Рішення № 73479872, 23.01.2018, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/4866/17

2/296/439/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

заочне

"23" січня 2018 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м.Житомира в складі:

головуючого судді Сингаївського О.П.,

за участі секретаря судового засідання Галіцької А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій» в особі голови ліквідаційної комісії ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексації та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Корольовського районного суду м. Житомира із вказаним позовом, якому просить стягнути з відповідача на його користь 2 077,00 грн. заборгованість по заробітній платі за грудень 2011 року і за січень 2012 року, індексацію вказаної заборгованості у сумі 1 784,57 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05.01.2014 по день ухвалення рішення по 32,58 грн. за кожний робочий день, індексацію невиплаченої заробітної плати з січня 2011 року по квітень 2017 року у розмірі 10 230,52 грн., 12 015,09 грн. компенсацію втрати частини заробітної плати, у зв’язку із порушенням строків її виплати та моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що він працював електриком Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій» з 3 жовтня 2006 року по 1 січня 2015 року. З червня 2010 року відповідач припинив виплачувати заробітну плату, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 11 304,46 грн. 8 червня 2010 року Корольовським районним судом було ухвалене рішення щодо стягнення з відповідача на його користь вказаної заборгованості і компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати у сумі 901,88 грн., що до теперішнього часу відповідач так і не виплатив йому.

Крім того, позивач у позовній заяві вказує на те, що за грудень 2011 року і за січень 2012 року йому також не було виплачена заробітна плата у розмірі 2 077,00 грн.,

У зв’язку з викладеним, позивач змушений звернутися до суду із позовом щодо стягнення з Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій» на його користь належних до сплати йому грошових коштів.

У судове засідання позивач не з’явився, від нього до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в якій позовні вимоги він підтримує повністю.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився і не надав заяви про розгляд справи за його відсутності.

За таких підстав судом, відповідно до положень ст.280 ЦПК України, визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 3 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п.9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 працював електриком Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій» з 3 жовтня 2006 року по 1 січня 2015 року. З червня 2010 року відповідач припинив виплачувати заробітну плату, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 11 304,46 грн.

8 червня 2010 року Корольовським районним судом було ухвалене рішення щодо стягнення з відповідача на його користь вказаної заборгованості і компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати у сумі 901,88 грн., що до теперішнього часу відповідач так і не виплатив йому.

Крім того, згідно довідки ПФУ за грудень 2011 року і за січень 2012 року позивачу також не було відповідачем виплачена заробітна плата у розмірі 2 077,00 грн. (а.с 19).

Відповідно до ст.116 КЗпП України у день звільнення відповідач повинен був виплатити позивачу остаточний розрахунок по заробітній платі, який включає в себе нараховану за весь період часу заробітну плату, яка не виплачена, а також компенсацію та індексацію на заробітну плату, яка повинна була нараховуватися відповідачем щомісяця незалежно від судового рішення.

У січні 2015 року відповідач нарахував та виплатив ОСОБА_3 420,00 гр. (а. с. 19), тобто без нарахування компенсації та індексації, а також без врахування заборгованості по заробітній платі за 2010-2012 роки. Таким чином, до теперішнього часу остаточний розрахунок по заробітній платі у повному обсязі йому не виплачений.

Відповідно до ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеною у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16.

Встановивши вину відповідача в невиплаті належних позивачеві при звільненні грошових сум, а також те, що виплата належних до виплат коштів не була здійснена під час примусового виконання судового рішення, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення на його користь з відповідача заборогованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, у зв’язку із порушенням строків її виплати.

Відповідно до ст.34 Закону «Про працю», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Визначаючи розмір середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку, індексації невиплачених грошових коштів та компенсації втрати частини заробітної плати,

у зв’язку із порушенням строків її виплати, суд приймає наданий позивачем їх розрахунок.

Крім того, позивач зазначає, що неправомірними діями відповідача йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінив у розмірі 20 000,00 грн. та просить стягнути на його користь.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суд, враховуючи вимоги ст.237-1 Кодексу законів про працю України, згідно якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, виходить з обґрунтувань позивачем характеру, обсягу заподіяних йому моральних збитків, глибини його душевних страждань.

При визначенні доцільності та розміру моральної шкоди, суд відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи характер та обсяг страждань, які зазнав позивач, тривалість вимушених змін у його житті, невиплата заробітної плати, що призвело до матеріальних проблем та порушення нормальної життєдіяльності ОСОБА_1, суд вважає за доцільне стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 1 000,00 грн.

Згідно статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню в дохід державного бюджету судовий збір. Керуючись статтями 116, 117 КЗпП України, п.9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст.3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій» на користь ОСОБА_1 2 077,00 грн. заборгованість по заробітній платі за грудень 2011 року і за січень 2012 року, індексацію заборгованості по заробітній платі за грудень 2011 року і за січень 2012 року у сумі 1 784,57 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05.01.2014 по день ухвалення рішення по 32,58 грн. за кожний робочий день (1 015) у загальному розмірі 33 068,70 грн., індексацію невиплаченої заробітної плати з січня 2011 року по квітень 2017 року у розмірі 10 230,52 грн., 12 015,09 грн. компенсацію втрати частини заробітної плати, у зв’язку із порушенням строків її виплати та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн., а всього 60 175 (шістдесят тисяч сто сімдесят п’ять) грн. 88 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у межах суми платежу за один місяць.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Інститут підприємництва та сучасних технологій» в дохід державного бюджету України 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення, подавши апеляційну скаргу Апеляційному суду Житомирської області через Корольовський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О. П. Сингаївський