Постанова № 73477376, 05.03.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

05 березня 2018 р. справа №820/6016/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мар'єнко Л.М.,

при секретарі судового засідання - Савчук С.С.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача та третьої особи (ГУ ДФС У Харківській області) -

ОСОБА_2,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Громадянина ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України, треті особи: Управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Громадянин Соціалістичної Республіки ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_5 звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, треті особи: Управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог: скасувати наказ Державної міграційної служби України № 176 від 30.12.2015 про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання в частині скасування посвідки на постійне проживання громадянина ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при зверненні з заявою до ГУ ДМС у Харківській області для обміну посвідки на постійне проживання йому повідомлено, що згідно наказу ДМС України позивачу скасовано посвідку на постійне проживання в Україні, оскільки прийнято рішення про скасування рішення ВГІРФО ГУМВС України в Київській області про документування посвідкою на постійне проживання позивача. Також позивач зазначив, що спірний наказ відповідача вважає таким, що прийнятий всупереч вимогам законодавства, через що підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував, від представника відповідача - ДМС України - ОСОБА_6 через канцелярію суду надійшли письмовий відзив на позов, в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що під час спірних правовідносин відповідач діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством. Також представник відповідача зазначив, що до Управління ДМС України в Київській області надійшов запит ДМС України щодо перевірки законності документування посвідкою на постійне проживання громадянина СРВ Нгуєн ОСОБА_5, який звернувся із заявою про обмін посвідки. В ході перевірки встановлено, що громадянин СРВ Нгуєн ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся 26.03.2004 до Макарівського РС ГУ МВС України в Київській області з клопотанням щодо видачі йому посвідки на постійне проживання, оскільки він прибув в Україну у 1989 році з метою працевлаштування і працював на ВАТ Заводі «Ленінська кузня» та залишився проживати в Україні після звільнення з роботи (довідка від 20.03.2003 №406). Керівництвом ВГІРФО ГУМВС України в Київській області 16.06.2004, на підставі заяви вказаного іноземця, було прийнято рішення щодо документування його посвідкою на постійне проживання. Оскільки перевіркою, яка проведена Управлінням ДМС України в Київській області, було встановлено, що рішення про надання посвідки на постійне проживання прийнято ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області з порушенням вимог, встановлених в абзаці 4 пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію», а саме з порушенням позивачем терміну звернення з заявою про надання посвідки на постійне проживання, пунктом 8 (підпунктами 8.1-8.3) наказу ДМС України від 30.12.2017 №176 було правомірно скасовано рішення відділу ГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 16.06.2004 про документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина СРВ Нгуєн ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання в Україні серії КВ № 8569/47937 визнано недійсною та такою, що підлягають вилученню.

В судове засідання представник третьої особи - Управління Державної міграційної служби України в Київській області не прибув, від представника третьої особи - ОСОБА_7 через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника третьої особи.

Представник позивача - ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.

В судовому засіданні представник відповідача та третьої особи (ГУ ДФС У Харківській області) - ОСОБА_2 заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на наведені у письмовому відзиві та в письмових запереченнях на відповідь на відзив обставини.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи (ГУ ДФС У Харківській області), дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Згідно висновку ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 16.06.2004 (а.с.46-47), громадянин СРВ Нгуєн ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у 1993 році прибув в Україну на професійне навчання згідно з Угодою між Урядом СРВ та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 .

З січня по липень 1993 позивач працював на Київському заводі "Ленінська кузня". Під час роботи на заводі здобув кваліфікацію електромонтажника. Після звільнення з роботи залишився проживати на Україні.

Вказаним висновком рекомендовано документувати громадянина ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_5 посвідкою на проживання в Україні терміном "безстроково".

Як вбачається з матеріалів справи, ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області оформило і видало позивачу посвідку на проживання серії КВ № 8569/47937 від 16.06.2004 (а.с.10).

Судом встановлено, що представник позивача звернувся із заявою до начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, щодо обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з непридатністю її для подальшого використання.

Листом від 24.11.2017 №04/1-30701 ГУ ДМС України в Харківській області представника позивача повідомлено, що згідно обліків ГУ ДМС України в Харківській області значиться громадянин СРВ Нгуєн ОСОБА_5, якому наказом ДМС України №176 скасовано посвідку на постійне проживання в Україні (а.с.9).

Як вбачається з матеріалів справи, наказ Державної міграційної служби України від 30.12.2015 № 176 прийнято на підставі висновку ГУ ДМС України в Київській області від 06.11.2015 про перевірку матеріалів щодо правомірності документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина СРВ Нгуєн ОСОБА_5.

Вказаним висновком від 06.11.2015 про перевірку матеріалів щодо правомірності документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина СРВ Нгуєн ОСОБА_5, ГУ ДМС України в Київській області визначено, що рішення про видачу посвідки на постійне проживання громадянину СРВ Нгуєн ОСОБА_5 було прийнято у порушення вимог законодавства (а.с.46-47).

