Постанова № 73483392, 13.04.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Панченко О.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/5579/17Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

головуючого судді: Мінаєвої О.М.

суддів: Бартош Н.С. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2017 р. по справі № 820/5579/17 суддя Панченко О.В., м. Харків

за позовом ОСОБА_2

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області

третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нездійснення нарахування судді Печенізького районного суду Харківської області Танасевич Олені Віталіївні суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» за період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2017 року;

- зобов’язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України нарахувати ОСОБА_2 суддівську винагороду за період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32000,00 грн., та провести виплати нарахованої суддівської винагороди з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2017 р. по справі № 820/5579/17 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо нездійснення нарахування судді Печенізького районного суду Харківської області Танасевич Олені Віталіївні суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначеного Законом України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” за період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2017 року. Зобов’язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України нарахувати ОСОБА_2 суддівську винагороду з період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32000,00 грн., та провести виплати нарахованої суддівської винагороди з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з рішенням суду обгрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права та зазначає, що підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32000 грн. у нього немає.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-УІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» Зазначеним Законом внесені зміни до законодавчих актів України, в тому числі і Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Положення зазначеного закону установлює, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн. Відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату, включаючи видатки на премію та інші види заохочень та винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2017 р. по справі № 820/5579/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Фіксування судового засідання по справі за допомогою звукозаписувального пристрою згідно ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, доводи апеляційної скарги, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 працює в Печенізькому районному суді Харківської області на посаді судді з червня 2012 року по теперішній час (а.с. 6).

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про нарахування суддівської винагороди позивач отримував у січні-жовтні 2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу в 16000 гривень (а.с. 7).

Доказів проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання судді суду не надано.

Позивач, не погоджуючись із розміром нарахованої та виплаченої їй суддівської винагороди, звернулася до суду з позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для виплати позивачу суддівської винагороди з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, визначеної у ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" - 3200 грн.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з ч.1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 22 Розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Позивач кваліфікаційне оцінювання не проходив, на посаду був призначений до набрання чинності Законом № 1402-VIII.

Пунктом 23 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною 3 статті 133 Закону України від 07.07.10р. № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

З 01.01.2017р. набрав чинності Закон України від 06.12.16р. № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 зазначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

У даному випадку, не відбулось звуження прав позивача, оскільки розмір суддівської винагороди порівняно з минулими періодами не змінився.

Згідно з ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

У відповідності до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.16 р. №1801-VIII видатки на оплату праці суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн. не передбачені, а тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на оплату праці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 825/933/17.

Враховуючи ч. 5 ст. 242 КАС України, колегія суддів зазначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що при виплаті позивачу суддівської винагороди у період з січня по жовтень 2017 року, розрахованої з розміру посадового окладу - 16000 грн., відповідач діяв на підставі, в межах повноваження і в спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог адміністративного позову.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції при вирішенні справи допустив порушення норм матеріального права, неповно з’ясував обставини справи та дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому рішення суду першої інстанції, в порядку ст. 317 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, п. 4 ч. 1 ст. 317, ст.ст. 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2017 по справі № 820/5579/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя ОСОБА_1Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст постанови складено 18.04.2018.