Постанова № 73482418, 18.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року Справа № 810/2286/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника позивача Литвиненка С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Київській області на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03 січня 2018 року у справі:

за позовом Головного управління Державної фіскальної служби

в Київській області

до товариства з обмеженою відповідальністю

«Арсенал Компані»,

товариства з обмеженою відповідальністю «Радія»

про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної фіскальної служби в Київській області (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Арсенал Компані» (далі - відповідач-1), товариства з обмеженою відповідальністю «Радія» (далі - відповідач-2) про визнання недійсним правочину, укладеного між ТОВ «Арсенал Компані» і ТОВ «Радія», за результатами якого складено податкові накладні від 31.07.2016 р. №№ 124-128, від 15.08.2016 р. № 124.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 січня 2018 року провадження у справі було закрито у зв'язку з непідсудністю спору суду адміністративної юрисдикції.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, що пп. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України передбачено повноваження податкового органу звертатися до суду з позовом до підприємств, установ, організацій щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними, а тому, на думку апелянта, подаючи таку позовну заяву він виконує владно-управлінські повноваження, що обумовлює адміністративну юрисдикцію цього спору.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування фактичних обставин справи, що призвело до неправильного вирішення питання про закриття провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін з наступних підстав.

Судова колегія встановила, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства за правилами ГПК України.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) та Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України у редакції, чинній до на момент звернення позивача до суду з позовом у цій справі, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Пунктом 5 частини 1 статті 19 КАС України в редакції, чинній на момент постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали в цій справі та на теперішній час, передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України в редакції, чинній на момент постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали в цій справі та на теперішній час, передбачено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

У п. 1, 7, 9 ч. 1 ст. 3 КАС України у редакції, чинній до на момент звернення позивача до суду з позовом у цій справі, визначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС України у редакції, чинній до на момент звернення позивача до суду з позовом у цій справі, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України у редакції, чинній до на момент звернення позивача до суду з позовом у цій справі, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Аналогічна норма закріплена у п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України у чинній редакції.

У пп. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 ПК України закріплено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Отже, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, зокрема, шляхом подання позовів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Водночас, словосполучення «у тому числі» у граматичній конструкції норми пп. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 ПК України законодавцем вжито для виділення права на звернення до суду контролюючих органів у зазначеній категорії спорів саме шляхом подання позовів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, і має розумітися та застосовуватися судами в такому значенні, а не як підстава для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 р. по справі № 820/2063/16, який відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судом.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства та підсудний суду господарської юрисдикції.

При цьому, доводи апелянта щодо наділення його владно-управлінськими функціями на звернення до суду з позовами до підприємств, установ, організацій про визнання правочинів недійсними в силу пп. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 ПК України є необґрунтованими та безпідставними з огляду на вищевикладене.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо необхідності закриття провадження у справі через її непідсудність суду адміністративної юрисдикції.

При цьому, у рішенні ЄСПЛ від 20.07.2006 р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України», Суд, зокрема зазначив, що фраза «судом встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, а в рішенні Комісії Ради Європи від 12.10.1978 р. у справі «Zand v. Austria» визначено, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів».

Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у відповідності до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби в Київській області підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Київського окружного адміністративного суду від 03 січня 2018 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Київській області - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03 січня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України, виготовлено 18 квітня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: