Ухвала суду № 73481272, 26.02.2018, Фастівський міськрайонний суд Київської області

1-кп/381/107/18

381/4336/17

У Х В А Л А

19 лютого 2018 року м.Фастів

Колегія суддів Фастівського міськрайонного суду Київської області в складі:

головуючого судді – Суботіна А.В.,

суддів – Буймової Л.П., Ковалевської Л.М.,

за участі секретаря – Гапонюк І.В.,

прокурора – Гайдука М.В.,

обвинувачених – ОСОБА_1, ОСОБА_2 – огли, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

захисників обвинувачених –ОСОБА_5, ОСОБА_6

перекладача – ОСОБА_7,

під час підготовчого судового засідання у кримінальному провадженні № 12014110140000189 від 18.02.2014 року по обвинуваченню ОСОБА_1, ОСОБА_3, кожного, у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.289 КК України, ОСОБА_2 Гаміда огли у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 289, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 289, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, -

встановила:

В провадженні Фастівського міськрайонного суду Київської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12014110140000189 від 18.02.2014 року по обвинуваченню ОСОБА_1, ОСОБА_3, кожного, у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.289 КК України, ОСОБА_2 Гаміда огли у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 289, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 289, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27.12.2017 року обвинуваченому ОСОБА_1 обраний запобіжний захід у вигляді домашнього арешту до 24.02.2018 року включно.

19.02.2018 року до суду надійшло клопотання прокурора про обрання обвинуваченим ОСОБА_1, ОСОБА_2 – огли, ОСОБА_3, ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Клопотання обґрунтував тяжкістю покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, тим, що останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, з метою запобігти ризикам переховування обвинуваченого від суду, оскільки він є жителем іншого регіону і може залишити межі Київської області та вчинення іншого кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків, потерпілу у даному кримінальному провадженні, які судом фактично не допитувались, з метою зміни їх показів, перешкоджання кримінальному провадженню шляхом затягування розгляду справи в суді та уникнення кримінальної відповідальності в подальшому, що підтверджується його вкрай незадовільною процесуальною поведінкою на протязі розгляду справи, вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки відповідно до пред»явленного обвинувачення у вчиненні ряду тяжких та особливо тяжких злочинів внаслідок яких загинув військовослужбовець Збройних Сил України може свідчити про те, що ОСОБА_1 схильний до вчинення протиправних діянь. Просив суд клопотання задовольнити.

Захисник ОСОБА_6, якого підтримав обвинувачений ОСОБА_1 та інші учасники судового розгляду, проти клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував в зв»язку з необґрунтованістю заявлених прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та просив застосувати до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, враховуючи, що обвинуваченим під час досудового розслідування були втрачені документи, які підтверджують особу обвинуваченого, а саме: паспорт та ідентифікаційний код, тому йому необхідно особисто звернутися за місцем реєстрації у відповідні органи для відновлення даних документів, так як втрата документів є перешкодою для працевлаштування, разом з цим він отримав згоду на працевлаштування на постійну роботу від компанії «Енерг-Імпорт», умовами роботи в якій передбачено ненормований графік з періодичним цілодобовим чергуванням. Крім того, ОСОБА_1 весь цей час сумлінно виконував свої обв’язки перед слідством, йшов на співпрацю з ним, визнав провину, відразу повернув потерпілому майно. Жодного разу не порушив режим перебування під домашнім арештом, та під час перебування його до цього протягом року під вартою не вчиняв жодних дій, що могли б свідчити про наявність ризиків, заявлених прокурором. До обвинуваченого взагалі протягом тривалого часу після звільнення його з-під варти не застосовувався жоден запобіжний захід, і протягом цього строку він також не вчинив жодних дій, які б свідчили про наявні ризики, на які вказує слідчий, прокурор; і недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. До того ж на попередньому судовому засіданні прокурор просив обрати запобіжний захист ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вигляді домашнього арешту. Але, через кілька днів ним вже заявлено клопотання про тримання під вартою, не обґрунтовуючи те, що ризики могли так суттєво змінитися за кілька днів, а також не приймаючи до уваги, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м»яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Разом з тим, доводи прокурора в клопотанні про застосування запобіжного заходу та підтриманні прокурором в судовому засіданні щодо наявності передбачених ст. 177 КПК України ризиків, зокрема, переховування обвинуваченого від слідства, знищення доказів та іншого перешкоджання з боку обвинуваченого кримінальному провадженню, а також забезпечення цих ризиків іншими більш м»якими запобіжними заходами, не знайшли свого підтвердження і спростовані наданими та дослідженими в судовому засіданні доказами. В матеріалах клопотання відсутні будь-які дані про неявку належним чином повідомленого обвинуваченого до слідчого та суду, наявність підстав стверджувати, що обвинувачений може переховуватись, доказів наявності намірів у останнього виїхати за межі України. Також відсутні будь-які дані про вчинення обвинуваченим поведінки, направленої на знищення чи спотворення даних і доказів, які мають значення для встановлення істини у даному кримінальному провадженні.

Прокурор заперечував проти задоволення клопотання захисту, посилаючись на те, що наявні у справі матеріали доводять наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення, існують ризики, передбачені пунктами 2-3 ч.1 ст. 177 КПК України, і застосування більш м'яких запобіжних заходів є недостатнім для запобігання цим ризикам.

Заслухавши з цього приводу думку учасників процесу, проаналізувавши матеріали кримінального провадження в їх сукупності, колегія суддів вважає, що в клопотанні прокурора слід відмовити, виходячи з наступного.

Прокурор вказує на наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, а саме: що обвинувачений може переховуватись від суду, впливати на свідків, потерпілу, іншим способом перешкоджати кримінальному провадженню.

