Постанова № 73496055, 17.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/533/18 Справа № 204/5127/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів – Єлізаренко І.А., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря – Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2017 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус ОСОБА_6, приватний нотаріус ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання доручення та договору купівлі-продажу недійсним, –

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним доручення на право розпоряджатися автомобілем Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, серійний номер ТМВDС45J38В501935, посвідчене приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 від 27.11.2014 року, реєстр № 839, від імені ОСОБА_2 на ім’я ОСОБА_3; визнати недійсним доручення на право розпоряджатися автомобілем Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, серійний номер ТМВDС45J38В501935, посвідчене приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 20.04.2015 року, реєстр № 258, видане в порядку передоручення від імені ОСОБА_3 на ім’я ОСОБА_4; визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, серійний номер ТМВDС45J38В501935, укладений між ОСОБА_4, яка діяла на підставі доручення від імені ОСОБА_3, та ОСОБА_5, укладений на підставі довідки-рахунок та право власності на який зареєстровано 18.11.2015 року; скасувати свідоцтво СХТ 602697 від 18.11.2015 року про реєстрацію права власності на автомобіль Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, серійний номер ТМВDС45J38В501935.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона придбала в кредит автомобіль Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, на підставі кредитного договору, укладеного з АТ “УкрСиббанк” від 31.01.2008 року № 11291952000, на ім’я позивача. Кредит за вказаний автомобіль був сплачений в повному обсязі. В 2009 році вона не мала можливості керувати належним їй автомобілем у зв’язку з хворобою. На прохання свого чоловіка ОСОБА_8, позивачка погодилась передати право керування на належним їй автомобілем їх знайомому ОСОБА_3, про що позивачкою було надане доручення на право керування транспортним засобом, яке було посвідчено П’ятою ДДНК 28.04.2009 року, зі строком дії доручення до 28.04.2012 року. В 2014 році позивачкою знову було видано доручення на ім’я ОСОБА_3, посвідчене приватним нотаріусом ОСОБА_9 від 27.11.2014 року. Зазначила, що в 2016 році її стан здоров’я покращився та вона вирішила повернути свій автомобіль в своє користування та звернулася до ОСОБА_3 зі своєю вимогою, на що він заявив, що вона видала йому доручення на право розпорядження належним їй автомобілем та на сьогоднішній день він його продав, а позивачка не є власником спірного автомобіля. Позивачка звернулась до МВС України РСЦ в Дніпропетровській області № 1242, де їй була надана довідка від 12.05.2016 року, що власником автомобіля Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 є ОСОБА_2, тоді вона 17.05.2016 року звернулася до нотаріуса із заявою та скасувала доручення на ім’я ОСОБА_3, видане 27.11.2014 року та посвідчене приватним нотаріусом ОСОБА_9 В подальшому, 18.05.2016 року Територіальний сервісний центр № 1242 видав позивачці іншу довідку, посилаючись на те, що попередню довідку видали помилково та власником належного їй автомобіля є інша особа на підставі довідки-рахунку. Вона знову звернулась із запитом до ТСЦ 1241 РСЦ та 25.05.2016 року отримала відповідь, що власником належного їй транспортного засобу є ОСОБА_5, свідоцтво про реєстрацію СХТ 602697, зареєстрований з 18.11.2015 року. З цього приводу позивачка звернулась до правоохоронних органів з заявою про заволодіння належним їй автомобілем шахрайським шляхом. Відповідно до висновків Кіровського ВП від 23.06.2016 року та 12.07.2016 року не встановлено даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення. На теперішній час автомобіль позивачці не повернутий та знаходиться у власності сторонньої особи. Відповідно до витягу з Єдиного реєстру довіреностей позивачці стало відомо, що ОСОБА_3 передав доручення на розпорядження належним позивачці автомобілем ОСОБА_4, про що було видане доручення в порядку передоручення, посвідчене приватним нотаріусом ОСОБА_6 від 20.04.2015р., реєстр № 258, після чого автомобіль позивачки був зареєстрований за ОСОБА_5 з 18.11.2015 року. На час видачі доручення від 27.11.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_9, позивачка мала діагноз: рекурентний депресивний розлад з частими епізодами важкої депресії та нестійкими реміссіями, важкий депресивний епізод з психотичними симптомами, на підставі якого позивач має групу інвалідності ІІІ ступеню. Вказала на те, що оформлюючи доручення на ОСОБА_3, 27.11.2014 року позивачка не розуміла значення своїх дій, останній в свою чергу скористався її станом здоров’я та отримав доручення від її імені на право розпорядження належним їй автомобілем, а вона, в свою чергу, вважала, що дає нове доручення виключно на право керування належним їй автомобілем. При цьому посилалась на ст.ст. 203,215,225 ЦК України. Відповідач ОСОБА_3, не бажаючи повернути позивачці спірний автомобіль, скористався правом передоручення, без відома та згоди позивачки, передоручив автомобіль на ім’я ОСОБА_4, а остання, не маючи намір створювати права і обов’язки по договору купівлі-продажу реалізувала належний позивачці автомобіль на ім’я ОСОБА_5 Вважала, що даний договір купівлі-продажу автомобіля був укладений фіктивно з метою позбавити позивачку права власності на автомобіль для безперешкодного користування спірним автомобілем, так як належним їй автомобілем продовжує користуватись ОСОБА_3

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не доведені обставини, що мають значення для справи.

Також, скаржник зазначає, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Згідно п.9 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи знаступного.

Згідно з статтями 4, 13 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені статтею 16 ЦК України, за положеннями якої під способами захисту суб’єктивних цивільних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, право якої порушено, може скористатися відповідно до статті 16 ЦК України, не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду першої інстанції не відповідає указаним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що у січні 2008 року позивач ОСОБА_2, перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_8 та проживаючи з ним однією родиною, придбала автомобіль Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, номер шасі (кузова) ТМВDС45J38В501935 у кредит, уклавши кредитний договір № 11291952000 від 31.01.2008 року з АТ “УкрСиббанк”.

28.04.2009 року ОСОБА_2 була видана довіреність на ім’я ОСОБА_3, посвідчена державним нотаріусом П’ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_10, зареєстрована в реєстрі за № 5-638, згідно якої ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 на користування належним їй автомобілем марки Skoda Fabia Elegance, тип легковий комбі-В, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, номер шасі (кузов, рама) ТМВDС45J38В501935. Вказана довіреність була видана строком на три роки, тобто до 28.04.2012 року (а.с.8).

У липні 2014 року кредитні зобов’язання за кредитним договором № 11291952000 від 31.01.2008 року, укладеним між АТ “УкрСиббанк” та ОСОБА_2, у якому заставленим майном був автомобіль Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, номер шасі (кузова) ТМВDС45J38В501935, який належав ОСОБА_2 на праві власності відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АЕС № 196077 від 29.01.2008 року, були виконані в повному обсязі, що підтверджується довідкою № 53-2-3-52 від 15.07.2014 року, виданою начальником Дніпропетровського РУ АТ “УкрСиббанк” ОСОБА_11 (а.с.5).

27.11.2014 року ОСОБА_2 була видана довіреність на ім’я ОСОБА_3, посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрована в реєстрі за № 839, якою ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 розпоряджатися (продавати, обміняти, передати в оренду, позичку тощо), а також при здійсненні повноважень за цією довіреністю керувати належним їй автомобілем марки Skoda Fabia Elegance, тип легковий комбі-В, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, номер шасі (кузов, рама) ТМВDС45J38В501935. Вказана довіреність була видана строком на три роки з правом передоручення повноважень третім особам з правом використання автомобіля за межами України за умови оформлення такого права у встановленому чинним законодавством порядку (а.с.9).

Судом також встановлено та підтверджено відповідачем, що у квітні 2015 року ОСОБА_3 скористався своїм правом передоручення, та 20.04.2015 року видав довіреність у порядку передоручення на ім’я ОСОБА_4, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстровану в реєстрі за № 258, якою уповноважив ОСОБА_4 розпоряджатися автомобілем марки Skoda Fabia Elegance, тип легковий комбі-В, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, номер шасі (кузов, рама) ТМВDС45J38В501935, що також підтверджується витягом з Єдиного реєстру довіреностей (а.с.10-11).

18.11.2015 року в ТСЦ 1241 РСЦ МВС вказаний автомобіль було перереєстровано на нового власника – ОСОБА_5 на підставі довідки-рахунку, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу СХТ 602697 від 18.11.2015 року, що підтверджується довідкою № 31/4-1241-738 від 25.05.2016 року, виданою Територіальним сервісним центром № 1241 Регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області Міністерства внутрішніх справ України (а.с.14).

