Постанова № 73483101, 17.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/1391/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Тисменицького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2018 року (суддя - Битківський Л.М., смт. Богородчани, повний текст рішення виготовлено 15 січня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Тисменицького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про зобов'язання нарахувати і виплатити пенсію за віком, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 29 вересня 2017 року звернувся до суду з позовом до Тисменицького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, у якому просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) за період з 01.06.2015 по 02.07.2016. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач неправомірно призупинив виплату йому пенсії за віком як працюючому судді до часу виходу у відставку відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VІІІ).

Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2018 року у справі №338/1044/17 заявлений позов задоволено.

З ухваленим у справі рішенням не погодився відповідач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі посилається на те, що з набранням чинності Закону №213-VІІІ було тимчасово, з 01.04.2015 припинено виплату пенсій особам, які працюють на посадах, які дають право на призначення пенсії або довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених зокрема, Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Отже, пенсії, призначені відповідно до Закону №1058-IV, не виплачуються. Крім того, вказує на те, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, оскільки припинення виплати пенсії позивачу проведено з 01.04.2015, отже позивач знав про цей факт. Причини поважності пропуску строку позивачем не подано.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а тому у відповідності до ч.4 ст.229, ч.3 ст.268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що п.5 «Прикінцевих положень» Закону №213-УІІІ передбачено, що у разі неприйняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до вищезазначених законів. Оскільки Закон №213-УІІІ не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 01.06.2015 закону, щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Таким чином, з 01.06.2015 особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів» втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону №1058-IV.

Суд апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивачу з 01.07.2011 призначено пенсія за віком відповідно доЗакону №1058-IV. З 1992 року по 02.07.2016 позивач працював на посаді судді та голови Богородчанського районного суду. З 01.04.2015 по 02.07.2016 відповідачем призупинено виплату позивачу пенсії за віком на підставі змін до ст.47 Закону №1058-IV та Закону №213-УІІІ. 02.07.2016 позивача відраховано зі штату Богородчанського районного суду, та призначено щомісячне довічне грошове утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

11 вересня 2017 року позивач звернувся до Тисменицького ОУПФ Івано-Франківської області із заявою про виплату йому пенсії за віком за період з 01.06.2015 по 07.04.2016. На вказане звернення відповідачем Тисменицьким ОУПФУ Івано-Франківської області листом від 25.09.2017 №42/Г-15 повідомлено позивача про відмову у виплаті вищевказаної пенсії, оскільки підстави для такої виплати відсутні.

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать приписам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Згідно з ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.107 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Так, згідно ч.1 ст.99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

В силу вимог ч.2 ст.99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.

З огляду на положення ч.1 ст.103 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Із змісту адміністративного позову та матеріалів справи видно, що позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом 29.09.2017. У заявленому позові позивач оспорює дії (відмову) відповідача щодо виплати йому пенсії за віком за період з 01.06.2015 року до 02.07.2016.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що пенсія є щомісячним періодичним платежем. Тому позивач мав можливість знати про факт отримання чи неотримання своєї пенсії за віком у періоди коли така пенсія підлягала йому для нарахування та виплати. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позивач дізнався і повинен був дізнатись про неотримання пенсії одразу після того, коли вона повинна була бути виплаченою, а отже з цього часу у позивача виникло право на звернення до суду із відповідними позовними вимогами. Для реалізації цього права існував 6-ти місячний строк, згідно ст.99 КАС України.

Суд вважає за потрібно відзначити, що порушення прав позивача в частині невиплати пенсії у спірний період відбувалося починаючи з 01.06.2015, а тому протягом періоду з червня 2015 року по липень 2016 року, не отримуючи пенсію за віком позивач був обізнаний про порушення своїх прав. Саме протягом цього часу позивач не був позбавлений можливості звернутися до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії та дізнатися про причини непоновлення виплати пенсії у період з 01.06.2015 року. Проте, до відповідача із заявою щодо виплати пенсії за віком ОСОБА_2 звернувся лише у вересні 2017 року та отримав відповідь на своє звернення у вересні 2017 року. З адміністративним позовом за захистом свого порушеного права на отримання пенсії починаючи з 01 червня 2015 позивач звернувся 29 вересня 2017 року, тобто більше ніж через 2 роки після виникнення спірних правовідносин та обізнаності про їх існування.

Згідно з ч.1 ст.100 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Таким чином, вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду із адміністративним позовом, являється обов'язком суду.

Щодо визначення, власне, поважності причин пропуску строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач. Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів. При цьому суд апеляційної інстанції наголошує, що колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 06 грудня 2016 року (справа п/800/9/16) зазначено, що у розумінні статті 100 КАС України поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду є наявність обставин, які створили об'єктивні перешкоди для звернення особи з адміністративним позовом і подолання яких для цієї особи було неможливим або ускладненим. Таким чином, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Відтак, оскільки позивач звернувся до адміністративного суду із даним адміністративним позовом лише 29.09.2017, тому ним пропущено визначений ст.99 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду із відповідними позовними вимогами про нарахування і виплату пенсію за віком за весь період із 01.06.2015 до 02.07.2016.

Підстав для визнання поважними причин пропуску такого строку позивачем не наведено і судом не отримано. Вищевказаних обставин справи суд першої інстанції безпідставно не врахував.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними покликання позивача, які підтримані в подальшому судом першої інстанції, на приписи ч.2 ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Буквальне тлумачення наведеної норми права дає підстави вважати, що ця норма Закону стосується вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини пенсійного органу.

Таке ж правило закріплене ч.2 ст.46 Закону №1058-IV, у якій йдеться про те, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Таким чином, положення наведених норм права регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, тобто безспірних сум, однак не виплачених з вини пенсійного органу. Натомість, спори у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами, мають розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку.

У зв'язку з викладеним, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, неправильно застосував норми процесуального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції) судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Пунктом восьмим ч.1 ст.240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Частина 3 ст.123 КАС України передбачає, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції відповідно до наведених приписів КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, вирішив скасувати рішення суду першої інстанції і залишити позовну заяву без розгляду у зв'язку із тим, що таку подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду.

Керуючись ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Тисменицького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області задовольнити частково.

Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2018 року скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Тисменицького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про зобов'язання нарахувати і виплатити пенсію за віком залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 18 квітня 2018 року.