Ухвала суду № 735037, 05.06.2007, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.06.07 р. № 11/637-А

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Федоренко О.В. – предст., Грищенко Н.А. – предст.;

від відповідача - Чемосолова К.Я. – предст., Костюк В.А. – предст., Шевчук О.М. – предст.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Оболонському районі м.Києва

на постанову Господарського суду м.Києва від 17.01.2007

у справі № 11/637-А

за позовом Спільне підприємство товариства з обмеженою відповідальністю "РІФ-1"

до Державна податкова інспекція у Оболонському районі м.Києва

третя особа відповідача

третя особа позивача

про визнання протиправним та скасування рішення

24.04.2007р., 29.05.2007р. в судовому засіданні оголошувалась перервавідповідно до ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 17.01.2007р. у справі № 11/637-А позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 13.12.2006 № 0010682308/0 в частині зменшення Спільному підприємству у формі товариства з обмеженою відповідальність “РІФ-1” суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1318599,00 грн., в т.ч. за лютий 2006 року в сумі 301737,36 грн., за березень 2006 року в сумі 446442,80 грн., за квітень 2006 року в сумі 499240,79 грн., за травень 2006 року в сумі 39801,89 грн. та за червень 2006 року в сумі 31375,67 грн., а також в частині визначення штрафних санкцій в розмірі 374091.00 грн., застосованих у зв'язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки була відшкодована Спільному підприємству у формі товариства з обмеженою відповідальність “РІФ-1” в розмірі 748180,00 грн.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, прийняти нову, якою в позові відмовити повністю з підстав порушення норм матеріального права, зокрема, п. 1 ст. 3 Закону України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме судом безпідставно підтверджено правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченої до бюджету з частини давальницької сировини, з якої вироблено невивезену з України готову продукцію, і яка залишилась у розпорядженні підприємства для використання у власній господарській діяльності. Крім того, на думку відповідача, ним правомірно застосовано штрафні санкції згідно п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних санкцій органами державної податкової служби.

Позивачем надано заперечення на апеляційну скаргу, в якому він заперечив доводи апеляційної скарги та просив залишити постанову суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Відповідно до розпорядження Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2007р. склад судової колегії змінено. Розгляд справи здійснено колегією суддів у складі: головуючий суддя – Сотніков С.В., судді – Дикунська С.Я., Пантелієнко В.О.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Спірним податковим повідомлення-рішенням Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 18.02.2005р. №27/26-062/0 зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1327405 грн., застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 374091,00 грн. у зв'язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі 748180,00грн.

Позивачем оскаржується рішення в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1318599,00 грн., а також в частині визначення штрафних санкцій в розмірі 374091,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі Акта від 08.11.2006 № 925/23-14339624 “Про результати позапланової виїзної перевірки СП ТОВ “Ріф-1” (код 14339624) з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість за періоди: лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2006 року станом на 30.10.2006”.

В акті перевірки відповідачем зроблено висновок про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої до Державного бюджету з частини давальницької сировини, з якої вироблено невивезену з України готову продукцію, і яка залишилась у розпорядженні підприємства для використання у власній господарській діяльності. При цьому відповідачем зазначається, що суми податку на додану вартість в порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” були віднесені товариством до складу податкового кредиту без підтвердження митними деклараціями.

Відповідно до п. 11.9 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" до приведення законодавчих актів України щодо оподаткування давальницької сировини у відповідність з нормами цього Закону сплата податку на додану вартість по операціях з ввезення давальницької сировини на митну територію України здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах".

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” від 15.09.1995 р. № 327/95-ВР (далі - Закон № 327/95) виконавець надає послуги із переробки, а право власності на давальницьку сировину на кожному етапі її переробки та на вироблену з неї готову продукцію належить саме замовнику.

Положеннями ст. 2 вказаного Закону визначено, що давальницька сировина, що ввозиться на митну територію України іноземним замовником, обкладається ввізним митом за ставками Єдиного митного тарифу України, податками та зборами, що справляються при ввезенні товарів відповідно до законодавства. Сплата ввізного мита, податків та зборів (крім митних зборів) провадиться українським виконавцем шляхом видачі органу державної податкової служби за місцезнаходженням виконавця простого авальованого векселя із строком платежу, що дорівнює строку здійснення операції з давальницькою сировиною, але не більш як 90 календарних днів з моменту оформлення вантажної митної декларації.

Пунктом 4 зазначеної норми передбачено, що у разі вивезення готової продукції в повному обсязі, передбаченому контрактом, за межі митної території України у період, зазначений у частинах, зокрема, другій цієї статті, вексель погашається і ввізне мито, податки та збори (крім митних зборів) не справляються. Вексель погашається також у разі часткового вивезення готової продукції за межі митної території України, передбаченого умовами контракту, якщо український виконавець документально підтвердить сплату ввізного мита, податків та зборів, які повинні бути сплачені у разі ввезення в Україну частини сировини, з якої вироблено не вивезену з України готову продукцію.

Враховуючи те, що частина давальницької сировини після закінчення передбачених законодавцем строку (90 днів) залишається у розпорядженні позивача, то останній на виконання вимог Закону “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” на залишок невивезеної сировини сплачує до бюджету суми ввізного мита та податок на додану вартість, які повинні бути сплачені у разі ввезення в Україну частини сировини, з якої в подальшому вироблено невивезену з України готову продукцію.

