Рішення № 73485084, 18.04.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/3130/17

Провадження №2/461/166/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року Галицький районний суд м.Львова у складі:

головуючого судді Городецької Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Думича Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів, та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним,

в с т а н о в и в:

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів, мотивуючи свої позовні вимоги наступним.

02 березня 2017 року між позивача на відповідачем укладено договір фінансового лізингу №003490 з Додатками №№1, 2, 3, предметом якого є автомобіль марки «Daweoo» моделі «Matiz». У цей же день, позивачем на виконання вказаного вище договору на рахунок відповідача внесено грошові кошти в сумі 20 000 гривень. Стверджує, що договір фінансового лізингу є нікчемний, оскільки він не був посвідчений нотаріусом. Крім того, ознайомившись із спірним договором, він виявив умови, які не були обумовлені сторонами, і з якими він не погоджується. Також стверджує, що умови договору є несправедливими, а відтак суперечать вимогам ст.ст.18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», адже лізингодавець наділений широким колом повноважень, тоді як лізингоодержувач наділений лише обов’язками, обсяг його прав мінімальний та носить формальний характер.

Зокрема, несправедливими вважає: пункт 3.3 Договору, згідно з яким предмет лізингу є власністю Лізингодавця, при цьому усі ризики знищення чи пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, який лише користується предметом лізингу; п.п.3.4, 3.5, 4.3.5, 4.3.6, 5.1, 5.4, 6.14, 12.1, 12.12, 16.3, оскільки Лізингодавцем у Договорі встановлені вимоги щодо сплати Лізингоодержувачем непропорційно великої суми компенсації як по організації поставки предмету Договору так і у разі невиконання зобов’язань за цим договором; Лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів; збільшувати ціну предмету договору без надання Лізингоодержувачу права розірвати спірний договір у разі збільшення ціни порівняно з тою, що була погоджена сторонами на момент укладення договору; розірвати договір без завчасного повідомлення Лізингоодержувача. Крім того, за умови розірвання договору Лізингоодержувач втрачає 20 % від суми сплачених авансових платежів, а лізингодавець лише 10%; Лізингодавець в односторонньому порядку може передати свої права та обов’язки за договором третім особам без погодження із Лізингоодержувачем. На його думку, умови договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірні права та обов’язки, завдають шкоду споживачеві. Вказані підстави, можуть свідчити про невідповідність умов договору ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, стверджує, що внаслідок укладення договору фінансового лізингу, пункти якого суперечать нормам Закону України «Про захист прав споживачів», позивачу спричинена моральна шкода, яка виразилася у моральних стражданнях та неможливістю належного фінансового забезпечення своєї сім’ї, витратах часу та морального дискомфорту, а також неодержаною вигодою. Розмір моральної шкоди він оцінює у 10 000 гривень. Просить суд визнати недійсним ОСОБА_3 фінансового лізингу №003490 від 02 лютого 2017 року укладений між ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_1; стягнути з зОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_1 сплачені на виконання вказаного вище договору 20 000 гривень та 10 000 гривень моральної шкоди.

Представником відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 «Лізингова компанія» «Еталон» - ОСОБА_4, 30 травня 2017 року подано зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним, мотивуючи позовні заяви наступним. Відповідно до частини 2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Стверджує, що позивач та відповідач домовилися щодо усіх істотних умов договору №003490 , про що свідчить підпис ОСОБА_1 на кожній його сторінці та Додатках, а також заяві від 02.03.2017 року. Крім того, ОСОБА_1 частково виконано умови договору та сплаченого на його виконання 20 000 гривень комісії за організацію. Від нотаріального посвідчення договору ОСОБА_1 ухилився, про що свідчить заява останнього від 02.03.2017 року. У зв’язку із цим просить суд визнати дійсним укладений 02 березня 2017 року між ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_1 ОСОБА_3 фінансового лізингу №003490.

Крім того, представником відповідача подано письмові заперечення щодо первісного позову (а.с.29-31).

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 05 травня 2017 року відкрито провадження у справі.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача – за зустрічним) ОСОБА_1 – ОСОБА_5 у судове засідання не з’явився, подав клопотання про проведення розгляду справи без його участі.

Представник відповідача за первісним позовом (позивача – за зустрічним) ОСОБА_2 «Еталон» ОСОБА_4 у судове засідання також не з’явився, подав клопотання про проведення розгляду справи без його участі.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності вказаних вище сторін на підставі наявних у справі доказів, які вважає достатніми.

З урахуванням ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв’язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходитьдо висновку, що первісний позов слід задовольнити, в задоволенні зустрічного позову слід відмомити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02 березня 2017 року між відповідачем ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Еталон», як Лізингодавцем, та позивачем ОСОБА_1, як Лізингоодержувачем, укладеного договір фінансового лізингу №003490, згідно з яким предметом Договору є транспортний засіб «Daweoo» моделі «Matiz», вартістю 200 000 гривень, що визначено у Додатку №1 до договору фінансового лізингу (а.с.7-14).

На виконання умов договору ОСОБА_1 було сплачено комісію за організацію по договору фінансового лізингу № 003490 від 02.03.2017 року у сумі 20 000 грн., що підтверджується квитанцією від 02.03.2017 року (а.с. 46).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом № 723/97-ВР.

Стаття 18 Закону № 1023-ХІІ містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-ХІІ).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону № 1023-ХІІ, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону № 1023-ХІІ є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Положеннями спірного договору фінансового лізингу передбачено, що предмет Лізингу є власністю Лізингодавця до моменту переоформлення права власнос Лізингоодержувача згідно з умовами даного Договору, Всі ризики по Предмету Лізингу переходят Лізингодавця Лізингоодержувачу в момент передачі Предмета Лізингу по акту приймання-передачі (п.3.3).

Залежно від наявності у Продавця Предмета Лізингу, вказаного Лізингоодержувачем в даі Договорі, сам Предмет Лізингу повинен бути замінений на інший Предмет Лізингу в обов'язко порядку. Умови такої заміни, та проведення додаткових розрахунків, вказується у відлові Додатковій угоді до даного Договору (п.3.4).

Лізингодавець та Продавець несуть солідарну відповідальність перед Лізингоодержувача зобов'язаннями щодо продажу Предмета Лізингу виключно у випадку вибору Продавця Пред Лізингу Лізингодавцем (п.3.5).

Пунктом 3.6 Договору передбачено, що підписуючи цей ОСОБА_3, Лізингоодержувач підтверджує, що його повідомили та попере: їіртг всі особливі властивості ТЗ, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, м Лізингоодержувача та третіх сторін, навколишнього середовища або призвести до пошкодження ТЗ час його використання і в подальшому візьме на себе всю відповідальність за будь-яку ш фізичним, юридичним особам, будь-яким Іншим установам внаслідок використання, зберіп володіння або інших дій з ТЗ.

Також згідно п.4.3.5, Лізингодавець має право розірвати ОСОБА_3 в односторонньому порядку за умови невиконання Лізингоодержувачем умов цього Договору, при цьому, Лізингодавець не зобов'язаний завчасно повідс Лізингоодержувача про розірвання даного Договору.

Лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний ОСОБА_3 у виа неможливості Продавця здійснити продаж та/або поставку Предмета лізингу, який виза Лізингоодержувач, по причинам, які не залежать від Лізингодавця. У такому випадку Лізингода повертає Лізингоодержувачу кошти на умовах п, 12.12. цього Договору (п.4.3.6).

Предмет лізингу передається в користування Лізингоодержувачу протягом строку який становить не більше 50 робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця: комісії за організацію, авансового платежу, комісії за передбачу предмета лізингу (п.5.1)

Розмір комісії за організацію та комісії за передачу предмета лізингу встановлюється Додатку №1. У разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту його замовлення Лізингодавцем, відповідно до п.1.3 цього Договору, Лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмету лізингу Лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру Авансового платежу визначеного в Додатку №1 до цього договору фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту купівлі предмета лізингу Лізингодавцем. У разі зменшення вартості Предмета лізингу на момент його передачі Лізингоодержувачу різниця Комісії за організацію поверненню не підлягає. В такому разі остаточна вартість предмета лізингу та поточні лізингові платежі будуть розраховані, визначені та встановлені в Додатковій угоді до даного договору (п.5.4).

Згідно пункту 12.12 договору, у випадку розірвання даного Договору Лізингоодержувачем до підписання ОСОБА_6 Предмета Лізингу, Лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансових платежів.

За змістом частини п’ятої статті 11 Закону № 1023-ХІІ до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про фінансовий лізинг, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

З огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв’язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону № 1023-XII.

Поряд з тим відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Частиною четвертою цієї ж статті моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

Згідно абз.2 ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 1 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, зважаючи на вимоги ч.1 ст.12 ЦПК України, суд приходить до переконання, що позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача 10 000 грн. моральної шкоди слід також задовольнити.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, уразі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною 3 ст. 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини другої ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, всупереч положень ст. 799 ЦК не було укладено в нотаріальній формі, а тому він в силу положень ст. 220 цього ж Кодексу є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеним у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Частиною 2 ст. 220 ЦК України встановлено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину.

На підставі матеріалів цивільної справи та під час судового розгляду справи не встановлено ухилення однієї із сторін, зокрема ОСОБА_1 від нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу.

Застосування до договору фінансового лізингу положень ч. 2 ст. 220 ЦК України є необгрунтованим, а отже відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.

Поряд з тим, вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд враховує те, що позивач звільнення від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак із відповідача на користь держави слід сягнути суму судового збору.

Керуючись ст.ст. 5, 10, 13, 259, 263-265, Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 16, 22, 203, 204, 215, 280, 611, 628, 799, 806 ЦК України, положеннями Законів України "Про фінансовий лізинг", «Про захист прав споживачів», суд

в и р і ш и в:

Первісний позов ОСОБА_1 (який зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (місцезнаходження за адресою: м.Київ, вул.Кутузова, будинок №18/7, к.613, код ЄДРПОУ 38865527) про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів, задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 003490 укладений 02 березня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (місцезнаходження за адресою: м.Київ, вул.Кутузова, будинок №18/7, к.613, код ЄДРПОУ 38865527) та ОСОБА_1 (який зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (місцезнаходження за адресою: м.Київ, вул.Кутузова, будинок №18/7, к.613, код ЄДРПОУ 38865527) на користь ОСОБА_1 (який зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) грошові кошти в сумі 20 000 (двадцять тисяч) гривень сплачених на виконання договору фінансового лізингу № 003490 від 02 березня 2017 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (місцезнаходження за адресою: м.Київ, вул.Кутузова, будинок №18/7, к.613, код ЄДРПОУ 38865527) на користь ОСОБА_1 (який зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) 10 000 (десять тисяч) грн. моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (місцезнаходження за адресою: м.Київ, вул.Кутузова, будинок №18/7, к.613, код ЄДРПОУ 38865527) на користь держави суму судового збору у розмірі 3171 (три тисячі сто сімдесят одну) грн. 60 коп.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Львівської області через Галицький районний суд м.Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 18 квітня 2018 року.

Суддя Л.М.Городецька