Постанова № 73482879, 19.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 760/12672/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н.П.

Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 17 січня 2018 року, суддя Українець В.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Черкаського обласного військового комісаріату, Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними, стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Солом'янського районного суду м.Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, Черкаського обласного військового комісаріату, Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просив:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України, Черкаського обласного військового комісаріату, Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо непризначення одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та статей 16 - 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей;

- стягнути з Міністерства оборони України, Черкаського обласного військового комісаріату, Адміністрації Державної прикордонної служби України солідарно одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно ст.16 - 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 у розмірі 200- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, у сумі 693 146 грн.;

- зобов'язати Міністерство оборони України, Черкаський обласний військовий комісаріат, Адміністрацію Державної прикордонної служби України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року N2975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та статей 16 - 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності;

- допустити постанову до негайного виконання;

- зобов'язати надати до суду звіт про виконання судового рішення протягом семи днів з дня отримання копії судового рішення.

Рішенням Солом'янського районного суду м.Києва від 17 січня 2018 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 проходив військову службу та був звільнений з військової служби.

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 10ААВ № 945705 від 15 січня 2015 року позивачу за наслідками встановлено ІІ групу інвалідності з 15 січня 2015 року (поранення, контузія), причина інвалідності - захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно з витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол № 4042 від 22 грудня 2014 року) захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_2 пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Позивач вважаючи бездіяльність щодо непризначення одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності II групи протиправною, а свої законні права порушеними звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до статті 16 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно з положенням підпункту "б" пункту 1 статті 16-2 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІI групи.

Пунктом 4 статті 16-3 Закону України № 2011-ХІІ передбачено, що, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Положення обумовленої норми застосовується при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи.

Стаття 16 Закону України № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено, ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 2 пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 (далі - Порядок № 975) встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Аналогічна правова позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2017 року справа №806/488/16 (К/800/21200/16).

Право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби закріплене у статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в Порядку №975.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року (справа №21-446а14) та від 21 квітня 2015 року (справа №21-135а15).

Таким чином, позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 25.11.2016 року в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, відповідно до Порядку № 975, а тому бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_2 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи є протиправною.

Згідно з п.11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

У відповідності до п.12-13 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

На виконання наказу Міністра оборони України від 12.04.2007 року №168 "Про організацію роботи та призначення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби" (далі - Наказ №168) у Міністерстві оборони України створено постійно діючу комісію з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби.

У відповідності до пункту 2 Наказу №168 голова комісії, зокрема, забезпечує підготовку пропозицій та подає їх Міністру оборони України для прийняття рішень про призначення грошової допомоги.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що, в силу положень Наказу №168, відповідну пропозицію для вирішення питання щодо призначення одноразової грошової допомоги повинна надавати постійно діюча комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби.

За результатами розгляду такої пропозиції комісії Міністр оборони України приймає відповідне рішення (позитивне або негативне).

Згідно пункту 15 Порядку №975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що Міністерство оборони України заяву позивача про виплату одноразової грошової допомоги не розглянуло та відповідного рішення не прийняло, відтак суд першої інстанції вірно зобов'язав відповідача прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи згідно з вимогами чинного законодавства України.

Посилання апелянта на ту обставину, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, оскільки він оскаржує рішення суб'єктів владних повноважень про стягнення грошових коштів і лише у вересні 2017 року позов подав до суду, хоча йому стало відомо про відмову у нарахуванні виплати у 2017 року, колегією суддів не приймається до уваги, так як предметом оскарження у даній справі є не лише стягнення грошових коштів, а визнати протиправними дії відповідачів щодо непризначення одноразової грошової допомоги та зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності II групи, тому позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України (чинного на момент подання позовної заяви).

Також, не приймаються до уваги доводи апелянта про порушення правил підсудності при розгляді даної справи зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої ст.18 КАС України (в редакції, чинній на момент виникненя спірних правовідносин) місцевим загальним судам як адміністративним підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Пунктом 1 частини другої ст. 18 КАС України (в редакції, чинній на момент виникненя спірних правовідносин)встановлено, що окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Згідно з частиною першої ст. 24 КАС України (в редакції, чинній на момент виникненя спірних правовідносин) адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів.

Як вбачається зі змісту адміністративного позову, позивач звертається з вимогами до Міністерства оборони України та Черкаського обласного військового комісаріату, Адміністрації Державної прикордонної служби України, при цьому, предметом спору є призначення й виплата суб'єктом владних повноважень (органом державної влади) одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, яка належить до соціальних виплат.

Статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», визначено підстави соціального захисту військовослужбовців, інвалідність яких настала після звільнення зі служби, зокрема виплату одноразової грошової допомоги.

Зазначена допомога є складовою проголошеного Конституцією України соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Зважаючи на наведені положення, саме місцевим загальним судам як адміністративним судам за п. 4 частини першої ст. 18 КАС України належить розглядати спори з приводу призначення соціальних виплат та допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.05.2016 року (справа №К/800/11846/16).

