Постанова № 73482868, 17.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/10404/16 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача: Федотова І.В.,

суддів: Сорочка Є.О. та Літвіної Н.М.

за участю секретаря Часник А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Національної поліції України, Головного управління національної поліції України у Вінницькій області про поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ОСОБА_3. (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Національної поліції України, Головного управління національної поліції України у Вінницькій області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 158 о/с Національної поліції України від 14.03.2016 року про звільнення його з посади начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області;

- поновити його на посаді начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області;

- стягнути з Національної поліції України най його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 49 662 грн. та поновити строк звернення до суду з адміністративним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року позовну заяву залишено без розгляду.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та здійснено порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Національної Поліції України № 158 о/с від 14 березня 2016 року, підполковника поліції ОСОБА_3 відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби за власним бажанням.

Не погодившись з такими рішеннями, вважаючи свої права порушеними, позивач 8 липня 2016 року звернувся до суду з позовом.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність залишення адміністративного позову без розгляду з підстав пропуску позивачем місячного строку звернення до адміністративного суду. Суд першої інстанції зазначив, що позивача було звільнено у зв'язку з поданням рапорту про звільнення за власним бажанням, тобто позивач, подаючи такий рапорт мав бути обізнаним про наслідки таких дій і критично поставився до посилань позивача про дату отримання трудової книжки, а саме 4 червня 2016 року та наказу про звільнення, як про момент, коли позивач дізнався про порушення свого права.

Колегія суддів не може погодитись із таким висновком, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України (у редакції від 15 грудня 2017 року) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч.1-2 ст. 122 КАС України (у редакції від 15 грудня 2017 року), норми якого кореспондуються з положеннями ч. 1-2 ст. 99 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 99 КАС України ( у редакції до 15 грудня 2017 року) для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Аналогічні норми містяться у ч.5 ст. 122 Кас України (у редакції від 15 грудня 2017 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 102 КАС України (у редакції, чинній станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом), пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Відповідно до п.15 ч 1 ст. 3 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Аналогічні положення містяться у ст.4 КАС України (в редакції від 15.12.2017).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 20 травня 2016 року звернувся до Національної поліції з листом, в якому він просив, окрім оригіналу трудової книжки, ознайомити та надати завірену копію наказу про звільнення. (а.с.36)

Проте, листом Національна поліція України від 02 червня 2016 року за № 12/1-Ш-963 повідомила позивача про те, що його особову справу та трудову книжку направлено до Головного управління поліції у Вінницькій області разом із його зверненням. (а.с.205)

04 червня 2016 року позивач отримав трудову книжку, однак не був ознайомлений з оскаржуваним наказом про звільнення і не отримав його копії. (а.с.38)

Листом Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 17 червня 2016 року № Ш-434/04/12/2016 повідомлено позивача про те, що відповідно до чинного законодавства надати завірену копію документу не може, через відсутність відповідних повноважень, у зв'язку з чим запропонував позивачу звернутись до Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України. (а.с.209)

Колегією суддів встановлено, що позивач фактично ознайомлений з наказом про його звільнення 21 червня 2016 року, а звернувся до суду з даним позовом 8 липня 2016 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Крім того, положенням ч. 4 ст. 6 КАС України (чинного на час звернення позивача до суду) передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Водночас, питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог ст. 6 КАС України (чинного на час розгляду апеляційної скарги) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що ст. 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

В рішенні від 27 червня 2000 року у справі «Ілхан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Таким чином, виходячи з досліджених в судовому засіданні матеріалів справи, норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, колегія суддів вважає, апеляційну скаргу обґрунтованою.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 320, 321, 322, 325 КАС України колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 19.04.18 р.