Рішення № 73501643, 18.04.2018, Онуфріївський районний суд Кіровоградської області

справа № 399/767/17

провадження № 2/399/12/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року Онуфріївський районний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Шуліки О.О., за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Онуфріївка в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом про визнання заповіту від 15.02.2013 року посвідчений державним нотаріусом Онуфріївської державної нотаріальної контори ГТУЮ у Кіровоградській області ОСОБА_4 недійсним, а саме визнати за нею право за законом на спадкування земельної ділянки площі 3,05 га, розташованої на території Павлиської селищної ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що за життя її мати склала заповіт на нею та рідну сестру ОСОБА_5, яким заповідала їм земельну ділянку площею 3,05 га, розташованої на території Павлиської селищної ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 20.09.2017 року вона звернулась до державного нотаріуса Онуфріївської державної нотаріальної контори ГТУЮ у Кіровоградській області ОСОБА_4 з метою подати заяву про прийняття спадщини, а сестра ОСОБА_5 заяву про відмову в прийнятті спадщини за заповітом. Нащо їм було повідомлено, що їм необхідно звернутися за місцем відкриття спадкової справи, тобто до приватного нотаріуса Онуфріївського нотаріального округу ОСОБА_6 Після чого вони звернулися з заявами до приватного нотаріуса Онуфріївського нотаріального округу ОСОБА_6 Після чого приватний нотаріус Онуфріївського нотаріального округу ОСОБА_6 надав повідомлення про те, що заяву про прийняття спадщини за заповітом також подав ОСОБА_3, оскільки померла залишила на нього заповіт від 15.02.2013 року. З заповітом складеним її матір’ю 15.02.2013 року вона не погоджується та вважає його недійсним, оскільки зазначає, що в цей час мати перебувала у неї в будинку в Світловодську. Заповіт складений за допомогою технічних засобів у державного нотаріуса Онуфріївської державної нотаріальної контори ГТУЮ у Кіровоградській області ОСОБА_4, а підпис у заповіті здійснила її сестра ОСОБА_5 При вчиненні заповіту в нотаріуса була присутня мама спадкоємця ОСОБА_3 У зв’язку з чим, прохає суд визнати заповіт недійсним.

3.04.2018 року позивач надіслала до суду уточнені позовні вимоги, а саме прохала суд визнати частково недійсним заповіт від 15.02.2013 року в розмірі спадкового майна ?, що становить 1,50 га, визнати за нею право за законом на спадкування 1,50 га. землі сільськогосподарського призначення.

В судове засідання позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 не з’явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, завчасно надіслали заяву про розгляд справи без їх участі та відмовляються від проведення почеркознавчої експертизи, в попередньому судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених в позові.

Представник відповідача ОСОБА_8 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав зазначених у заперечені на позовну заяву та у відзиві на уточнену позовну заяву.

Третя особа державний нотаріус Онуфріївської державної нотаріальної контори ГТУЮ у Кіровоградській області ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог позивача, а саме пояснила, що 15.02.2013 року за реєстровим № 130 Онуфріївською державною нотаріальною конторою ГТУЮ у Кіровоградській області був дійсно посвідчений заповіт від ОСОБА_9 на ім’я ОСОБА_3. Заповіт підписала особисто померла ОСОБА_9. ОСОБА_5 також в цей же день склала заповіт за реєстром № 128 та довіреність на користування земельною ділянкою на ОСОБА_3, в яких і розписалася.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилася, але про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена. В попередньому судовому засіданні суду пояснила, що заповіт складений її померлою матір’ю на ім’я ОСОБА_3 підписала вона.

Суд, вислухавши представника відповідача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, встановив наступне.

ОСОБА_9 померла 29.03.2017 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ОЛ № 241126.

Відповідно до свідоцтва про народження серії І-ОЛ № 250956 виданого с.Сметанівка Онуфріївського району Кіровоградської області встановлено, що померла є матір’ю позивача.

Свідоцтвом про укладення шлюбу серії І-ОЛ № 309133 від 21.06.1975 року виданого відділом РАЦС Кіровоградської області встановлено, що дошлюбне прізвище позивача «Єременко».

Згідно державного акту померлій належала земельна ділянка 3,05 га розташованої на території Павлиської селищної ради.

Відповідно до заповіту, посвідченого державним нотаріусом Онуфріївської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 15.02.2013 року, зареєстрованого в реєстрі за № 130, ОСОБА_9 заповіла належну їй земельну ділянку розміром 3,05 га, яка розташована на території Павлиської селищної ради Онуфріївського району Кіровоградської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в заповіті міститься власноручно написаний текст такого змісту «текст цього заповіту прочитано мною, ОСОБА_9, особисто та власноручно підписано». В заповіті зазначено Заповіт записаний мною, нотаріусом зі слів ОСОБА_9 Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_9П, власноручно підписаний нею у моїй присутності. Особу її встановлено, дієздатність перевірено».

Позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 звернулися з заявами про прийняття спадщини, що не заперечується сторонами у справі.

Заповіт, як вид одностороннього правочину повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідними для чинності правочину, серед яких, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ст. 202, ч.2 ст. 203 ЦК України).

За змістом ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

За правилом ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак, у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

В судовому засіданні сторони не вказували та судом не встановлено, що померла перебувала в такому стані коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Статтями 76 і 81 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно довідки виданої селищною головою Павлиської селищної ради Онуфріївського району від 4.08.2017 року встановлено, що померла ОСОБА_9 була зареєстрована та проживала ІНФОРМАЦІЯ_1.

У зв’язку з чим, суд не приймає до уваги посилання позивача про те, що померла 15.02.2013 року перебувала у неї вдома в м.Світловодськ, оскільки доказів на підтвердження проживання чи перебування померлої у позивача суду не надано.

Щодо посилання позивача та третьої особи що підпис в заповіті було виконано саме третьою особою ОСОБА_5, то суд приходить до наступного.

Для вирішення питання ідентифікації виконавця підпису особи необхідні спеціальні знання, а тому, відповідно до ст. 143 ч. 1 ЦПК України, за наявності між сторонами спору з приводу цієї обставини, це є підставою для вирішення судом за клопотанням сторін, чи будь-кого з них, питання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Під час розгляду справи позивачем та його представником було заявлено, клопотання про призначення експертизи, але в уточнених позовних 3.04.2018 року та в заяві від 11.04.2018 року позивач та її представник відмовилися від заявленого клопотання,але інших доказів на підтвердження того, що підпис був виконаний не померлою, суду не надано.

Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті, право на складання заповіту має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Судом встановлено, що рукописний текст «текст цього заповіту прочитано мною, ОСОБА_9, особисто та власноручно підписано»» написаний особисто ОСОБА_9, доказів позивачем суду на підтвердження протилежного не надано.

Згідно з положеннями ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри учасника(-ів) правочину, забезпечує їхідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Унаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або уповноваженими особами власноручно.

Відповідно до ч.2 ст.1247 ЦК України заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст.207 цього Кодексу.

В ч.4 ст.207 ЦК України передбачено, що якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Відповідно до ст.. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Наполягаючи на своїх доводах, позивач вказує, що вищевказаний заповіт є недійсним, оскільки підписаний іншою особою (не її матір’ю) і заповіт не відповідає волі спадкодавця.

Проте належних доказів про вчинення в заповіті підпису та напису іншою особою суду не надано, так як у заповіті зазначено, що дієздатність особи перевірено, а від проведення судово-почеркознавчої експертизи позивач відмовилася.

Згідно з ч. 1 ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Згідно з п. «г» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

В п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про спадкування» від 30 травня 2008 р. №7 зазначено, що відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

В п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 зазначено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає що позовні вимоги про визнання за позивачем право за законом на спадкування 1,50 га. землі сільськогосподарського призначення, задоволенню не підлягають, оскільки позивач звернулась до приватного нотаріуса Онуфріївського нотаріального округу ОСОБА_6В з заявою про прийняття спадщини, приватним нотаріусом Онуфріївського нотаріального округу ОСОБА_6 заведене спадкову справу, відмови у вчиненні нотаріальних дій позивач не отримувала, тобто в даний час право позивача щодо оформлення спадщини за законом не порушено.

Слід також зазначити, що згідно із вимогами цивільного процесуального закону,суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ним вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання заповіту недійсним та визнання за нею права на спадкування за законом, позивач зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину, та те, що її право порушено.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов є необгрунтованим, безпідставним та недоведеним, в зв'язку з чим, в його задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 7, 12,13, 81, 259, 263, 264, 265,267,268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Кіровоградської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасники справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 18.04.2018 року.

Суддя: Шуліка О.О.