Постанова № 73472881, 18.04.2018, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2018р. справа №905/1722/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 секретар судового засідання ОСОБА_4 за участю представників учасників справи: від позивача: ОСОБА_5 (адвокат за ордером серії ХВ №483000048 від 18.04.2018р.); від відповідача: не з’явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мединський і К», м.Дружківка Донецької області на рішення господарського суду Донецької області ухваленого 08.02.2018р. (повний текст підписано 12.02.2018р.) у справі №905/1722/17 (суддя Матюхін В.І.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мединський і К», м.Дружківка Донецької області до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_6 Донбасу», м. Добропілля Донецької області про стягнення 6479915,25грн.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_7 зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Мединський і К», м. Дружківка Донецької області (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_6 Донбасу», м. Добропілля Донецької області (далі – Відповідач) з вимогами про стягнення 6479915,25грн., у тому числі: 6798730,61грн. заборгованість за надані у період січень-березень 2017р. транспортні послуги, 400900,48грн. – пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за період з 15.03.2017р. по 17.07.2017р., 46985,36грн. – 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання за період з 15.03.2017р. по 17.07.2017р. та 233298,80грн. інфляційної індексації за період березень-червень 2017р.

2. Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.02.2018р. (повний текст підписано 12.02.2018р.) за результатами розгляду справи №905/1722/17 за вказаним позовом у загальному позовному провадженні у задоволені вказаних позовних вимог відмовлено у повному обсягу.

3. Означене рішення місцевим судом обґрунтоване звільненням Відповідача від відповідальності за невиконання спірних грошових зобов’язань з мотивів наявності форс-мажорних обставин у вигляді «захоплення підприємства», передбачених сторонами у розділом 7 договору №583-КД-ДЦ від 01.06.2016р. (на підставі якого заявлені позовні вимоги), підтверджених у відповідності до вимог ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» наданим до матеріалів справи сертифікатом ТПП України №7634.

При цьому, Господарським судом Донецької області були також застосовані положення ст.ст.607 та 617 Цивільного кодексу України та наголошено на безпідставності застування до розглядуваної справи правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 12.04.2017р. у справі №913/869/14, з мотивів:

- неспівпадіння фабул вказаної справи з розглядуваною (ненастання терміну виконання грошового зобов’язання на час виникнення форс-мажорних обставин);

- часткового скасування Верховним Судом України у справі №913/869/14 прийнятих рішень та скерування справи на новий розгляд та можливістю відступлення суду від правової позиції, висловленої Верховним Судом України за змістом ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на квітень 2017р.), з одночасним наведенням відповідних мотивів;

- не можливості вказівок у постанові касаційної інстанції для місцевого суду про те, яка норма матеріального права має бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи згідно приписів ч.2 ст.216 діючої редакції Господарського процесуального кодексу України.

ІІ. ОСОБА_7 зміст вимог та узагальнених доводів апеляційної скарги:

4. Позивач, не погодившись з результатами розгляду позову місцевим судом, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою з вимогами про скасування рішення Господарського суду Донецької області від 08.02.2018р. у справі №905/1722/17 та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Мединський і К». м. Дружківка Донецької області до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_6 Донбасу», м. Добропілля Донецької області про стягнення 6479915,25грн. у повному обсягу.

5. Підстави для задоволення вказаних апеляційних вимог Скаржник зазначає наступне:

- наявність стягуваної заборгованості за надані але не оплачені транспортні послуги у розмірі 5798730,61грн. (визначеної з урахуванням часткової оплати Відповідача) підтверджується підписаними сторонами і наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (наданих послуг);

- недослідження місцевим судом дотримання необхідної умови п.7.3. договору №583-КД-ДЦ від 01.06.2016р. щодо повідомлення про настання форс-мажорних обставин, яке Відповідачем не здійснено;

- відсутність доказів щодо продовження обставин непереборної сил з 19.06.2017р. (дата видачі сертифікату ТПП України №7634) на момент винесення оскаржуваного рішення, що зумовлює безпідставність застосування і ст.617 Цивільного кодексу України;

- безпідставне ототожнення місцевим судом загальновідомого у розумінні ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України факту проведення АТО з загальновідомістю згадуваних обставин непереборної сили – «захопленням підприємства Відповідача», недоведеність Відповідачем на момент вирішення справи наявності всіх елементів складу звільнення від відповідальності, що випливають із ст.617 Цивільного кодексу України та ст.218 Господарського кодексу України, наведених у постанові Верховного Суду України від 10.06.2015р. у справі №3-216-15;

- неврахуванням місцевим судом приписів ст.ст.74, 91 Господарського процесуального кодексу України щодо необхідності не взяття до уваги у якості доказу копії сертифікату ТПП України №7634, оригінал якого не надався і не оглядався, а про його наявність Відповідачем не зазначалося, тоді як суд не вивчав його зміст на достовірність та належність оформлення;

- формальний підхід місцевого суду до оцінки наданих сторонами доказів без з’ясування фактичних правовідносин сторін вказує на недотримання усталеної практики Європейського суду з прав людини щодо належної вмотивованості і обґрунтованості оскаржуваного рішення (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України» тощо).