Але такі посилання на наявність всіх цих ризиків є непереконливими, оскільки відповідні докази, які підтверджують наявність у ОСОБА_1 таких намірів, прокурором не надано.

Лише зазначення прокурором, що обвинувачений, перебуваючи на волі, буде впливати на свідків, свідчить лише про можливість існування передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України ризику щодо незаконного впливу на таких свідків, але ні в якій мірі не обґрунтовують недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання зазначеним ризикам.

Не зазначив прокурор і про те, яким же чином ОСОБА_1 може перешкоджати кримінальному провадженню, або на підставі яких відомостей чи даних прокурор обґрунтовує наявність ризику, передбаченого п. 4 ч.1 ст.177 КПК України.

Доводячи недостатність застосування в даному випадку більш м’яких заходів для запобігання ризику, прокурор також вказував на тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1, проте, вказані твердження не може бути прийнято до уваги, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийнятої 04 листопада 1950 року та ратифікованої Україною 17 липня1997 року, а також практики Європейського суду з прав людини.

Так, рішенням Європейського суду з прав людини від 01 червня 2006 року у справі «Мамедова проти Росії», визначено, що хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Якщо держава не наведе відповідних і достатніх підстав для тримання під вартою обвинуваченої у правопорушенні особи, така особа завжди має бути звільнена після затримання і перебувати на волі до початку судового розгляду її справи.

Згідно ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

При вирішенні питання про обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу прокурор не довів, що більш м»який запобіжний захід не забезпечить виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків.

Інші доводи прокурора є недоведеним припущенням щодо можливої процесуальної поведінки ОСОБА_1

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції (пункт 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі "Шишков проти Болгарії", пункт 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі "Тасе проти Румунії").

Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1, колегія суддів враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.

Оцінюючи в сукупності доцільність обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 та можливість застосування щодо нього альтернативного запобіжного заходу, не пов’язаного із триманням під вартою, колегія суддів враховує, що судовий розгляд по кримінальному провадженню не закінчено. ОСОБА_1 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи, а тому тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винним, на думку колегії суддів, свідчить, що ризик можливого переховування від суду, який став підставою обрання щодо обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовжує існувати, однак не є настільки суттєвим, враховуючи тривалий час перебування обвинуваченого під вартою.

Крім того колегія суддів щодо даної обстановки звертає увагу на рішення ЄС з прав людини щодо «розумного» строку судового розгляду. Так, у своєму рішенні «Поліщук проти України № 21231/04 від 15.10.2009 року суд визнав порушення статті 6 параграф 1 Конвенції і зазначив, що «Відповідно статті 6 параграфу 1 кожен має право на…розгляд його справи упродовж розумного строку…судом, встановленим законом, який … встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (параграф 19).

За таких обставин колегія суддів не може установити які ризики були встановленні і чи продовжують вони існувати.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 23.11.2017 року №1-р/2017 справа № 1-28/2017 Конституційний Суд України зазначив про те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначені в законі (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.

З огляду на викладене та зважаючи на положення частини другої статті 29 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що слід визначити такі обов’язкові вимоги до правомірного арешту або тримання під вартою: по-перше, арешт чи тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування цих запобіжних заходів мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.

Звертаючись до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий, прокурор мають викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з’явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м’яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Конституційний Суд України вважає, що запобіжні заходи (домашній арешт та тримання під вартою), які обмежують гарантоване частиною першою статті 29 Конституції України право людини на свободу та особисту недоторканність, можуть бути застосовані судом на новій процесуальній стадії - стадії судового провадження, зокрема під час підготовчого судового засідання, лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом.

За таких обставин у межах даного провадження слід дослідити можливість застосування стосовно ОСОБА_1 альтернативних запобіжних заходів.

Сторона захисту заявила клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, але такий захід не можна розглядати як достатній для запобігання ризику, указаного в п.3 ч.1 ст. 177 КПК України. Зокрема, відповідно до ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі інші обставини. Зокрема, в даному випадку слід взяти до уваги те, що ОСОБА_1 обвинувачується в скоєнні особливо тяжкого злочину, за яке він може бути засуджений до 12 років позбавлення волі.

Враховуючи те, що особисте зобов'язання є в даному випадку надзвичайно м'яким запобіжним заходом, тому, на думку колегії суддів запобіжний захід у вигляді домашнього арешту забезпечить виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків та попередить можливе переховування від правосуддя.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_1 в силу ст. 89 КК України не судимий, має постійне місце проживання,має на утриманні малолітню дитину, працевлаштований, що підтверджується довідкою, але обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, отже існують ризики ухилення від явки до суду, тому суд вважає необхідним обрати щодо обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у виді домашнього арешту на певний час доби з покладенням на нього визначених законом обов»язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.

Цей запобіжний захід є співмірним з існуючим ризиком та обґрунтованою підозрою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176, 177, 183, 197, 331, 350, 372 КПК України, ст. ст. 5 та 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 –відмовити.

В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов»язання обвинуваченому ОСОБА_1 –відмовити.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід – домашній арешт з 21-00 год. по 06-00 год. строком на два місяці, а саме до 19 квітня 2018 року, включно.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 такі обов'язки:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- заборонити обвинуваченому ОСОБА_1 залишати місце свого проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1;

- негайно повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- не відвідувати місця загального відпочинку людей, заклади, у яких дозволяється вживання алкогольних напоїв.

- не залишати без дозволу слідчого або суду місце постійного проживання.

- носити електронний засіб контролю.

Контроль за виконанням даного запобіжного заходу покласти на органи внутрішніх справ за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_1

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: А.В.Суботін

Судді: Л.П.Буймова

ОСОБА_8