Постанова № 73503664, 17.04.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 138/1316/16-ц

Провадження № 22-ц/772/686/2018

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 рокуСправа № 138/1316/16-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі: головуючого Сала Т.Б., суддів: Берегового О.Ю., Ковальчука О.В., секретар – Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Київської Т.Б. у Могилів-Подільському міськрайонному суді Вінницької області, дата складення повного тексту невідома, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_5, про скасування рішень, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно, -

встановив:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом в якому, відповідно до остаточних позовних вимог, просив: скасувати рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради № 124 від 15.04.2008 «Про оформлення права приватної власності на нежитлові об'єкти нерухомого майна», в частині площі 337 кв.м. І поверху нежитлової будівлі магазину та в частині площі 353,5 кв.м. ІІ поверху нежитлової будівлі магазину, що розташований за адресою: вул. Стависька, 17, м. Могилів-Подільський, Вінницької області; скасувати рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради № 58 від 25.02.2008 «Про оформлення права приватної власності на нежитлові об'єкти нерухомого майна» в частині площі 690,5 кв.м. магазину літ. «А», що розташований за адресою: вул. Стависька, 17, м. Могилів-Подільський, Вінницької області; визнати недійсними: свідоцтво про право власності № 525 від 29.02.2008 на магазин літ. «А», загальною площею 732,91 кв.м. та частину підвалу літ. «А1», загальною площею 218,1 кв.м., видане на ім’я ОСОБА_4; свідоцтво про право власності № 533 на І поверх нежитлової будівлі магазину в частині площі 337 кв.м. та який розташований по вулиці Ставиській, 17 в м. Могилеві-Подільському, видане на ім'я ОСОБА_4; свідоцтво про право власності № 534 на ІІ поверх нежитлової будівлі магазину в частині площі 353,5 кв.м. та який розташований по вулиці Ставиській, 17 в м. Могилеві-Подільському, видане на ім'я ОСОБА_4; свідоцтво про право власності № 535 на частину підвалу літ. «А1», що 218,1 кв.м. та яка розташована по вулиці Ставиській, 17 в м. Могилеві-Подільському, видане на ім'я ОСОБА_4; визнати недійсним договір іпотеки №МКМП-320/1 від 23.04.2008, який укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником ПАТ КБ «Приватбанк» та який був посвідчений приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №876; визнати недійсним договір іпотеки №МКМП-366/1 від 23.09.2008, який укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником ПАТ КБ «Приватбанк» та який був посвідчений приватним нотаріусом Могилів-Подільського районного нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №1931.

Позов мотивовано тим, що 12 червня 1999 року в с. Березівка, Чернівецького району, Вінницької області помер ОСОБА_7, який був рідним дідусем позивача.

Спадкодавцю належали нежитлові приміщення І та ІІ поверху магазину «Берізка» по вул. Ставиській, 17 в м. Могилеві-Подільському, Вінницької області, а також частина підвалу загальною площею 218,3 кв.м., що знаходиться за цією ж адресою.

Вказане нерухоме майно належало на праві власності спадкодавцю на підставі нотаріально посвідченого договору дарування, укладеного 26 серпня 1998 року, дарувальником за яким було ПМП «Евіс».

Заповітом від 28 серпня 1998 року, посвідченим нотаріально, ОСОБА_7 заповів позивачу вказане вище нерухоме майно.

Оскільки на момент відкриття спадщини позивач був неповнолітнім, спадщину від його імені прийняли батьки: ОСОБА_4 та ОСОБА_8, вступивши в фактичне управління та володіння спадковим майном.

По досягненню повноліття, оформити свої спадкові права позивач не має можливості, так як спадкове майно оформлено на праві власності на ім’я відповідача ОСОБА_4 – батька позивача, на підставі свідоцтва про право власності № 533 на 1 поверх нежитлової будівлі магазину, що складає 356,46 кв.м., свідоцтва про право власності № 534 на ІІ поверх нежитлової будівлі магазину, що складає 376,45 кв.м. та свідоцтва про право власності № 535 на частину підвалу літ. «А1», що складає 218,1 кв.м.