Висновки суду першої інстанції обґрунтовані також показаннями свідків, які суду пояснили, що ОСОБА_3 виплачував за ОСОБА_2 кредит за автомобіль Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, серійний номер ТМВDС45J38В501935, передаючи грошові кошти для оплати чергових платежів ОСОБА_8, який вносив грошові кошти у банк в рахунок оплати кредиту.

Також, судом було встановлено, що між ОСОБА_3 та родиною ОСОБА_8 була домовленість, що після погашення кредиту спірний автомобіль перейде у власність ОСОБА_3, та ОСОБА_2 здійснить офіційне відчуження спірного автомобіля на користь ОСОБА_3 у спосіб, незаборонений законом, а до того часу спірним автомобілем буде користуватись ОСОБА_3 на підставі довіреності.

Показаннями допитаних у якості свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_3 було встановлено, що ОСОБА_3, за домовленістю між ним та родиною ОСОБА_8, у період з 2009 року по 2014 рік передавав ОСОБА_2 та ОСОБА_8 грошові кошти в якості плати за автомобіль згідно з графіком погашення кредиту, оскільки між ними було досягнуто згоди про те, що у випадку виплати ним грошових коштів за кредитним договором ОСОБА_2, автомобіль буде переданий йому і він зможе ним розпоряджатися на свій власний розсуд як повноцінний власник.

Під час розгляду справи за клопотанням представника позивача ухвалою суду від 23.11.2016 року було призначено судово-психіатричну експертизу.

Згідно висновку комісійної судово-психіатричного експерта № 42 від 21.03.2017 року ОСОБА_2 на момент складення довіреності від 27.11.2014 року виявляла та на теперішній час виявляє ознаки хронічного психічного захворювання у формі рекурентного депресивного розладу. За своїм психічним станом ОСОБА_2 не могла у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними в той період часу (на момент видачі довіреності 27.11.2014 року). За своїм психічним станом на теперішній час вона також не може у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними, не може сприймати обставини, які мають значення для справи (а.с.107-109).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних, допустимих та переконливих доказів на підтвердження заявлених вимог.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Згідно зі статтею 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному.

Повірений зобов’язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (частина перша статті 1004 ЦК України).

Метою договору доручення є здійснення повіреним прав довірителя, набуття, зміна і припинення для нього прав та обов’язків шляхом здійснення угод, тому повірений має діяти в тих межах, які встановлені довірителем відповідно до змісту наданого йому доручення.

Відповідно до частини першої статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Таким чином, вчинення юридичних дій, які чітко не визначені в договорі доручення, навіть, якщо вони спрямовані на досягнення кінцевої мети, задля якої укладено такий договір, і не охоплюються змістом договору доручення, можуть створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов’язки довірителя тільки за умови їх схвалення останнім.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч.3 ст. 203 ЦК України однією із загальних вимог, дотримання якої необхідно для дійсності правочину, є вимога щодо волевиявлення учасника правочину, яке повинно бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч.3 ст. 215 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

З урахуванням усіх обставин такої справи суд повинен встановити, чи знала або повинна була знати дієздатна сторона правочину про недієздатність, обмежену чи часткову дієздатність другої сторони. Якщо сторона знала або повинна була знати про зазначені обставини, то при визнанні правочину недійсним, крім приведення сторін у попередній стан, суд повинен зобов’язати дієздатну сторону відшкодувати другій стороні здійснені нею витрати, втрату або пошкодження її майна.

Довіреність є одностороннім правочином, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Таким чином, укладення представником правочинів на підставі довіреності є свідченням існування між ним та особою, яку представляють, домовленості на вчинення юридичних дій, тобто договірних відносин.

Колегія суддів вважає, що доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновки судово-психіатричної експертизи та пояснення судового експерта є обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст.89 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила цієї статті поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, що не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України суду слід встановити неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, враховуючи сукупність зібраних доказів у справі.

Зазначене узгоджується також і з правовою позицією Верховного суду України висловленою у Постанові № 6-1531цс16 від 28.09.2016 року.

Відповідно до п.14 постанови Пленуму ВСУ від 30.05.1997 № 8 “Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах” судово-психіатрична експертиза призначається, коли вирішення кримінальної або цивільної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіяльності) чи укладення угоди за наявності сумнівів щодо її спроможності усвідомлювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тимчасового розладу душевної діяльності.

Ознаками такої поведінки можуть бути невмотивовані, неадекватні чи неконтрольовані дії особи в момент вчинення протиправного діяння або в процесі провадження у справі, а так само при укладенні цивільно-правової угоди.

