Рішення № 73478897, 18.04.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/1453/18

Чернігівський окружний адміністративний суду складі:

головуючої судді Кашпур О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 15.03.2018 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України та просить:

визнати неправомірними дії Чернігівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» у розмірі 89% місячного заробітку на підставі довідки управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 05.01.2018 №01-18/25 з урахуванням посадового окладу – 3800,00 грн., надбавки за ранг – 70,00 грн., надбавки за вислугу років – 1548,00 грн., надбавки за виконання особливо важливої роботи – 2709,00 грн., премії -380,00 грн., всього 8507,00 грн.;

зобов’язати Чернігівське об’єднане управління Пенсійного фонду України здійснити переведення на пенсію за віком з 24.01.2018 відповідно до Закону України «Про державну службу» у розмірі 89% місячного заробітку на підставі довідки управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 05.01.2018 №01-18/25 з урахуванням посадового окладу – 3800,00 грн., надбавки за ранг – 70,00 грн., надбавки за вислугу років – 1548,00 грн., надбавки за виконання особливо важливої роботи – 2709,00 грн., премії -380,00 грн., всього 8507,00 грн.

Позов мотивовано тим, що він має стаж, прирівняний до державної служби майже 40 років. Зазначений в довідці управління архітектури та містобудування від 05.01.2018 №01-18/25стаж державної служби 25 років 9 місяців 4 днів є помилковим. Враховуючи наведене, вважає, що відповідно до положень статті 37 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIIІ “Про державну службу” він має право на пенсію державного службовця.

Ухвалою судді від 27.03.2018 відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного письмового провадження, без виклику сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для надання відзиву на позов.

У встановлений ухвалою суду строк відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог та зазначив, що на день набрання чинності Закону України від 10.12.2015 № 889-VIIІ “Про державну службу”, тобто станом на 01.05.2016, позивач не працював на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 вказаного Закону та актами Кабінету Міністрів України, тому йому потрібно мати 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.

Зазначив, що загальний трудовий стаж позивача складає 45 років 6 місяців 17 днів, в тому числі стаж державної служби –7 років 10 місяців 18 днів. Період роботи з 19.07.2001 по 14.04.2016 на посадах спеціаліста І категорії, головного спеціаліста відділу геодезії містобудування кадастру Управління архітектури та містобудування міської ради не зараховується в стаж, який дає право на пенсію державного службовця, оскільки в даний період присвоювався ранг посадової особи місцевого самоврядування.

Тобто, для переведення ОСОБА_1 на пенсію за віком немає законних підстав, оскільки станом на 01.05.2016 він не займав посаду державної служби та не має необхідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 вказаного вище Закону.

Також, просить розглядати справу за загальними правилами Кодексу адміністративного судочинства України з повідомленням сторін. Оскільки справа підпадає під визначення, наведене у п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України суд прийшов до висновку, що дія ч. 4 ст. 260 КАС України, яка передбачає право відповідача на подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження не розповсюджується на цю справу в силу ч. 7 ст. 260 КАС України. За наведених обставин, суд вважає клопотання Чернігівського ОУПФУ необґрунтованим.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Чернігівському ОУПФ як особа, якій призначено пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

24.01.2018 позивач звернувся до Чернігівського ОУПФ із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”.

Листом від 02.03.2018 № 5233/06 відповідач відмовив ОСОБА_1 у здійсненні вказаних дій мотивуючи тим, що для його переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу” немає законних підстав, оскільки станом на 01.05.2016 позивач не займав посаду державної служби та не має необхідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 вказаного вище Закону (а.с.25-26).

Вважаючи вказану відмову протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України від 07 червня 2001 року № 2493-ІІІ “Про службу в органах місцевого самоврядування” (далі – Закон №2493-ІІІ), Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII “Про державну службу” (далі – Закон № 3723-XII) та Законом України від 10 грудня 2015 року №889-VIII “Про державну службу”, в редакціях, чинних станом на день виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до статті 2 Закону №2493-ІІІ посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно зі статтею 21 Закону №2493-ІІІ пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу.

Відповідно до частини п'ятої Прикінцевих положень Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ “Про внесення змін до де яких законодавчих актів стосовно пенсійного забезпечення” (який набрав чинності 01 квітня 2015 року) у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про судоустрій і статус суддів”, “Про статус народного депутата України”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про судову експертизу”, “Про Національний банк України”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про дипломатичну службу”, Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Як вбачається з матеріалів справи, із заявою про переведення на пенсію відповідно до Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII “Про державну службу” ОСОБА_1 звернувся після встановленого вищевказаним Законом України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів стосовно пенсійного забезпечення” терміну, який надавався для прийняття закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних.

Також, суд зазначає, що позивач звернувся до Чернігівського ОУПФ з заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII “Про державну службу”, коли набув чинності Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII “Про державну службу”, яким врегульовано право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.

Зокрема, статтею 37 Закону №3723-XII визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII “Про державну службу” державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно із пунктом 12 цих Положень для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, положеннями пункту 10 та пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII “Про державну службу” визначено право на призначення пенсій відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII “Про державну службу” виключно осіб, які працювали на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

В свою чергу, пунктом 11 частини третьої статті 3 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII “Про державну службу” визначено, що дія цього Закону не поширюється на депутатів місцевих рад та посадових осіб органу місцевого самоврядування.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на момент призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” був посадовою особою місцевого самоврядування та йому було присвоєно 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці позивача від 14.11.1972 (а.с. 15-18), а тому дія Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII “Про державну службу” на позивача не поширюється.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що відповідач правомірно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні її заяви щодо переведення на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від “Про державну службу”, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

ОСОБА_1 відмовити в задоволенні позову.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення складено 18 квітня 2018 року.

Суддя О.В. Кашпур