Дані свідоцтва на ім’я відповідача були видані виконавчим комітетом Могилів-Подільської міської ради на підставі рішення № 58 від 25.02.2008 «Про оформлення права приватної власності на нежитлові об’єкти нерухомого майна», яким вирішено, зокрема, оформити право приватної власності на нежитлові об’єкти нерухомого майна, а саме магазин літ. «А», загальною площею 732,91 кв.м. та частину підвалу літ. «А», загальною площею 218,1 кв.м. за ОСОБА_4

В подальшому рішенням виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради від 15 квітня 2008 року за № 124 «Про оформлення права приватної власності на нежитлові об’єкти нерухомого майна» взамін одного свідоцтва про право власності № 525 від 29.02.2008, виданого на підставі вказаного вище рішення виконкому, видано уже три окремих свідоцтва, а саме № 533 про право власності на І поверх нежитлової будівлі магазину, що складає 356,46 кв.м., свідоцтво № 534 про право власності на ІІ поверх нежитлової будівлі магазину, що складає 376,45 кв.м. та свідоцтво № 535 про право власності на частину підвалу літ. «А1», що складає 218,1 кв.м.

Тобто виконавчим комітетом здійснено оформлення права власності на нерухоме майно, яке було відчужено його власником ще в 1996 році іншій особі.

На думку позивача рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради є незаконними, а свідоцтва про право власності підлягають визнанню недійсними, оскільки спірне майно на момент прийняття таких рішень не належало ні ПМП «Евіс», ні ОСОБА_4

ОСОБА_3, як спадкоємець, звернувся до суду для захисту свого права на дане майно.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки №МКМП-320/1 від 23.04.2008, який укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «Приватбанк», та визнання недійсним договору іпотеки №МКМП-366/1 від 23.09.2008, який укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «Приватбанк».

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року позов задоволено частково. Скасовано рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради № 58 від 25.02.2008 «Про оформлення права приватної власності на нежитлові об'єкти нерухомого майна» в частині площі 690,5 кв.м. магазину літ. «А», що розташований за адресою: вул. Стависька, 17, м. Могилів-Подільський, Вінницької області. Скасовано рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради № 124 від 15.04.2008 «Про оформлення права приватної власності на нежитлові об'єкти нерухомого майна», в частині площі 337 кв.м. І поверху нежитлової будівлі магазину та в частині площі 353,5 кв.м. ІІ поверху нежитлової будівлі магазину, що розташований за адресою: вул. Стависька, 17, м. Могилів-Подільський, Вінницької області. Визнано недійсними: свідоцтво про право власності № 533 на І поверх нежитлової будівлі магазину в частині площі 337 кв.м. та який розташований по вулиці Ставиській, 17 в м. Могилеві-Подільському, видане на ім'я ОСОБА_4; свідоцтво про право власності № 534 на ІІ поверх нежитлової будівлі магазину в частині площі 353,5 кв.м. та який розташований по вулиці Ставиській, 17 в м. Могилеві-Подільському, видане на ім'я ОСОБА_4 В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На вказане рішення суду першої інстанції, ПАТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, зокрема, судом не доведено, що за договором дарування ПМП «Евіс», ОСОБА_7 прийняв у дар нерухоме майно, вказане в договорі; вказані договори дарування не були зареєстровані у виконавчому комітеті; позивачем не доведено факт прийняття спадщини ОСОБА_4, саме в інтересах малолітнього ОСОБА_3; рішення виконкому міської ради були прийняті відповідно до вимог законодавства, так як ОСОБА_4 були надані всі необхідні для цього документи; оскарження рішень виконкому ОСОБА_4 направлене на отримання ним права власності на вказану нерухомість для подальшого його використання для отримання кредитів з укладання договорів іпотеки; позивачем не надано доказів на підтвердження своїх доводів про наявність порушеного його права власності при прийнятті оскаржуваних рішень; суд не звернув уваги на пропуск позивачем строку позовної давності.

Суд, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишення без задоволення.

Судом встановлено, що ПМП «Евіс» створене в 1992 році на основі індивідуального плану громадянина ОСОБА_4, який, як засновник, здійснює права володіння та розпорядження майном ПМП, є його директором і самостійно вирішує всі питання діяльності підприємства.

21 лютого 1996 року між Фондом державного майна України та ПМП «Евіс» було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення другого поверху магазину «Берізка», загальною площею 353,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: вул. Стависька, 13 в м. Могилеві-Подільському, Вінницької області.

22 квітня 1996 року було укладено ще один договір купівлі-продажу державного майна, предметом якого було майно цілісного майнового комплексу торгово-виробничого підприємства «Берізка», яке включає в себе вбудоване приміщення площею 337 кв.м. та підвальне приміщення площею 218,3 кв.м. магазину «Берізка».

