Постанова № 73472899, 12.04.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2018 р. Справа№ 910/13770/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Степанці О.В.,

від позивача - Войтович В.А., Мельничук С.М., від відповідача1 - не з'явились,

від відповідача2 - Шпак Т.Г., від третьої особи1 - не з'явились,

від третьої особи2 - Щербина Ю.О., слухач - ОСОБА_6,

розглянувши апеляційну скаргу

приватного акціонерного товариства «Джерела Міжгір'я»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2017

(повний текст складено 26.12.2017)

у справі №910/13770/17 (суддя Мельник В.І.)

за позовом приватного акціонерного товариства «Джерела Міжгір'я»

до 1) публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»,

2) публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»,

третя особа 1, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Європейський банк реконструкції та розвитку,

третя особа 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання договору недійсним, -

встановив:

У серпні 2017 ПАТ«Джерела Міжгір'я» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ПАТ«Кредитпромбанк» (далі - відповідач1) про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013, укладеного між ПАТ«Кредитпромбанк» та ПАТ«Дельта Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ШевченкоД.Г. за №2466, в частині продажу (відступлення) права вимоги до ПАТ«Джерела Міжгір'я» по кредитному договору №08/15/06-КЛТ від 06.05.2006 та іпотечному договору №08/15-16/І08/07-КЛТ від 15.03.2007, посвідченого нотаріусом Міжгірської державної нотаріальної контори ШкалебейЛ.В за №387.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідач1 неправомірно відступив ПАТ«Дельта Банк» право вимоги до ПАТ«Джерела Міжгір'я» по вказаним кредитному договору та іпотечному договору, оскільки відповідні договори містять застереження про те, що ПАТ«Кредитпромбанк» має право відступати право вимоги до позичальника (ПАТ«Джерела Міжгір'я») тільки на користь Європейського банку реконструкції та розвитку - ЄБРР (п.2.11 кредитного договору та п.3.2.5 іпотечного договору).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2017 до участі у справі №910/13770/17 іншим відповідачем залучено ПАТ«Дельта Банк» (далі - відповідач2).

07.09.2017 позивачем подано суду заяву про збільшення розміру позовних вимог (т.1, а.с.96-97), в якій позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013, укладений між ПАТ«Кредитпромбанк» та ПАТ«Дельта Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ШевченкоД.Г. за №2466, в частині продажу (відступлення) права вимоги до ПАТ«Джерела Міжгір'я» по кредитному договору №08/15/06-КЛТ від 06.05.2006, кредитному договору №08/16/06-КЛТ від 06.05.2006 та іпотечному договору №08/15-16/І08/07-КЛТ від 15.03.2007, посвідченого нотаріусом Міжгірської державної нотаріальної контори Шкалебей Л.В за №387.

07.09.2017 ПАТ«Дельта Банк», а також 15.09.2017 ПАТ«Кредитпромбанк» подали суду першої інстанції відзиви на позов, в яких, зокрема, викладені заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності у справі №910/13770/17 (т.1, а.с.106-108 та а.с134-135 відповідно).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2017 залучено до участі у справі №910/13770/17 Європейський банк реконструкції та розвитку у якості третьої особи1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача1, залучено до участі у справі №910/13770/17 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у якості третьої особи2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача2.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2017 у справі №910/13770/17 в задоволені позову відмовлено та в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що станом на час укладення договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013 не існувало ніяких обов'язків як для відповідача1, так і для позивача, які були встановлені п.2.11 кредитного договору 1, оскільки за погодженням сторін даний пункт було виключено 06.10.2010, що підтверджується договором про внесення змін до кредитного договору №08/15/06-КЛТ від 06.05.2010.

Також, суд першої інстанції вказав, що правовідносини забезпечення є похідними від правовідносин зобов'язальних, в зв'язку із чим положення пп.п.3.2.5 іпотечного договору не мають впливу на правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем 1 за кредитними договорами.

