Постанова № 73482966, 16.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/1462/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Глушка І.В., Большакової О.О.,

за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.02.2018 року (головуючий суддя Качур Р.П.) ухвалена у відкритому судовому засіданні в м. Львів о 10 год. 10 хв. складено повний текст 19.02.2018 року у справі №813/4115/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 13.11.2017 року звернувся в суд з уточненим позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області в якому просить визнати протиправною бездіяльність Самбірського ВП ГУ НП у Львівській області в особі Ліквідаційної комісії Самбірського МВ ГУ МВС України у Львівській області, щодо невиплати йому матеріальної допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки, та в неповній сумі матеріальної допомоги на оздоровлення за 2009 рік, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2002-2005, 2009 роки, зобов’язати Самбірський ВП ГУ НП у Львівській області в особі Ліквідаційної комісії Самбірського МВ ГУ МВС України у Львівській області нарахувати на його користь та виплатити йому матеріальну допомогу на оздоровлення за 2003-2005 роки, 2009 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2002-2005, 2009 роки в розмірі місячного грошового забезпечення начальника сектора превенції патрульної поліції Самбірського ВП за 2016 рік (посадою, прирівняною до посади начальника сектору ДІМ) у сумі 8546 гривень по кожному виду грошового забезпечення (згідно електронної декларації начальника сектора превенції патрульної поліції Самбірського ВП ГУ НП у Львівській області) за 2003-2005 роки, 2009 рік – матеріальна допомога на оздоровлення, 2002-2005 роки, 2009 рік – матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та в загальному виплатити 68368 гривень, зобов’язати Самбірський ВП ГУ НП у Львівській області подати протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили звіт про виконання судового рішення, що передбачено частиною 1 статті 267 КАС України, зобов’язати відповідача сплатити кошти на відшкодування моральної шкоди в розмірі 25000 гривень.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.02.2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, свою скаргу мотивує тим, що на виконання статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до статті 79 КАС України відповідача, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Відповідно до пункту 3 статті 79 КАС України відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву, чого не було зроблено відповідачем. Відзиву на позовну заяву відповідачем теж не було подано. Відповідно до пункту 4 статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб’єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Відповідно до статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідачем не було подано до суду письмових доказів, а саме не було подано розрахунку штатного розпису за 2002-2009 років затвердженого фондом оплати праці чи іншого письмового доказу, де б було вказано чи була передбачена матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, які свідчили про те, що коштів на дані витрати передбачено не було. Було заявлено в суді першої інстанції, що такі грошові допомоги були передбачені фондом оплати праці, дані додаткові види грошового забезпечення виплачувалися, проте через незаконні дії посадових осіб ГУ МВС України у Львівській області дані види грошового забезпечення не були виплачені. Вважає, що оскаржуване рішення по даній справі порушує право на справедливий судовий розгляд, захист прав та інтересів судом статті 55 Конституції України, частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Просить постанову скасувати та прийняти нову по справі, якою задовольнити відхилені судом першої інстанції позовні вимоги в частині проведення розрахунку та виплати матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення за 2002-2005 років виплата якої передбачена пунктом 2 Указу Президента України №926/96 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» та пункту 60 наказу МВС №501 від 30.06.2005 року та стягнути недоплачену допомогу на оздоровлення за 2009 рік у розмірі 2571,7 гривень та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення за 2009 рік у розмірі 3521 гривень, передбачені п.2.16.1, п.2.16.2 та п.2.16.3 наказу МВС від 31.12.2007 року №499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ОВС».

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив з того, що протягом оспорюваного періоду 2002-2009 років нормативно-правовими актами було передбачено спочатку обов’язок, а потім право керівника державних органів на виплату матеріальної допомоги та допомоги для оздоровлення, встановлено умови їх виплати, а тому надання працівникам органів внутрішніх справ матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення при щорічній основній відпустці, а також додаткових видів грошового забезпечення залежить від наявності бюджетних асигнувань на їх виплату, оскільки Закони України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік мають вищу юридичну силу, ніж Указ Президента України № 926, та саме вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а тому відмовлено в задоволенні позову повністю.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до приписів частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно відповіді Самбірського МВ ГУ МВС України у Львівській області № 6716 від 02.06.2011 року, ОСОБА_1 проходив службу в Самбірському МВ ГУ МВС у Львівській області, та з 2002 року по 03.12.2009 року йому виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення в таких розмірах: 2002 рік – 462,00 грн. (в розмірі грошового забезпечення); 2003-2005 роки – не виплачувалась; 2009 рік – 950,00 грн. (в розмірі посадового окладу). Допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2002 – 2009 роки не нараховувалась та не виплачувалась, так як в кошторисі такі видатки не передбачались. Крім цього, відповідь підтверджує, що наказом № 791 о/с МВС України від 01.11.2005 року з 01.11.2005 року ОСОБА_1 було відряджено для виконання службових обов’язків у складі українського миротворчого персоналу спостерігачів цивільної поліції місії ООН у Косово.

Наказами Самбірського МВ ГУ МВС України у Львівській області № 137 від 30.03.2003 року, № 88 від 30.03.2004 року, № 110 від 27.06.2005 року підтверджується, що ОСОБА_1 надавались чергові відпустки з 27.06.2003 року по 27.07.2003 року, з 22.03.2004 року по 21.04.2004 року, з 01.06.2005 року по 01.07.2005 року.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про міліцію» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) форми і розміри грошового утримання працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно із статті 2 Указу Президента України від 04.10.1996 року № 926 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ» постановлено, зокрема, виплачувати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на рік (даний Указ втратив чинність згідно з Указом Президента України від 18.12.2007 року № 1234/2007).

Зазначеним нормативно-правовим актом, що визначав умови грошового забезпечення позивача, виплату допомоги на оздоровлення не передбачено.

Відповідно до положень статті 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2002 рік», статті 59 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік», статті 78 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», статті 73 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», статті 64 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» установлено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, (військовослужбовців), осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах або планах використання бюджетних коштів.

З 01 січня 2008 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», підпунктом 3 пункту 5 якої було надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при щорічній основній відпустці у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

На виконання зазначеної постанови та з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ наказом Міністра внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499 затверджено та введено в дію з 01 січня 2008 року «Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ».

Пунктом 2.16.1 даної Інструкції (в редакції до лютого 2010 року) було передбачено виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та для оздоровлення при щорічній основній відпустці в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно пункту 2.16.2 Інструкції матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань особам рядового і начальницького складу, як правило, надається при вибутті в чергову відпустку або за мотивованим рапортом особи рядового чи начальницького складу.

Допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається в разі вибуття в чергову відпустку (пункт 2.16.3).

Вказані виплати здійснюються на підставі наказу про особовий склад, за яким особа рядового чи начальницького складу вибуває в чергову відпустку (пункт 2.16.4).

Фактичні витрати на матеріальну допомогу відповідно до вимог бюджетного законодавства проводяться тільки в межах затвердженого кошторисом фонду грошового забезпечення (пункт 2.16.5).

Таким чином колегія суддів вважає, що протягом спірного періоду (2002-2009 роки) нормативно-правовими актами було передбачено спочатку обов’язок, а потім право керівника державних органів на виплату матеріальної допомоги та допомоги для оздоровлення, встановлено умови їх виплати.

Разом з тим, виходячи із системного аналізу вище перелічених нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку про те, що надання працівникам органів внутрішніх справ матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення при щорічній основній відпустці, а також додаткових видів грошового забезпечення залежить від наявності бюджетних асигнувань на їх виплату, оскільки Закони України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік мають вищу юридичну силу, ніж Указ Президента України № 926, та саме вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином, відповідач є бюджетною установою і правомірно здійснював фактичні витрати на заробітну плату (грошове утримання), включаючи витрати на матеріальну допомогу, тільки у межах фонду заробітної плати (грошового утримання).

Крім того, починаючи з 01.01.2008 року надання матеріальної допомоги було правом, а не обов’язком керівника бюджетної установи.

Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факти звернення позивача до керівництва установи із рапортами чи заявами про виплату йому матеріальної допомоги.

Враховуючи наведене, у задоволенні позовних вимог позивача про визнання неправомірними дій, зобов’язання нарахувати та виплати йому матеріальну допомогу на оздоровлення за 2003-2005 роки, 2009 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2002-2005, 2009 роки слід відмовити.

З врахуванням того, що судом не встановлено неправомірних дій відповідача щодо невиплати позивачу матеріальних допомог, відсутній факт заподіяння йому моральної шкоди, тому позовні вимоги щодо відшкодування позивачу моральної шкоди на підлягають задоволенню, як і не підлягає задоволенню решта позовних вимог.

Згідно із частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (абзац 1 частини 2 статті 77 КАС України).

Згідно із статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 175 КАС України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Доводи скаржника, щодо неподання суб’єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин, письмових доказів, розрахунку штатного розпису за 2002-2009 років затвердженого фондом оплати праці чи іншого письмового доказу, де б було вказано чи була передбачена матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, які свідчили про те, що коштів на дані витрати передбачено не було, проте через незаконні дії посадових осіб ГУ МВС України у Львівській області дані види грошового забезпечення не були виплачені - не спростовують правильного вирішення спору судом, із аналізом і врахуванням всіх обставин та матеріалів справи, із посиланням на чинне законодавство в період за який оспорює позивач в позовних вимогах.

Щодо посилання ОСОБА_1 на порушення права на справедливий судовий розгляд, захист прав та інтересів судом статті 55 Конституції України, частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, такі на думку суду не порушенні, а відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. А згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Так Європейський суд з прав людини у пункті 23 Рішення «Проніна проти України» від 18.07.2006р. вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи із аналізом і застосуванням правового регулювання спірних правовідносин, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається в межах позовних вимог заявлених позивачем.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329, КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.02.2018 року у справі 813/4115/17 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді І.В. Глушко

ОСОБА_2

Повний текст постанови складено 18.04.2018 року