Постанова № 73486660, 18.04.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 148/2028/17

Головуючий у 1-й інстанції: Ковганич С.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

18 квітня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Смілянця Е. С. Залімського І. Г. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Томашук А.В.,

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного Управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 14 березня 2018 року (м. Тульчин, 15 березня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного Управління Держгеокадастру у Вінницькій області, державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земельна території Вінницької області ОСОБА_4 про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просила скасувати як не законну постанову відповідача від 01.11.2017 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.53-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн.

Відповідно до рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 14 березня 2018 року позов задоволено повністю, а справу про адміністративне правопорушення закрито.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти рішення, яким відмовити в задоволеннні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що 01.01.2017 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області ОСОБА_4 відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення №201 за ст.53-1 КУпАП за порушення ст. 125, 126 ЗК України, що підтверджується копією даного протоколу.

01.11.2017 державним інспектором Гоньком Р.В. винесена постанова про накладення адміністративного стягнення №194, якою позивача визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 53-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 грн.

Як вбачається з копії даної постанови, позивач порушила вимоги ст. 125, 126 ЗК України, а саме, використовує фактично для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку загальною площею - 19,0000 га із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Білоусівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області за межами населеного пункту с.Білоусівка на якій засіяно сільськогосподарську культуру (озимий ріпак). На вказану земельну ділянку відповідно до наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надано дозвола на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства 19 громадянам.

Вказані роботи, а саме посів зазначеної сільськогосподарської культури проведені позивачем за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу вказаної земельної ділянки у власність або у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо таких земельних ділянок, що є порушенням вимог ст. 125, 126 ЗК України.

Даний факт та дії позивача відповідно до ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» кваліфікується як самовільне зайняття земельної ділянки, відповідальність за яке передбачено ст.53-1 КУпАП.

Порушенням завдано матеріальну шкоду на суму 32641,13 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, за ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Разом з тим, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви, щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Статтею 53-1 КУпАП передбачено відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки.

Згідно ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Тобто, згідно із зазначеним терміном, не вважається самовільним зайняттям земельної ділянки, якщо орган виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування прийняв рішення про її передачу у власність або надання у користування (оренду).

Як встановлено з копії рішення №134 від 09.02.2017 13 сесії 7-го скликання Білоусівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, Білоусівська сільська рада погодила надання земельної ділянки з земель запасу за межами населеного пункту с.Білоусівка загальною площею 20 га в т. ч. 20 га пасовища в тимчасове користування на умовах оренди на 11 місяців позивачу.

09.02.2017 Білоусівська сільська рада Тульчинського району Вінницької області передала вказану земельну ділянку позивачу, про що свідчить копія акту про передачу та прийом земельної ділянки в оренду від 09.02.2017.

Також 09.02.2017 з позивачем була підписана Тимчасова угода про добровільну сплату за фактичне користування земельною ділянкою №84, про що свідчить копія даної тичасової угоди.

У відповідності до копій платіжних доручень №229 від 17.02.2017, 3236 від 09.03.2017, №243 від 19.04.2017, №246 від 18.05.2017, №254 від 15.06.2017, №263 від 17.08.2017, № 262 від 30.07.2017, №287 від 12.10.2017, №276 від 20.09.2017, позивач з лютого 2017 по жовтень 2017 здійснювала орендну плату за землю згідно Тимчасової угоди.

Відтак, на момент складення протоколу та винесення постанови відносно позивача, існувало відповідне рішення органу місцевого самоврядування про передачу позивачу вказаної земельної ділянки у користування (оренду).

А отже, висновок державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області ОСОБА_4 щодо самовільного зайняття позивачем земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про передачу вказаної земельної ділянки у користування (оренду) є необґрунтований, а його дії щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст. 53-1 КУпАП є неправомірними.

Таким чином, оскільки не мала місця подія - самовільне зайняття земельної ділянки позивачем, відповідно підлягає скасуванню постанова відповідача.

Посилання відповідачів на правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.53-1 КУпАП за порушення нею ст. ст.125, 126 ЗК України суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступних підстав.

За змістом ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В силу ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Водночас, слід зауважити, що наявність рішення органу місцевого самоврядування про передачу у користування (оренду) земельної ділянки не надають права на використання земельної ділянки.

Таким чином, дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки без правовстановлюючого документа, зареєстрованого в установленому порядку, але за наявності рішення органу місцевого самоврядування про передачу у користування (оренду) земельної ділянки, не можуть бути кваліфіковані як "самовільне зайняття земельної ділянки". Вчинення таких дій є "використанням земельної ділянки без правовстановлюючого документа".

Тому, дії позивача в даному випадку державним інспектором кваліфіковано невірно, в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53-1КУпАП, що в свою чергу є підставою для закриття справи.

Разом з тим, посилання представника відповідача на те, що сільська рада взагалі не мала права розпоряджатися зазначеною земельною ділянкою суд не розглядає, оскільки рішення Білоусівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області №134 від 09.02.2017 є чинним та не є предметом даного спору, а тому підстав для розгляду даного питання в судовому засіданні немає.

Крім того, посилання позивача на порушення відповідачемїї прав, передбачених ст.268 КУпАП та порушення вимог ст. 283 КупАП також знайшло своє підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи..

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 КУпАП.

Однак, всупереч вимог чинного законодавства, відповідачем при винесенні оскарженої постанови не було об'єктивно з'ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи: чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні і чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

При цьому, відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростували доводи, викладені позивачем в позовній заяві та не приєднав до матеріалів доказів, які б спростували пояснення позивача.

В свою чергу, при винесенні постанови в справі про адміністративне правопорушення відповідач в постанові не навів доказів, на яких ґрунтується його висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного Управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 14 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Постанова суду складена в повному обсязі 18 квітня 2018 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6