Постанова № 73482888, 17.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/852/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.

суддів Довгополова О.М., Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на постанову Бориславського міського суду Львівської області від 13 грудня 2017 року (час прийняття 15:53 год., м. Борислав Львівської області, головуючий суддя Хемич О.Б.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області про визнання протиправною відмову у забезпеченні санаторно-курортним лікуванням та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

24 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною відмову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області (далі –Фонд) у забезпеченні його санаторно-курортним лікуванням та зобов’язати відповідача взяти його, ОСОБА_1, інваліда другої групи професійного захворювання, на облік для забезпечення санаторно-курортним згідно поданих ним документів.

Постановою від 13 грудня 2017 року Бориславський міський суд Львівської області позовні вимоги задовольнив повністю.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Фонд оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що суд неповно з’ясував обставин, які мають значення для справи, допустив порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі також зазначає, що в довідці МСЕК від 03 квітня 2001 року серії 2-18 АВ № 041880 відсутній висновок про потребу ОСОБА_1 в санаторно-курортному лікуванні, а тому відсутні правові підстави для взяття його на облік для забезпечення санаторно-курортним лікуванням.

При винесенні оскарженого рішення, суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги довідку МСЕК від 03 квітня 2001 року серії 2-18 АГ № 261928, яка видається інваліду та встановлює групу, причини і строк інвалідності. Ця довідка надсилається за місцем призначення пенсії чи місцезнаходженням пенсійної справи та є підставою для призначення ОСОБА_1 пенсії органами Пенсійного фонду. Однак, жодного відношення до загальнообов’язкового державного соціального страхування зазначена довідка не має.

Медична довідка лікувальної установи за № 15 від 06.03.2017 року за формою № 070/о/, на яку послався суд першої інстанції, є лише одним із документів, необхідних для взяття на облік ОСОБА_1 для забезпечення санаторно-курортним лікуванням.

Відповідно до ч.3 ст. 38 Закону України ,,Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” позачергова експертиза проводиться МСЕК за заявою потерпілого, страховика чи інших заінтересованих осіб, суду чи прокуратури.

Тому відповідач вважає, що ОСОБА_1 необхідно пройти повторний огляд МСЕК для визначення потреби в санаторно-курортному лікуванні.

З огляду на викладене, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У зв’язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є інвалідом другої групи професійного захворювання безстроково, що підтверджується довідкою Донецької міської травматологічної медико-соціальної комісії Управління охорони здоров’я Донецької міської ради Серія 2-18 АГ №261928 від 03 квітня 2001 року.

Відповідно до вказаної довідки, що видається інваліду, рекомендовані заходи по відновленню працездатності: санаторно-курортне лікування, лікування у пульмонолога.

В довідці № 041880 серії 2-18 АВ від 03 квітня 2001 року з посиланням на довідку серії 2-18 АГ № 261928, виданій Донецькою міською травматологічною медико-соціальною комісією Управління охорони здоров’я Донецької міської ради графа ,,Потреба в додаткових видах допомоги” не заповнена.

З 2004 року позивач проживає в м. Бориславі Львівської та перебуває на обліку у Трускавецькому відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області.

Протягом 2017 року ОСОБА_1 неодноразово звертався в Трускавецьке відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області з приводу взяття на облік та надання йому путівки на санаторно- курортне лікування відповідно до рекомендацій згідно довідки № 15 форми № 070/о від 06 березня 2017 року, виданої Центральною міською лікарнею м. Борислава та підписаної лікуючим лікарем, завідувачем відділення та головою ЛКК.

Однак, на всі свої звернення позивач отримав відповіді, що в наданні путівки на санаторно-курортне лікування йому відмовлено, у зв’язку з тим, що в довідці № 041880 серія 2-18 АВ від 03 квітня 2001 року з посиланням на довідку Серія 2-18 АГ № 261928, виданій Донецькою міською травматологічною медико-соціальною комісією Управління охорони здоров’я Донецької міської ради графа ,,Потреба в додаткових видах допомоги” не заповнена.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що довідка про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії 2-18 АВ №041880 від 03.04.2001р. та довідка серії 2-18 АГ №261928 від 03.04.2001р., де зазначено рекомендації в санаторно-курортному лікуванні, видані ОСОБА_1 на підставі одного акту МСЕК №695 від 03.04.2001р., а відповідальним за заповнення форм №157,158-1/о є голова МСЕК.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має додаткові потреби в санаторно-курортному лікуванні, що також підтверджується довідкою №15 від 06.03.2017р. і підстав для проходження повторного огляду МСЕК не має, оскільки йому встановлено групу інвалідності безстроково.

Однак, такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, суперечать нормам матеріального права та є помилковими.

Так, за змістом 38 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV ,,Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон № 1105-XIV) ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється МСЕК за участю Фонду і визначається у відсотках професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я. МСЕК установлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов’язане ушкодження здоров’я, причину, час настання та групу інвалідності у зв’язку з ушкодженням здоров’я, а також необхідні види медичної та соціальної допомоги (част. 1).

Позачергова експертиза проводиться МСЕК за заявою потерпілого, страховика чи інших заінтересованих осіб, суду чи прокуратури (частина 3).

Відповідно до ч.3 ст. 42 Закону № 1105-XIV Фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі, зокрема на санаторно-курортне лікування, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю (у разі її складення) .

Частиною 4 статті 42 Закону № 1105-XIV визначено, що потерпілому, який став особою з інвалідністю, періодично, але не рідше одного разу на три роки, а особам з інвалідністю І групи щорічно безоплатно за медичним висновком надається путівка для санаторно-курортного лікування; у разі самостійного придбання путівки її вартість компенсує Фонд у розмірі, встановленому правлінням Фонду.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1, якому встановлена друга група інвалідності безстроково, має право не рідше одного разу на три роки бути забезпеченим безоплатно путівкою для санаторно-курортного лікування.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до Положення про забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання санаторно-курортним лікуванням, затвердженого постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 31.10.2007р. №49, підставою для забезпечення потерпілих санаторно-курортним лікуванням є документи, зазначені в пункті 2.5 цього Положення, та висновок медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК), індивідуальна програма реабілітації інваліда (у разі наявності). Відповідно до висновку МСЕК потерпілі забезпечуються санаторно-курортним лікуванням за прямими наслідками виробничої травми чи професійного захворювання.

Для взяття на облік для санаторно-курортного лікування потерпілі (або уповноважені ними особи) подають до робочих органів такі документи: - заяву за встановленою формою (додаток 1); - висновок МСЕК про потребу потерпілого в санаторно-курортному лікуванні; - медичну довідку лікувальної установи за формою № 070/о; - індивідуальну програму реабілітації (у разі наявності) (пункт 2.5 вказаного Положення).

Облік потерпілих, які потребують санаторно-курортного лікування відповідно до Закону та Положення, здійснюється робочими органами виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням особової справи на підставі висновку МСЕК та заяви потерпілого (пункт 3.1 Положення).

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що обов’язковим документом для взяття на облік для санаторно-курортного лікування є висновок МСЕК про потребу потерпілого в санаторно-курортному лікуванні.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції послався на довідку серії 2-18 АГ №261928 від 03.04.2001р., де зазначено рекомендації в санаторно-курортному лікуванні позивача.

При цьому суд першої інстанції не звернув уваги на ті обставини, що згідно з пунктом 4.8 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я від 22.11.1995 року № 212 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 березня 1996 р. за № 136/1161, МСЕК не рідше одного разу на три роки, а для інвалідів першої групи щороку робить висновок про потребу потерпілого з даним ушкодженням здоров’я у санаторно-курортному лікуванні.

Зазначений Порядок втратив чинність згідно наказом Міністерства охорони здоров’я від 5 червня 2012 року № 420, яким затверджено Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків.

Відповідно до 2.11 Порядку № 420, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2012 р. за №1387/21699 та чинного на даний час, потреба потерпілих у забезпеченні, зокрема, санаторно-курортним лікуванням встановлюється на визначений термін, у тому числі особам пенсійного віку.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла переконання, що висновок МСЕК про потребу позивача у забезпеченні санаторно-курортним лікуванням, викладений у довідці серії 2-18 АГ №261928 від 03.04.2001р. втратив свою чинність після 03.04.2004 року.

Тому, на думку колегії суддів, є вірними та обґрунтованими доводи відповідача про необхідність звернення позивача до МСЕК для отримання висновку про потребу потерпілого в санаторно-курортному лікуванні, що буде підставою для взяття ОСОБА_1 на облік потерпілих, які потребують санаторно-курортного лікування.

Оскільки позивач висновку МСЕК, який відповідає вимогам чинного на даний час Порядку № 420 не надав, відповідач правомірно відмовив йому у взятті на облік.

Суд першої інстанції на вказані обставини не звернув належної уваги, не дав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норм матеріального права, а тому вважає правильним скасувати судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В силу приписів частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Питання про судові витрати суд першої інстанції вирішив додатковим рішенням від 04 січня 2018 року, яким ухвалив стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь держави 640,00 грн..

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у задоволенні вимог позивача, додаткове рішенням від 04 січня 2018 року про стягнення з відповідача судових витрат також підлягає скасуванню.

Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст.315, ст. ст. 317, 321, 322 , 325, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області задовольнити.

Постанову Бориславського міського суду Львівської області від 13 грудня 2017 року та додаткове рішення Бориславського міського суду Львівської області від 04 січня 2018 року у справі № 438/936/17 – скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області про визнання протиправною відмову у забезпеченні санаторно-курортним лікуванням та зобов’язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді О.М. Довгополов

ОСОБА_2

Постанова в повному обсязі складена 19 квітня 2018 року.