Постанова № 73491891, 18.04.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року

м.Суми

Справа №587/2135/16-ц

Номер провадження 22-ц/788/544/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Біляєвої О. М. , Криворотенка В. І.

з участю секретаря судового засідання -Назарової О.М.

сторони:

позивач - Спільне агрохімічне підприємс тво «Родючисть» (Товариство з обмеженою відповідальністю),

відповідачі - ОСОБА_1, державний реєстратор виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області Глушак Марія Василівна, Фермерське господарство «Натон»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства «Натон»

на заочне рішення Сумського районного суду Сумської області від 27 грудня 2017 року в складі судді Дашутіна І.В., ухвалене у м. Суми,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2016 року САП «Родючисть» (ТОВ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, державного реєстратора виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області Глушак М.В., ФГ «Натон» (а.с. 56-58), в якому просило визнати недійсним договір оренди землі, укладений 29 грудня 2015 року між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 та скасувати рішення про його державну реєстрацію.

Позовні вимоги мотивувало тим, що 19 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та САП «Родючисть» (ТОВ) було укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 3,6563 га (кадастровий номер: НОМЕР_1), який був зареєстрований у Сумському районному реєстраційному відділі Сумської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі» 24 жовтня 2007 року за №040761304415.

За актом приймання-передачі від 23 квітня 2007 року земельна ділянка передана позивачу в користування на 10 років.

Проте, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №69962918 стало відомо, що 26 серпня 2016 року державним реєстратором виконавчого комітету Лебединської міської ради Глушак М.В. на підставі рішення №31180805 від 01 вересня 2016 року зареєстровано укладений між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 договір оренди землі від 29 грудня 2015 року.

Зазначало, що спірний договір оренди землі є недійсним, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства, укладений до закінчення строку дії попереднього договору оренди землі та на час укладення договору спірна земельна ділянка знаходилася у користуванні позивача. Вважало, що одна й та сама земельна ділянка не може бути об'єктом оренди двох договорів оренди землі, укладених з різними орендарями та не може бути передана в користування без припинення права попереднього користувача (орендаря).

Однак, державний реєстратор, всупереч вимог закону, не надіслав запити до відповідних органів з метою перевірки наявності вже зареєстрованих прав на вищевказану земельну ділянку, що призвело до подвійної реєстрації прав оренди земельної ділянки та порушення права позивача на користування спірною земельною ділянкою.

Заочним рішенням Сумського районного суду Сумської області від 27 грудня 2017 року позов САП «Родючисть» задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 29 грудня 2015 року між ФГ «Натон» та ОСОБА_1, зареєстрований на підставі рішення № 31180805 від 01 вересня 2016 року.

В іншій частині позову відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 01 лютого 2018 року заяву ФГ «Натон» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ФГ «Натон», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та постановити ухвалу про закриття провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що права позивача не порушені, оскільки припинено дію спірного договору, про що державним реєстратором 09 листопада 2017 року внесено відповідний запис, а тому фактично відсутній предмет спору.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Сторони повідомлені про час і місце розгляду справи у встановленому законом порядку, але в судове засідання не з'явились.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 19 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та САП «Родючисть» (ТОВ) укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 3,6563 га, (кадастровий номер: НОМЕР_1), який був зареєстрований у Сумському районному реєстраційному відділі Сумської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі» 24 жовтня 2007 року за № 040761304415 (а.с. 59-60).

Пунктом 8 договору передбачено, що строк дії договору становить 10 років. Після закінчення строку договору, орендар має переважне право на поновлення його на новий строк.

Відповідно до п. 42 договору, договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Земельна ділянка була передана позивачу в користування терміном на 10 років за актом приймання-передачі від 23 квітня 2007 року (а.с. 61).

29 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ФГ «Натон» укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в оренду ФГ «Натон» належну їй земельну ділянку, загальною площею 3,6563 га (а.с. 181-182).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 69962918 стало відомо, що 26 серпня 2016 року державним реєстратором виконавчого комітету Лебединської міської ради Глушак М.В. на підставі рішення № 31180805 від 01 вересня 2016 року зареєстровано укладений між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 договір оренди землі від 29 грудня 2015 року.

Згідно з роз'ясненнями Державної реєстраційної служби України від 06 серпня 2013 року № 2951/05-15-13 «Щодо запобігання випадків подвійної реєстрації прав оренди на земельну ділянку за різними правонабувачами», з метою недопущення одночасного існування державної реєстрації декількох прав оренди на одну земельну ділянку, у випадку проведення державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, державний реєстратор повинен запитувати інформацію про наявність або відсутність зареєстрованих договорів у органів, які здійснювали їх державну реєстрацію до 1 січня 2013 року.

Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову САП «Родючисть» (ТОВ) мотивоване тим, що оскаржуваний договір є недійсним, оскільки він був укладений між ФГ «Натон» та ОСОБА_1, з послідуючою державною реєстрацією права оренди, до закінчення дії попереднього договору, укладеного 19 квітня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 строком на 10 років.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір, оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із ст. 18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

За змістом ст. 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Частиною першою ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до приписів ст. ст. 125, 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною 5 ст. 116 ЗК України передбачено правило неможливості передачі в користування земельної ділянки без припинення права попереднього користування, в тому числі і орендаря.

Згідно з п. п. 1 та 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що при здійсненні державної реєстрації оспорюваного договору оренди землі державний реєстратор перевірив відсутність державної реєстрації договору оренди на спірну земельну ділянку в органі, до компетенції якого раніше належали відповідні функції.

Отже, одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам вищезазначеного закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації та призводить до порушення права позивача, як орендаря.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право САП «Родючисть» (ТОВ) на строкове користування земельною ділянкою порушено, оскільки вказаний об'єкт нерухомості був переданий йому в оренду раніше на законних підставах, чинність якого тривала і на час укладення оспорюваного договору, за яким право оренди землі перейшло до ФГ «Натон», а також із обраним способом захисту прав орендаря, який повністю узгоджується із вищевикладеними нормами законів та відповідає встановленим обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги про відсутність порушення прав позивача, оскільки спірний договір припинив свою дію, а тому фактично відсутній предмет спору, є безпідставними та не заслуговують на увагу, так як при реєстрації договору оренди землі між ФГ «Натон» та ОСОБА_1 на 7 років було порушено норми діючого законодавства, оскільки на той час діяв інший договір оренди землі укладений між ОСОБА_1 та САП «Родючисть» (ТОВ). Крім того, пунктом 8 оспорюваного договору передбачено, що строк дії договору становить 10 років. Після закінчення строку договору, первісний орендар має переважне право на поновлення його на новий строк.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Враховуючи те, що справа є незначної складності, вона є малозначною (п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) і тому відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Натон» залишити без задоволення.

Заочне рішення Сумського районного суду Сумської області від 27 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді: О.Ю.Кононенко

О.М. Біляєва

В.І.Криворотенко