Постанова № 73496749, 17.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2754/18 Справа № 183/7181/16 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 39

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів – Єлізаренко І.А., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря – Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2017 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа – ОСОБА_4 районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом, –

В С Т А Н О В И Л А:

В порядку пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті “Голос України” повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п.6 ст. 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа – ОСОБА_4 районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що його дідові ОСОБА_5 належав житловий будинок, розташований за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Нове, вул. Сонячна, 4. 15 грудня 2016 року на вищезазначений житловий будинок складено технічний паспорт на ім’я ОСОБА_5. 20 червня 2016 року його дід – ОСОБА_5 помер, за життя 1 грудня 2009 року він склав заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області ОСОБА_6, згідно якого все належне йому майно, де б воно не було та з чого б не складалось, і взагалі все те, що за законом буде належати йому на день смерті, заповів йому – ОСОБА_3

В установлений законом термін він звернувся до ОСОБА_4 районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5, померлого 20 червня 2016 року та 21 грудня 2016 року – із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак нотаріусом йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки ним не представлено правовстановлюючого документу, що посвідчує право власності спадкодавця на спадковий будинок.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Нове, вул. Сонячна, 4, який складається з: житловий будинок – А, саман об. Цеглою, житловою площею 27,4 м2, загальною площею 56,2 м2, прибудова – а, прибудова – а1, літня кухня – Б, гараж – В, сарай – Г, погріб – пг, сарай – Д, вбиральня – Е, колодязь – К, колодязь – К1, хвіртка № 1, ворота № 2, огорожа № 3, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, померлого 20 червня 2016 року.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2017 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Нове, вул. Сонячна, 4, який складається з: житловий будинок – А, саман об. Цеглою, житловою площею 27,4 м2, загальною площею 56,2 м2, прибудова – а, прибудова – а1, літня кухня – Б, гараж – В, сарай – Г, погріб – пг, сарай – Д, вбиральня – Е, колодязь – К, колодязь – К1, хвіртка № 1, ворота № 2, огорожа № 3, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, померлого 20 червня 2016 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не доведені обставини, що мають значення для справи.

Також, скаржник зазначає, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи знаступного.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду першої інстанції не відповідає указаним вимогам закону.

Судом першої інстанції установлено, що житловий будинок № 4, розташований на вул. Сонячна в с. Нове, Новомосковського району Дніпропетровської області, зареєстрований в по господарській книзі № 2 стр. 4 на ім’я ОСОБА_5. В зв’язку з перейменуванням назв вулиць в населених пунктах Миколаївської сільської ради розпорядженням сільського голови від 28 січня 2016 року № 28/02-07, вулицю Ворошилова перейменовано на вулицю Сонячна, що підтверджується копією довідки Виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 2961 від 21 грудня 2016 року (а.с.12).

Як вбачається з технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Нове, вул. Сонячна, 4, складеного 15 грудня 2016 року і наданого суду в копії, домоволодіння в цілому складається з: житловий будинок – А, саман об. цеглою, житловою площею 27,4 м2, загальною площею 56,2 м2, прибудова – а, прибудова – а1, літня кухня – Б, гараж – В, сарай – Г, погріб – пг, сарай – Д, вбиральня – Е, колодязь – К, колодязь – К1, хвіртка № 1, ворота № 2, огорожа № 3, 1962-1987 років побудови (а.с.13-15).

20 червня 2016 року ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-КИ № 692464 від 21 червня 2016 року (а.с.5, 9, 55).

За життя 1 грудня 2009 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської ОСОБА_6, за яким все його майно, де б воно не було та з чого б не складалось, і взагалі все те, що по закону буде належати йому на день смерті, заповів онуку ОСОБА_3 (а.с.11, 58).

30 червня 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_4 районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини (а.с.54) та 21 грудня 2016 року із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5, померлого 20 червня 2016 року звернувся представник позивача – ОСОБА_7 (а.с.56).