Крім цього, за висновком суду першої інстанції, з даним позовом до суду позивач звернувся 15.08.2017, що підтверджується датою реєстраційного штампу відділу діловодства Господарського суду міста Києва №13770/17 від 15.08.2017 що, в свою чергу, свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки про порушення свого права позивач дізнався 08.04.2014.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПАТ«Джерела Міжгір'я» 15.01.2018 подало до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2017 у справі №910/13770/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на ті ж обставини та підстави, що і в позовній заяві, а саме, що договір купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013 суперечить п.2.11 кредитного договору та п.3.2.5 іпотечного договору щодо укладення договорів відступлення ПАТ«Кредитпромбанк» прав вимоги до позичальника (ПАТ«Джерела Міжгір'я») тільки на користь ЄБРР. Також позивач, посилаючись на ч.2 ст.517 ЦК України, стверджує, що до повідомлень-вимог від 02.04.2014 вих. №18.2-161 та вих. №18.2-160 не було додано саме доказів переходу до ПАТ«Дельта Банк» прав вимоги за кредитними договорами 1 і 2 та іпотечним договором, а тому такі повідомлення позивач вважає неналежними.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2018 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №910/13770/17.

27.03.2018 від відповідача2 надійшли пояснення до апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2018 розгляд справи №910/13770/17 призначено на 29.03.2018.

Судове засідання 29.03.2018 не відбулось у зв'язку з повідомленням про мінування приміщення Київського апеляційного господарського суду (м. Київ, вул. Шолуденка, 1).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2018 розгляд справи №910/13770/17 призначений на 12.04.2018.

04.04.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив ПАТ«Дельта Банк».

На підставі розпорядження керівника апарату Київського апеляційного господарського суду №09.1-08/1011/18 від 11.04.2018 та згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2018 склад колегії суддів у справі №910/13770/17 змінено на наступний: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Дикунська С.Я., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2018 справу №910/13770/17 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Дикунська С.Я., Мальченко А.О.

В судовому засіданні 12.04.2018 представники позивача підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити. Представники відповідача2 та третьої особи2 в судовому засіданні 12.04.2018 заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги, просили оскаржуване судове рішення залишити без змін. Представники відповідача1 та третьої особи1 в судове засідання 12.04.2018 не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а мотивувальна частина оскаржуваного рішення місцевого господарського суду підлягає зміні з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.05.2006 між ВАТ«Кредитпромбанк» (банк) та ЗАТ«Джерела Міжгір'я» (позичальник) був укладений кредитний договір №08/15/06-КЛТ (т.1, а.с.18-23), відповідно до умов якого встановлюється процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів позичальнику у мажах загальної суми 2000000 доларів США (кредитний договір1).

Згідно з п.1.1. кредитного договору1 цим договором встановлюється: процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в межах загальної суми 2000000,00 доларів США з частковою конвертацією у гривню; процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами; а також взаємні права та зобов'язання сторін, що виникнуть при наданні банком кредитів.

Пунктом 2.2. кредитного договору1 визначено, що кредити надаються на наступні цілі: для розрахунків за будівельно-монтажні, оздоблювальні роботи та благоустрій санаторно-оздоровчого комплексу «Джерела Міжгір'я» та прилеглих територій, на закупівлю обладнання та на інші цілі, пов'язані з влаштуванням санаторно-оздоровчого комплексу «Джерела Міжгір'я» та сплати одноразової комісії за надання кредитної лінії ЄБРР.

Підставою для надання кредитів за цим договором є додаткові угоди, що укладаються тільки за взаємною згодою сторін після надання банку письмової заявки позичальника, в якій вказується сума кредиту, конкретна ціль кредитування з посиланням на договір (п.2.3. кредитного договору1).

Відповідно до п.2.11 кредитного договору1, підписавши цей договір позичальник визнає та підтверджує право банку відступлення тільки ЄБРР права вимоги банку до позичальника щодо отримання сум, які належать до сплати йому від позичальника згідно з умовами цього договору, також на відступлення тільки ЄБРР права вимоги за договорами забезпечення, вказаними в п.4.2 договору. Крім того, підписавши цей договір, позичальник погоджується на розкриття банком тільки для ЄБРР інформації стосовно прав та зобов'язань сторін за договором.

В подальшому, згідно договору від 06.10.2010 про внесення змін до кредитного договору №08/15/06-КЛТ від 06.05.2010 (т.1, а.с.109-112), сторони прийшли до згоди внести зміни до кредитного договору, а саме в п.8 зазначили, що п.п.2.11, 3.1.7 кредитного договору1 виключити.

06.05.2006 між ВАТ«Кредитпромбанк» (банк) та ЗАТ«Джерела Міжгір'я» (позичальник) був укладений кредитний договір №08/16/06-КЛТ (т.1, а.с.113-116), відповідно до умов якого встановлюється процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів позичальнику у мажах загальної суми 3200000 доларів США (кредитний договір2).

Згідно з п.1.1. кредитного договору2 цим договором встановлюється: процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в національній валюті або в іноземних валютах з частковою конвертацією у національну валюту в межах загальної суми, еквівалентної 3200000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення кожної додаткової угоди до цього договору про надання кредиту, що є його невід'ємною частиною; процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, нарахування та сплати комісії за надання кредитів; а також взаємні права та зобов'язання сторін, що виникнуть при наданні банком кредитів.

Пунктом 2.2. кредитного договору2 визначено, що кредити надаються на наступні цілі: для розрахунків за будівельно-монтажні, оздоблювальні роботи та благоустрій санаторно-оздоровчого комплексу «Джерела Міжгір'я» та прилеглих територій, на закупівлю обладнання та на інші цілі, пов'язані з влаштуванням санаторно-оздоровчого комплексу «Джерела Міжгір'я» та сплати одноразової комісії за надання кредитної лінії ЄБРР.

Підставою для надання кредитів за цим договором є додаткові угоди, що укладаються тільки за взаємною згодою сторін після надання банку письмової заявки позичальника, в якій вказується сума та валюта кредиту, конкретна ціль кредитування з посиланням на договір (п.2.3. кредитного договору2).

15.03.2007 між ВАТ«Кредитпромбанк» (іпотекодержатель) та ЗАТ«Джерела Міжгір'я» (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір №08/15-16/І08/07-КЛТ (іпотечний договір, т.1, а.с.24-26).

Предметом іпотеки за вказаним договором є об'єкт незавершеного будівництва - санаторно-оздоровчого комплексу на 500 місць, який складається з: спальний корпус з галереєю, лікувальний корпус, їдальня, адміністративно-побутовий корпус, котельня, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с.Сойми, вул. без назви, буд. б/н та належить іпотекодавцю на праві приватної власності згідно дозволу на виконання будівельних робіт, виданого 18.12.2006 інспекцією Державного архітектурного-будівельного контролю Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області за №160 та договору оренди землі №3, укладеного 02.07.2004 між Соймівською сільською радою Міжгірського району Закарпатської області та іпотекодавцем.

Згодом, між ПАТ«Кредитпромбанк» (продавець) та ПАТ«Дельта Банк» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ШевченкоД.Г. та зареєстрованого в реєстрі за №2466, ПАТ«Кредитпромбанк» передало ПАТ«Дельта Банк» право вимоги, зокрема, до ПАТ«Джерела Міжгір'я» згідно з кредитними договорами 1 і 2 та іпотечним договором (т.1, а.с.75-77).

Матеріали справи містять повідомлення про відступлення №2/01-17/10580 від 11.10.2013 (т.1, а.с.12), згідно якого Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ«Дельта Банк» повідомляла ПАТ«Джерела Міжгір'я» про те, що ПАТ«Кредитпромбанк» відступило на користь ПАТ«Дельта Банк» всі свої права та вимоги кредитному договору №08/15/06-КЛТ від 06.05.2006, кредитному договору №08/16/06-КЛТ від 06.05.2006 та іпотечному договору №08/15-16/І08/07-КЛТ від 15.03.2007.

Однак, матеріали справи не містять доказів надсилання відповідачеві вказаного повідомлення.

Також, матеріали справи містять повідомлення-вимоги від 02.04.2014 вих. №18.2-161 та вих. №18.2-160 (т.2, а.с.73-79 та т.2, а.с.80-83), в тексті яких відповідачем2 було зазначено про укладення з відповідачем1 договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013.

Як стверджує позивач, в лютому 2017 на його адресу надійшло повідомлення від ПАТ«Дельта Банк» про відступлення ПАТ«Кредитпромбанк» на його користь всіх своїх прав вимоги до позивача за договорами кредиту (а.с.12).

Підставами для звернення до суду стало те, що, на думку позивача, ПАТ«Кредитпромбанк» неправомірно відступив ПАТ«Дельта Банк» право вимоги за кредитними договорами 1 і 2, оскільки ПАТ«Джерела Міжгір'я» не давало згоди на таке відступлення, а тому договір купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013 був укладений з порушенням ч.3 ст.512 та ч.1 ст.516 ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

За приписами ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За загальним правилом, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, в тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.ст.514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч.1 ст.203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч.1 ст.516 ЦК України.

Так, відповідно до п.2.11 кредитного договору1, підписавши цей договір позичальник визнає та підтверджує право банку відступлення тільки ЄБРР права вимоги банку до позичальника щодо отримання сум, які належать до сплати йому від позичальника згідно з умовами цього договору, також на відступлення тільки ЄБРР права вимоги за договорами забезпечення, вказаними в п.4.2 договору. Крім того, підписавши цей договір, позичальник погоджується на розкриття банком тільки для ЄБРР інформації стосовно прав та зобов'язань сторін за договором.

Однак, як вбачаться з договору від 06.10.2010 про внесення змін до кредитного договору №08/15/06-КЛТ від 06.05.2010 (т.1, а.с.109-112), сторони прийшли до згоди внести зміни до кредитного договору, а саме в п.8 зазначили, що п.п.2.11, 3.1.7 кредитного договору виключити.

При цьому, кредитний договір2 не містить аналогічних умов, викладених в п.2.11 кредитного договору1.

Відтак, станом на час укладення договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013, кредитні договори 1 і 2 не містили обмежень для відповідача1 щодо визначення особи, на користь якої можливе відступлення таких прав.

Разом із цим, згідно з п.3.2.5 іпотечного договору іпотекодержатель має право здійснити відступлення права вимоги за договором без отримання згоди іпотекодавця тільки на користь Європейського Банку реконструкції та розвитку за умови, що одночасно здійснюється відступлення прав вимоги за договорами (кредитними договорами).

Тобто договір іпотеки передбачає дві умови відступлення іпотекодержателем прав за цим договором: письмова згода іпотекодавця (у разі відступлення права вимоги не на користь ЄБРР) та одночасне здійснення відступлення права вимоги за кредитними договорами 1 і 2.

Однак, матеріали справи не містять доказів згоди ПАТ«Джерела Міжгір'я» на відступлення ПАТ«Кредитпромбанк» на користь ПАТ«Дельта Банк» права вимоги за іпотечним договором та кредитними договорами 1 і 2.

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Як вже зазначалось, згідно з п.3.2.5 іпотечного договору іпотекодержатель має право здійснити відступлення права вимоги за договором без отримання згоди іпотекодавця тільки на користь ЄБРР за умови, що одночасно здійснюється відступлення прав вимоги за договорами (кредитними договорами).

Тобто, чинне законодавство України, як і зміст іпотечного договору, передбачає відступлення права вимоги одночасно як за кредитним договором, так і за іпотечним договором, що свідчить про неможливість розділення відступлення по кредитному та іпотечному договорам на різні правочини.

Відтак, договір купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013 був укладений з порушенням п.3.2.5 іпотечного договору №08/15-16/І08/07-КЛТ від 15.03.2007 та ч.1 ст.516 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним в частині продажу (відступлення) права вимоги до ПАТ«Джерела Міжгір'я» як по іпотечному договору, так і по кредитних договорах 1 і 2, оскільки останні неподільно пов'язані між собою.

Разом із тим, відповідачі просили суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності у даній справі.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як стверджував позивач, ПАТ«Джерела Міжгір'я» дізналося про відступлення прав за кредитними та іпотечним договорами в лютому 2017, в зв'язку із чим строк позовної давності не пропущено.

