Рішення № 73481855, 18.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 квітня 2018 року № 826/14699/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до1) Головного управління ДФС у місті Києві; 2) Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпроскасування податкового повідомлення - рішення ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач) про скасування податкового повідомлення - рішення від 23 листопада 2016 року № 15538-1305.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/14699/17,закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 28 листопада 2017 року, яке неодноразово відкладалось для надання сторонами додаткових доказів по справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2018 року зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві надати суду до 02 лютого 2018 року: належним чином засвідчену копію податкового повідомлення-рішення №15538-1305 від 23 листопада 2016 року по земельному податку; детальний, розгорнутий, викладений у хронологічній послідовності розрахунок податкового зобов'язання, що зазначене в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні; дані державного земельного кадастру і матеріали нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована під приміщеннями, що перебувають у власності позивача; належним чином засвідчену копію листа Держземагенства від 14 січня 2015 року №6-28-0, 22-215/2-15; належним чином засвідчену копію листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2016 року №6-28-0, 22-201/2-16; докази того, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 відноситься до 157-ї економіко-планувальної зони та грошова оцінка в межах зони з 01 січня 2016 року становить 1 232,082 грн/кв.м.; Print Screen відомостей ПК "Кадастр" відносно ОСОБА_1 та належності йому земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2; належним чином засвідчену копію витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2018 року залучено до участі у справі Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві у статусі відповідача - 2.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не є суб'єктом сплати земельного податку, контролюючим органом, у встановленому порядку, не повідомлено позивача про прийняття оскаржуваного рішення, неправильно здійснено розрахунок земельного податку, а тому податкове повідомлення - рішення від 23 листопада 2016 року № 15538-1305 підлягає скасуванню.

На думку відповідача - 1 оскаржуване податкове повідомлення - рішення є законним та обґрунтованим, позивач як власник нежитлового приміщення є суб'єктом сплати земельного податку, відтак скасуванню не підлягає.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Згідно Договору купівлі-продажу № 264 від 04 лютого 2016 року власниками нежитлового приміщення розташованого по проспекту Голосіївському 118 В в місті Києві, загальною площею 1406,4 кв.м. є ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 по ? частині кожній.

Вищезазначене підтверджується матеріалами справи, зокрема, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 53041172 від 11 лютого 2016 року, не спростовується сторонами.

Податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 23 листопада 2016 року № 15538-1305 ОСОБА_1 нараховано земельний податок за 2016 рік у розмірі 143091,60 грн.

Не погоджуючись із спірним рішенням, позивач посилається на невірний розрахунок суми земельного податку, порушення строків винесення податкового повідомлення - рішення та порушення порядку вручення позивачу спірного податкового повідомлення - рішення.

На думку відповідача оскаржуване податкове повідомлення - рішення є законним та обґрунтованим, відтак скасуванню не підлягає.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХІІІ Податкового кодексу України.

Так, статтею 269 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України встановлює, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За правилами пунктів 286.1, 286.5 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

З наведених правових норм слідує, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету земельний податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території згідно нарахувань контролюючого органу та на підставі відповідного податкового повідомлення-рішення.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Положення статті 120 Земельного кодексу України, яка регулює питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду, передбачають, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Таким чином, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. При цьому обов'язок сплати земельного податку не ставиться в залежність від факту реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України, та виникає у фізичної особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Згідно з інформацією, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, позивачу, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 04 лютого 2016 року за №264, згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 лютого 2016 року, індексний номер 28187287, на праві спільної часткової власності належить ? нежитлового приміщення, загальною площею 1406,4 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2

Співвласниками нежитлового приміщення, окрім позивача, є ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3

Отже, оскільки позивач є власником ? частини нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким відповідачем нараховано земельний податок, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у ОСОБА_1 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а тому посилання позивача на те, що він не є ані власником, ані землекористувачем відповідної земельної ділянки, судом до уваги не береться.

Більш того, згідно витягу з бази даних міського земельного кадастру станом на 29 березня 2016 року, землекористувачами земельної ділянки за кодом 79:336:065 значаться співвласники нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2, серед яких й позивач.

Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 07 липня 2015 року (справа № 21-775а15) та від 02 грудня 2015 року (справа № 21-3517а15), а також правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № К/9901/1450/17 826/15139/16.

Враховуючи викладене, позивач як власник нежитлового приміщення, є суб'єктом справляння земельного податку, а тому визначення позивачу податкового зобов'язання із земельного податку є правомірним.

Водночас, при вирішенні питання правомірності визначення позивачу податкового зобов'язання із земельного податку необхідним є встановлення факту використання відповідачем офіційних відомостей при здійсненні розрахунку податкового зобов'язання.

