Постанова № 73500996, 19.04.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

апеляційне провадження №22-ц/796/3299/2018

справа №761/403/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року м.Київ

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

судді-доповідача ПоліщукН.В.

суддів Білич І.М., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Амборської Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва, постановлену під головуванням судді Кондратенко О.О. 05 лютого 2018 року, у справі за заявою ОСОБА_2, заінтересовані особи - ОСОБА_3, Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби м.Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві, суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_16 про встановлення фактів, що мають юридичне значення,-

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою, у якій просила:

1. встановити факт побічної заінтересованості судді ОСОБА_16 у результаті розгляду провадження за об»єднаними скаргами ОСОБА_2 від 09 жовтня 2015 року, 06 листопада 2015 року, 28 грудня 2015 року, 01 лютого 2016 року на посадових осіб органу ДВС (ЄДРПОУ:34967593), поданих в рамках цивільної справи №2-11/11 за позовом ОСОБА_2 від 14 квітня 2004 року до ОСОБА_3 та інших;

2. встановити факт порушення 15 жовтня 2015 16:32 у Шевченківському районному суді міста Києва встановленого частиною третьою статті 11-1 ЦПК України порядку визначення судді ОСОБА_16 для розгляду скарги ОСОБА_2, поданої в суд 09 жовтня 2015 року на бездіяльність Начальника ОСОБА_4, головного державного виконавця ВДВС ОСОБА_5 і спеціаліста ОСОБА_6 Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві при виконанні виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва №2-11/11 від 24 липня 2015 року про стягнення із ОСОБА_3 25000 грн. на користь ОСОБА_2, поданої у справі №2-11/11 за позовом ОСОБА_2 від 14 квітня 2004 року до ОСОБА_3, Київської міської державної адміністрації, ДТГО "Південно-Західна залізниця", ГУ МВС України в м.Києві, КП "Господар" , ГУ державної казначейської служби України в м.Києві, КП Керуюча дирекція Шевченківського району", треті особи ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 - начальник Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в м.Києві, ОСОБА_17 - Начальник ЖЕК № 224 КП "Господар", ОСОБА_12.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 лютого 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі посилається на обставини, з якими звернулась до суду, та необхідність встановлення фактів з метою охорони права на справедливий та ефективний суд. Висновки суду про порушення принципу незалежності судової влади та наявність спору про право вважає помилковими.

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п.3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

В судове засідання учасники справи не з"явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ст.372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з»явились.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції керувався положеннями ч.4 ст.315 ЦПК України та виходив з того, що заявлені вимоги не можуть бути вирішені в порядку ст.315 ЦПК України, оскільки існує спір про право.

З такими висновками колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.315 цього Кодексу суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно із ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Вимога заяви про встановлення факту побічної заінтересованості судді необхідна заявнику для виникнення у неї конституційного права на справедливий та ефективний судовий захист та від цього залежить припинення неефективного (несправедливого) судового захисту в особі судді ОСОБА_16, який відмовився заявити самовідвід.

Встановлення фактів є необхідним для можливості реалізації громадянином в подальшому свої особисті та майнові права.

Підстави, для яких заявник просить установити цей факт, на відміну від особистих та майнових прав, мають іншу площину правового регулювання, а саме - право на доступ до правосуддя, незалежний, ефективний та безсторонній суд. Зміст цього права є публічно-правовим, він забезпечується державою та реалізується у відповідних законах, положення яких наділяють заявників правом заявити відвід суду та оскаржити його рішення, зокрема ініціювати перед судом вищої інстанції розгляд питання про належний склад суду (п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України у редакції 2004 року, що діяла на момент розгляду скарг, з якими заявник пов"язує цю заяву; п.2 ч.3 ст.376 ЦПК України у редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року).

Окрім того, вимога заяви за своїми правовими результатами є проявом впливу на незалежність судової влади у спосіб перегляду дій судді, із якими заявник не погоджується, у непередбачений для цього спосіб.

