Постанова № 73472989, 12.04.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2018 р. Справа№ 910/22361/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Степанець О.В.,

від позивача не з'явився,

від відповідача Степаненко О.М.,

Горбан А.В.,

від третьої особи 1 не з'явився

від третьої особи 2 Звада Р.В.,

від третьої особи 3 Горбан А.В.,

від третьої особи 4 Горбан А.В.,

від третьої особи 5 Голік О.А.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2017 року

(повний текст рішення складено 19.12.2017 року)

у справі №910/22361/15 (суддя С.О. Турчин)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського Валерія Івановича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фросбі-М"

третя особа 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Плюс"

третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний банк України

третя особа 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дагмар - Інвест"

третя особа 4 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Строй-Маркет Плюс"

третя особа 5 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 55 531 191,37 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського Валерія Івановича подало до Господарського суду міста Києва позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фросбі-М" про стягнення 55 531 191,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором № 255/13-KL від 23.09.2013 року внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі стягнення 55 531 191, 37 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 року, у справі №910/22361/15 позов Публічного акціонерного товариства "ЗЛАТОБАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ЗЛАТОБАНК" Славінського Валерія Івановича задоволено частково.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2017 року рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 року у справі № 910/22361/15 скасовано, а справу №910/22361/15 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 року у справі №910/22361/15 позов задоволено частково. Припинено провадження у справі №910/2236/15 в частині стягнення 169349,22 дол. США заборгованості по кредиту, 24030,72 дол. США заборгованості по процентам, 22999,79 грн. пені та 5000,00 грн. штрафу у зв'язку з відсутністю предмета спору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент звернення позивача з даним позовом до суду, з урахування обставин, встановлених рішенням суду у справі №910/9544/15 щодо припинення зобов'язання за спірним кредитним договором з 12.02.2015 року на суму 2 136 850,78 доларів США, сума заборгованості відповідача за кредитом становила 169 349, 22 дол. США, а тому вимоги позивача в частині стягнення 2 136 850, 78 доларів США є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Щодо вимог про стягнення заборгованості по процентам станом на 20.08.2015 року у розмірі 185 918, 43 дол. США місцевий господарський суд зазначив, що перевіривши наданий відповідачем контррозрахунок, суд дійшов висновку, що станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду, обґрунтованим розміром відсотків за заявлений позивачем період (з 27.09.2013 року по 19.08.2015 року), є 24 030,72 дол. США, а тому вимоги в частині стягнення 161 887, 71 дол. США процентів задоволенню не підлягають. В той же час, суд першої інстанції встановив, що під час нового розгляду справи, відповідачем надано платіжні доручення з яких вбачається, що відповідач здійснив погашення заборгованості по поверненню кредиту на суму 4 460 980,22 грн. та по погашенню відсотків на суму 633 014, 82 грн. та 1 143 159, 98 грн. Враховуючи наведене, суд першої інстанції припинив провадження у справ в даній частині у зв`язку з відсутністю предмету спору. Також, враховуючи, що сума пені та штрафу сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, суд першої інстанції припинив провадження у справі №910/22361/15 в цій частині позовних вимог, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Не погодившись із вказаним рішенням, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 29.12.2017 року подала до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2017 року у справі №910/22361/15 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити в повному обсязі позовну заяву.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що 29.09.2016 року позивачем направлено повідомлення № 2045 про нікчемність угоди, оформленої заявою ТОВ "ФРОСБІ-М" від 12.02.2015 року про зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому угода про зарахування зустрічних однорідних вимог є нікчемною. На думку скаржника, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що станом на 12.02.2015 року в період звернення ТОВ «ФРОСБІ-М» з вимогою перерахування коштів на його рахунок для погашення зобов`язань за кредитним договором №255/1/13KL від 23.09.2013 року в банку встановлені обмеження в його діяльності та зобов`язано АТ «ЗЛАТОБАНК» приймати погашення заборгованості, що виникла за будь-якими операціями банку тільки в грошовій формі. Апелянт також вказує, що нікчемний правочин є недійсним не в силу рішення Уповноваженої особи та не з моменту прийняття такого рішення, а є нікчемним в силу Закону та з моменту вчинення такого правочину та за фактом наявності певної умови (обставини). Окрім цього, апелянт зазначає, що оцінка обставин, встановлених рішенням суду при вирішенні інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини не має обов`язкового характеру для Господарського суду при вирішенні справи по суті.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2018 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суд від 19.01.2018 року у справі №910/22361/15 апеляційну скаргу залишено без руху з підстави неподання документів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому розмірі.

Фондом гарантування вкладів фізичних осіб 05.02.2018 року подано до Київського апеляційного господарського суду клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги з доказами які підтверджують сплату судового збору у встановленому розмірі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 року у справі №910/22361/15 відкрито апеляційне провадження та встановлено відповідачу та третім особам 1, 2, 3, 4 строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 21.02.2018 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2018 року розгляд апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб призначено на 29.03.2018 року.

03.03.2018 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

03.03.2018 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від третьої особи 3 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

12.03.2018 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від третьої особи 2 надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких останній просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

29.03.2018 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від третьої особи 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

Судове засідання 29.03.2018 року не відбулось у зв'язку з повідомленням про мінування приміщення Київського апеляційного господарського суду (м. Київ, вул. Шолуденка, 1).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2018 року розгляд справи призначено на 12.04.2018 року.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2018 року № 09.1-08/995/18, у зв'язку із перебуванням судді Чорногуза М.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25. 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/22361/15.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу cудової справи між суддями від 11.04.2018 року, сформовано для розгляду апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у справі №910/22361/15 колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Агрикова О.В., судді Дикунська С.Я., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2018 року у справі №910/22361/15 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2017 року у справі №910/22361/15 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Дикунська С.Я., Мальченко А.О.

В судовому засіданні 12.04.2018 року представник третьої особи 5 надав усні пояснення, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу, представник третьої особи 2 надав усні пояснення, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача надав усні пояснення, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, представник третьої особи 3 та третьої особи 4 надав усні пояснення, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представники позивача та третьої особи 1 в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 23.09.2013 року між Відповідачем та Позивачем (кредитодавець) був укладений Кредитний Договір № 255/1/13-КL (далі - Кредитний договір) відповідно до п. 1.1. якого кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього Кредитного договору.

Кредитодавець надає позичальнику кредит у формі відкриття відкличної кредитної лінії, в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного цим Кредитним договором. Кредит може надаватися траншами. Позичальник має право в будь-який час без повідомлення банку здійснювати погашення поточної заборгованості по кредиту і за умови дотримання умов надання кредитних коштів, встановлених цим Кредитним договором, може знову отримувати кредит в межах максимального ліміту за кредитною лінією (п. 1.2. Кредитного договору).

Згідно з п. 1.3. Кредитного договору максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 3 000 000 доларів США.

На виконання вимог чинного законодавства України та викладених умов Кредитного договору позивач протягом всього строку дії Кредитного договору надавав Відповідачу кредитні кошти, що підтверджується відповідним меморіальним ордером. Банк свої зобов'язання по Кредитному договору виконав в повному обсязі, що також підтверджується виписками по рахунках обліку заборгованості по кредиту, що додаються до матеріалів позовної заяви.

В наслідок невиконання позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором станом на 20.08.2015 року на думку позивача загальна заборгованості складає:

- прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів - 2 306 300 дол. США.;

- прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 185 918, 43 дол. США.;

- сума пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за простроченим кредитом та процентами - 534 674, 96 грн.;

- штрафу - 5 000 грн.

Разом з тим судом першої інстанції встановлено, що 12.02.2015 року зобов'язання Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором було припинено в порядку ст. 601 ЦК України шляхом зустрічного зарахування однорідних вимог на загальну суму 2 136 850, 78 дол. СІІІА.