Отже, колегія суддів вважає, що в силу положень п. 4 ч. 2 ст. 18 КАС України у редакції, що була чинна на момент звернення до суду, дана справа повинна розглядатися місцевим загальним судом як адміністративним.

Таким чином, Солом'янський районний суд міста Києва є компетентним судом щодо розгляду цієї справи.

Колегія суддів критично відноситься до посилань апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження того, що позивач проходив військову службу та був військовослужбовцем Збройних Сил України, зважаючи на наступне.

Відповідно до частини першої ст. 3 Закону №2011-XII його дія поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей; військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

За правилами частини п'ятої ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Соціальним захистом військовослужбовців, згідно зі ст. 1 Закону №2011-XII, є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно п. 1 частини першої Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21 березня 1989 року №10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.

У відповідності до п.п. 1, 2 постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про військові формування на Україні" всі військові формування, дислоковані на території республіки, були підпорядковані Верховній Раді України, а також утворено Міністерство оборони України.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про правонаступництво України" органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Отже, чинним законодавством передбачено прирівнювання соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.09.2016 року (справа №К/800/12297/16).

Приймаючи до уваги ті обставини, що позивач проходив службу саме у військовій частині на території Демократичної Республіки Афганістан, що були складовою Збройних Сил СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, колегія суддів приходить до висновку про те, що обов'язок розгляду питання для прийняття рішення про призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності, у зв'язку з травмою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звертався до Міністерства оборони України з заявою про призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги, втім у призначенні та виплаті допомоги Міністерством оборони України відмовлено з тих підстав, що вирішення цього питання має здійснюватися Адміністрацією Державної прикордонної служби України, як правонаступником прикордонних військ КДБ СРСР. З цього приводу колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною шостою статті 16-3 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

При цьому, абзацом 9 пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393, передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

З аналізу вказаної норми права слідує, що для призначення військовослужбовцям пенсії до вислуги років зараховується, зокрема, військова служба у прикордонних військах колишнього СРСР.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, зокрема зазначених в постановах від 18.11.2014 року та 21.04.2015 року (справа № 21-446а14, №21-135а15).

Вказана обставина, свідчить про те, що у питаннях соціального захисту військовослужбовці прикордонних військ колишнього СРСР (у даному випадку Прикордонних військ КДБ СРСР) прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.

Як встановлено вище, позивач у період з 1986 - 1988 роки проходив військову службу в Прикордонних військах КДБ СРСР (а.с. 28).

Колегія суддів зазначає, що Прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 року - КДБ при Раді Міністрів СРСР).

Прикордонні війська КДБ СРСР, відповідно до статті 4 «Закона Союза Советских Социалистических Республик «О всеобщей воинской обязаности» від 12.10.1967 року, вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 1 вересня 1939 року по 21 березня 1989.

Отже, Державна прикордонна служба України до Прикордоних військ КДБ СРСР жодного відношення ніколи не мала, а тому обов'язок щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності покладено на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів.

Разом з тим, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що позивачем не подано документи, які свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми та каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Такий висновок відповідачем було зроблено без врахування положень абзацу 24 пункту 4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років при призначенні пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.14р. № 530, яким передбачено, що на військовослужбовців строкової військової служби, стосовно яких винесена постанова ВЛК з формулюванням: «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби», командир військової частини подає документи на МСЕК тільки в тому разі, якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) не пов'язане із вчиненням військовослужбовцем злочину чи адміністративного порушення та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.

Крім того, згідно підпункту «Б» пункту 21.5 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом від 14.08.08 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.08 року за №1109/15800 (надалі - Положення № 402), причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, встановлюється у разі якщо вони не є наслідком протиправного діяння.

Відповідно до п. 21.21 глави 21 розділу ІІ Положення №402, за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі).

Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).

Відповідно до пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення № 402, постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема: в) «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення. г) «Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії» - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.

Згідно висновку зазначеного у протоколі засідання Центральної військово-лікарської комісії МО України по становленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва у колишнього військовослужбовця № 4042 від 22.12.2014 року., поранення (контузія) та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Вказаним протоколом встановлено безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між отриманими пораненнями під час проходження Позивачем строкової служби та їх наслідками що настали, що у свою чергу виключає висновок Міністерства оборони України про те, що отримане порання пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тенісного ушкодження.

Таким чином, документом, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, можуть бути будь-які відомості, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що посилання Міністерства оборони України в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції було протиправно відкрито провадження по справі в скороченому провадженні є безпідставним, оскільки згідно вимог ст. 183-2 КАС України (в редакції чинній на момент пред'явлення позову), дана категорія справ підлягала розгляду в порядку скороченого провадження, тому доводи апелянта про порушення норм процесуального права є необґрунтованими.

Отже, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 17 січня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Повний текст виготовлено: 19 квітня 2018 року.