Так, у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 "Про незалежність судової влади" роз"яснено, що виходячи з того, що незалежність суддів є основною передумовою їх об'єктивності та неупередженості, суддя при здійсненні правосуддя підкоряється лише закону і нікому не підзвітний. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону. Рішення в судовій справі має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника судового процесу, в тому числі прокурорів, захисників, представників юридичних чи фізичних осіб.

Незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має забезпечуватись і в самому суді. У зв'язку з цим неприпустимими є:

- непроцесуальний вплив на суддю з боку інших суддів, у тому числі тих, що обіймають адміністративні посади в судах;

- встановлення контролю за здійсненням судочинства суддею, виклик його до вищестоящих судів та вимагання звітів чи пояснень про розгляд конкретних справ;

- витребування від судді будь-якої інформації чи довідок про хід та перспективи розгляду справи, іншої інформації, яка може надаватися лише сторонам у справі та іншим особам, визначеним процесуальним законодавством, а також відомостей, які становлять таємницю нарадчої кімнати;

- прийняття суддею від будь-яких осіб та розгляд ним заяв, скарг, інших документів поза встановленим законом процесуальним порядком.

У п.4 Постанови зазначено, що суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо розглянутих справ або справ, які знаходяться в його провадженні, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, крім випадків і порядку, передбачених законом.

У п.10 Постанови зазначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

У п.12 Постанови зазначено, що оскарження судових рішень допускається у випадках, порядку та з підстав, визначених законом. Прийняття до розгляду будь-якими особами чи органами, крім відповідного апеляційного або касаційного суду, заяв, у яких оскаржуються судові рішення, їх розгляд, витребування від судів інформації про судові справи у зв'язку з такими заявами, направлення заяв судам, вимоги до суддів про встановлення контролю за розглядом справи судом чи суддею є порушенням незалежності та самостійності суду.

Вимога заяви про встановлення факту порушення визначення судді також не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки згідно із п.5 ч.1 ст.20 ЦПК України у редакції 2004 року, що діяла на момент розгляду скарг, з якими заявник пов"язує цю заяву, суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 11-1 цього Кодексу.

Тобто, якщо питання не було вирішено під час провадження у суді першої інстанції, то сторона у справі також має право ініціювати перед судом апеляційної інстанції розгляд питання про належний склад суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

Однією із закріплених у наведеній нормі гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Забезпечення такого права в національному законодавстві випливає з положень Конституції України.

Так, частиною другою статті 55 Основного Закону передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд), практика якого є своєрідним механізмом, що дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію, неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоч остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що це вже спотворює саму суть цього права(пункт 44 рішення Суду у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Аадам ІІ проти Німеччини»).

Слід також звернути увагу на іншу складову закріпленого у статті 6 Конвенції права - вимогу щодо законності суду, тобто суду, встановленого законом. Це поняття включає організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції) складову. Порушення під час визначення юрисдикції суду безумовно призводить до порушення права на справедливий суд.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Таким чином, повноваження кожного органу законодавчої, виконавчої та судової влади не є безмежними, а визначаються Конституцією та законами України. Отже, суди не мають права розглядати вимоги, які не належать до їх юрисдикції, визначеної законом.

При цьому дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається.

Разом з тим, суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, керувався частиною 4 ст.315 ЦПК України, згідно із якою суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

Проте, із зазначених вище підстав колегія суддів дійшла висновку про застосування пункту 1 частини 1 ст.186 ЦПК України, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вирішуючи питання, суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження, неправильно застосувавши норму процесуального права, відтак колегія суддів уважає за доцільне апеляційну скаргу задовольнити частково та ухвалу суду першої інстанції змінити в частині правового обґрунтування висновків суду.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 379, 381, 383, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 лютого 2018 року змінити в частині правового обґрунтування висновків суду.

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 квітня 2018 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

В.В. Соколова