Внаслідок здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог розмір основного боргу відповідача перед позивачем по кредитному договору зменшився з 2 306 200 00 дол. США до 169 349, 22 дол. США.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20 липня 2016 року у справі №910/9544/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фросбі-М" було задоволено частково, визнано припиненими зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фросбі-М" перед Публічним акціонерним товариством "Златобанк" за кредитним договором №255/1/13-КГ від 23.09.2013 року в частині заборгованості у загальному розмірі 2 136 850, 78 дол. США на підставі ст. 601 ЦК України шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, та визнано у Публічного акціонерного товариства "Златобанк" відсутнім права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фросбі-М" на вказану вище суму.

Вказане вище рішення суду було залишене в силі постановою Вищого господарського суду України 21.09.2016 року по справі 910/9544/15. Ухвалою Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі 910/9544/15 було відмовлено Публічному акціонерному товариству "Златобанк" у допуску справи №910/9544/15 до провадження Верховного Суду України.

При прийнятті рішення в цій частині, місцевий господарський суд керувався ч. 3 ст. 35 ГПК України (в редакції чинній на момент винесення рішення) відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, враховуючи припинення зобов`язань за за кредитним договором №255/1/13-КГ від 23.09.2013 року в частині заборгованості у загальному розмірі 2 136 850, 78 дол. США (справа №910/9544/15) суд першої інстанції вірно встановив, що факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 169 349, 22 дол. США належним чином доведений, документально підтверджений, разом з тим заборгованість в сумі 2 136 850, 78 дол. США відповідачем належним чином спростована.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснено погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 169 349, 22 дол. США. (платіжне доручення №1 від 23.05.2017 року на суму 4 460 980, 22 грн. т.4, а.с. 65, офіційний курс за даними НБУ гривні до долару США становив: 100 дол. США = 2634,1917 грн.).

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума заборгованості за кредитом у розмірі 169 349,22 дол. США сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, а тому провадження у справі №910/22361/15 в цій частині позовних вимог підлягає припиненню, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Крім цього, судом першої інстанції вірно здійснено розрахунок розміру відсотків за заявлений позивачем період з 27.09.2013 року по 19.08.2015 року та правомірно прийнято до уваги, що позивачем безпідставно продовжувалось нарахування процентів на суму кредиту у розмірі 2 136 850, 78 дол. США після 12.02.2015 року, тобто після припинення зобов'язання.

Відтак, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає розмір заборгованості відсотків по процентам в сумі 24 030, 72 дол. США, а вимоги в частині стягнення 161 887, 71 дол. США процентів задоволенню не підлягають.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було здійснено погашення заборгованості за нарахованими процентами згідно кредитного договору в розмірі 24 030, 72 дол. США (платіжне доручення №2 від 23.05.2017 року на суму 633 014, 82 грн., т.4, а.с. 66, офіційний курс за даними НБУ гривні до долару США становив: 100 дол. США = 2634,1917 грн.).

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума заборгованості за нарахованими процентами згідно кредитного договору в розмірі 24 030, 72 дол. США сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, а тому провадження у справі №910/22361/15 в цій частині позовних вимог підлягає припиненню, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Окрім цього, судом першої інстанції вірно встановлено, що розрахунок пені, наданий позивачем, є невірним, оскільки позивачем здійснено нарахування пені на невірно визначені суми прострочених процентів, а тому вимоги про стягнення пені є обґрунтованими на суму 22 999, 79 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було здійснено погашення пені згідно кредитного договору в розмірі 22 999, 79 грн. (платіжне доручення №3 від 23.05.2017 року на суму 22 999, 79 грн., т.4, а.с. 67) та погашення штрафу згідно кредитного договору в розмірі 5 000, 00 грн. (платіжне доручення №4 від 23.05.2017 року на суму 5 000, 00 грн., т.4, а.с. 68).

Отже, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно дійшов до висновку щодо припинення провадження у справі в частині стягнення пені в розмірі 22 999, 79 грн. та штрафу в розмірі 5 000, 00 грн. оскільки вказані суми сплачені відповідачем після порушення провадження у справі, докази чого наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

У ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

За своєю правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 р. № 6-301 цс 15).

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 601 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень ст. 601 ЦК України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною; випадки, коли залік зустрічних однорідних вимог не допускається, визначені положеннями ст. 602 ЦК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог, в момент направлення такої заяви іншій стороні у зобов'язанні.

Отже, зарахування є одностороннім правочином, для нього достатньо заяви однієї сторони.

Таким чином, для зарахування зустрічних однорідних вимог необхідно, щоб сторони одночасно брали участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні був боржником в іншому зобов'язанні. Також зарахування можливе у разі однорідності вимог. Однорідність вимоги визначається однорідністю підстав виникнення зобов'язань, які зараховуються, оскільки зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

Правомірність правочинів щодо зарахування зустрічних односторонніх вимог від 12.02.2015 р. була встановлена у справах № 910/18212/15, № 910/9544/15 та №910/17681/15, рішення яких вже набрали законної сили. Зазначені справи є безпосередньо пов'язаними з даним спором.

Щодо доводів викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом дослідження у даній справі є встановлення факту наявності чи відсутності заявленої позивачем заборгованості.

Позивач намагається в межах даної справи про стягнення заборгованості без відповідної заяви на підставі п.2, ст. 83 ГПК України (в редакції чинній на момент винесення рішення) вийти за межі позовних вимог і визнати нікчемний договір щодо зарахування зустрічних однорідних вимог у формі заяви ТОВ «ФРОСБІ-М» від 12.02.2015 року.

Основним доводом апелянта щодо наявності заборгованості відповідача полягає в тому, що на його думку, договір про зарахування зустрічних однорідних вимог нікчемний, а тому рішення суду щодо визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором №255/1/13-КГ від 23.09.2013 року в частині заборгованості у загальному розмірі 2 136 850, 78 дол. США не потрібно брати до уваги.

Тобто, в сукупності, скаржник намагається в межах розгляду даної справи здійснити перегляд судового рішення у справі №910/9544/15, рішення в якій набрало законної сили.

Відповідно до ч. 1, ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з ч. 1, ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Совтрансавто-Холдинг проти України" від 02.10.2003 року, рішення у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.11.99 року право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Колегія суддів зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також, колегія суддів зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, колегія суддів зазначає, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Суду у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Відтак, предметом даної справи є стягнення заборгованості, відповідно й суд першої інстанції встановлював наявність чи відсутність спірної заборгованості. Колегія суддів зазначає, що в рішенні №910/9544/15 є встановлений факт припинення зобов`язання відповідача перед позивачем на суму 2 136 850, 78 дол. США, дане судове рішення набрало законної сили, та в свою чергу не може ставитись під сумнів позивачем, що останній робить.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника щодо нікчемності договору про зарахування зустрічних однорідних вимог не мають юридичного та фактичного значення.

Крім цього, судом першої інстанції також було досліджено той факт, що правомірність правочинів щодо зарахування зустрічних односторонніх вимог від 12.02.2015 року була встановлена у справах № 910/18212/15 та №910/17681/15, рішення, яких вже набрали законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно абз. 2 п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Отже, правочин може бути нікчемним в силу його невідповідності закону, а наявність самого повідомлення про нікчемність не свідчить про нікчемність правочину.

Як зазначено вище, між позивачем та відповідачем виникали спори пов'язані з даною справою (№ 910/18212/15, № 910/9544/15 та №910/17681/15), у яких досліджувався правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, який був оформлений заявою про зарахування від 12.02.2015 р.

У жодній з цих справ суди при дослідженні обставин справи не виявили наявність підстав, які вказували б на нікчемність заяви про зарахування. На противагу тому даний правочин був визнаний дійсним та таким, що відповідає вимогам законодавства.

Уповноважена особа Фонду у направленому повідомленні про нікчемність навіть не зазначила в чому саме полягало порушення при вчиненні правочину про зарахування, яке свідчило б про його нікчемність, а тим більше не обґрунтував його.

Відтак, факт направлення повідомлення про нікчемність не встановлює нікчемність правочину з моменту його направлення, а лише вказує на наявність доводів позивача про нікчемність правочину щодо нарахування, які повинні бути перевірені господарським судом.

Колегія суддів також зазначає, що посилання апелянта на постанову Національного банку України від 12.11.2003 року №492 є необґрунтованими, оскільки у справі №910/18212/15 вказані доводи були дослідженні судом та відхилені, а саме було зазначено, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є правочином про припинення зобов`язання, який не передбачає здійснення жодних розрахунків між сторонами, а передбачає виключно припинення зобов`язань між сторонами з моменту направлення відповідної заяви.

Відповідно до п. 1, 2, 7 частини 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Проте, місцевий господарський суд зробив вірний висновок, що позивачем не доведено, що зарахування зустрічних однорідних вимог могло спричинити погіршення фінансового стану банку, вплинуло або може вплинути на права вкладників щодо отримання від банку коштів у встановлених законом порядку та межах.

Крім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обставини щодо вчинення зарахування в період дії прямої заборони регулятора на прийняття погашення заборгованості перед банком у формах, відмінних від грошової та обставини, щодо того, чи фізичними особами-власниками вкладних рахунків у ПАТ "ЗЛАТОБАНК" подавалися заяви про перерахування депозитних коштів з їх рахунків на позичковий рахунок для погашення кредитної заборгованості Товариства, а також чи видавалися розпорядження щодо подальшого зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами за рахунок цих коштів мали досліджуватись при розгляді справ про визнання зобов'язань припиненими та при розгляді справи про визнання правочину про зарахування недійсним та були предметом розгляду у справах №910/18212/15, № 910/9544/15 та №910/17681/15, а предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за кредитом. Як вже було зазначено неодноразово, вказані рішення набрали законної сили, а тому дослідження договорів відступлення права вимоги та того, чи фізичними особами-власниками вкладних рахунків у ПАТ "ЗЛАТОБАНК" подавалися заяви про перерахування депозитних коштів не входить до предмета доказування у даній справі та не може бути підставою для нікчемності проведеного зарахування.

Також, доводи скаржника стосовно порушень п.2, ч.3, ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», внаслідок чого, на думку позивача, виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, а також щодо того, що наслідком проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за день до введення тимчасової адміністрації стала нелатоспроможінсть банку є безпідставними та необґрунтованими, оскільки вчинивши відповідне зарахування відповідач повернув грошові кошти за кредитним договором, чим припинив свої зобов`язання за даним договором, внаслідок чого позивач позбувся обов`язку щодо повернення коштів за депозитними договорами, чим припинив свої зобов`язання за даними договорами. Відтак, здійснивши перерозподіл грошових коштів всередині банку, грошей у банку скільки було до проведення зарахування, стільки ж і залишилось після його вчинення.

При цьому судом першої інстанції вірно зазначено, що чинне законодавство наділяє Фонд повноваженнями повідомляти сторони про нікчемність правочинів на стадії ліквідаційної процедури банку, однак при цьому проведення перевірки на предмет виявлення нікчемних правочинів, повинно бути здійснене під час тимчасової адміністрації, про що чітко зазначено в ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Тобто, правомірним є повідомлення про нікчемність правочину на стадії ліквідації банку, у випадку наявності належних доказів проведення перевірки під час тимчасової адміністрації.

Згідно п. 3 Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення №826 від 26.05.2016 р. Уповноважена особа Фонду своїм розпорядчим документом створює комісію для здійснення перевірки документів, пов'язаних із вчиненням правочинів (укладенням договорів), метою якої є виявлення фактів нікчемності таких правочинів (укладених договорів), виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій зі - сторони працівників банку або інших осіб стосовно банку (далі - Комісія). Уповноважена особа Фонду не входить до складу Комісії.

Відповідно до п. 7 Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення №826 від 26.05.2016 р. за наслідками проведення перевірки Комісією складаються та подаються на розгляд Уповноваженій особі Фонду пропозиції та висновки, які оформлюються відповідним актом(ами) перевірки.

Пунктом 8 зазначеного Порядку Уповноважена особа Фонду протягом двох робочих днів з дня подання відповідного акта перевірки розглядає пропозиції й висновки, викладені у ньому, та у разі згоди з висновками готує та підписує відповідний розпорядчий документ та вчиняє інші необхідні дії.

Про прийняте рішення Уповноважена особа Фонду повідомляє протягом одного робочого дня Фонд, сторони виявленого нікчемного правочину (договору) та у разі потреби - правоохоронні органи

У листі сторонам нікчемного правочину (договору) обов'язково зазначаються: підстава застосування наслідків нікчемності правочину (норма закону); інформація щодо порядку застосування наслідків нікчемності.

Так, процедура ліквідації банку розпочалась 13.05.2015 року, шестимісячний термін закінчується 13.11.2015 року, в той же час, наказ уповноваженої особи фонду про віднесення до нікчемних правочинів датований 04.07.2016 року, тобто через 14 місяців після введення у банку процедури ліквідації. Доказів прийняття рішення про продовження проведення перевірки матеріали справи не містять.

Відтак, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що повідомлення про нікчемність від 29.09.2016 року № 2045 не спростовує встановлених судом фактів про припинення грошового зобов'язання на суму 2 079 028, 01 дол. США шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Крім цього, доводи скаржника стосовно того, що односторонній правочин вчинено в період заборони регулятора на прийняття погашення заборгованості перед банком у формах, відмінних від грошової форми, яка запроваджена постановою Національного банку України від 04.12.2014 року №777/БТ «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії проблемних» є необґрунтованими, оскільки наслідком вчинення правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, який був оформлений заявою про зарахування від 12.02.2015 року, фактично було припинення зобов`язання за кредитним договором за рахунок коштів розміщених в банку, право вимоги на які перейшли до відповідача , що в свою чергу і призвело до припинення зустрічних зобов`язань позивача та відповідача.

Також, судом першої інстанції було досліджено доводи банку щодо невідповідності розміру кредитної заборгованості ТОВ «ФРОСБІ-М», зазначеної в оскаржуваному рішенні та судових рішеннях у справі №910/27271/15, а саме було встановлено наступне.

Предметом спору у справі №910/27271/15 було визнання припиненими зобов'язань на суму 189 270, 23 дол. США. При цьому, як вбачається зі змісту судових рішень у справі №910/27271/15, дійсний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором № 255/1/13-КL від 23.09.2013 року судами не встановлювався, а лише зазначено, що до відповідача перейшло право вимоги на суму 167 081, 77 Євро, що за курсом НБУ становило 189 270,23 доларів США 23 центи. При цьому, ст. 601 ЦК України, не виключає часткового зарахування зустрічних однорідних вимог, згідно з яким менше за розміром зобов'язання припиняється повністю, а більше - зменшується на суму заліку.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що помилковим є твердження позивача про те, що наявність судової справи №910/27271/15 свідчить про доведеність заборгованості у розмірі 189 270, 23 дол. США, оскільки вказані обставини щодо розміру заборгованості у справі №910/27271/15 не встановлювались, а тому потребували доведення у даній справі.

Враховуючи вище викладене, місцевим господарським судом було враховано всі вказівки Вищого господарського суду України, вжито всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірено доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дано їх належну юридичну оцінку та вирішено спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог та припинення провадження у справі в частині стягнення 169 349, 22 дол. США заборгованості по кредиту, 24 030, 72 дол. США заборгованості по процентам, 22 999, 79 грн. пені та 5 000 грн. штрафу у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

постановив:

1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 року у справі №910/22361/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 року у справі № 910/22361/15 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/22361/15.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.04.2018 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

С.Я. Дикунська