Суму податку на додану вартість, фактично сплачену грошовими коштами до Державного бюджету України, СП ТОВ "РІФ-1" на підставі погашеного векселя включає до складу податкового кредиту звітного періоду, в якому відбулась фактична сплата ПДВ, що відображено у деклараціях з ПДВ (ряд. 12.2).

Відповідно до пп. 7.2.7. п, 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Згідно пп. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит по операціях із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Як встановлено пп. 7.3.6 ст. 7 цього Закону, датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, основним напрямком діяльності позивача є виробництво та продаж взуття широкого асортименту. Взуття товариства більш як на 70% експортується в режимі використання давальницької сировини. Вартість давальницької сировини, яка поступає, підприємство обліковує на позабалансовому рахунку № 022 "Активи на відповідальному зберіганні" і не включає ні до складу валових витрат, ні до складу податкового кредиту.

Відповідно до умов контрактів позивач виробляє готову продукцію, в тому числі з використанням давальницької сировини нерезидента та інших матеріалів, робіт (послуг), придбаних у інших суб'єктів підприємницької діяльності на території України та відправляє нерезиденту у вигляді готової продукції протягом 90 днів.

Залишок невивезеної давальницької сировини, який залишився у позивача оприбутковується на балансовий рахунок № 20 "Виробничі запаси" і використовується у власній господарській діяльності товариства.

Таким чином, з огляду на зазначені вище норми чинного законодавства, позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені з вартості невивезеної сировини, на підставі податкових векселів, погашених в частині податку з сировини, що залишилась у користуванні позивача.

Посилання відповідача на п. 1 ст. 3 Закону “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”, згідно з яким готова продукція, що вироблена із давальницької сировини, ввезеної іноземним замовником, може реалізуватися на митній території України лише через зареєстроване ним в Україні постійне представництво, яке оформляє ввізну вантажну митну декларацію на готову продукцію (без фактичного її ввезення на митну територію України) і сплачує ввізне мито, інші податки та збори, передбачені законодавством для аналогічних імпортних товарів, є безпідставним, з огляду на наступне.

Зазначена норма підлягає застосуванню лише в тому випадку, якщо сам замовник вирішить здійснити реалізацію готової продукції, виробленої з давальницької сировини, яка ним була ввезена або якщо частина продукції, виробленої з давальницької сировини буде використана замовником як оплата за виконані роботи.

Разом з тим, у позивача залишилась частина сировини для використання ним у власній господарській діяльності. Чинне законодавство України не визначає обов'язку підприємства декларувати ще раз невивезену давальницьку сировину, яка залишилась в розпорядженні підприємства.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість висновків акта перевірки щодо завищення позивачем суми бюджетного відшкодування в розмірі 1318599 гри. в період лютий-червень 2006 року.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для застосування до позивача штрафних санкцій є абз. 2, 4 п. 8 та пп. 6.1.3 п. 6 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001 та пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Згідно з п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 цієї статті у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Як вбачається з спірного рішення, позивачу не було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість, яке підлягало б сплаті до бюджету, а зменшено суму бюджетного відшкодування податку з бюджету.

Разом з тим, посилання відповідача при застосуванні штрафних санкцій на абз. 2 п. 8 та 6.1.3 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001, також є помилковим.

Відповідно до пп. 6.1.3 цієї Інструкції у разі коли за даними документальних перевірок результати діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, і контролюючий орган виявляє суму недоплати платника податків, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми недоплати та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Згідно п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації про податок на додану вартість, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.

На час затвердження зазначеної Інструкції єдиним нормативним актом, що давав таку правову кваліфікацію зазначених фактів і правовідносин, був Указ Президента України №857/98 від 07.08.1998 “Про деякі зміни в оподаткуванні”, який відповідно до п. 4 перехідних положень Конституції України мав силу Закону.

Пунктом 17 названого Указу було встановлено, що у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.

Разом з тим цей Указ втратив чинність відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу XV Конституції України (згідно з п. 18 Прикінцевих положень Закону України від 25.03.2005 N2505-IV “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України”, який набрав чинності 31.03.2005).

Пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них встановлюється виключно законами України.

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про систему оподаткування” відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.

Отже, на момент прийняття відповідачем спірного рішення були відсутні закони (чи нормативні акти, прирівняні до них), які б встановлювали таку правову кваліфікацію відповідних фактів і правовідносин, яку містив п. 17 Указу Президента України № 857/98 від 07.08.1998 “Про деякі зміни в оподаткуванні” та п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001. При цьому ані Закон України “Про податок на додану вартість”, ані Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не містять зазначеної правової кваліфікації.

Як встановлено ч. ч. 1-3 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

За таких обставин, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про безпідставне застосування до позивача заходів юридичної відповідальності, а саме визначення до сплати штрафних санкцій в розмірі 374091,00 грн., передбачені Інструкцією ДПА України, затвердженою наказом ДПА України №110 від 17.03.2001.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянтом не надано судам першої та апеляційної інстанції беззаперечних доказів на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваного рішення, в той же час позивачем повно доведено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова Господарського суду міста Києва від 17.01.2007р. у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для її скасування або зміни не вбачається.

Керуючись статтями 198, 200, 205, 206, 209 Кодексу адміністративного судочинства України Київський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 17.01.2007р. у справі № 11/637-А – без змін.

Матеріали справи № 11/637-А повернути Господарському суду міста Києва.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя

Судді