На підставі вказаного висновку Державною міграційною службою України прийнято наказ від 30.12.2015 №176 “Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання ”, зокрема, пунктом 8 (підпунктами 8.1-8.3) скасовано рішення відділу ОСОБА_8 України в Київській області від 16.06.2004 про документування посвідками на постійне проживання громадянина СРВ Нгуєн ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 Видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії КВ №8569/47937 від 16.06.2004 визнано недійною та такою, що підлягає вилученню (а.с.48-51).

Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернулася до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Як підтверджено матеріалами справи, первинно, видача посвідки на постійне проживання позивачу здійснювалась відповідно до абз.4 п.4 розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”, згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 за Угодою між Урядом ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані міграційним органом та зазначені у висновку.

З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання, не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію. Відповідачем у справі зазначені обставини не наводяться і документально не підтверджуються.

Щодо думки відповідача, що на момент звернення Нгуєн ОСОБА_5, положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до абз.4 п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся після передбаченого законом шестимісячного терміну, суд зазначає наступне.

Згідно абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції, чинній на момент видачі посвідки), посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Відповідно до п.18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України “Про імміграцію”.

Так, згідно абз. 6 п.4 Розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”, особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства.

Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1993 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07.06.2001, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу, в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію, надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

При наданні у 2004 році позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні, ВГІРФО ГУМВС України в Київській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалось положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявлено та надано посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Цією ж нормою Закону, ГУДМСУ в Київській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку від 06.11.2015 про перевірку матеріалів щодо правомірності документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина СРВ Нгуєн ОСОБА_5, на підставі якого Державною міграційною службою України наказом 30.12.2015 №176 скасовано рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 16.06.2004 про документування посвідками на постійне проживання громадянина СРВ Нгуєн ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 Видану на підставі вказаного рішення посвідку на постійне проживання серії КВ № 8569/47937 від 16.06.2004 визнано недійною та такою, що підлягає вилученню.

Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому, відповідачем не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавство не було передбачено.

Крім того, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз.4 п.4 розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”.

Суд критично ставиться до посилань відповідача на той факт, що з 08.02.2002, тобто після спливу законодавчо встановленого шестимісячного терміну для звернення з заявами про видачу посвідок на постійне проживання", норма абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" втратила чинність, оскільки жодним законом ця норма скасована не була, що свідчить про відсутність підстав вважати протилежне.

Зазначена позиція узгоджується з висновками судів, що викладені в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 22.02.2013 №К-36527/10, від 02.09.2011 №К-36529/10, від 04.10.2016 провадження № К/800/16250/16.

Крім того, при розгляді зазначеної справи судом враховано, що на підставі посвідок на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України.

При розгляді питання щодо підстав прийняття рішення про скасування посвідки на постійне проживання в Україні, суд також вважає за необхідне зазначити, що перебування іноземця чи особи без громадянства на території України на законних підставах є визначальним для встановлення його правового статусу.

Так, відповідно ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Суд зазначає, що надання іноземному громадянину дозволу на імміграцію в Україні і отримання їм посвідки на постійне проживання в Україні є підтвердженням знаходження його на території країни на законних підставах.

Будь-які рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Водночас, положеннями ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Таким чином, державні органи, в тому числі і Державна міграційна служба України та Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області, є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Таким чином, враховуючи відсутність законних підстав для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні, висновок ГУ ДМСУ в Харківській області від 06.11.2015 суперечить дійсним обставинам справи, відтак, прийнятий на його підставі ДМС України спірний наказ від 29.03.2017 №81 в частині пункту 8 (підпунктів 8.1-8.3), що стосуються Нгуєн ОСОБА_5 є таким, що підлягає скасуванню.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Частина 1 ст. 77 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи, що відповідачем не було надано жодних доказів, які спростовують вимоги адміністративного позову, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, через що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, суд присуджує позивачу з Державної міграційної служби України за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору у розмірі 640 грн., що підтверджується квитанцією від 08.12.2017 №0.0.910994863.1 (а.с.4).

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Громадянина ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України, треті особи: Управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати п. 8 (п.п.8.1-8.3) наказу Державної міграційної служби України від 30.12.2015 № 176 про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання в частині скасування посвідки на постійне проживання громадянина ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Стягнути з Державної міграційної служби України за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь Громадянина ОСОБА_3 Республіки ОСОБА_4 Нгуєн ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1, код НОМЕР_1) у розмірі 640 грн. (шістсот сорока гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19 квітня 2018 року, оскільки в період 14.03.2018 по 13.042018 суддя переобувала на лікарняному, а в період з 16.04.2018 по 18.04.2018 у відрядженні.

Суддя Л.М. Мар'єнко