Однак, із матеріалів справи вбачається, що на адресу позивача відповідачем2 були надіслані повідомлення-вимоги від 02.04.2014 вих. №18.2-161 та вих. №18.2-160 (т.2, а.с.73-79 та т.2, а.с.80-83), в тексті яких відповідачем2 було зазначено про укладення з відповідачем1 договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013.

Вказані повідомлення-вимоги отримані позивачем 08.04.2014, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ПАТ«Джерела Міжгір'я» (т.2, а.с.85).

Заперечення позивача щодо отримання повідомлення про відступлення права вимоги з посилання на ч.2 ст.517 ЦК України колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Так, позивач, посилаючись на ч.2 ст.517 ЦК України, стверджує, що до повідомлень-вимог від 02.04.2014 вих. №18.2-161 та вих. №18.2-160 не було додано саме доказів переходу до ПАТ«Дельта Банк» прав вимоги за кредитними договорами 1 і 2 та іпотечним договором, а тому такі повідомлення позивач вважає неналежними.

Відповідно до ч.2 ст.517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Колегія суддів вважає, що позивач помилково ототожнює врегульоване цією нормою право боржника не виконувати свого обов'язку новому кредиторові, яке обумовлено ненаданням боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, та факт неналежного повідомлення про зміну кредитора у зобов'язанні.

Факт надіслання боржнику повідомлення про зміну кредитора у зобов'язанні саме без доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні не може вважатись неналежним повідомленням, як стверджує позивач, а може бути підставою для можливості застосування боржником права, передбаченого ч.2 ст.517 ЦК України.

При цьому, матеріали справи не містять відомостей про те, що позивачем вчинялись будь-які дії, спрямовані на визначення належного кредитора.

За змістом ч.2 ст.517 ЦК України боржник, який отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі та не отримав доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання буде вважатись належним.

З матеріалів справи не вбачається, що позивач (боржник) сплачував заборгованість за кредитними договорами 1 і 2 новому або старому кредитору.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи факт отримання позивачем повідомлень-вимог від 02.04.2014, що свідчить про обізнаність позивача про укладення між відповідачами 1 і 2 договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013 з 08.04.2014, перебіг позовна давності щодо звернення до суду з вимогами про визнання вказаного правочину починається з 09.04.2014 та спливає 09.04.2017.

Як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом до суду позивач звернувся 14.08.2017, що підтверджується відтиском календарного штемпелю поштового відділення на конверті, в якому надійшла позовна заява на адресу Господарського суду міста Києва (т.1, а.с.27), тобто с пропуском строку позовною давності.

Згідно з ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідні заяви відповідачі 1 і 2 виклали у відзивах на позов (т.1, а.с.106-108 та а.с134-135 відповідно).

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору необхідно відмовити на підставі ч.4 ст.267 ЦК України у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Окрім наведеного вище, колегія суддів зазначає, що за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З мотивувальної частини рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2017 у справі №910/13770/17 вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень прав та інтересів позивача з боку відповідачів 1 і 2 у даній справі, застосувавши при цьому позовну давність (абз.17 арк.8, абз.18 арк.9 оскаржуваного рішення суду), що суперечить ч.1 ст.261 ЦК України.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про зміну мотивувальної частини рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2017 у справі №910/13770/17, оскільки судом першої інстанції безпідставно було застосовано наслідки спливу строків позовної давності при одночасному встановленні відсутності порушеного права позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доведеною позивачем наявність порушеного права, але позовна давність для звернення до суду з вимогою про захист такого свого права сплила і про це заявлено відповідачами, наслідком чого є застосування положень ч.4 ст.267 ЦК України і відмова в позові.

При цьому, резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2017 у справі №910/13770/17 слід залишити без змін, оскільки фактично суд відмовив в задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до п.1, п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Стаття 276 ГПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 277, 281 - 284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

постановив:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Джерела Міжгір'я» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2017 у справі №910/13770/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2017 у справі №910/13770/17 змінити.

3. Мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2017 у справі №910/13770/17 викласти в редакції цієї постанови.

4. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2017 у справі №910/13770/17 залишити без змін.

5. Справу №910/13770/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.04.2018.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко