Рішення № 73475716, 04.04.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 квітня 2018 р. Справа № 802/227/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Альчука Максима Петровича,

за участю секретаря судового засідання: Шевченка Р.В.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_3

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про: визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулась ОСОБА_3 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому з урахуванням клопотання про зміну позовних вимог просить:

визнати протиправною і скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 гектари із земель резервного фонду Ольгопільської сільської ради Чечельницького району Вінницької області, викладену в листі №54/0-4848/6-17 від 05.07.2017 року;

зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектари із земель резервного фонду Ольгопільської сільської ради Чечельницького району Вінницької області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що рішенням суду відповідача зобов'язано повторно розглянути клопотання позивача щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 гектари із земель резервного фонду Ольгопільської сільської ради Чечельницького району Вінницької області. Листом № 54/0-4848/6-17 позивачу відмовлено у наданні такого дозволу, мотивуючи відмову тим, що земельна ділянка, частину якої бажає отримати позивач, включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах.

Ухвалою суду від 31.01.2018 року позовну заяву залишено без руху.

Згідно ухвали суду від 06.02.2018 року в задоволенні клопотання представника позивача про об'єднання позовів відмовлено.

На підставі ухвали суду від 16.02.2018 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ухвали суду від 02.03.2018 року розгляд справи здійснюється в судовому засіданні з викликом сторін.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, зі змісту якого проти задоволення позову заперечує. Окремо зазначає, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькі області від 21.06.2017 року №101 земельну ділянку, на частину якої претендують позивачі, було включено до переліку таких, права оренди на які можуть бути реалізовано на земельних торгах. Частина третя статті 136 ЗК України визначає, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів. Таким чином, на переконання відповідача, положення ЗК України містять пряму заборону на відчуження земельних ділянок, включених до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги. Стосовно позовної вимоги зобов'язати надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, на думку відповідача є втручанням в дискреційні повноваження ГУ Держгеокадастру у Вінницькі області.

Представником позивача надано відповідь на відзив, згідно якої доводи, викладені у відзиві вважає необґрунтованими. Також зазначає, що посадовими особами відповідача не виконується рішення суду, надана відмова суперечить нормам Конституції та земельного законодавства України.

Відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив, згідно яких відповідач підтримує правову позицію, викладену у відзиві, доводи позивача вважає необґрунтованими та просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, посилаючись на обґрунтування позову та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, посилаючись на доводи відзиву та заперечень на відповідь на відзив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення адміністративного позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14.11.2016 року позивач звернулась до Держгеокадастру з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Ольгопільської сільської ради Чечельницького району Вінницької області. Разом із тим, листом №П-20891/0-5744/6-16 від 16.12.2016 року відповідач відмовив їй в наданні такого дозволу посилаючись на те, що земельний масив, який зображений на картографічному матеріалі, відноситься до земель сільськогогосподарського призначення державної власності, які з метою реалізації ініціативи Держгеокадастру та розпорядження Кабінету Міністрів України № 898-р від 19 серпня 2015 року "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками" зарезервовано наказом Головного управління № 21 від 07 квітня 2016 року "Про призначення земельних ділянок для надання учасникам антитерористичної операції та членам їх сімей" для надання учасникам антитерористичної операції та членам родин загиблих із їх числа.

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач оскаржила її до суду.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.02.2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, оформлену листом від 16 грудня 2016 року за № П-20891/0-5744/6-16, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства площею два гектара із земель резервного фонду Ольгопільської сільської ради Чечельницького району Вінницької області, що знаходяться за межами населеного пункту. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею два гектара із земель резервного фонду Ольгопільської сільської ради Чечельницького району Вінницької області, що знаходяться за межами населеного пункту.

Листом від 05.07.2017 року № 54/0-4848/6-17 ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області позивачу повторно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею два гектара із земель резервного фонду Ольгопільської сільської ради Чечельницького району Вінницької області, посилаючись на ч. 3 ст. 136 Земельного кодексу України.

Відмова мотивована тим, що земельна ділянка, на яку претендує позивач, включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права оренди на які можуть бути реалізовані на земельних торгах згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 101 від 22.06.2017 року.

Надаючи правову оцінку відмові у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що викладена у листі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.07.2017 року № 54/0-4848/6-17, суд зважає на наступне.

Статтею 13 Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України визначає, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право кожного громадянина України отримати безоплатно земельну ділянку із земель державної або комунальної власності, в межах, порядку та за умов визначених законом закріплене також в статті 121 ЗК України.

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Частина сьома цієї статті говорить, що підставою відмови у наданні такого дозволу (дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки) може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно ч.3 ст. 136 ЗК України, на яку послався відповідач, як підставу для відмови у наданні дозволу, земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

На переконання суду, наведені відповідачем підстави для відмови у наданні дозволу ОСОБА_3 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не узгоджуються з наведеним переліком підстав в частині 7 статті 118 ЗК України, з огляду на наступне.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. (ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею 186-1 Земельного кодексу, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин (частина перша). Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту (частина четверта). Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (ч. 5).

Частиною шостою наведеної статті передбачено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Частиною десятою статті 118 Земельного кодексу України закріплено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

З аналізу наведених правових норм слідує, що Земельним кодексом України встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вказані норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень.

Тобто, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Таким чином, обмеження встановлені статтею 136 ЗК України не розповсюджуються на правовідносини щодо отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки, хоча даний етап і є передумовою для отримання у власність земельної ділянки, проте саме рішення про надання дозволу не є рішенням про передачу у власність, а тому ототожнення відповідачем цієї процедури із поняттям "відчуження земельної ділянки" є помилковим.

Крім того, слід наголосити, що результатом проведення земельних торгів, відповідно до статей 136-139 ЗК України не обов'язково є реалізація права на певну земельну ділянку відповідно. Відповідно до частини третьої статті 138 ЗК України, земельні торги можуть бути скасовані або визнані такими, що не відбулися, чи їх результати можуть бути анульовані, а тому безпідставним є посилання відповідача про невиправданість затрат позивачів по розробленню проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка включена до переліку право оренди на яку може бути реалізовано на земельних торгах.

З огляду на що, рішення відповідача, оформлене як відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не узгоджується з критеріями правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені статтею 2 КАС України, а тому адміністративний позов ОСОБА_3 в цій частині підлягає задоволенню.

Враховуючи протиправність рішення, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідно до частини третьої статті 245 КАС України, суд вважає за необхідне, з метою відновлення права позивача, за захистом якого вона звернулась до суду, зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Формулюючи таким чином рішення зобов'язального характеру, суд виходив з наступного.

Згідно матеріалів справи, відповідач двічі відмовляв позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з тих чи інших підстав, яке (рішення про відмову), в першому випадку було визнане протиправним, за наслідком судового оскарження в справі № 802/23/17-а, в другому - в даній адміністративній справі.

Слід наголосити, що відповідач, достеменно володіючи інформацією про існування судового рішення апеляційного суду від 25.05.2017 року, ухваленим на користь ОСОБА_3 щодо земельної ділянки кадастровий номер 0525084400:04:000:0357, в справі № 802/23/17-а, відповідно, не вирішуючи питання про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, 21.06.2017 року приймає наказ № 101 "Про внесення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності до переліку права оренди на які можуть бути реалізовано на земельних торгах", на який в подальшому посилається відповідач, обґрунтовуючи свою відмову.

Вказані обставини переконливо свідчать про систематичність порушень прав позивача з боку відповідача; свідомому самоусуненні відповідача від сприяння позивачу у реалізації її конституційного права на володіння землею.

Посилання відповідача ж щодо втручання в його дискреційні повноваження в даній справі є безпідставними.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності способу захисту прав позивачів, зважаючи й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи правовідносини, що склались між сторонами, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання дозволів.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (24805, вул. Набережна, 44-а, с. Тартак Чечельницького району Вінницької області) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, код ЄДРПОУ 39767547) задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови у наданні ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектари на території Ольгопільської сільської ради Чечельницького району Вінницької області, викладеної у листі № 54/0-4848/6-17 від 05.07.2017 року.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектари на території Ольгопільської сільської ради Чечельницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_3 (24805, вул. Набережна, 44-а, с. Тартак Чечельницького району Вінницької області, ідент. номер НОМЕР_1) сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Вінницький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Альчук Максим Петрович