На підставі вказаних вище договорів купівлі-продажу покупцеві ПМП «Евіс» було видано свідоцтво № 36 від 27.03.1996 про право власності на другий поверх вищевказаного нежитлового приміщення та свідоцтво № 61 від 31.12.1996 про право власності на цілісний майновий комплекс торгово-виробничого підприємства «Берізка».

Таким чином, ПМП «Евіс» набуло право власності на І, ІІ поверх та частину підвалу нежитлового приміщення магазину «Берізка».

26.08.1998 ПМП «Евіс» на підставі нотаріально посвідчених договорів дарування подарувало ОСОБА_7 І-й поверх приміщення магазину «Берізка», загальною площею 337 кв.м., частину підвалу, загальною площею 218,3 кв.м. та нежитлове приміщення ІІ-го поверху магазину «Берізка». Вказані договори зареєстровані у виконавчому комітеті не були.

28.08.1998 ОСОБА_7 склав заповіт, яким заповідав своєму онуку, ОСОБА_3, перший поверх магазину «Берізка» та нежитлове приміщення другого поверху магазину «Берізка».

Відповідно до свідоцтва про смерть серії І-АМ № 063436, ОСОБА_7 помер 12 червня 1999 року.

25 серпня 2008 року виконавчий комітет Могилів-Подільської міської ради Вінницької області прийняв рішення № 58 від 25.05.2008 «Про оформлення права приватної власності в цілому на нежитлові об’єкти нерухомого майна», а саме: магазин літ. «А», загальною площею 732,91 кв.м. та частину підвалу літ. «А1», загальною площею 218,1 кв.м., що розташовані в м. Могилеві-Подільському по вул. Ставиській, 17 в м. Могилеві-Подільському, Вінницької області на ім’я ОСОБА_4 Раніше існуючі правовстановлюючі документи – договори купівлі-продажу, зареєстровані в реєстрі за № 1-1033 від 22.04.1996 та № 1-466 від 21.02.1996 було погашено.

На підставі вказаного рішення на ім’я відповідача ОСОБА_4 видано свідоцтво № 525 від 29.02.2008 на право приватної власності на магазин літ. «А», загальною площею 732,91 кв.м. та частину підвалу літ. «А1», загальною площею 218,1 кв.м.

Рішенням № 124 від 15.04.2008 виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області, на підставі, зокрема, рішення 3 сесії Могилів-Подільської міської ради 4 скликання від 22.08.2002 № 58 «Про порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна в м. Могилеві-Подільському» було вирішено, зокрема, оформити право приватної власності в цілому на нежитлові об’єкти нерухомого майна, а саме: І поверх нежитлової будівлі магазину, що складає 356,46 кв.м., що розташований в м. Могилеві-Подільському по вул. Ставиській, 17 за ОСОБА_4; ІІ поверх нежитлової будівлі магазину, що складає 376,45 кв.м., що розташований в м. Могилеві-Подільському по вул. Ставиській, 17 за ОСОБА_4; частину підвалу літ. «А1», що складає 218,1 кв.м., що розташований в м. Могилеві-Подільському по вул. Ставиській, 17 за ОСОБА_4

На підставі вказаного вище рішення виконкому Могилів-Подільської міської ради на ім’я відповідача ОСОБА_4 було видано свідоцтво № 533 про право власності на І поверх нежитлової будівлі магазину, що складає 356,46 кв.м., свідоцтво № 534 про право власності на ІІ поверх нежитлової будівлі магазину, що складає 376,45 кв.м., свідоцтво № 535 про право власності на частину підвалу літ. «А1», що складає 218,1 кв.м.

Задовольняючи позовні вимоги про скасування рішень виконавчого комітету та про визнання недійсним свідоцтв про право власності, суд першої інстанції прийшов до висновку, що при встановлених обставинах, отриманням його батьком, ОСОБА_4 свідоцтв про право власності на спірне нерухоме майно, були порушені права позивача, як спадкоємця, який на момент відкриття спадщини був малолітньою особою, і який прийняв спадщину шляхом вступу до фактичного управління та володіння спадковим майном його батьками, які були його законними представниками.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, так як він зроблений на підставі всіх встановлених обставин, необхідних для вирішення спору, з належною їх оцінкою, яка базувалась на нормах права діючих на момент тих чи інших правових відносин, які були встановленні.

