Рішення № 73503497, 16.04.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/2480/18

Провадження № 2/127/441/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

16.04.2018 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання недійсним договору та стягнення коштів, –

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання недійсним договору та стягнення коштів. Позов мотивовано тим, що 23.10.2017 року між позивачем та ТОВ «Єврокар Україна», було укладено договір фінансового лізингу №4010. Згідно з умовами вищезазначеного договору, а саме п. 1.1 предметом фінансового лізингу є транспортний засіб, автомобіль КІА Sportage. Згідно п.8.2 даного договору, вартість предмету лізингу становить 21 096, 82 доларів США з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до курсу української гривні, на фактичну дату укладення даного Договору. На дату укладення Договору, згідно обмінного курсу долара США, гривневий еквівалент вартості Предмета Лізингу становив 564 340 грн. з ПДВ. Згідно з умовами надання предмету лізингу, 23.10.2017 року, на розрахунковий рахунок ТОВ «Єврокар Україна» позивачем було сплачено 62 100грн. у якості авансового платежу згідно виставленого позивачу відповідачем рахунку з вказівкою про призначення платежу. Після виконання позивачем фінансових зобов’язань щодо здійснення авансового платежу, Відповідач повинен був надати предмет фінансового лізингу, тобто автомобіль КІА Sportage. Замість цього, у інформації, яка надходила до позивача від працівників лізингодавця, автомобіль перебував у іншому місті і їм потрібен був час на його доставку. Потім було повідомлено, що автомобіль технічно несправний і запропонували інший, на що згодом позивач погодився на його огляд. Іншого автомобіля навіть для огляду позивачу також не надали, посилаючись на знову ж таки перебування його у іншому місті. На пропозицію позивача надати графік погашення по даному договору (вартість щомісячного платежу) - позивач отримав відмову. Автомобіль до цього часу не передано та не узгоджено, яка саме модель автомобіля, рік випуску. Номер кузову та інші реєстраційні дані позивачу не повідомлені. Виходячи із цього, позивач зрозумів, що відповідач готуючи зміст договору включив туди несправедливі положення через які порушується принцип рівності сторін договору, встановив жорсткі обов’язки позивачу як споживачу, годі як для себе встановив не жорсткі обов’язки які обумовлюються власним розсудом виконавця. Договір виписаний так, що неможливо зрозуміти його дійсну суть щодо призначення сплачених споживачем коштів, сплачені платежі за товар зараховуються не по призначенню та безповоротно без можливості їх забрати у разі розірвання договору. Видавши реквізити на оплату послуг та оплату вартості товару у платіжному дорученні зазначено, що призначення платежу 62100 грн. проводиться як авансовий платіж за Договором Фінансового Лізингу № 4010 від 23.10.2017 року. Проте майже вся сума зарахована як комісія за організацію договору, а саме 56 434, 00 грн. по суті позивача обманули. Зрозумівши це позивач звернувся до відповідача ТОВ «Єврокар Україна» з листом - вимогою розірвати договір та повернути сплачені кошти. Відповідач відмовив позивачу. Зміст відмови у письмовій відповіді зводиться до наступного. Договором фінансового лізингу передбачено комісію за організацію договору, а саме першочерговий разовий платіж, який входить до складу обов’язкових платежів, що має бути сплачений Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за організацію договору, його оформлення, незалежно від назви платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги Лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов’язані з укладанням Договору, в тому числі, витрати, пов’язані з пошуком Предмету Лізингу Лізингоодержувачу. Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та відображений у Договорі та у додатку №1 до нього, та складає 10% від вартості Предмету Лізингу. Виходячи з вказаної відповіді ТОВ «Єврокар Україна» зі сплачених позивачем 62100, 00 грн. за “організацію договору” (фактично за складання тексту Договору), позивач сплатив цьому товариству 56 434 грн., а решта 5666,00 грн. це частина авансового платежу за товар. Крім того, укладений 23.10.2017 року між позивачем та ТОВ «Єврокар Україна» договір фінансового лізингу №4010 не був нотаріально посвідчений, згідно ст. 799 ЦК України. Просить визнати недійсним Договір фінансового лізингу №4010 від 23.10.2017 року укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» з моменту його вчинення. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 62100,00 грн.

21.02.2018 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 06.03.2018року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач позов підтримав за обставин викладених в ньому, просив позов задовольнити, не заперечував щодо заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився з невідомих суду причин хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.

