Постанова № 73482838, 17.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/397/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Попка Я.С., Хобор Р.Б.

з участю секретаря судового засідання Мацьків М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі № 807/542/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,-

судді в 1-й інстанції – Калинич Я.М., Шешеня О.М., Рейті С.І.,

час ухвалення рішення – 12.12.2017 року, 16:29 год,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача, – Міжгірська районна державна адміністрація про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивує тим, що ним, за наслідками розгляду ряду справ у Воловецькому та Міжгірському районних судах Закарпатської області, до Міжгірської РДА було направлено виконавчі листи у порядку, визначеному Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”. У зв’язку з відсутністю коштів на рахунках третьої особи, виконавчі листи було спрямовано до Державної казначейської служби з метою їх виконання по бюджетній програмі для забезпечення виконання рішень судів. Однак, виплати за виконавчими документами не було здійснено в розумні строки у зв’язку з чим у позивача виникло право на компенсацію відповідно до ст. 4 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”. ОСОБА_1 звертався до Державної Казначейської служби України із заявами про виплату йому інфляційних втрат на суму заборгованості, яка вчасно не була виплачена, однак відповідачем було відмовлено у таких виплатах, оскільки вони не передбачені законодавством. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та просить зобов’язати його нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму коштів з урахуванням індексу інфляції на суму невчасно виплачених коштів за виконавчими листами у справах за №№ 704/116/2012, 706/769/2012, 302/842/13-ц, 302/1462/14-ц, 302/1403/14-ц.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі № 807/542/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанову суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на неї апеляційну скаргу.

Обгрунтування апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції, без зазначення конкретних мотивів цієї незгоди та порушень матеріального чи процесуального права з боку суду.

Просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі № 807/542/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що за наслідками розгляду справ у судах, ОСОБА_1 було видано виконавчі листи:

- № 704/116/2012 від 27.07.12 на суму 20000 грн.;

- № 704/116/2012 від 27.07.12 на суму 1000 грн.;

- № 706/769/12 від 29.04.13 на суму 20000 грн.;

- № 302/842/13-ц від 22.04.14 на суму 10000 грн.;

- № 302/1462/14-ц від 27.02.15 на суму 10000 грн.;

- № 302/1403/14-ц від 24.03.15 на суму 1000 грн. (а.с. 19-24).

Зазначені у виконавчих листах кошти підлягали стягненню з Міжгірської районної державної адміністрації.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що відповідачем були прийняті рішення про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, які затверджені головою Державної казначейської служби України від 14.11.16 № 19 на суму 1883,84 грн. (по виконавчому листі № 706/769/2012), від 28.12.2016 №№ 22, 23 на суму 52,18 грн. та 1739,18 грн. відповідно (по виконавчому листі № 704/116/2012). Решта виконавчих листів на які вказує позивач перебувають на виконанні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини між позивачем та Казначейською службою України виникли виключно в площині виконання рішення суду.

Виходячи з наведеного, вимога позивача щодо нарахування та виплати суми коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції є не обґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 9 ч.7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналізуючи дану статтю суд зазначає, що застосування аналогії закону можливе за таких умов: 1) відносини сторін перебувають у сфері дії публічного права, тобто є адміністративними правовідносинами; 2) вказані правовідносини не врегульовані адміністративним законодавством; 3) існують норми, що регулюють подібні за змістом адміністративно-правові відносини.

Оскільки правовідносини у даній справі чітко врегульовані Законами України “Про виконавче провадження” та “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, то підстави для застосування аналогії закону у даних правовідносинах відсутні.

Статтею 71 КАС визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Оскільки при розгляді справи не встановлено обставини, що вказували б на протиправність дій чи бездіяльності відповідача, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача – Міжгірська районна державна адміністрація про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії слід відмовити за безпідтавністю заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком та аргументами суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Закону України “Про виконавче провадження” ст. 6 ч.2 рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ст. 3 ч.1 ЗУ “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”).

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України (ст. 3 ч.2 ЗУ “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”).

Відповідно до положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (ст. 23 ч. 1 Бюджетного кодексу України).

Слід зазначити, що механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.

Зокрема, пунктом 3 зазначеного Порядку № 845 передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Також, відповідно до пункту 47 Порядку № 845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником, інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.

Отже, безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою “Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою” для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством виключно у порядку черговості надходження виконавчих документів. Діючими нормативно-правовими актами, що регулюють поряд виконання судових рішень, не передбачено обставин, за наявності яких, Казначейство може здійснити першочергове або позачергове безспірне списання коштів.

Відповідно до ст. 5 ч.1 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, прийшла до висновку про відсутність підстав, які свідчили б про неправильне застосування судом першої інстанції матеріального або процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суду вважає, що даний адміністративний позов є безпідставним, необґрунтованим і не підлягає до задоволення.

На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при вирішенні оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі № 807/542/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_2 судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повне судове рішення складено 19.04.2018 року