Рішення № 73484592, 05.04.2018, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

ЄУН 337/4317/17

2/337/154/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді - Мурашової Н.А.

за участю секретаря - Бессарабової Т.П.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «ДельтаБанк», третя особа – ПАТ «УкрСиббанк», про визнання іпотеки припиненою та зняття заборони відчуження з нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

02.11.2017р. позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «ДельтаБанк», який мотивує тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 23.08.2007р. йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 (вул.Задніпровська) в м.Запоріжжі. 23.08.2007р. між ним та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений кредитний договір №11202854000. В забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між ним та АКІБ «УкрСиббанк» 23.08.2007р. був укладений договір іпотеки №11202854000/3, згідно з яким він передав в іпотеку Банку вищевказану квартиру. При посвідченні іпотечного договору нотаріусом була накладена заборона відчуження об’єкту іпотеки, запис №5539543 від 23.08.2007р. 08.12.2011р. ПАТ «УкрСиббанк», який є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк, продав право вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами ПАТ «ДельтаБанк». В рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором у 2009 році приватним нотаріусом було видано виконавчий напис, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 (вул.Задніпровська) в м.Запоріжжі, в зв’язку з чим постановою державного виконавця Хортицького ВДВС ЗМУЮ було відкрито виконавче провадження і 06.08.2012р. були проведені прилюдні торги з реалізації зазначеної квартири. Переможцем торгів був оголошений ОСОБА_4, якому в подальшому було видано свідоцтво про право власності. Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 24.12.2014р. прилюдні торги від 06.08.2012р. та свідоцтво про належність квартири на праві власності ОСОБА_4 були визнані недійсними, хоча державна реєстрація права власності за ним не скасована. Відновленню реєстрації права власності за дійсним власником ОСОБА_3 перешкоджають багаточисленні арешти та заборони, накладені на квартиру під час виконавчого провадження, судових процесів та кримінального провадження.

Так, в межах виконавчого провадження ВП №38108822 державним виконавцем 23.05.2013р. була винесена постанова про арешт майна та оголошення заборони його відчуження, обтяження зареєстровано у відповідному реєстрі за №1032029. Оскільки він не є ні стягувачем, ні боржником у даному виконавчому провадженні, він не може в позасудовому порядку вирішити питання зняття арешту, накладеного вказаною постановою державного виконавця і вимушений звернутися до суду з позовом.

Крім того, під час досудового розслідування кримінального провадження, внесеного в ЄРДР за №12013080070000607 за заявою ОСОБА_3 щодо неправомірних дій ПП «ОСОБА_5Ш.» під час прилюдних торгів, ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 11.04.2014р. на квартиру АДРЕСА_1 (вул.Задніпровська) в м.Запоріжжі було накладено арешт, номер запису про обтяження 4481229. Постановою слідчого від 04.09.2015р. вказане кримінальне провадження було закрито, однак заходи про скасування арешту квартири слідчим не приймались, в Єдиному реєстрі заборон відчуження наявний запис про заборону відчуження квартири.

Крім того, рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 27.10.2014р. ПАТ «Дельта Банк» було відмовлено в задоволені позову до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором №11202854000 від 23.08.2007р. в зв’язку з пропуском позовної давності. Іпотека має похідний від основного зобов’язання характер і припиняється у разі припинення основного зобов’язання. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. В даному випадку основне зобов’язання припинилось зі спливом строку позовної давності, відповідно є припиненою і іпотека. Також зазначає, що наведений у ЦК України перелік підстав припинення зобов’язань не є вичерпним. Зобов’язання можуть припинятися з підстав, встановлених договором, яким в даному випадку є міжнародні договори та Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», згідно з яким суди при розгляді справ зобов’язані застосувати Конвенцію та практику Суду як джерело права. Виходячи з цього, вважає необхідним застосувати при вирішення даної справи практику Суду, викладену в рішення від 20.09.2011р. у справі «ВАТ «Нафтова компанія «ЮКОС» проти Росії», в якому вказано на те, що суб’єктивне матеріальне право безпосередньо пов’язане з позовною давністю і боржник має право після пропущення кредитором строку позовної давності бути звільненим від свого обов’язку перед кредитором. ЦЕ узгоджується з вимогами ст..20 ЦК України, відповідно до яких нездійснення особою права на захист є підставою припинення цивільного права, що порушене. Отже, із закінченням позовної давності погашається право на захист, внаслідок чого суб’єктивне матеріальне право стає незахищеним і припиняє своє існування. В даному випадку зі спливом строку позовної давності перестали існувати елементи зобов’язального правовідношення між Банком та ним щодо повернення кредиту в повному обсязі, а відповідно і припинилось зобов’язання ОСОБА_3 щодо його повернення.

Просить визнати припиненою іпотеку квартири АДРЕСА_2 (вул.Задніпровська) в м.Запоріжжі; зняти заборону відчуження квартири, вчинену на підставі іпотечного договору, запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна №5539543 від 23.08.2007р.; звільнити квартиру з-під арешту, який накладений постановою державного виконавця Хортицького ВДВС ЗМУЮ від 23.05.2013р. ВП 38108822, номер запису про обтяження №1032029; звільнити квартиру з-під арешту, який накладений ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 11.04.2014р. в межах кримінального провадження.

Ухвалою суду від 03.11.2017р. відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою від 10.11.2017р. за клопотанням позивача судом було витребувано: з Хортицького ВДВС м.Запоріжжя копії матеріалів виконавчого провадження ВП №38108822, з ГУ НП в Запорізькій області - відомості про закриття кримінального провадження, внесеного в ЄРДР за №12013080070000607, та інформацію щодо вжиття заходів скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 11.04.2014р.

Ухвалою від 19.01.2018р., в зв’язку з набрання чинності Закону України №2147-VIII від 03.10.2017р., яким Цивільний процесуальний кодекс України викладений в новій редакції, сприяючи учасникам справи в реалізації їх процесуальних прав, суд вирішив доцільним здійснювати розгляд даної справи в загальному позовному провадженні, розпочавши розгляд справи спочатку за нормами діючого ЦПК України, зі стадії підготовчого провадження, призначивши підготовче судове засідання.

19.01.2018р. до суду надійшов відзив відповідача на позов, в яких він позов не визнав повністю та зазначив, що між сторонами дійсно існують кредитні правовідносини, виконання яких з боку позивача було забезпечено іпотекою квартири АДРЕСА_2 (вул.Задніпровська) в м.Запоріжжі. На даний час заборгованість за кредитним договором не погашена. Правила припинення зобов’язання сформовані в главі 50 ЦК України і вона не містить такої підстави як сплив позовної давності. ЯК правило, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу. Позовна давність пов’язується із судовим захистом суб’єктивного права, яке порушено. У випадку пропуску строку позовної давності особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право та примусити боржника до виконання свого обов’язку. Разом з тим, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб’єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов’язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Отже, навіть за наявності судового рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення кредитної заборгованості через пропуск кредитором строку позовної давності, не припиняє зобов’язання, що виникло на підставі кредитного договору, і відповідно не припиняє іпотеку, якою забезпечено основне зобов’язання.

З приводу вимог про зняття арешту з квартири, який накладений постановою державного виконавця від 23.05.2013р., то цей арешт був накладений на підставі ухвали Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 13.05.2013р. в якості забезпечення позову падалка М.В., ОСОБА_6 про визнання виконавчого напису недійсним. Питання про скасування цього арешту повинно вирішуватись не в позовному провадженні, а в іншому процесуальному порядку – скасування заходів забезпечення позову.

Аналогічно стосується вимоги про зняття арешту, накладеного за заявою ОСОБА_3 в межах кримінального провадження ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 11.01.2014р. Оскільки кримінальне провадження на даний час закрито і підстави для арешту квартири відпали, питання про його скасування повинно вирішуватись в порядку, передбаченому КПК України, а не в позовному провадженні. При цьому, ПАТ «Дельтабанк» не є належним відповідачем за останніми двома позовними вимогами, оскільки ці обтяження застосовані не на його користь.

Просить в позові відмовити повністю.

Ухвалою суду від 15.02.2018р. в підготовчому судовому засіданні за клопотанням представника позивача позовні вимоги ОСОБА_3 до ПАТ «ДельтаБанк» про звільнення квартири з-під арешту, накладеного постановою державного виконавця Хортицького ВДВС м. Запоріжжя від 23.05.2013р. ВП 38108822, номер запису про обтяження 1032029, залишено без розгляду; підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засідання з викликом сторін.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві, просить їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у відзиві на позов, просить в позові відмовити.

Ухвалою суду від 05.04.2018р. провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «ДельтаБанк», третя особа – ПАТ «УкрСиббанк», в частині позовних вимог про зняття заборони відчуження з квартири АДРЕСА_3, накладеної ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 11.01.2014р. №334/242/14-к, - закрито на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, знаходить позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню за такими підставами.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Суд встановив, що на підставі договору купівлі-продажу від 23.08.2007р. позивачу ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_4. Право власності було зареєстровано в установленому законом порядку (арк.6-10).

23.08.2007р. між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №11202854000, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 53 000,00 доларів США, який зобов'язався повернути у повному обсязі в строк до 22.08.2034 року зі сплатою процентів за користування кредитом (арк.11-16).

Згідно з п.8.8 кредитного договору строк дії договору встановлюється до повного повернення Банку всієї суми наданого траншу та повного погашення плати за користування наданим траншом, неустойки у разі її нарахування.

В забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором, 23.08.2007р. між АКІБ «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки №11202854000/3, згідно якого останній передав в іпотеку Банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_4.

Іпотечний договір посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстровий №2103.

У зв’язку з посвідченням цього договору нотаріусом накладено заборону відчуження на зазначену квартиру до припинення договору іпотеки, реєстровий №138 (арк.17-21).

Відомості про іпотеку та заборону відчуження об’єкта нерухомості у зв’язку з посвідченням іпотечного договору були внесені до відповідного реєстру та зареєстровані у встановленому законом порядку (арк.36-37).

Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 24.12.2014р. був задоволений позов ОСОБА_3, ОСОБА_6 та визнано недійсними прилюдні торги від 06.08.2012р. з реалізації квартири АДРЕСА_4, оформлені протоколом проведення прилюдних торгів №0812031-1/1 від 06.08.2012р., виданим ПП «ОСОБА_5Ш.» та актом державного виконавця Хортицького ВДВС ЗМУЮ від 15.08.2012р..; визнано недійсним свідоцтво про належність ОСОБА_4 на праві власності вказаної квартири (арк. 22-31).

Зазначене судове рішення набрало законної сили 25.03.2015р.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 24.12.2014р. встановлено, що прилюдні торги від 06.08.2012р. були проведені в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 03.04.2009р., яким було звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_4, яка належить ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №11202854000 від 23.08.2007р.

Також цим рішенням було встановлено наявність у ПАТ «ДельтаБанк» права вимоги за кредитним договором з ОСОБА_3, яке Банк набув на підставі договору з ПАТ «УкрСиббанк» про купівлю-продаж прав вимоги за кредитами від 08.12.2011р.

Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 27.10.2014р. в задоволені позовних вимог ПАТ «ДельтаБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором №11202854000 від 23.08.2007р. відмовлено в повному обсязі (арк. 32-35).

Вказане судове рішення набрало законної сили 14.12.2015р. і ним було встановлено, що позичальник ОСОБА_3 належним чином не виконував свої зобов’язання за зазначеним кредитним договором, у зв’язку з чим Банк 21.01.2009р. пред'явив вимогу про погашення заборгованості за кредитом у строк 31 день. Вказана вимога добровільно задоволена не була, у зв’язку з чим строк повернення кредиту у повному обсязі було змінено і він настав 23.02.2009р. Банк звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором поза трирічним строком позовної давності, на застосуванні якої наполягали відповідачі.

Ці обставини відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України також не підлягають доказуванню.

Згідно наданого відповідачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №11202854000 від 23.08.2007р., та виписки по особовим рахункам позивача ОСОБА_3 з 20.12.2011р. по 15.01.2018р., станом на 15.01.2018р. заборгованість за тілом кредиту становить 41404,76 доларів США, заборгованість за відсотками – 31842,72 доларів США, пеня - 55165,97 грн. (арк.95-99).

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.2 ст.12 ЦК України, нездійснення особою своїх цивільних прав, в т.ч. права на звернення до суду за захистом порушеного права, не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до ч.4 ст.14 ЦК україни особа може бути звільнена від цивільного обов’язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

За змістом ст.3,6,627,629 ЦК України в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст.525-526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення цього кодексу, що регулюють договір позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Так, згідно з ст.1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст.575 ЦК України та ст.1,3 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ст.4 цього ж Закону обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст.593 ЦК України та ст.17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Ст.41 Конституції України гарантує, що кожен громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, яка набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні положення закріплені в ст.316-321 ЦК України.

Крім того, відповідно до ст.319,321 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З’ясувавши повно, всебічно та об’єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв’язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_3 про визнання іпотеки припиненою та зняття заборони відчуження з нерухомого майна.

Суд виходить з того, що між сторонами склалися зобов’язальні правовідносини на підставі кредитного договору №11202854000 від 23.08.2007р., згідно з яким позивач ОСОБА_3 отримав в кредит грошові кошти у сумі 53 000,00 доларів США, які зобов'язався повернути у строк до 22.08.2034 року зі сплатою процентів за користування кредитом.

В забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов’язань за вищевказаним кредитним договором було укладено іпотечний договір, предметом якого стала належна позивачу на праві власності квартира АДРЕСА_2 (вул.Задніпровська) в м.Запоріжжі, обтяження у вигляді іпотеки та заборони відчуження вказаної квартири було зареєстровано у встановленому законом порядку.

За умовами укладеного між сторонами іпотечного договору, вимогами ст.593 ЦК України, ст.17 Закону України «Про іпотеку» іпотека діє до припинення основного зобов’язання.

За змістом кредитного договору №11202854000 від 23.08.2007р. він діє до повного повернення позичальником ОСОБА_3 отриманого кредиту, сплати відсотків за користування ним та у разі нарахування штрафних санкцій. Ці положення відповідають вимогам ст.598,599 ЦК України, які передбачають припинення зобов’язання виконанням, проведеним належним чином.

Як достовірно встановлено судом під час розгляду даної справи, позивач ОСОБА_3 свої зобов’язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконував, що призвело до виникнення заборгованості, пред’явлення Банком вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, чим Банк фактично змінив строк кінцевого повернення кредиту, який настав 23.02.2009р.

При цьому, суд враховує, що закінчення строку дії договору також не припиняє невиконаного зобов'язання між сторонами і згідно з ч.4 ст.631 ЦК України не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії.

Крім того, судом встановлено, що в позивач ОСОБА_3 своє зобов’язання за кредитним договором щодо повернення отриманих грошових коштів, сплати відсотків та нарахованих штрафних санкцій на вимогу Банку про дострокове повернення кредитних коштів не виконав до теперішнього часу. На момент розгляду справи заборгованість за кредитом становить загалом 2 145 402,72грн., що підтверджуються відповідним розрахунком та випискою про рух коштів на банківському рахунку, які надані представником відповідача. Наявність такої заборгованості позивачем та його представником не спростована.

Таким чином, суд вважає доведеним факт наявності невиконаного позивачем ОСОБА_3 зобов’язання щодо повернення кредиту та інших пов’язаних платежів, яке виникло на підставі кредитного договору №11202854000 від 23.08.2007р., що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав, передбачених як кредитним договором, так і законом, вважати таке зобов’язання припиненим.

Оскільки іпотека квартири АДРЕСА_2 (вул.Задніпровська) в м.Запоріжжі, якою було забезпечено виконання позивачем ОСОБА_3 його зобов’язань за кредитним договором, має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до його припинення, беручи до уваги, що основне зобов’язання за кредитним договором позивачем ОСОБА_3 до теперішнього часу не виконано, суд вважає іпотеку чинною, підстав для її припинення немає.

Доводи позивача та його представника про те, що зобов’язання за кредитним договором і відповідно іпотека є припиненими через сплив позовної давності і відмову судом через це в позові Банку до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, суд не бере до уваги, виходячи з такого.