Так, відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 193 Земельного кодексу України передбачено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру, згідно з приписами статті 194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру врегульований статтею 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр".

Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.

Отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку є обов'язковим при вчиненні правочинів щодо земельної ділянки (крім складення заповітів).

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку видається заявнику в день надходження заяви.

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр", відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

У відповідності до пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - фізичної особи до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Якщо такий перехід відбувається після 1 липня поточного року, то контролюючий орган надсилає (вручає) попередньому власнику нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки для проведення звірки даних щодо: розміру площі земельної ділянки, що перебуває у власності та/або користуванні платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, контролюючий орган за місцем знаходження земельної ділянки проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Не доведено правильності визначення суми податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб, зокрема, що сума податку визначалась саме за площу під належними позивачу нежилим приміщенням та з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

Із наведеного у письмовому відзиві розрахунку суми земельного податку з фізичних осіб вбачається, що відповідач розраховував суму податкового зобов'язання виходячи з наступних показників:

720,98 кв.м. х 1221,9 х 2,5 х 1,21 х 1,249 х 1,433 х 3% = 143 091,6 грн., де:

- 720,98 кв.м. - площа земельної ділянки;

- 1221,9 грн - грошова оцінка за 1 кв.м.;

- 2,5 - функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки;

- 1,21 - узагальнюючий локальний коефіцієнт;

- 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагентсва від 14 січня 2015 року №6-28-0 22-215/2-15;

- 1,433 - коефіцієнт індексації грошової, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2016 року №6-28-0,22-201/2-16 "Про індексацію нормативної грошової оцінки земель".

- 3% - відсоток ставки земельного податку (рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629).

Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території, та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належної позивачу частини нежилого приміщення, що суперечить приписам пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежиле приміщення за адресою: місто Київ, проспект Голосіївський 118в загальною площею 1406,4 кв.м. належить на праві спільної часткової власності у розмірі ?, складає 351,6 кв.м., в свою чергу, в розрахунку контролюючим органом визначено площу земельної ділянки 720,98 кв.м.

У матеріалах справи міститься копія довідки №Н-00271/2016 про розмір нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки (код ділянки 79:336:065), виданої позивачу, відповідно до якої, земельна ділянка, розміщена за адресою: АДРЕСА_2, площею 720,98 кв.м. (частина земельної ділянки), обліковується за позивачем, а нормативно грошова оцінка частини земельної ділянки складає 4769720,05 грн.

Так, при нарахуванні позивачу, як співвласнику нежилого приміщення, земельного податку за 2017 рік, відповідач виходив з площі - 0,0722 га, про що зазначено останнім в додаткових поясненнях.

В той же час, площа нежитлового приміщення становить 1406,4 кв.м, площа земельної ділянки - 0,2884 га, ? від площі земельної ділянки становить 0,0721 га.

Зі змісту письмових заперечень відповідача вбачається, що останній при нарахуванні земельного податку користувався даними з Довідки №Н-00271/2019 про розмір нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки, яка видана позивачу 18 квітня 2016 року. Також відповідачем в письмових запереченнях надано розрахунок земельного податку за 2017 рік, однак належним чином завіреного офіційного розрахунку податку на землю з фізичних осіб, як це передбачено діючим законодавством України, що регулює спірні правовідносини, суду надано не було. Суд, критично ставить й до посилань контролюючого органу на пункт 5 Положення про плату за землю в місті Києві, затверджене рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 (із змінами та доповненнями), як на підставу застосування ставки земельного податку у розмірі 3%, оскільки жодних обґрунтувань для застосування саме такої ставки відповідачем суду не надано, в той час, як зокрема, підпунктом 5.3.3.28. пункту 5.3. вказаного Положення встановлено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у відсотках від їх нормативної грошової оцінки у таких розмірах: власників нежилих приміщень (його частин) у багатоквартирних жилих будинках, за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, - 1,0%.

Також, пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Однак, контролюючий орган виніс оскаржуване податкове-повідомлення рішення від 23 листопада 2016 року № 15538-1305 поза межами строку, визначеного пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 23 листопада 2016 року № 15538-1305 підлягає скасуванню.

Суд враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі №826/14703/13-а, однак, звертає увагу, що Верховним Судом України не досліджувалось питання правильності визначення розміру суми податкового зобов'язання відповідно до пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем-2 не доведена правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення - рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 77, 78, 139, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 (Україна, 1011, мсто Київ, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23, код ЄДРПОУ 39468461) від 23 листопада 2016 року № 15538-1305.

3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23, код ЄДРПОУ 39468461) на користь ОСОБА_1 (Україна, 1011, мсто Київ, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1430,91 грн (одна тисяча чотириста тридцять гривень дев'яносто одна копійка) сплаченого згідно квитанції від 02 листопада 2017 року №1.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова