Постанова № 73483019, 18.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/2235/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2018 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Мукачівської районної державної адміністрації , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування розпорядження органу державної виконавчої влади,-

суддя в 1-й інстанції – Ващилін Р.О.,

час ухвалення рішення – 02.02.2018 року, час не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача -Мукачівської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2, в якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Мукачівскої районної державної адміністрації №437 від 30 листопада 2017 року про участь у вихованні та встановлення порядку побачень матері з неповнолітніми дітьми, яким ОСОБА_2 дозволено безперешкодно спілкуватися з неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за місцем їх реєстрації та проживання на час перебування матері на території України.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2018 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності. Разом з тим, розпорядження голови Мукачівської РДА є актом індивідуальної дії, його дія обмежує обсяг прав позивача. Просить скасувати оскаржувану ухвалу і направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції.

Відповідачем - Мукачівською районною державною адміністрацією подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що апелянту у разі незгоди з вищезазначеним рішенням необхідно звернутися до Мукачівського міськрайонного суду в порядку загального позовного провадження, оскільки розпорядження органу опіки і піклування може бути оскаржено в порядку цивільного судочинства. Вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду повідомлялися, апелянт подав заяву про розгляд справи за його відсутності, а тому суд вважає можливим проведення розгляду справи без участі сторін за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу – без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 просить суд визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Мукачівської районної державної адміністрації №437 від 30 листопада 2017 року про участь у вихованні та встановлення порядку побачень матері з неповнолітніми дітьми.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї регламентується нормами Сімейного кодексу України, такий позов необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства.

Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п.1 та п.2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

П.7 ч.1 ст.4 КАС України передбачає, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Ч.1 ст.19 КАС України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, що виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Якщо суб'єкт владних повноважень бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших правових підстав; не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору, то, залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог ст.19 ЦПК України.

Завданням цивільного судочинства, відповідно до ст.2 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно з положеннями ст.158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує розпорядження голови районної державної адміністрації, яким визначено графік побачень матері з неповнолітніми дітьми, що свідчить про наявність у цій справі приватного інтересу, пов'язаного із потребами окремої особи, яка вступає у приватноправові відносини для задоволення свого приватного інтересу.

Враховуючи викладене вище, а також те, що у спірних правовідносинах відповідач не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, а предметом судового захисту фактично є приватно-правові інтереси, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції і, відповідно, не може вирішуватись адміністративним судом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї регламентується нормами Сімейного кодексу України.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність розгляду цієї справи за правилами цивільного судочинства, ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 272, 311, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2018 року про відмову у відкритті провадження у справі №807/67/18 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий- суддя ОСОБА_5 судді: ОСОБА_6 ОСОБА_7 Повне судове рішення складено 18 квітня 2018 року.