Постанова № 73500890, 18.04.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2018 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 755/18509/16-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/796/3384/2018

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І. М., суддів Поліщук Н.В., Шахової О. В.,

при секретарі - Іваницькій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ФедорінаІвана Васильовича, подану в інтересах Головного територіального управління юстиції у Київській області, на рішення Дніпровського районного суду міста Києва, ухвалене під головуванням судді Катющенко В. П. 30 січня 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції в Київській області, третя особа - ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_4 до Головного територіального управління юстиції у Київській області, третя особа - ОСОБА_3, про зміну формулювання наказу,

в с т а н о в и в :

Згідно п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (зі змінами від 15 грудня 2017 року) апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Виходячи зі змісту пункту 8 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Головного територіального управління юстиції у Київській області та просила суд, з урахуванням подальшого уточнення, визнати незаконним її звільнення відповідно до ст. 36 п. 2 КЗпП України з посади консультанта Васильківської районної державної нотаріальної контори у зв'язку з закінченням строку трудового договору, визнати незаконним наказ в. о. начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області № 475/3 від 02 квітня 2015 про призначення та наказ начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області № 1984/3 від 25 жовтня 2016 року про звільнення, поновити її на роботі на посаді консультанта Васильківської районної державної нотаріальної контори з 26 жовтня 2016 року, стягнути з Головного територіального управління юстиції у Київській області середнього заробітку (з розрахунку середньоденної заробітної плати - 204 грн. 91 коп.) за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 26 жовтня 2016 року до дня поновлення на роботі включно, допустити негайне виконання рішення суду в частині її поновлення на посаді консультанта Васильківської районної державної нотаріальної контори.

Ухвалою Дніпровського районного суд міста Києва від 13 лютого 2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_4 (том І а.с.114).

У червні 2017 року третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_4, звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Головного територіального управління юстиції у Київській області, третя особа - ОСОБА_3 про зміну формулювання наказу Головного територіального управління юстиції у Київській області від 20 жовтня 2009 року № 589/к у частині визначення строку трудового договору в наступній редакції: «Призначити ОСОБА_3 на посаду консультанта Васильківської районної державної нотаріальної контори, звільнивши з посади секретар-друкарки Васильківської районної державної нотаріальної контори з 20 жовтня 2009 року, за переведенням з посадовим окладом 841 грн. тимчасово на період відсутності основного працівника - ОСОБА_4».

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києві від 20 жовтня 2017 року позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4 прийнято до спільного розгляду з позовною заявою ОСОБА_3 (том І а.с.208).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 січня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено, визнано незаконним її звільнення за п.2 ст.36 КЗпП з посади консультанта Васильківської районної державної нотаріальної контори у зв'язку з закінченням строкового трудового договору, визнано незаконним наказ в. о. начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області №475/3 від 02 квітня 2015 року, визнано незаконним наказ начальника Головного територіального Головного територіального управління юстиції у Київській області № 1984/3 від 25 жовтня 2016 року, поновлено ОСОБА_3 на посаді консультанта Васильківської районної державної нотаріальної контори з 26 жовтня 2016 року, стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 26 жовтня 2016 року по 30 січня 2018 року (по день ухвалення рішення) в сумі 45 769 грн. 74 коп. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню. У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 - відмовлено (том ІІ а. с.58 - 64).

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, Федорін І. В. в інтересах Головного територіального управління юстиції у Київській області 20 лютого 2018 року направив апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 січня 2018 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу, мотивував, зокрема, тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що 20 жовтня 2009 року позивача було звільнено з посади секретаря-друкарки Васильківської районної державної нотаріальної контори і призначено на посаду консультанта Васильківської районної державної нотаріальної контори за переведенням на період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами основного працівника (ОСОБА_4). На думку скаржника, це свідчить про строковий характер трудових відносин між сторонами. Крім того, строк трудового договору було неможливо визначити одразу при прийнятті позивача на роботу, оскільки він залежав він часу відсутності основного працівника.

Наказ Управління № 589/к від 20 жовтня 2009 року виданий на підставі заяви ОСОБА_3 від 17 жовтня 2009 року, відповідно до якої позивач просить перевести її з 20 жовтня 2009 року на посаду консультанта Васильківської районної державної нотаріальної контори за строковим трудовим договором на період відсутності основного працівника - ОСОБА_4 З вищезазначеного випливає, що позивач висловила свою волю щодо працевлаштування на період відсутності основного працівника, а тому додаткових заяв він неї не вимагалось.

Крім того, на виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 січня 2018 року, та, оскільки третьою особою ОСОБА_4 було довідку ЛКК № 9 від 02 лютого 2018 року, Управлінням видано наказ № 117/4 від 06 лютого 2018 року про переведення ОСОБА_4 на посаду консультанта Фастівської міської державної нотаріальної контори Київської області. Таким чином, оскаржуване рішення фактично порушило трудові права ОСОБА_4

В суді апеляційної інстанції представник скаржника - Федорін І.В., підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити з підстав, викладених у ній.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 заперечував проти апеляційної скарги та просив її відхилити.

ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином шляхом направлення судової повістки-повідомлення рекомендованою кореспонденцією, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України розглядати справу за її відсутності.

В строк, наданий Апеляційним судом міста Києва, надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_3, з відповідними підтвердженнями направлення його копії учасникам справи, згідно якого, зокрема, остання вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Так, наказом начальника Головного управління юстиції у Київській області №589/к від 20 жовтня 2009 року її призначено на посаду консультанта Васильківської районної державної нотаріальної контори за строковим трудовим договором, тимчасово, на період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами основного працівника ОСОБА_4; безпосередньо наказами начальника Головного управління юстиції у Київській області №721/22 від 06 жовтня 2009 року та №589/к від 20 жовтня 2009 року визначено строк трудового договору з нею, ОСОБА_3, по 20 січня 2010 року (строк закінчення відпустки основного працівника, наданій у зв'язку з вагітністю та пологами); трудовий договір між позивачем та відповідачем було укладено 20 жовтня 2009 року тимчасово, на період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами основного працівника, при цьому наказом №721/22 від 06 жовтня 2009 року ОСОБА_4 була надана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами з 17 вересня 2009 по 20 січня 2010 року включно, відповідно ст.17 Закону України «Про відпустки». З огляду на приписи КЗпП України останнім днем дії строкового трудового договору, що був 20 жовтня 2009 року укладений між ОСОБА_3 і Головним управлінням юстиції у Київській області була і є конкретна дата - 20 січня 2010 року.

Вона, ОСОБА_3 не зверталась до відповідача з заявою щодо продовження дії строкового трудового договору, який діяв до 20 січня 2010 року; Головним управлінням юстиції у Київській області не видавався наказ про те, що строковий трудовий договір було продовжено на час перебування основного працівника по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; той факт, що ОСОБА_4 одразу після закінчення періоду її тимчасової непрацездатності у зв'язку з вагітністю та пологами скористалася своїм правом на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не змінив строку трудового договору, укладеного між позивачем і відповідачем. Отже, закінчення строку трудового договору з нею, ОСОБА_3, припадало на останній робочий день, що передував дню виходу основного працівника на роботу, тобто на 20 січня 2010 року.

Таким чином, на день видачі Головним територіальним управлінням юстиції у Київській області наказу №1984/3 про звільнення її, ОСОБА_3, з посади консультанта Васильківської районної державної нотаріальної контори, вона вже майже сім років була постійним працівником, а укладений з нею строковий трудовий договір з 21 січня 2010 року став безстроковим і відповідач не мав законних підстав і права звільняти її за п.2 ст.36 КЗпП України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи та заперечення учасників справи та їх представників, які з'явились в судове засідання, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасниками справи, позивача ОСОБА_3 з 11 березня 2008 року по 31 грудня 2008 року було призначено на посаду оператора комп'ютерного набору Васильківської районної державної нотаріальної контори (том І а.с.64).

Наказом Головного управління юстиції у Київській області № 39/к від 13 січня 2009 року, ОСОБА_3 за строковим трудовим договором було призначено з 16 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року на посаду секретаря-друкарки Васильківської районної державної нотаріальної контори (том І а.с.67).

17 жовтня 2009 року позивач звернулася до начальника Головного управління юстиції у Київській області із заявою, в якій просила перевести її на посаду консультанта Васильківської райдержнотконтори з 20 жовтня 2009 року за строковим трудовим договором на період відсутності основного працівника - ОСОБА_4 (том І а.с.69).

Наказом Головного управління юстиції у Київській області № 589/к від 20 жовтня 2009 року, ОСОБА_3 було призначено на посаду консультанта Васильківської районної державної нотаріальної контори, звільнивши з посади секретар-друкарки Васильківської районної державної нотаріальної контори з 20 жовтня 2009 року за переведенням, з посадовим окладом 841 грн., тимчасово на період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами основного працівника (ОСОБА_4) (том І а.с.13).

Наказом Головного управління юстиції у Київській області № 1/22 від 11 січня 2010 року, ОСОБА_4, консультанту Васильківської районної державної нотаріальної контори, було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 21 січня 2010 року по 31 жовтня 2012 року включно, відповідно до ст. 18 Закону України «Про відпустки» (том І а.с.180).

Наказом Головного управління юстиції у Київській області № 1279/25 від 25 жовтня 2012 року, ОСОБА_4, консультанту Васильківської районної державної нотаріальної контори, було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01 листопада 2012 року по 22 квітня 2015 року (том І а.с.181).

Наказом Головного територіального управління юстиції у Київській області № 396/4 від 23 квітня 2015 року, ОСОБА_4, консультанту Васильківської районної державної нотаріальної контори, було надано відпустку без збереження заробітної плати у зв'язку з необхідністю домашнього догляду за дитиною з 23 квітня 2015 року по 23 жовтня 2015 року, відповідно до ч. 6 ст. 179 Кодексу законів про працю та частини 1 пункту 3 статті 25 Закону України «Про відпустки» (том І а.с.182).

Наказом Головного територіального управління юстиції у Київській області № 1672/4 від 21 жовтня 2015 року, ОСОБА_4, консультанту Васильківської районної державної нотаріальної контори, було надано відпустку без збереження заробітної плати у зв'язку з необхідністю домашнього догляду за дитиною до досягнення шестирічного віку, з 23 жовтня 2015 року по 23 квітня 2016 року, відповідно до ч. 6 ст. 179 Кодексу законів про працю та частини 1 пункту 3 статті 25 Закону України «Про відпустки» (том І а.с.183).

Наказом Головного територіального управління юстиції у Київській області № 930/3 від 25 квітня 2016 року, ОСОБА_4, консультанту Васильківської районної державної нотаріальної контори, було надано відпустку без збереження заробітної плати у зв'язку з необхідністю домашнього догляду за дитиною з 25 квітня 2016 року по 25 жовтня 2016 року, відповідно до ч. 6 ст. 179 Кодексу законів про працю та частини 1 пункту 3 статті 25 Закону України «Про відпустки» (том І а.с.184).

Наказом Головного територіального управління юстиції у Київській області № 1985/3 від 25 жовтня 2016 року, було наказано вважати ОСОБА_4 такою, що з 26 жовтня 2016 року вийшла з відпустки по догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду та приступила до виконання обов'язків консультанта Васильківської районної державної нотаріальної контори, з посадовим окладом згідно штатного розпису (том І а.с.42).

25 жовтня 2016 року Головним територіальним управлінням юстиції у Київській області видано наказ № 1984/3, згідно якого 25 жовтня 2016 року ОСОБА_3 звільнено з посади консультанта Васильківської районної державної нотаріальної контори, у зв'язку з закінченням строку трудового договору (том І а.с.9).

Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що в першооснові позивача було призначено на посаду консультанта тимчасово на період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами основного працівника - ОСОБА_4, тобто визначено строковість трудових відносин. В подальшому, позивача мали б призначити на дану посаду на період відпустки ОСОБА_4 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного, а в подальшому шестирічного віку, тим самим продовжуючи дію трудового договору, що здійснено не було. В той час, відповідні накази про надання таких відпусток ОСОБА_4 були видані відповідачем, що свідчить про порушення відповідачем процедури призначення працівника тимчасово на посаду основного працівника в період його перебування у соціальній відпустці. При цьому, роботодавцем не було укладено після закінчення відпустки по вагітності та пологам основного працівника будь-якого строкового чи безстрокового договору, а після закінчення строкового договору на період відпустки ОСОБА_4 у зв'язку з вагітністю та пологами, жодна із його сторін не заявляла про його закінчення, що свідчить про те, що у відповідності до положень ст.39-1 КЗпП України, а також враховуючи фактичне допущення позивача до роботи, трудові відносини між сторонами тривали та відповідно трудовий договір вважається таким, що укладений на невизначений строк.

Відмовляючи в задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами, ОСОБА_4, суд дійшов висновку про відсутність спірних правовідносин між ОСОБА_4 та Головним територіальним управлінням юстиції у Київській області, оскільки формулювання тексту наказу стосується виключно ОСОБА_3

Разом з тим, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову третьої особи, не оскаржується, у зв'язку з чим воно не переглядається в апеляційному порядку.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Так, відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону).

Статтею 179 КЗпП України (в редакції, чинній на момент призначення позивача з 20 жовтня 2009 року на посаду консультанта) передбачено, що на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів - 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів. Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Як роз'яснено в Листі Міністерства праці та соціальної політики від 03.02.2003 р. N 06/2-4/13, характер майбутньої роботи - означає, що робота не виконується постійно (наприклад, сезонні роботи). Умови виконання роботи - таке формулювання визначає роботу як постійну, але у зв'язку з конкретними умовами її виконання трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін. Передусім це може бути пов'язано з тим, що для виконання даної роботи вже прийнятий на роботу працівник, але він протягом певного періоду не може виконувати свої трудові обов'язки. Для заміщення тимчасово відсутнього працівника і провадиться прийняття на роботу іншого працівника за строковим трудовим договором.

Отже, на період перебування працівника у відпустці по вагітності та пологах та у відпустці для догляду за дитиною до трьох років, роботодавець має право прийняти іншого працівника для заміщення тимчасово не зайнятої посади до фактичного виходу на роботу працівника, який перебуває у відпустці. З викладеного вбачається, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивача було призначено на посаду відсутнього працівника ОСОБА_4 за переведенням тимчасово з 20 жовтня 2009 року на період відпустки даного працівника у зв'язку з вагітністю та пологами, що свідчить про строковість укладених трудових відносин між сторонами.

Як роз'яснено в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.92 року, згідно зі ст.24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про відпустки», після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Згідно ст. 179 Кодексу законів про працю України, за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається, якщо дитина перебуває на державному утриманні, крім прийомних дітей у прийомних сім'ях та дітей-вихованців у дитячих будинках сімейного типу. У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Статтею 39-1 Кодексу законів про працю України передбачено, що якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відносно позивача ОСОБА_3 відповідачем не було винесено наказу про призначення її на посаду консультанта Васильківської районної державної адміністрації на період відпустки ОСОБА_4 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в подальшому до досягнення дитиною шестирічного віку.

Натомість, 02 квітня 2015 року Головним територіальним управлінням юстиції у Київській області було винесено наказ № 475/3 «Про призначення ОСОБА_3», згідно якого ОСОБА_3 вважати такою, що з 21 січня 2010 року працює на посаді консультанта Васильківської районної державної нотаріальної контори, на період соціальної відпустки основного працівника (ОСОБА_4) до фактичного виходу її на роботу, з посадовим окладом згідно штатного розпису, відповідно до п. 2 ст. 23 Кодексу законів про працю України (том І а.с.79).

Зі змісту копії наказу № 475/3 від 02 квітня 2015 року вбачається, що останній в дійсності не встановлює факт призначення позивача ОСОБА_3 на посаду консультанта на період відпустки ОСОБА_4 по догляду за дитиною до фактичного виходу на її роботу. Крім того, факт визнання такою, що працює на даній посаді позивача відображений у трудовій книжці останньої, проте не містить відомостей про винесення відповідного наказу про призначення позивача на дану посаду. При цьому, як вбачається з копії подань Головного територіального управління юстиції у Київській області про допуск ОСОБА_3 до складання кваліфікаційних іспитів, наданих Міністерству юстиції України 02 жовтня 2015 року, 06 травня 2016 року, відомостей про винесений наказ № 475/3 від 02 квітня 2015 року трудова книжка позивача не містить взагалі (том І а.с.240, том ІІ а.с.2).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що першочергово позивача було призначено на посаду консультанта тимчасово на період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологам ОСОБА_4, тобто визначено строковість трудових відносин. В подальшому ОСОБА_3 мали б призначити на дану посаду на період відпустки ОСОБА_4 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного, а в подальшому шестирічного віку, тим самим продовжуючи дію строкового трудового договору, що здійснено не було.

Разом з тим, відповідні накази про надання таких відпусток ОСОБА_4 були видані відповідачем, що свідчить про порушення відповідачем процедури призначення працівника тимчасово на посаду основного працівника в період його перебування у соціальній відпустці. При цьому, відповідачем не було укладено після закінчення відпустки по вагітності та пологам основного працівника будь-якого строкового чи безстрокового договору, а після закінчення строкового договору на період відпустки ОСОБА_4 у зв'язку з вагітністю та пологам, жодна із його сторін не заявляла про його закінчення, що свідчить про те, що у відповідності до положень КЗпП України, та враховуючи фактичне допущення позивача до роботи, трудові відносини між сторонами тривали, та відповідно трудовий договір вважається таким, що укладений на невизначений строк.

Доводи скаржника про те, що позивач висловила свою волю щодо працевлаштування на період відсутності основного працівника, а тому додаткових заяв він неї не вимагалось, а токож те, що оскаржуване рішення фактично порушило трудові права ОСОБА_4 не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, є необґрунтованими, а тому відхиляються колегією суддів.

Так, згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Як роз'яснено в п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.92 року, при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Враховуючи встановлені обставини та досліджені в судовому засіданні письмові докази, колегія суддів також вважає, що позовні вимоги про визнання незаконним звільнення ОСОБА_3 за п.2 ст.36 КЗпП України з посади консультанта Васильківської районної державної нотаріальної контори, у зв'язку з закінченням строкового трудового договору, визнання незаконним наказ в.о. начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області №475/3 від 02 квітня 2015 року; визнання незаконним наказ начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області №1984/3 від 25.10.2016 року та поновлення позивача на посаді консультанта Васильківської районної державної нотаріальної контори з 26 жовтня 2016 року, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи норми діючого законодавства у сфері трудових правовідносин, виходячи з вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, а також кількість робочих днів у серпні 2016 року - 15 робочих днів, у вересні 2016 року - 10 робочих днів (загалом - 25 робочих днів), загальний розмір заробітної плати позивача за період серпня 2016 року - вересня 2016 року - 3 598,04 гривень, середньоденна заробітна плата позивача становить 3 598,04 гривень (3 598,04 гривень : 25 робочих дні).

При цьому, період, за який розраховується середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати позивачу, становить з 26 жовтня 2016 року (наступний за днем звільнення) по 30 січня 2018 року (включно), тобто загалом 318 робочих днів.

Таким чином, суд першої інстанції вірно розрахував розмір виплати середнього заробітку за час затримки, який визначається шляхом множення середньоденного заробітку на кількість робочих днів протягом усього часу затримки, що становить: 143,93 гривень х 318 робочих дні = 45 769,74 гривень, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не впливають на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, а тому відхиляються колегією суддів.

Виходячи зі змісту сч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм процесуального права та вірним застосуванням норм матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ФедорінаІвана Васильовича, подану в інтересах Головного територіального управління юстиції у Київській області- залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києвавід 30 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: І.М.Вербова

Судді: Н.В. Поліщук

О.В.Шахова

Повне судове рішення складено 19 квітня 2018 року