Отже, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права власності, як права спадкоємця, який прийняв спадщину після смерті свого діда, який заповідав йому спірне нерухоме майно, яке належало останньому на підставі договорів дарування. Подальші дії відповідачів – ОСОБА_4 та виконавчого комітету міської ради, внаслідок яких, в 2008 році право власності на вказані об’єкти нерухомості були оформлені на батька позивача.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Першими доводом скарги було те, що ОСОБА_7, як обдарованому, не було фактично передано нерухоме майно, вказане у договорах дарування.

Дане твердження апелянта ґрунтувалось на підставі норм ст. 243, 244 та 227 ЦУ УРСР, які діяли на момент укладення договорів дарування.

Зокрема, згідно ч.1 та 2 ст. 243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Відповідно до ст. 244 ЦК УРСР, до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 і цього Кодексу.

Частинами 1 та 2 ст. 227 ЦК УРСР передбачалось, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Судами встановлено, що договори дарування були нотаріально посвідчені, однак не були зареєстровані у виконавчому комітеті міської ради. Разом з цим апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що факт не реєстрації у виконкомі договору дарування не пов’язує з його недійсністю, і не спростовує факт не набуття особою права власності на подароване майно. Головним моментом при визначенні набуття права власності на подароване майно, є передача такого майна від дарувальника обдарованому.

Фактом прийняття обдарованим нерухомого майна, може слугувати, крім іншого, подальше розпорядження цим майном обдарованим, що в даному випадку, з матеріалів справи вбачається, а саме те, що ОСОБА_7, після договору дарування, розпорядився спірним нерухомим майном, склавши заповіт на користь внука – позивача у справі, тобто вчинив дії, що свідчать про прийняття дарунку.

З фактом прийняття обдарованим - ОСОБА_7 нерухомого майна, в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги погодився і представник апелянта, але при цьому стверджував про відсутність права в зв’язку з не реєстрацією цих договорів в органах БТІ.

Однак, дане твердження є хибним, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного на той час законодавства.

На час дарування спірного майна, діяла норма статті 128 ЦК УРСР, відповідно до якої, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Встановлено, що укладеними договорами дарування не передбачено іншого випадку, крім того, який передбачений вказаною статтею

Так як при даруванні нерухомого майна слід керуватись правилами статті 227 ЦК УРСР, яка регламентує купівлю-продаж нерухомого майна, то даною статтею передбачено лише обов’язок зареєструвати договір у виконавчому комітеті, і, беручи до уваги норму статті 128 ЦК УРСР, колегія суддів прийшла до висновку, що виникнення права власності не пов’язане з моментом реєстрації такого договору.

Іншим доводом апеляційної скарги, є те, що позивач не має права на спірне нерухоме майно, так як він не прийняв спадщину після смерті свого діда, який заповідав йому це майно. Ці доводи ґрунтувались на тому, що після смерті ОСОБА_7, спадщина не була прийнята батьком позивача – ОСОБА_4, в інтересах малолітнього спадкоємця за заповітом.

Колегія суддів вважає, що таке твердження є хибним.

ОСОБА_9 заповів своєму онукові, ОСОБА_3 належні йому перший та другий поверхи спірного нерухомого майна (крім підвалу).

На час відкриття спадщини, позивачу виповнилось п’ять років.

Відповідно до ч.1 ст. 14 ЦК УРСР за неповнолітніх, які не досягли п’ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Вони вправі учиняти лише дрібні побутові угоди.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, зокрема, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном (ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР).

Беззаперечним з боку сторін є факт того, що позивач – ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 були однією родиною, яка проживала в м. Могилів-Подільському, і користувались тривалий час (з 1996 року) спірним нерухомим майном, тому є логічним і факт дарування, і факт заповідання спірного майна саме членам своєї родини.

Цим майном, ОСОБА_4 користувався з моменту його придбання, і продовжував користуватись після смерті свого батька – ОСОБА_7.

Беручи до уваги норми ст. 14 ЦК УРСР та ст. 549 ЦК УРСР, суд прийшов до висновку про прийняття спадщини позивачем після смерті діда.

До такого ж висновку дійшов Чернівецький районний суд Вінницької області в своєму рішенні від 06 вересня 2016 року, розглядаючи справу за позовом ОСОБА_3 з приводу незаконних дій державного нотаріуса, який відмовив в оформленні спадщини (отримання свідоцтва про право на спадщину), яке набрало законної сили 20.09.2016 року. Цим рішенням встановлено, що ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини виповнилось п’ять років, у зв’язку з чим, його інтереси у спадкових правовідносинах представляли його батьки законні представники, які після смерті спадкодавця, продовжували користувались спадковим нерухомим майном.

Пояснення представника апелянта, про те що не можна вважати спадщину прийнятою, лише з тих підстав, що законні представники спадкоємця за заповітом продовжують користуватись спадковим майном без вчинення відповідних дій, які б стверджували про наміри прийняти спадщину від імені малолітнього спадкоємця, є надуманими і такими, що не базуються на нормах цивільного закону, так як нормами ЦК УРСР не передбачено іншого, ніж зазначено в згаданій статті 549 цього кодексу, якою передбачено лише два варіанти прийняття спадщини, які є різними і не пов’язаними між собою.

Окремого порядку прийняття спадщини малолітньою особою, зокрема подання від її імені заяви про прийняття спадщини, нормами ЦК УРСР не передбачалось, на відміну від норм ЦК України, в яких стверджується презумпція прийняття спадщини малолітньою дитиною.

Останнім доводом апелянта є залишення поза увагою судом першої інстанції питання спливу позовної давності за вимогами позивача.

Апелянт стверджує, що повна дієздатність ОСОБА_3 настала з його повноліттям – 30.08.2012, тому останнім днем, коли позивач міг звернутися до суду з цими вимогами є 30.08.2015 року, однак до суду звернувся лише 06.04.2016 року.

Колегія суддів погоджується з тим, що повноліття позивача настало 30.08.2012 року, а отже, настала повна цивільна дієздатність, а також погоджується з трирічним строком позовної давності в даних правовідносинах. Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та його мотивами про те, що строк позовної давності позивачем пропущено не було.

За загальним правилом встановленим ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судами встановлено, що після досягнення повноліття позивач, вважаючи, що він прийняв спадщину після смерті діда, який заповідав йому спірне нерухоме майно, звернувся в липні 2015 року до нотаріальної контори для оформлення спадщини. Дії позивача були законними, оскільки чинними на той час нормами цивільного законодавства не передбачались строки звернення спадкоємця до нотаріуса з заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину, в т.ч. і за заповітом. Оформлення права на спадщину - це право спадкоємця, який прийняв спадщину.

При оформлені спадщини відповідач дізнався про порушення своїх прав – прав спадкоємця на спадкове майно, і жоден із доказів у справі не спростовує даного факту. Дане твердження позивача є логічним та приймається судом, так як він не міг знати про рішення органів місцевого самоврядування з приводу нерухомого майна в момент свого повноліття, і немає підстав стверджувати, що рішення виконкому, які оскаржує позивач, могли бути йому відомими.

Представник апелянта в судовому засіданні стверджував, що дії позивача направленні на уникнення цивільної відповідальності його батька щодо погашення заборгованості за договорами кредиту, укладеними між ним та банком в 2008 році, є абсурдними, оскільки позивач захищає своє право на спадкове майно, яке виникло задовго до часу укладання кредитних договорів (біля дев’яти років), і да думку колегії суддів, має на це абсолютне право.

При розгляді даної цивільної справи, представник апелянта в більшій частині своїх пояснень звинувачував в недоброчесності не позивача, а його батька – ОСОБА_4 при укладанні договорів дарування, в подальшому укладання заповіту, і отримання свідоцтв про право власності на своє ім’я на підставі рішень виконкому, які були направлені на отримання кредиту з укладенням договорів іпотеки, предметом яких було спірне нерухоме майно.

Суд першої інстанції, вирішивши даний спір захистив права спадкоємця, який прийняв спадщину будучи в малолітньому віці, в зв’язку з чим був позбавлений можливості захищати свої майнові права раніше та самостійно.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, а пунктом 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, передбачено спосіб захисту цивільного права – визнання незаконними рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який саме цей спосіб вибрав позивач.

Обраний позивачем спосіб захисту передбачений також статтею 393 ЦК України, відповідно до якої правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

В іншій частині рішення суду - ні в його мотивувальній частині, ні в резолютивній, не оскаржувалось, а отже, в силу ст. 367 ЦПК України, не перевірялась їх законність і обґрунтованість. Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, –

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду.

Головуючий: Т.Б. Сало

Судді: О.Ю. Береговий

ОСОБА_10

Згідно з оригіналом:

Суддя: Т.Б. Сало