Враховуючи думку позивача, вимоги ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача, постановивши по справі заочне рішення.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, з наступних підстав.

При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 23.10.2017 року між позивачем та ТОВ «Єврокар Україна», було укладено договір фінансового лізингу №4010.

Згідно п. 1.1 предметом фінансового лізингу є транспортний засіб, автомобіль КІА Sportage.

Згідно п.8.2 даного договору, вартість предмету лізингу становить 21 096, 82 доларів США з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до курсу української гривні, на фактичну дату укладення даного Договору. На дату укладення Договору, згідно обмінного курсу долара США, гривневий еквівалент вартості Предмета Лізингу становив 564 340 грн. з ПДВ.

Згідно з умовами надання предмету лізингу, 23.10.2017 року, на розрахунковий рахунок ТОВ «Єврокар Україна» позивачем було сплачено 62 100грн. у якості авансового платежу згідно виставленого позивачу відповідачем рахунку з вказівкою про призначення платежу.

Відповідно до договору фінансового лізингу Розділ визначення термінів: Авансовий платіж – це обов’язковий платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, розмір, якого визначено у даному договору та додатку №1 до договору та становить 23% відсотки, який сплачується лізингоодержувачем на користь лізингодавця, на умовах договору, до моменту передачі лізингу. На авансовий платіж не нараховується жодні відсотки.

В судовому засіданні позивач пояснив, що наданий момент йому предмет лізингу не було надано та авансовий внесок не повернуто.

01.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Єврокар Україна" з письмовою заявою про повернення сплачених коштів.

Однак, листом ТОВ "Єврокар Україна" повідомлено позивача про те, що відповідно до умов договору зі сплачених коштів в сумі 62100,00 грн. – 56434,00грн. зараховані як комісія за організацію договору, а решта 5 666,00грн. як частина авансового платежу. Посилаючись на п. 12.1, 12.4 вказали, що до сплати підлягає сума у розмірі 4532,80грн. Комісія за організацію договору поверненню не підлягає.

Так, відповідно до частини першої та другої статті 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (ч. 2 ст. 1, ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг»).

Отже, за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) і договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2766цс15) та 11 травня 2016 року (справа № 6-65цс16).

Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦПК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Положеннями частини першої та другої статті 215 ЦПК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦПК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно із пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Судом встановлено, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Єврокар Україна" договір фінансового лізингу №4010 від 23.10.2017року нотаріально не посвідчений, а тому є нікчемним.

Стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнане недійсним або змінене, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, вони порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2 - 4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Згідно з частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, під добросовісністю слід розуміти належну поведінку при виникненні та виконанні зобов'язання вчинення дій таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, зловживання довірою тощо. Принцип добросовісності передбачає чесну, сумлінну поведінку суб'єктів зобов'язання, вчинення ними всіх залежних від них дій щодо належного виконання зобов'язання та не порушення прав інших осіб.

Судом встановлено, що оспорюваний договір порушує принцип добросовісності, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства встановлює істотні обмеження прав лізингоодержувача щодо розірвання договору, а умови договору про повне неповернення авансового платежу у випадку розірвання договору (п. 12.1 ст. 12 Договору) призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, наносять шкоду споживачеві.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 цього Закону).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявність у відповідача, станом на момент укладення договору фінансового лізингу №4010 від 23.10.2017року ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність, на момент укладення вказаного договору, такого дозволу (ліцензії) та суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, визнання недійсним договору та стягнення з відповідача на користь позивача сплачених грошових коштів в сумі 62 100,00 грн.

Згідно ст. 141 ЦПК України ,суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1409,60 гривень.

На підставі викладеного, згідно ст. ст. 203, 215, 220, 799, 806, 809 ЦК України, ЗУ «Про фінансовий лізинг», ЗУ «Про захист прав споживачів», керуючись ст. ст. 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273, 280 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №4010 від 23.10.2017року укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» з моменту його вчинення.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 26-Б, кімн. 32-Б, код ЄДРПОУ 40481805) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) кошти в розмірі 62 100,00гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 26-Б, кімн. 32-Б, код ЄДРПОУ 40481805) на користь держави судовий збір в розмірі 1409,60 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне судове рішення складено 19.04.2018року.

ОСОБА_1, м. Вінниця, вул. Якіра, буд. 98, ІПН НОМЕР_1.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 26-Б, кімн. 32-Б, код ЄДРПОУ 40481805.

Суддя: