Постанова № 73483026, 17.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/1253/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів: Попка Я.С., Сеника Р.П.

з участю секретаря судового засідання Мацьків М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Львівської міської ради та Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради на постанову Залізничного районного суду міста Львова від 20 грудня 2017 року, ухвалену суддею Руміловою Н.М. у м. Львові о 12 год. 24 хв. у справі № 462/3516/17 за позовом ОСОБА_1 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зобов’язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся з позовом в суд до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та просив зобов’язати відповідача здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: 79021, АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач фактично проживав з сім'єю за зазначеною адресою з 1989 року на підставі ордера. Згодом ОСОБА_1 був тимчасово зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1, але знявся з реєстрації 31.01.2017 року. В лютому 2017 року позивач двічі звертався в ЦНАП з приводу реєстрації свого фактичного проживання за адресою: 79021, АДРЕСА_1, однак безпідставно отримав відмову.

Постановою Залізничного районного суду міста Львова від 20 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні реєстрації місця проживання.

Зобов'язано Львівську міську раду здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за місцем проживання: 79021, АДРЕСА_1.

Стягнуто з Львівської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Львівською міською радою та Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради подано апеляційні скарги.

Львівська міська рада в апеляційній скарзі просить скасувати постанову Залізничного районного суду міста Львова від 20 грудня 2017 року в частині зобов’язання Львівської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за місцем проживання: 79021, АДРЕСА_1 і в частині стягнення судового збору та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні цих позовних вимог.

Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради просить скасувати постанову Залізничного районного суду міста Львова від 20 грудня 2017 року та відмовити в задоволені позовних вимог до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт Львівська міська рада посилається на те, що судом порушено норми процесуального права, а саме зобов’язано вчинити дії Львівську міську раду, яка не залучалась як відповідач у справі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради посилається на те, що оскільки наказом департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 13.04.2007 року № 507 гуртожитку № 25 на вулиці Садовій в місті Львові надано статус житлового будинку, то позивач повинен був надати для реєстрації місця проживання, крім інших документів, договір найму, який укладається на підставі ордеру. Власне службовий ордер є тільки підставою для укладення договору найму і не може бути окремим документом для реєстрації місяця проживання в житловому будинку. Додатково зазначає, що оскільки позивачем не було надано документів, що підтверджують право на проживання в житлі, то відповідачем 2 було правомірно прийнято рішення про відмову в реєстрації місця проживання.

Відзивів на апеляційні скарги подано не було.

Заслухавши суддю – доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції вірно встановлено та не заперечується сторонами те, що позивачу за рішенням профспілкового комітету тресту “Львівагробуд” був наданий службовий ордер за № 26 від 25 серпня 1989 року на кімнату 410 адресою: 79021, місто Львів, вулиця Садова, 25, на склад сім'ї із 3 осіб.

В паспорті позивача міститься відмітка від 17 лютого 2000 року про зняття з реєстрації за адресою: 79021, місто Львів, вулиця Садова, 25 та реєстрацію в селі Вижняни Золочівського району Львівської області 02.07.2002 року. В паспорті позивача також є відмітка про зняття з останнього місця реєстрації 31.01.2017 року.

01 лютого 2017 року позивач звернувся до Центру надання адміністративних послуг Львівської міської ради про реєстрацію за адресою:79021, АДРЕСА_2. Позивачу було відмовлено в реєстрації місця проживання з тих підстав, що ним не надано договір найму квартири.

17 лютого 2017 року позивач вдруге звернувся до ЦНАП про реєстрацію свого місця проживання за зазначеною адресою, однак знову отримав відмову.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, вірно встановивши правовідносин, що відповідають обставинам справи, виходив з того, що оскільки позивач має право на користування зазначеним житловим приміщенням, то відповідно він має право на реєстрацію місця проживання.

Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком з огляду на наступні обставини.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

Статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, розглядаються судами в порядку цивільного судочинства, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічні норми закріплені і в чинному ЦПК України.

Так, статтею 19 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, з наведеного можна зробити висновок про те, що між сторонами фактично існує спір про право користування (право на реєстрацію та проживання) квартирою № 409-410 за адресою: 79021, місто Львів, вулиця Садова, 25, тобто цивільного права, а отже, суд дійшов помилкового висновку щодо вирішення його в порядку адміністративного судочинства, оскільки такий слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 14 березня 2018 року в справі № 709/427/15.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В частині 1 статті 319 КАС України зазначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на вищевикладене, постанову суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти постанову про закриття провадження у справі з вищевикладених мотивів.

Щодо розподілу судових витрат, апеляційний суд звертає увагу на наступні обставини.

Відповідно до ч. 2 ст. 238 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до квитанції від 02 серпня 2017 року № 82, ОСОБА_1 за подання адміністративного позову сплатив судовий збір у розмірі 640,00 грн.

На підставі платіжного доручення від 20 лютого 2018 року № 64, Львівською міською радою за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 2040,00 грн.

Як підтверджується платіжним дорученням від 05 березня 2018 року № 106, Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 960,00 грн.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

За наведених обставин ОСОБА_1, Львівській міській раді та Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради слід повернути з Державного бюджету України 640,00 грн., 2040,00 грн. та 960,00 грн. судового збору відповідно.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 319, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Львівської міської ради та Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради задовольнити частково.

Постанову Залізничного районного суду міста Львова від 20 грудня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову, якою провадження у справі № 462/3516/17 за позовом ОСОБА_1 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про зобов’язання вчинити дії закрити.

Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок) судового збору, сплаченого на підставі квитанції від 02 серпня 2017 року № 82.

Повернути Львівській міській раді з Державного бюджету України 2040,00 грн. (дві тисячі сорок гривень 00 копійок) судового збору, сплаченого на підставі платіжного доручення від 20 лютого 2018 року № 64.

Повернути Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради з Державного бюджету України 960,00 грн. (дев’ятсот шістдесят гривень 00 копійок) судового збору, сплаченого на підставі платіжного доручення від 05 березня 2018 року № 106.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

Судді Я.С. Попко

ОСОБА_5

Повний текст виготовлено 18.04.2018 року