власником житлового будинку, розташованого по 2-му пров. Революційному, 9 (7) на підставі свідоцтва про право особистої власності посвідченого першою державною нотаріальною конторою 31.12.1958р. за реєстром №21-12683 зареєстрованого в бюро технічній інвентаризації 20.04.1964 р.

ОСОБА_10 до ст. 22 КпШС України, чинного з 20 червня 1969 року по 01 січня 2004 року (був чинний на час набуття спірного майна), майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною власністю, а кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. При цьому, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення рівних прав подружжя на володіння, користування та розпорядження цим набутим майном, в незалежності від того, хто із подружжя зазначений власником у правовстановлюючому документі на майно.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року (зі змінами) «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» визначено, що розглядаючи позови, пов’язані із спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного (на той час) законодавства спільною сумісною власністю є майно нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність, ст. 22 КпШС України).

Отже, даний будинок був спільною сумісною власністю батьків позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Мати позивача – ОСОБА_9 померла 21.01.1994 року і після її смерті відкрилась спадщина на 1/2 частину вказаного будинковолодіння. Окремо державного акту на право користування земельною ділянкою вона не отримувала, будь-яких майнових прав не оформлювала.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_9 були: чоловік ОСОБА_8, дочка ОСОБА_11 та син ОСОБА_5 по 1/6 частині від всього будинковолодіння, які, проживаючи у даному будинку, прийняли спадщину, якими свідоцтво про право на спадщину не отримувалось.

В 2000 році ОСОБА_8 здійснив приватизацію всієї земельної ділянки по 2-му провулку Революційному, 9 (7) в м. Вінниці.

Згідно з ст. 17 ЗК України (в редакції 1990 року) чинного на час прийняття рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради, передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, ' міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

ОСОБА_10 до Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженого наказом Декржкомзему від N 10 від 15.02.93р. у приватну власність, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року N 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок", громадянам України передаються безплатно земельні ділянки, надані їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, індивідуального дачного і гаражного будівництва.

Передача громадянам України безплатно у приватну власність земельних ділянок, вказаних у частині першій цього пункту, провадиться тільки один раз по кожному виду їх цільового використання, про що обов'язково робиться Радами народних депутатів відповідна відмітка у паспорті або документі який його замінює. Передача у приватну власність земельних ділянок, що були раніше надані громадянам, провадиться відповідними Радами народних депутатів за місцем розташування цих ділянок.

Зазначені земельні ділянки передаються безплатно у приватну власність на підставі матеріалів, що підтверджують їх розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо), і заяв громадян (додаток N 1). ОСОБА_10 народних депутатів перевіряють обґрунтованість заяв громадян та матеріалів у місячний строк і приймають відповідне рішення. Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для вищезазначених цілей, посвідчується відповідною ОСОБА_10 народних депутатів, про що робиться запис у земельно-обліковому документі - Книзі реєстрації громадян, яким безплатно передано земельні ділянки у приватну власність (додаток N 2).

На підставі поданої заяви та інших необхідних для розгляду питання документів рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 27.01.2000 року №45 «Про передачу і надання земельних ділянок громадянам у приватну власність і користування» ОСОБА_8 була передана безоплатно у приватну власність земельна ділянка, яка розташована по 2-му пров. Революційному, 7 площею 592 кв.м. для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка перебувала в його користуванні. Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 06.12.2000 року на підставі вищевказаного рішення виконавчого комітету №45 ОСОБА_8 був виданий державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку, площею 0,0584 гектара для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Земельна ділянка перебувала в особистій приватній власності ОСОБА_8, оскільки, відповідно до положень статей ст.ст. 6,17 ЗК України (1990 року), була одержана ним із державного земельного фонду, приватизована після смерті дружини, а тому не являлась і не може являтись спільною сумісною власністю подружжя.

Суд першої помилково до спірних правовідносин застосував положення ст. 30 ЗК України (в редакції 1990 року), а саме, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

Згідно Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, від 31.01.66 року №56, що діяла на час прийняття спадщини позивачем визначала, що реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим ОСОБА_10 депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності.

Оскаржуване рішення виконавчого комітету відносно земельної ділянки прийняте 27.01.2000 року.

Діюче на момент відкриття спадщини (на час смерті матері) законодавство не передбачало можливості успадковувати майнове право, яке, зокрема не було належним чином оформлене спадкодавцем за життя, тобто у матері не було окремо оформлених майнових прав на землю і майнові права на приватизацію не спадкувались.

Станом на 2000 рік позивач свідоцтва про право на спадщину не отримував, заяв до Вінницької міської ради та її виконавчого комітету з приводу передачі у власність земельної ділянки не подавав, жодних його прав та інтересів оскаржуваним рішенням та видачею на підставі вказаного рішення державного акта не порушено.

Передача у власність земельної ділянка проведена відповідно до чинного на той час Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992року «Про приватизацію земельних ділянок». Згідно цього Декрету сільським радам доручалось забезпечити передачу громадянам у власність земельних ділянок, в т. ч. для ведення садівництва. Право приватної власності громадян на такі земельні ділянки посвідчувалось відповідними радами, про що мав бути зроблений запис у земельно-кадастрових документах з наступною видачею державного акту на право приватної власності на землю, та зроблена відмітка у паспорті або документі, який його замінює.

Згідно із п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України №2768-ІІІ від 25.10.2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки, зберігають права на ці ділянки.

У зв’язку з цим висновок суду першої інстанції про те, що приватизація в 2000 році земельної ділянки ОСОБА_8 здійснена з порушенням прав ОСОБА_5 як правонаступника ОСОБА_9, співвласника будинку та землекористувача, є помилковими та не ґрунтуються на законі.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги є підставними, оскільки позивач не набув права власності на земельну ділянку у порядку спадкування, оскільки за життя спадкодавець не набувала майнових прав на земельну ділянку, та ні яким чином не оформляла його.

Докази щодо знаходження у користуванні спадкодавиці земельної ділянки матеріали справи не містять та позивачем не надано.

ОСОБА_10 до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову до виконавчого комітету Вінницької міської ради, через невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд , -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду від 31.01.2018 року в частині задоволення позову до виконавчого комітету Вінницької міської ради та в частині розподілу судових витрат скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_5 до виконавчого комітету Вінницької міської ради за участі третьої особи ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 826 грн. у відшкодування судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня її проголошення. У випадку проголошення вступної і резолютивної частини судового рішення, остання може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Копаничук С.Г.

Судді: Оніщук В.В.

ОСОБА_12

Згідно з оригіналом:

Суддя: Копаничук С.Г.