Постанова № 73496851, 19.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/8392/17 22-ц/774/1079/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/8392/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

сторони:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»,

розглянув у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 12 лютого 2018 року, яке ухвалено суддею Чорним І.Я.о 13 годині 35 хвилин у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості щодо дати складання повного судового рішення матеріали справи не містять), -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі – ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я на виробництві, посилаючись на отримання ним професійного захворювання внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці. Висновком МСЕК у 2011 році йому було первинно та безстроково встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 25%, з яких 20% - по радикулопатії та 5% - по хронічному бронхіту.

Вважаючи причиною отримання професійного захворювання тривалу роботу в шкідливих умовах праці, просив суд: стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 140 000,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 12 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 18 000,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави судові витрати у розмірі 640,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач вважає, що його вина у спричиненні моральної шкоди позивачу не встановлена, оскільки Акт розслідування причин виникнення професійного захворювання було складено за відсутності представника ПАТ «Кривбасзалізрудком», а висновки суду про те, що відповідач є правонаступником РУ ім. Р.Люксембург ВО «Кривбасруда» не ґрунтуються на належних доказах. Також, на думку відповідача, судом засновано норми матеріального права, які не поширюються на правовідносини сторін, а саме: ст. 13 Закону України «Про охорону праці», який набрав чинності 24.11.1992 року, в той час як позивач ОСОБА_1 працював у ВО «Кривбасруда» до 31.12.1987 року, тобто до набрання чинності вказаним законом. Крім того, відповідач посилається на недоведеність позивачем обставин справи, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, зокрема, відсутні докази в підтвердження наявності факту заподіяння йому моральної шкоди у зв’язку з протиправною поведінкою відповідача, а встановлення ступеню втрати професійної працездатності є підставою для відшкодування шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, а не роботодавця. При цьому, відповідач вважає, що суд невірно розподілив судові витрати у справі.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_3.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_3.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 у період з 09 червня 1976 року по 14 березня 1979 року та з 18 червня 1980 року по 31 грудня 1987 року працював підземним прохідником РУ ім. Р.Люксембург ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком».

31 грудня 1987 року позивач був звільнений з підприємства за власним бажанням у зв’язку з переводом по п. 5 ст. 36 КЗпП України.

Згідно рішенням ЛЕК НДІ Промислової медицини від 20 жовтня 2011 року ОСОБА_1 встановлені два професійні захворювання з діагнозами: 1. радикулопатія попереково-крижова L4, L5, S1 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим та м’язово - тонічним синдромами, нейродистрофічними проявами у вигляді двостороннього коксартрозу (ПФ другого ступеня); 2. Хронічний бронхіт (ЛН першого ступеня).

Пунктом 17 Акту №105 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 29 листопада 2011 року причиною виникнення професійного захворювання позивача встановлено: робота впродовж 29 років 1 місяців в умовах важкої праці та шуму, та 17 років 7 місяців в умовах запиленості, при цьому також і праця в ВО «Кривбасруда», трест «Кривбасшахтобуд»: пил з вмістом вільного діоксину кремню від 10% до 70%: 2,3 – 3,8 мгм при ГДК 2,0 мгм; маса вантажу, що підіймається та переміщується вручну: 45 кг при нормі 30кг; робоча поза: з нахилом тулуба до 30 градусів більше 30 градусів: 40,6% - 5,8% тривалості зміни при нормі 25,0%. Важкість праці відноситься до 3 класу 2 ступеню шкідливості (а.с. 10-13).

Згідно висновку МСЕК від 19 грудня 2011 року ОСОБА_1 було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 25% , з яких 20% - по радикулопатії та 5 % - по хронічному бронхіту, з 19 грудня 2011 року безстроково (а.с. 14).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов’язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв’язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з’ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача у грудні 2011 року, відшкодування шкоди має бути здійснено на підставі чинного на той час законодавства, а тому доводи апеляційної скарги щодо неправомірного посилання суду першої інстанції на норми Закону України «Про охорону праці», який набрав чинності 24.11.1992 року, є безпідставними та зводяться до невірного, на власну користь, тлумачення правових норм.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

З Акту №105 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 29 листопада 2011 року (а.с. 10-13) вбачається, що причиною професійного захворювання позивача є тривалий стаж роботи в важких та шкідливих умовах праці в параметрах, що перевищували гранично допустимі, у тому числі й на РУ ім. Р.Люксембург ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком».

Доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції про те, що ПАТ «Кривбасзалізрудком» є правонаступником РУ ім. Р.Люксембург ВО «Кривбасруда» не ґрунтуються на належних доказах, колегією суддів сприймаються критично, з урахуванням того, що в суді першої інстанції відповідач проти цього не заперечував (а.с. 33-35).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини ПАТ «Кривбасзалізрудком», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

Доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди колегією суддів відхиляються, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв’язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв’язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що в даному випадку тільки на органи МСЕК покладений обов'язок встановлення факту заподіяння моральної шкоди позивачу колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки відповідно до п. 3.8 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. № 212, висновок МСЕК є одним із доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого.

Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення потерпілому ОСОБА_1 в результаті ушкодження здоров’я, моральної шкоди й без висновку МСЕК.

Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПАТ «Кривбасзалізрудком» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов’язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Доводи представника відповідача про відсутність обов’язку ПАТ «Кривбасзалізрудком» відшкодовувати моральну шкоду, завдану позивачу з тих підстав, що останній є суб’єктом страхування від нещасного випадку на виробництві, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки з першого січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», згідно з ч.8 ст. 36 якого відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України, а отримання ним матеріального відшкодування за рахунок соціальних виплат жодним чином не впливає на право звернутися до роботодавця із вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої отриманим з вини роботодавця професійним захворюванням.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих професійних захворювань, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і взагалі можливість такого відновлення, зважаючи на те, що ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 25% встановлено позивачу безстроково.

У зв’язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними.

Не можна погодитися й з доводами апеляційної скарги щодо невірного розподілу судом судових витрат у справі, оскільки, вимога про стягнення моральної шкоди є немайновою та за подання позову в даній категорії справ судовий збір справляється зі фіксованою ставкою (пп. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), а не пропорційно до розміру суми грошового відшкодування моральної шкоди, заявленого позивачем.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 12 лютого 2018 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 19 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді: