Рішення № 73478786, 19.04.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/1178/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Чернігівський обласний військовий комісаріат про визнання рішення неправомірним та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1І.) 23.02.2018 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі – МО України), Чернігівського обласного військового комісаріату (Чернігівського ОВК) та просить:

- визнати неправомірним рішення відповідача від 05.01.2018 № 2, виражене у формі Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, в частині призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 206 700,00 грн.;

- зобов'язати відповідача призначити йому одноразову грошову допомогу відповідно до п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року;

- зобов'язати відповідача провести перерахунок одноразової грошової допомоги по інвалідності та виплатити йому різницю між вже виплаченим розміром одноразової грошової допомоги у сумі 206700,00 грн. та сумою одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Свої вимоги мотивує тим, що відповідачем протиправно, прийнято рішення про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням III групи інвалідності, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби, із застосуванням положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, станом на час встановлення йому інвалідності та виплачено одноразову грошову у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму станом день встановлення інвалідності (січень 2016 року) замість виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму станом на 1 січня календарного року.

Ухвалою суду від 27.02.2018 відкрито провадження у справі, призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідачу 15-денний строк з дня вручення йому даної ухвали для надання відзиву.

У встановлений ухвалою суду строк, представник відповідача надіслав, відзив в якому просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову та пояснив, що позивачу нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу у зв’язку з встановленням III групи інвалідності, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби на виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду. Також зазначив, що вказана допомога призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги, тобто на день встановлення такої інвалідності. У випадку позивача – станом на 27.01.2016.

Представник третьої особи, - Чернігівського ОВК надіслав відзив, в якому просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову та пояснив, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, станом на встановлення позивачу інвалідності. Виходячи з вищевикладеного, розмір одноразової грошової допомоги призначений позивачу МО України та виплачений йому відповідає розміру, встановленому законодавством України.

23.03.2018 від позивача надійшли заперечення на відзив, в яких він підтримав свою правову позицію, викладену в поданій позовній заяві, та просив задовольнити вимоги в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити, враховуючи таке.

Судом встановлено, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.08.2017 у справі № 750/5108/17, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково та, в тому числі, зобов’язано Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби (а.с. 16-21, 22-26).

На виконання вказаної постанови суду комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, оформлене протоколом від 05.01.2018 № 2, про призначення позивачу допомоги у зв’язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 260700,00 грн. (а.с. 27).

Вважаючи вищевказані дії МО України щодо призначення вищевказаної допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-ХІІ; в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ становлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2 Закону № 2011-ХІІ).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-ХІІ, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання (ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-ХІІІ).

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі – Порядок № 975).

Згідно з п. 2 вказаної вище Постанови допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно із довідками МСЕК серії АВА № 018748 та від 24.01.2017, ІІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_1 з 27.01.2016 (з 24.01.2017 – безстроково).

Статтею 16-2 Закону №2011-ХІІІ (в редакції, чинній станом на день встановлення ОСОБА_1 інвалідності) встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Аналогічні положення були закріплені в пункті 6 Порядку № 975.

Разом з тим, 06.04.2017 Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей», який набрав чинності 07.05.2017, внесено зміни у частину першу статті 16-2 Закону №2011-ХІІІ, а саме визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: п. «б» 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4пункту 2 статті 16 цього Закону).

Тобто, станом на момент винесення оскаржуваного рішення Міністерства оборони України, а саме 05.01.2018, Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», діяв вже в редакції Закону України від 06 квітня 2017 року № 2004-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей». Однак, МО України прийнято рішення про виплату позивачу вищевказаної допомоги в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Метою прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» є підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей; вирішення актуальних проблем військовослужбовців та членів їх сімей щодо отримання одноразової грошової допомоги; удосконалення чинного законодавства щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, про що зазначено у пояснювальній записці до законопроекту.

В даному випадку, суд звертає увагу на положення пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей», де передбачено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Так, в розрізі викладених Прикінцевих положень, враховуючи, те що Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей», набрав чинності 07.05.2017, а рішення про призначення одноразової грошової допомоги позивачу комісією МО України прийнято 05.01.2018, та той факт, що відповідачем раніше не було прийнято рішення стосовно призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги або інших компенсаційних виплат, суд дійшов висновку, що позивач має право на розрахунок одноразової грошової допомоги саме у розмірі 250-кратного розміру прожиткового мінімуму.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 «Афанасьєв проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Суд, підсумовуючи все вищевикладене та враховуючи факт встановлення постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.08.2017 у справі № 750/5108/17 права позивача на призначення одноразової грошової допомоги, з огляду на те, що спірним питанням в даному випадку залишається виключно її розмір, вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде саме зобов’язання відповідача прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Тобто позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити в повному обсязі.

При цьому, суд вважає необґрунтованими посилання представника відповідача, що рішення про призначення позивачу одноразової грошової компенсації у розмірі 150-кратного розміру прожиткового мінімуму прийнято з врахуванням висновків вищевказаної постанови суду, оскільки, як вбачається з її змісту, питання розміру допомоги судом не досліджувалось, ним зроблено висновок виключно щодо наявності у ОСОБА_1 права на призначення допомоги, визначеної ст. 16 Закону № 2011-ХІІ. Таким чином, застосування до спірних правовідносин положень ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставним.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то суд вважає, що в його задоволенні слід відмовити, оскільки в розумінні статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком. Крім того, у суду відсутні підстави вважати, що рішення суду виконане не буде.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, відповідач – МО України не довело суду правомірності своїх дій та рішень. Таким чином, з огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05.01.2018 № 2 в частині призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності в сумі 260700,00 грн.

Зобов'язати Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168) прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, вул. Лесі Українки, 25, с. Старий Білоус, Чернігівський район, Чернігівська область, 15504) одноразової грошової допомоги відповідно до пункту «б» частини першої статті 16-2 Закону України «'Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Зобов'язати Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168) провести перерахунок ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, вул. Лесі Українки, 25, с. Старий Білоус, Чернігівський район, Чернігівська область, 15504) одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та виплатити перерахунок ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, вул. Лесі Українки, 25, с. Старий Білоус, Чернігівський район, Чернігівська область, 15504) різницю між вже виплаченим розміром одноразової грошової допомоги у сумі 206700,00 грн. та сумою одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 19 квітня 2018 року.

Суддя С.В. Бородавкіна