Постанова № 73483159, 17.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/10066/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Пліша М.А., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Копанишин Х.В.,

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про прийняття постанови щодо захисту прав і свобод, -

суддя (судді) в суді першої інстанції – ОСОБА_4,

час ухвалення рішення – 15:33:47,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – не вказано,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом, посилаючись на те, що 02.12.2014 року та 11.11.2015 року ним та зазначеними ним третіми особами – ОСОБА_2 та ОСОБА_3, до Центру надання адміністративних послуг Ужгородської міської ради були подані клопотання та весь необхідний пакет документів, згідно ст. 118 ЗК України, з метою отримання земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража. Згідно витягів з рішення Ужгородської міської ради від 21.04.2016 року № 182 було отримано відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража. З вказаним рішенням Ужгородської міської ради не погоджується, оскільки, як він стверджує, рішення Ужгородської міської ради приймаються, як правило, на підставі протоколів засідання постійної комісії з питань регулювання земельних відносин, містобудування та архітектури, а протоколом № 2 від 14.12.2015 року постійної комісії рекомендовано задовольнити його клопотання щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 серпня 2017 року позов задоволено. Постанова мотивована тим, що ч.3 ст.123 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Оскільки таких обставин у спірному випадку не існувало, то відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Разом з тим, суд першої інстанції вказує на те, що наявність мораторію на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок не могла бути підставою винесення оскаржуваного рішення, оскільки рішення І сесії VII скликання Ужгородської міської ради від 23.12.2015 року № 71 стосувалося введення тимчасової заборони (мораторій) саме на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок на термін проведення інвентаризації земель міста, а щодо тимчасової заборони (мораторію) на надання дозволу розробки проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у даному рішенні взагалі не йдеться.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач. Вважає, що, не зважаючи на те, що даною постановою його позов було задоволено, проте права та інтереси його та третіх осіб захищено не було. Також вважає, що під час прийняття постанови при виборі і застосуванні правової норми судом першої інстанції не було враховано висновків Верховного Суду України з подібних правовідносин. Просить скасувати постанову та прийняти нову, визнати протиправними та скасувати пункти 7.83, 7.107 та 7.108 рішення ІІ сесії міської ради VII скликання від 21.04.2016 року №182 «Про надання та відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», та зобов’язати відповідача повторно розглянути заяви (клопотання) позивача та третіх осіб в порядку, встановленому чинним законодавством України.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що в більшості випадків, враховуючи висновки колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, при визнанні дій суб’єкта владних повноважень незаконними суди зобов’язують суб’єкта владних повноважень повторно розглянути заяву (клопотання) позивача в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановив суд, згідно рішення ІІ сесії VII скликання Ужгородської міської ради від 21.04.2016 року № 182, ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0031 га для будівництва індивідуальних гаражів по вул. Гвардійській. Підставою для винесення оскаржуваного рішення щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема, з пояснень представника відповідача, стала наявність мораторію, а саме згідно рішення І сесії VII скликання Ужгородської міської ради від 23.12.2015 року № 71, міською радою вирішено ввести тимчасову заборону (мораторій) на передачу у власність та користування вільних від забудови земельних ділянок на термін проведення інвентаризації земель міста.

Порядок надання земельних ділянок у користування громадянам передбачений статтею 123 Земельного кодексу України, якою встановлено, що їх надання можливе лише за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які приймаються на підставі проекту землеустрою і особа, яка зацікавлена в одержанні в користування такої земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення повинна звернутися з клопотанням про надання такого дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АР Крим, місцевої державної адміністрації.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк повинен розглянути клопотання цієї особи і дати дозвіл на розроблення такого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні.

Згідно із частинами першою, другою та одинадцятою статті 118 Земельного кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Встановлено, що ОСОБА_1 як громадянин України відповідно до статті 121 Земельного кодексу України має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва індивідуальних гаражів розміром не більше 0,01 гектара.

Разом з тим, підставою для відмови у наданні такого дозволу відповідно до вимог статті 123 Земельного кодексу України може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Оскільки таких обставин у спірному випадку не існувало, то відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Також суд звертає увагу на те, що сам по собі факт надання особі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не породжує у цієї особи права на земельну ділянку, відносно якої надано такий дозвіл.

Згідно п.34 ст.26, ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Зокрема, підставами для визнання акта органу місцевого самоврядування недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів особи.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що рішення відповідача № 182 від 21.04.2016р. в частині відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (п.7.83 вказаного рішення), є неправомірним та підлягає скасуванню.

Що стосується вимог позивача про захист прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які згідно позовної заяви, поданої позивачем, є третіми особами, за захистом прав яких звертається позивач у своїй апеляційній скарзі, то частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Також частиною 1 статті 13 встановлено право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зважаючи на той факт, що третіми особами рішення суду першої інстанції не оскаржується, то це дає суду підстави вважати, що треті особи не виявили бажання скористатись вищевказаним правом на оскарження рішення суду, а отже суд апеляційної інстанції не може вирішувати питання щодо їх прав та обов’язків.

Стосовно вимоги позивача, заявленої ним у апеляційній скарзі про необхідність зобов’язати відповідача повторно розглянути заяви (клопотання) позивача та третіх осіб в порядку, встановленому чинним законодавством України, то суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні даної вимоги в частині, що стосується повторного розгляду клопотань третіх осіб, так як дане питання судом не вирішується з вищевказаних підстав.

Разом з тим, суд вважає за необхідне задовольнити цю вимогу в частині, що стосується повторного розгляду клопотання позивача з наступних підстав.

Згідно п.2 ч. 2 ст. 162 КАС України в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов’язання відповідача вчинити певні дії. В даному випадку прийняття такого рішення гарантувало б дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача, про що він і просить у своєму позові та апеляційній скарзі.

Дану позицію неодноразово підтримував Верховний Суд України у своїй практиці, зобов’язуючи суб’єктів владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає частковому скасуванню, оскільки висновки суду неповно відповідають обставинам справи, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 317, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 серпня 2017 року у справі №308/11502/16-а – скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати п.7.83 рішення ІІ сесії VII скликання Ужгородської міської ради № 182 від 21.04.2016 року щодо відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0031 га для будівництва індивідуальних гаражів по вул. Гвардійській.

Зобов’язати Ужгородську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва індивідуального гаража.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття ( проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або розгляд справи ( вирішення питання) здійснювався без повідомлення ( виклику) учасників справи – протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_5 судді ОСОБА_6 ОСОБА_7 Повне судове рішення складено 19.04.2018 року