Постанова № 73488546, 18.04.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/632/18Головуючий по 1 інстанції - ОСОБА_1 Категорія: 27 Доповідач в апеляційній інстанції - ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Бородійчука В.Г.

суддів Василенко Л.І., Нерушак Л.В.

секретар Анкудінов О.І.

розглянувши у судовому засіданні в місті Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - ОСОБА_3 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05 лютого 2018 року (ухвалене в приміщенні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області 05 лютого 2018 року під головуванням судді Середи Л.В.) у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

27 лютого 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про стягнення із ОСОБА_4 заборгованості у сумі 87394.27 грн.

В обгрунтування позовних вимог, позивач вказав, 08 травня 2008 року відповідач став клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк» та уклав договір, відповідно до умов якого отримав кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22.80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Кредитні кошти ОСОБА_4 отримав, а свої зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконує, а тому станом на 31 січня 2017 року утворилась заборгованість, яку позивач визначає в розмірі 87 394,27 грн., та до якої позивачем внесена наступна заборгованість: 6 425,31 грн. – заборгованість за кредитом; 72 676,94 грн. – заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 892,29 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 250 грн. – фіксована частина штрафу; 4 149,73 грн. – процентна складова штрафу.

Оскільки позичальник добровільно не повертає отримані кошти, тому ПАТ КБ «ПриватБанк» змушений був подати позовну заяву до суду про стягнення заборгованості за кредитом із відповідача в примусовому порядку.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05 лютого 2018 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що позивачем пропущено строк для звернення до суду за захистом своїх прав, тому підстави для задоволення позову відсутні.

В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ «Приватбанк» - ОСОБА_3 вказала, що згідно ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з умовами кредитного договору від 08 травня 2008 року, відповідач зобов’язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені в умовах кредитного договору та щомісячно здійснювати сплату процентів за користування кредитом.

Оскільки умовами кредитного договору встановлені окремі зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Отже, на думку особи, що подає апеляційну скаргу, у випадку неналежного виконання позивачем своїх зобов’язань за кредитним договором та наявності простроченої заборгованості по кредиту, зобов’язання сплатити відсотки за час фактичного користування кредитними коштами у позичальника виникає щомісячно, тим самим, позовна давність за вимогами кредитора про повернення процентів за користування кредитом, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, а оскільки заборгованість наявна, то й відповідач повинен щомісячно сплачувати щомісячний платіж до погашення заборгованості в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 вказав, що рішення суду є законним, а доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими обставинами по справі та наявними матеріалами, наданими сторонами в судовому засіданні. Вважає, що ПАТ КБ «Приватбанк» в апеляційній скарзі заперечує можливість поширення позовної давності на виконання умов договору взагалі.

Також, банк фактично в односторонньому порядку змінив умови укладеного договору, нараховуючи відповідачу не передбачені договором штрафи, комісії, тощо та збільшив проценти за користування кредитом з 22,8 % до 30 %, а потім до 43,2 %.

Крім того, вказав, що останній платіж проведений ним 15 серпня 2013 року, після чого проплат ніяких відповідач не здійснював, а тому суд правомірно визначився з предметом спірних правовідносин між сторонами та застосував положення, які дають підстави для відмови в задоволенні в позові в зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У відповідності до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 травня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 укладено договір б/н, внаслідок чого останній отримав кредит в розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає дії картці.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Сторонами не заперечується та обставина, що банк свої зобов’язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

У зв’язку з неналежним виконанням з боку відповідача умов кредитного договору відбулися порушення строку повернення кредиту і відсотків.

Станом на 31 січня 2017 року відповідач має заборгованість 87 394,27 грн., яка складається з наступного:

6 425,31 грн. – заборгованість за кредитом;

72 676,94 грн. – заборгованість за відсотками користування кредитом;

3 892,29 грн. – заборгованість за пенею та комісією;

250 грн. – штраф (фіксована частина);

4 149,73 грн. – штраф (процентна складова).

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем пропущено трирічний строк звернення до суду за захистом своїх прав, доводів поважності пропуску строку позивачем суду не надано, а тому на підстави для задоволення позову відсутні.

Позивач вважає, що умовами кредитного договору, що укладений між сторонами визначено, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов’язань за цим договором та наявності простроченої заборгованості по кредиту, зобов’язання сплатити відсотки за час фактичного користування кредитними коштами у позичальника виникає щомісячно, тим самим, позовна давність за вимогами кредитора про повернення відсотків за користування кредитом повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення районного суду, обгрунтованість доводів апеляційної скарги, пояснень, наданих сторонами, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами в межах строку позовної давності.

Як вбачається з п. 9.12 «Умов та правил надання банківських послуг» договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання.

Згідно довідки (а.с. 47), наданої в судовому засіданні суду першої інстанції ПАТ КБ «Приватбанк» та долученої матеріалів справи вбачається, що дата відкриття картки 08 травня 2008 року. Термін дії картки зазначений до грудня 2012 року.

Отже, судом було встановлено, що картка дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 зазначив, що останній платіж ним здійснено в серпні 2013 року.

З наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості вбачається, що в період з 12 по 15 червня 2014 року відповідачем в рахунок погашення заборгованості за кредитом були здійснені незначні проплати на суму 67,24 грн., 23,13 грн., 11,56 грн., 5,78 грн.

Дані проплати суми боргу суд першої інстанції не взяв до уваги, зазначивши в своєму рішенні лише обставину того, що суттєву проплату відповідачем здійснено останній раз 15 серпня 2013 року.

Колегія суддів також критично відносить до таких відомостей банку, оскільки ОСОБА_4 будучи незгідним із умовами кредитного договору категорично відмовився виконувати їх умови та здійснювати будь-які платежі, направивши банку відповідну заяву , датовану 25 жовтня 2013 року, яку банк отримав 01 листопада 2013 року, про що сторони не заперечували.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до правової позиції ВСУ, висловленої ним під час розгляду цивільної справи № 6-14цс14 та винесення постанови від 19 березня 2014 року вбачається, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов’язань.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідач письмово повідомив позивача про своє небажання виконувати умови вказаного договору, проте позивач, ігноруючи вказане повідомлення, до суду за захистом своїх прав не звернувся, а навпаки продовжував нараховувати проценти, штрафи та комісії та звернувся до суду лише 27 лютого 2017 року.

Окрім того, з матеріалів справи та доказів, які надані позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог вбачається, що вказані зобов’язання передбачають помісячне як нарахування платежів, так і щомісячну їх сплату, а тому строк давності мав бути обчислений окремо для кожного платежу.

За вказаних обставин, враховуючи розрахунок заборгованості за даним договором, а також наявність відповідної заяви відповідача щодо відмови від виконання умов вказаного кредитного договору, встановивши обставини справи, правильно визначивши природу спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги не є обгрунтованими та не спростовують висновків суду про відмову в задоволенні заявлених вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05 лютого 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий -

Судді -

Повний текст виготовлено 19 квітня 2018 року.