Як вже зазначалось, за змістом ч.1 ст.598 ЦК України підстави припинення зобов’язання передбачаються договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ст.599), переданням відступного (ст.600), зарахуванням (ст.601), за домовленістю сторін (ст.604), прощенням боргу (ст.605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст.606), неможливістю виконання (ст.607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (ст.608,609). Підстави припинення зобов’язання, визначені законом, тобто в даному випадку вказаними статтями ЦК України, є вичерпними.

Підстави припинення іпотеки, яка має похідний від основного зобов’язання характер, визначені ст.593 ЦК України та ст.17 Закону України «Про іпотеку». Вказані норми також містять вичерпний перелік таких підстав.

Отже, діюче цивільне законодавство України не визначає сплив позовної давності окремою підставою для припинення як основного зобов'язання (в даному випадку - повернення кредиту), так і додаткового (іпотеки нерухомого майна).

Відповідно до ст.256,257,267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити захист належного їй цивільного права.

У зобов’язальних відносинах суб’єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов’язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов’язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду – захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов’язку.

Вказане узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини, на яку посилається позивач та його представник.

Так, Європейський суд з прав людини наголошує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, Європейський Суд з прав людини також пов’язує сплив позовної давності з виникненням у особи, яка вчинила правопорушення, права уникнути притягнення до відповідальності саме судом.

Разом з тим, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб’єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов’язання в позасудовому порядку. Зокрема, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов’язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (ч.1 ст.267 ЦК України), встановлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Крім того, аналіз Закону України «Про іпотеку» дає підстави стверджувати, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Укладений між сторонами іпотечний договір в п.5 містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. В даному випадку таке застереження є позасудовим способом захисту прав кредитора у випадку невиконання боржником своїх зобовьязань за кредитним договором і, як встановлено судом, у такий спосіб відповідач не здійснював захист своїх порушених прав. При цьому, обрання певного способу правового захисту, у т.ч. й позасудового, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Отже, нездійснення у визначений судом строк права на захист порушеного цивільного права не припиняє такого права, а лише позбавляє особу права на судовий захист цього права та надає боржнику право бути звільненим саме від переслідування або притягнення до суду.

Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором не може вважатися підставою для припинення іпотеки.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі №6-786цс17.

Вищенаведене спростовує доводи позивача та його представника про припинення договору іпотеки у зв’язку з пропуском строку позовної давності, зокрема за наявності рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 27.10.2014р., яким ПАТ «Дельтабанк» відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором №11202854000 від 23.08.2007р. у зв’язку з пропуском строку позовної давності. Такі доводи є суб’єктивною оцінкою та тлумаченням норм законодавства.

Посилання позивача та його представника на те, що наявність іпотеки та заборони відчуження предмета іпотеки порушує право позивача як власника вільно розпоряджатися належним йому майном, суд також вважає безпідставними, оскільки право власності, незважаючи на те, що воно є абсолютним, може бути обмежено у встановлених законом випадках. В даному випадку наявність обтяження нерухомого майна у вигляді іпотеки та заборони відчуження за умови наявності невиконаного до теперішнього часу зобов’язання позивача ОСОБА_3 за кредитним договором №11202854000 від 23.08.2007р., яке до того ж застосовано на підставі вільно укладених ним кредитного та іпотечного договорів, є законним обмеженням права власності позивача ОСОБА_3 Підстав вважати, що таке обтяження яким-небудь чином перешкоджає чи порушує право власності позивача, у зв’язку з чим він може вимагати їх усунення в судовому порядку шляхом пред’явлення цього позову, у суду немає.

На підставі вищевикладеного, в позові ОСОБА_3 слід відмовити повністю.

Керуючись ст.41 Конституції України, ст.3,6,11,14-16,256,257,267,316-321,391,525-526,575,593,598-601,604-609,627,629,631,1049,1054 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141,258,263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3, РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_5, до ПАТ «ДельтаБанк», ЄРДПОУ 34047020, місце знаходження: м.Київ, вул.Щорса, б.36-б, про визнання іпотеки припиненою та зняття заборони відчуження з нерухомого майна - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області через Хортицький районний суд м.Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16.04.2018р.

Суддя Н.А.Мурашова

05.04.2018