Суд першої інстанції вважав, що за таких обставин очевидним є висновок про те, що визнання недійсним правочину на підставі частини 1 статті 225 ЦК України можливо лише за умов встановлення абсолютної неспроможності особи в момент укладення угоди розуміти значення своїх дій або керувати ними, і висновок експерта про те, що особа яка вчиняла правочин, не у повній мірі могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, не може бути підставою для визнання такого правочину недійсним.

З висновку комісійної судово-психіатричної експертизи № 42 від 21.03.2017 року, вбачається, що на час видачі довіреності 27.11.2014 року ОСОБА_2 за своїм психічним станом не могла у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Експерт ОСОБА_12, який був допитаний в судовому засіданні, як у суді першої так і апеляційної інстанції, підтримав висновок судової психіатричної експертизи, та на запитання суду повідомляв, що надати категоричну відповідь, яка б свідчила про абсолютну неспроможність позивача ОСОБА_2 розуміти значення своїх дій та керувати ними під час видачі довіреності на ім’я ОСОБА_3, він не може. Однак зазначав, що у ОСОБА_2 станом на час видачі довіреності – 27.11.2014 року інтелектуальний компонент не був порушений, однак, щодо вольового компоненту – вона не могла у повній мірі розуміти значення своїх дій, керувати ними та розуміти їх наслідки. Тобто, вона розуміла що вчиняє, однак не розуміла для чого, та які наслідки цих дій. Тому, і зазначено було у експертному висновку, що ОСОБА_2 на час видачі довіреності за своїм психічним станом не могла у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними, тобто, експерти дійшли до висновку про її обмежену спроможність в момент видачі довіреності розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Тобто, у правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов’язків.

Оцінюючи доводи сторони позивача щодо недійсності довіреності від 27.11.2014 року, колегія виходить з того, що за змістом ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю , яка є письмовим документом, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відтак, видача довіреності є одностороннім правочином, на який розповсюджуються загальні правила щодо укладання правочинів, визнання їх недійсними та наслідків цього.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто невідповідність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, відсутність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсяг цивільної дієздатності, відсутність вільного волевиявлення учасника правочину і невідповідність його внутрішній волі, неспрямованість на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, суперечність правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей осіб, які укладають правочин.

При цьому статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину.

Позивач та її представник, як на підстави визнання спірної довіреності недійсною посилались на те, що позивач в момент видачі довіреності не розуміла правові наслідки цього правочину через психіатричне захворювання, що доведно в ході розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 ЦК України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Строк дії оспорюваної довіреності до 27.11.2017 року. Однак у подальшому, за заявою ОСОБА_2, нотаріусом дію вказаної довіреності було припинено 17.05.2016 року (а.с.11).

Як свідчать встановлені колегією факти, спірна довіреність була вчинена за ініціативою ОСОБА_3 та з явною метою створення умов, що дозволяли б йому на власний розсуд та без жодного контролю з боку довірителя вирішувати юридичну долю спірного автомобіля на свою користь та максимально відсторонити позивача від прийняття відповідних рішень. На це вказує, зокрема, ті обставини, що в суді була підтверджена абсолютна необізнаність позивача про зміст та юридичне значення довіреності.

Відповідачі не довели того, що їм не було відомо про психічний стан здоров»я позивача або її недієздатність, обмежену чи часткову дієздатність на час укладення спірних договорів.

Крім того, суд зауважує, що видача такої довіреності, це дуже відповідальне юридичне рішення, в основі якого мають бути відповідні довірливі відносини між сторонами, а дійсна направленість волі особи, яка видає таку довіреність, щодо саме таких юридичних наслідків, має бути підтверджена неспростовними доказами, які б виключали будь-який сумнів у розумінні юридичних наслідків такого кроку.

Матеріали справи не дають підстав для обґрунтованого висновку, що видача позивачем довіреності на право вирішення юридичної долі транспортного засобу відповідала її дійсним намірам.

Крім того, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 що її колишній цивільний чоловік – ОСОБА_8 достроково сплатив кредит за спірний автомобіль, не спростовані відповідачами належними та допустимими доказами, однак спростовують висновки суду першої інстанції щодо встановлення, що саме відповідач ОСОБА_3 виплачував за ОСОБА_2 кредит за автомобіль, передаючи грошові кошти для оплати чергових платежів ОСОБА_8, який вносив грошові кошти у банк в рахунок оплати кредиту.

З огляду на це, довіреність підлягає визнанню недійсною на підставі ч. 3 ст. 203, 225 ЦК України, оскільки волевиявлення позивача явно не відповідало її внутрішній волі та на час видачі довіреності 27.11.2014 року ОСОБА_2 за своїм психічним станом не могла у повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно, підлягає визнанню недійсним в цілому доручення на право розпоряджатися автомобілем Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, серійний номер ТМВDС45J38В501935, посвідчене приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 20.04.2015 року, реєстр № 258, видане в порядку передоручення від імені ОСОБА_3 на ім’я ОСОБА_4, як похідне від визнаного недійсним доручення на право розпоряджатися автомобілем Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, серійний номер ТМВDС45J38В501935, посвідчене приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 від 27.11.2014 року, реєстр № 839, від імені ОСОБА_2 на ім’я ОСОБА_3

Вирішуючи по суті вимоги про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу автомобіля Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, серійний номер ТМВDС45J38В501935, укладений між ОСОБА_4, яка діяла на підставі доручення від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_5, укладений на підставі довідки-рахунок та право власності на який зареєстровано 18.11.2015 року та застосування наслідків його недійсності, колегія виходить з наступного.

Відповідно до ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Як свідчать встановлені судом обставини, спірний Договір купівлі-продажу у вигляді довідки-рахунку від 18.11.2015 року був укладений шляхом підписання його з боку власника ОСОБА_2 - ОСОБА_4, яка діяла на підставі доручення від імені ОСОБА_3, як представників власника на підставі спірної довіреності, а з боку покупця - ОСОБА_5

Доказів вчинення такого правочину саме в інтересах позивача суду не надано, не надано доказів передачі саме позивачу, як власнику грошових коштів внаслідок вчинення правочину купівлі-продажу. З огляду на викладене, укладаючи від імені позивача спірний Договір купівлі-продажу у вигляді довідки-рахунку від 18.11.2015 року, ОСОБА_4, яка діяла на підставі доручення від імені ОСОБА_3, фактично вчинили правочин від імені позивача опосередковано у власних інтересах, тобто прямо порушив заборону, встановлену у ч. 3 ст. 238 ЦК України.

У зв’язку з цим колегія відхиляє всі доводи відповідачів та їх представника в обґрунтування заперечень проти позовних вимог та апеляційної скарги, оскільки вони не спростовують наведених вище фактів.

Суд виходить також з того, що укладення спірного договору купівлі-продажу викликало обґрунтованих сумнівів у відповідності такого волевиявлення справжній волі позивача.

Як наслідок, Договір купівлі-продажу автомобіля Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, серійний номер ТМВDС45J38В501935 у вигляді довідки-рахунку від 18.11.2015 року укладений ОСОБА_4, яка діяла на підставі доручення від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_5 підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 та ч. 3 ст. 203 ЦК України, оскільки був укладений з прямим порушенням ст. 238 ЦК України та не відповідав внутрішній волі позивача.

Визнання правочину недійсним пов’язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом. Тому належне вирішення цього питання має велике значення не тільки для учасників таких правовідносин, а й для третіх осіб.

Враховуючи зазначене, підлягають задоволенню також і вимоги позивача щодо скасування свідоцтва СХТ 602697 від 18.11.2015 року про реєстрацію права власності на автомобіль Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, серійний номер ТМВDС45J38В501935.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, неповне з»ясування обставин, що має значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2017 року – скасувати та постановити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_2 – задовольнити.

Визнати недійсним доручення на право розпоряджатися автомобілем Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, серійний номер ТМВDС45J38В501935, посвідчене приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 від 27.11.2014 року, реєстр № 839, від імені ОСОБА_2 на ім’я ОСОБА_3

Визнати недійсним доручення на право розпоряджатися автомобілем Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, серійний номер ТМВDС45J38В501935, посвідчене приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 20.04.2015 року, реєстр № 258, видане в порядку передоручення від імені ОСОБА_3 на ім’я ОСОБА_4

Визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, серійний номер ТМВDС45J38В501935, укладений між ОСОБА_4, яка діяла на підставі доручення від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_5, укладений на підставі довідки-рахунок та право власності на який зареєстровано 18.11.2015 року.

Скасувати свідоцтво СХТ 602697 від 18.11.2015 року про реєстрацію права власності на автомобіль Skoda Fabia Elegance, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, серійний номер ТМВDС45J38В501935.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.А.Єлізаренко

ОСОБА_13