ОСОБА_4 районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області № 2305/02-14 від 21 грудня 2016 року, ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на будинок, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Нове, вул. Сонячна, 4, після смерті ОСОБА_5, померлого 20 червня 2016 року, оскільки його представником – ОСОБА_7 надано до нотаріальної контори довідку виконкому Миколаївської сільської ради № 2961 від 21 січня 2016 року про факт реєстрації спадкового будинку в по господарській книзі за ОСОБА_5 та довідка комунального підприємства “ОСОБА_4 міське бюро технічної інвентаризації” Дніпропетровської обласної ради № 352 від 21 грудня 2016 року про відсутність інформації щодо реєстрації прав власності на зазначений вище будинок та не представлено правовстановлюючий документ, що посвідчує право власності спадкодавця на зазначений будинок, що не дає можливості видати свідоцтво про право на спадщину (а.с.16, 58 зворот).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності, дійшов висновку про те, що спадкодавець за життя набув у власність спірний будинок, позивач є спадкоємцем за заповітом, який прийняв спадщину, матеріали спадкової справи доказів наявності інших спадкоємців за законом, які мають право на обов’язкову частину у спадщині чи за заповітом, які звернулися протягом встановленого строку до нотаріуса з приводу прийняття спадщини не містять.

Однак, колегія суддів погодитися з такими висновками суду не може, оскільки суд дійшов них через неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

У відповідності до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом.

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, зазначені в заповіті.

Частиною 1 статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Так, вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції, у порушення статті 264 ЦПК України, не встановив коло спадкоємців після смерті ОСОБА_5, який помер 20 червня 2016 року й не звернув уваги на ту обставину, що після смерті спадкодавця залишилася його донька ОСОБА_8.

Крім того, суд неповно з’ясував всіх обставин, що мають значення для справи, а саме те, що ОСОБА_2 є онуком ОСОБА_5 та ОСОБА_9, які перебували в зареєстрованому шлюбі з 23 січня 1959 року та спільно проживали в спірному домоволодінні, що підтверджується довідкою виконкому Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

В свою чергу, ОСОБА_9 склала заповіт на ім’я свого онука ОСОБА_2, у зв’язку з чим він являється спадкоємцем за заповітом на спірне нерухоме майно.

Однак, суд розглянув справу й визнав право власності на житловий будинок за позивачем, без залучення до участі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_8, яка також звернулася з заявою про прийнятті спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_5 (а.с.54 зворот), й яка у зв’язку з цим володіє правом на предмет спору, що робить необхідним її залучення до участі у справі.

При цьому, апеляційний суд законодавчо не наділений правом скасувати рішення, після чого, залучивши на стадії апеляційного провадження таку особу до участі у справі, вирішити спір відносно її прав, оскільки відповідно до норм процесуального закону така особа має права й обов’язки при розгляді справи в суді першої інстанції, які порушуються у разі відсутності участі її в цій інстанції.

Із матеріалів справи та апеляційної скарги убачається, що права ОСОБА_2 та ОСОБА_8 на спадщину рішенням суду першої інстанції порушені у зв’язку з незалученням їх до участі у справі. В даному випадку справа може бути вирішена по суті лише за участю всіх спадкоємців, що претендують на спадщину після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_9

Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про визнання права власності на в порядку спадкування за заповітом, всупереч вимогам статті 33 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення) не з’ясував коло спадкоємців та не залучив до участі осіб чиї права та охоронювані законом інтереси могли бути порушені при розгляді справи.

Таким чином, суд прийшов до передчасного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з відмовою у задоволенні позовних вимог.

На підставі статті 141 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сума судових витрат, сплачених за подачу апеляційної скарги пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 826,80 грн.

Керуючись ст. 147, п.3 розділом XII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ст.ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2017 року – скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа – ОСОБА_4 районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 826,80 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17 квітня 2018 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.А. Єлізаренко

ОСОБА_10