Постанова № 73496010, 17.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3042/18 Справа № 175/85/18 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 81

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів – Єлізаренко І.А., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря – Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро

апеляційну скаргу директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2

на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 5 лютого 2018 року

по цивільній справі за скаргою ОСОБА_3 на неправомірне рішення директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 у зведеному виконавчому провадженні № 55225468, –

В С Т А Н О В И Л А:

В порядку пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті “Голос України” повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п.6 ст. 147 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на неправомірне рішення директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_2 у зведеному виконавчому провадженні № 55225468.

Скарга мотивована тим, що заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2016 року по справі № 2-175/102/2016-ц, яке набрало законної сили 14.03.2016 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 задоволено у повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) в розмірі 132 грн. 30 коп. за порушення строків виконання робіт із виготовлення та доставки металопластикових виробів за договором № ДК 06/12-10 від 02.12.2010 року за період з 16.02.2015 року по 05.01.2016 року, пеню в розмірі 6 879 грн. 90 коп. за порушення строків виконання робіт із монтажу металопластикових виробів за договором № ДК 06/12-10 від 02.12.2010 року за період з 16.02.2015 року по 05.01.2016 року, а всього – 7 012 грн. 20 коп. 08.04.2016 року постановою державного виконавця ВДВС Солонянського районного управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_5 на підставі виконавчого листа від 01.04.2016 року по справі № 2-175/102/2016-ц відкрито виконавче провадження № 51062721 із примусового виконання заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2016 року по справі № 2-175/102/2016-ц. Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2016 року по справі № 2-175/103/2016-ц, яке набрало законної сили 14.03.2016 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 задоволено у повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) в розмірі 256 грн. 62 коп. за порушення строків виконання робіт із виготовлення та доставки металопластикових виробів за договором № ДК 05/12-10 від 02.12.2010 року за період з 16.02.2015 року по 05.01.2016 року, пеню в розмірі 14 253 грн. 99 коп. за порушення строків виконання робіт із монтажу металопластикових виробів за договором № ДК 05/12-10 від 02.12.2010 року за період з 16.02.2015 року по 05.01.2016 року, а всього – 14 510 грн. 61 коп. 08.04.2016 року постановою державного виконавця ВДВС Солонянського районного управління юстиції у Дніпропетровській області ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_5 на підставі виконавчого листа від 01.04.2016 року по справі № 2-175/103/2016-ц відкрито виконавче провадження № 51063805 із примусового виконання заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2016 року по справі № 2-175/103/2016-ц. Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07.06.2017 року по справі № 175/68/2017-ц, яке набрало законної сили 28.07.2017 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 задоволений в повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) в розмірі 256 грн. 62 коп. за порушення строків виконання робіт із виготовлення та доставки металопластикових виробів за договором №ДК 05/12-10 від 02.12 2010 року за період з 06.01.2016 року по 05.01.2017 року, пеню в розмірі 16 151 грн. 58 коп. за порушення строків виконання робіт із монтажу металопластикових виробів за договором № ДК 05/12-10 від 02.12.2010 року за період з 06.01.2016 року по 05.01.2017 року, а всього – 16 408 грн. 20 коп. 18.09.2017 року постановою головного державного виконавця Солонянський районний ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_6 на підставі виконавчого листа від 06.09.2017 року по справі № 175/68/2017-ц відкрито виконавче провадження № 54727135 із примусового виконання заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07.06.2017 року по справі № 175/68/2017-ц. Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07.06.2017 року по справі № 175/70/2017-ц, яке набрало законної сили 28.07.2017 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 задоволено у повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) в розмірі 132 грн. 30 коп. за порушення строків виконання робіт із виготовлення та доставки металопластикових виробів за договором № ДК 06/12-10 від 02.12.2010 року за період з 06.01.2016 року по 05.01.2017 року, пеню в розмірі 7 795 грн. 80 коп. за порушення строків виконання робіт із монтажу металопластикових виробів за договором № ДК 06/12-10 від 02.12.2010 року за період з 06.01.2016 року по 05.01.2017 року, а всього – 7 928 грн. 10 коп.19.09.2017 року постановою головного державного виконавця Солонянський районний ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_6 на підставі виконавчого листа від 06.09.2017 року по справі № 175/68/2017-ц відкрито виконавче провадження № 54742397 із примусового виконання заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07.06.2017 року по справі № 175/70/2017-ц. Станом на 19.09.2017 року виконавчі провадження № 51062721, № 51063805, № 54727135, № 54742397 об’єднані у зведене виконавче провадження № 55225468. Жодне із вищезазначених рішень Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області боржником ОСОБА_4 до теперішнього часу не виконане. 27.12.2017 року директор Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_2 прийняв постанову про передачу зведеного виконавчого провадження № 55225468 із Солонянського районного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Запорізькій області на підставі ч.4 ст. 25 Закону України “Про виконавче провадження”, абзацу 6 пункту б, пункту 7 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень. Заявник вказував на неправомірність прийнятої постанови.

Ураховуючи викладене, заявник просив суд визнати неправомірною та скасовати постанову директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_2 від 27.12.2017 року щодо передачі зведеного виконавчого провадження № 55225468 у т.ч., виконавчих проваджень № 51062721, № 51063805, № 54727135, № 54742397 із Солонянського районного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Запорізькій області.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 5 лютого 2018 року скаргу задоволено.

Визнано неправомірною та скасовано постанову директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_2 від 27.12.2017 року щодо передачі зведеного виконавчого провадження № 55225468 у т.ч., виконавчих проваджень № 51062721, № 51063805, № 54727135, № 54742397 із Солонянського районного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Запорізькій області.

В апеляційній скарзі директор Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.

Також апелянт зазначає, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

У відзиві на апеляційну скаргу, заявник ОСОБА_3 просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено, що постанова директора Департаменту ДВС ОСОБА_2 від 27.12.201 року про передачу зведеного виконавчого провадження № 55225468 до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Запорізькій області суперечить вимогам ч.1 ст. 24 Закону України “Про виконавче провадження”, якою передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця були вчинені не у відповідності до вимог закону та призвели до порушення прав стягувача у зведеному виконавчому провадженні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов’язковість судового рішення.

За статтею 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані, зокрема, на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших Законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України “Про виконавче провадження” визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу. Інші органи, установи, організації і посадові особи провадять окремі виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 5 цього Закону, на вимогу чи за дорученням державного виконавця. При цьому вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов’язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Виходячи із засад цивільного судочинства, судове рішення, як таке, вже само по собі являється актом примусу, спрямованим на вчинення тих чи інших дій в інтересах та на користь учасників судового провадження.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судового рішення є сферою регулювання статті 6 Конвенції. Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції («Право на справедливий суд») гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо будь-яких його цивільних прав і обов’язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на доступ до суду, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань, та правомірне очікування на виконання ухваленого рішення.

Згідно з частиною 1 статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах” № 6 від 7 лютого 2014 року, виходячи зі змісту статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов’язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав.

Суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, перевірив доводи сторін та давши їм належну правову оцінку обґрунтовано, згідно з процесуальним і матеріальним законом, постановив ухвалу про задоволення скарги ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що ухвала постановлена з неповним з’ясуванням судом обставин справи, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки не спростовують висновки суду та встановлені ним обставини, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення заявником норм права.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни ухвали суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін.

Судові витрати у зв’язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 147, п.3 розділом XII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 5 лютого 2018 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17 квітня 2018 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.А. Єлізаренко

ОСОБА_7