6. У доповненні до апеляційної скарги від 26.02.2017р. Скаржник, одночасно із заявою про поновлення на подання такого доповнення, просив покласти на Відповідача також витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скаргу у розмірі 145800,09грн.

ІІІ. Узагальнені доводи та заперечення Відповідача:

7. Відповідачем в межах визначеного апеляційним судом строку наданий відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого останній проти її задоволення заперечує, наголошуючи на законності і обґрунтованості оскаржуваного рішення, враховуючи настання неможливості виконання спірного зобов’язання, що мало наслідком його припинення, зумовлене наступним:

- виробничі та невиробничі фонди і інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Відповідача знаходяться на тимчасово неконтрольованій Україною території, зважаючи на що така форс-мажорна обставина почала впливати на господарську діяльність починаючи з 14.04.2014р.;

- Указом Президента України №62/2017 від 15.03.2017р. зазначено про насильницьке захоплення українських підприємств. Про захоплення і втрату фізичного контролю на підприємством з боку Відповідача оприлюднювалося повідомлення у березні 2017р. Енергохолдингом «ДТЕК», до складу якого входить ПАТ «ДТЕК ОСОБА_6 Донбасу», що через неможливість переміщення вугледобувного підприємства у іншу місцевість повністю унеможливило ведення діяльності Відповідача, зареєстрованого на контрольованій Україною території у м. Добропілля;

- припинення грошових зобов’язань за актами наданих послуг №ГОМК0000804 від 31.01.2017р., №ГОМК0000856 від 31.03.2017р., №ГОМК0001698 від 28.02.2017р., №ГОМК0001712 від 28.02.2017р., №ГОМК000251 від 15.03.2017р., №ГОМК0002116 від 15.03.2017р. у зв’язку з неможливістю виконання в порядку ст.607 Цивільного кодексу України.

IV. Щодо процедури апеляційного провадження:

8. Відповідно до ч.1 ст.253 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції у господарських справах є апеляційний господарський суд, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий господарський суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

9. Указом Президента України №454/217 від 29.12.2017р. «Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах» (набрання чинності 16.01.2018р. з публікацією в Офіційному віснику України №5 за 2018р.) постановлено ліквідувати, у тому числі Донецький апеляційний господарський суд та утворити Східний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Донецьку, Луганську, Полтавську та Харківську області, з місцезнаходженням у місті Харкові.

10. Згідно з п.3 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч.6 ст.148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Наразі, відповідної публікації про початок роботи Східного апеляційного господарського суду на момент прийняття цієї постанови здійснено не було.

11. У відповідності до вимог ст.32 та ч.1 ст.260 Господарського процесуального кодексу України за протоколом автоматизованого розподілу від 12.03.2018р. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: ОСОБА_1 (головуючий, суддя-доповідач), ОСОБА_2 і ОСОБА_3

12. Враховуючи викладене в п.п.8-11 цієї постанови, та відсутність визначених ст.ст.38, 39 Господарського процесуального кодексу України підстав для відводу/самовідводу члені судової колегії, сформована судова колегія Донецького апеляційного господарського суду у складі ОСОБА_1 (головуючий, суддя-доповідач), ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відповідає вимогам «суду, створеним відповідно до закону» у розумінні п.1 ст.6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р.

13. Ухвалою від 13.03.2018р. вказана судова колегія відкрила апеляційне провадження у справі №905/1722/17, а ухвалою від 30.03.2018р. після проведення підготовчих дій призначила розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні на 18.04.2018р. о 14.15. з повідомленням учасників справи про дату, час і місце розгляду, обізнаність яких про що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення ухвали суду з відмітками про отримання (а.с.196).

14. Фіксація судового засідання здійснювалась апеляційної інстанції здійснювалась у протоколі судового засідання та засобами аудиофіксації у відповідності до вимог ст.ст.222, 223 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням п.17.7. його Перехідних положень в порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.270 цього Кодексу.

15. У судовому засіданні 18.04.2018р. уповноважений представник Скаржника підтримав свої вимоги і доводи, викладені в апеляційній скарзі, наполягаючи на розгляді справи по суті незважаючи на неявку представника Відповідача та його клопотання про перенесення слухання справи.

Відповідач уповноваженого представника для участі у судовому засіданні 18.04.2018р. не направив, звернувшись до апеляційного господарського суду з клопотанням від 17.04.2018р. про перенесення слухання справи, вмотивованим участю представника-адвоката в іншому судовому засіданні у м. Києві та відсутністю інших представників, яке судовою колегією відхилене з наступних підстав:

- судове засідання у розглядуваній справі було призначено раніше (30.03.2018р.), ніж у справі №910/9445/16 (04.04.2018р.), на яку посилається Відповідач, тоді як з представленої ухвали Господарського суду м. Києва не вбачається, що саме Відповідач взагалі є її учасником;

- особисті справи залученого Відповідачем адвоката з представництва інтересів в інших судових засіданнях інших осіб та визнання їх пріоритетності для власної присутності не може вважатися поважною причиною, тим більше, що Відповідач спою позицію по суті апеляційної скарги висловив у письмовому вигляді в долученому до справи відзиві;

- заявлене клопотання не містить жодних аргументів відносно неможливості розгляду справи по суті в судовому засіданні 18.04.2018р. та мету перенесення засідання на прохання Відповідача (не визначено намірів представити додаткові пояснення/докази з обґрунтуванням можливості їх долучення до матеріалів справи на цій стадії судового провадження), тоді як ухвалою суду від 30.03.2018р. явку учасників визнано необов’язковою;

- Відповідачем не доведено неможливості залучення у разі потреби представником іншого адвоката, тоді як добросовісність користування процесуальними правами за змістом ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України є обов’язком учасників.

16. Згідно із вимогами ст.269 Господарського процесуального кодексу України справа переглядається за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, якщо під час розгляду не буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

17. Оскільки необхідність здійснення розподілу судових витрат зі сплати судового збору за результатами розгляду справи зумовлено імперативними вимогами п.4 ч.1 ст.282 Господарського процесуального кодексу України безвідносно до наявності/відсутності заяв учасників справи з цього приводу, колегія суддів не вважає за необхідним окремо вирішувати питання щодо прийняття доповнення до апеляційної скарги Позивача (п.6 цієї постанови) в контексті положень ст.119 Господарського процесуального кодексу України.

V. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини:

18. Як встановлено місцевим судом та вбачається з наявних матеріалів справи, 01.06.2016р. між Позивачем (Виконавець) та Відповідачем (Замовник) був укладений договір №583-КД-ДЦ (а.с.а.с.14-26, далі - договір) з додатками (а.с.а.с.23-33), згідно з п.1.1., 9.1. якого в порядку і на умовах, визначених цим договором і на підставі отриманих від Замовника заявок, Виконавець приймає на себе зобов’язання здійснювати транспортні послуги (вантажоперевезення побутового палива для трудящих та пенсіонерів Замовника, виконання внутрішньогосподарських робіт автотракторною технікою, послуги автокрана, вантажоперевезення породної маси і внутришахтного обладнання, перевезення і експедирування вантажів з матеріально-технічного забезпечення, перевезення трудящих Замовника пасажирським транспортом, перевезення співробітників Замовника легковим (службовим) транспортом) та послуги з завантаження і розвантаження вантажу (металобрухту) Замовника вантажопідйомними механізмами, зі строком дії з 01.06.2016р. по 31.12.2016р.

Відповідно до п.1.3. послуги за цим договором здійснюються Виконавцем за адресом: 86300, Донецька область, м. Кіровське, ПАО «ДТЕК ОСОБА_6 Донбасу». Послуги з перевезення та експедирування вантажів здійснюються по контрольованій і по неконтрольованій Україною території.

19. Відповідно до п.1.5. Замовник бере на себе обов’язок забезпечити роботою замовлений транспорт і здійснити оплату наданих послуг в порядку, визначеному умовами цього договору.

Своєю чергою, загальна вартість послуг за цим договором згідно п. 5.1. не повинна перевищувати 20000000грн. з урахуванням ПДВ і за змістом п.5.9. включає в себе всі видатки Виконавця, у тому числі, на технічне обслуговування і поточний ремонт транспортних засобів, витрати робітників Виконавця на відрядження та вартість паливно-мастильних матеріалів.

В п. 5.2. договору сторони дійшли згоди, що вартість наданих Виконавцем Замовнику послуг визначається з розрахунку фактично відпрацьованих часів спеціальної техніки і пройденого кілометражу автотранспорту згідно узгоджених сторонами тарифів (а.с.а.с.32-33) згідно з розрахунком тарифів.

20. Оплата наданих Виконавцем послуг у відповідному місяці здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Виконавця протягом 5 робочих днів з 35 календарного дня з моменту підписання обома сторонами акту здачі-приймання наданих послуг на підставі рахунку Виконавця, в якому вказані його відповідні реквізити (п.5.7.)

При цьому, виходячи із змісту п.5.8. договору проведення розрахунків Замовником передбачає використання платіжних доручень із конкретизацією призначення платежу за реквізитами договору та оплачуваного період.

За змістом п. 5.12. договору за взаємною згодою сторін допускаються інші форми розрахунків, які не суперечать діючому законодавству України.

У відповідності до п.5.10. договору в акті здачі-приймання наданих послуг вказується загальна вартість послуг за відповідний місяць.

21. Порядок і умови здачі-приймання наданих послуг врегульовані сторонами в розділі 6 договору, положеннями якого, серед іншого, передбачено, що:

- Замовник протягом 5 робочих днів з моменту отримання акту приймання наданих послуг, здійснює приймання послуг, і за відсутністю зауважень к таким послугам, підписує акт приймання наданих послуг та повертає один його примірник Виконавцю (п.6.3.);

- за наявністю у Замовника обґрунтованих зауважень відносно наданих послуг, сторони протягом 7 робочих днів з дати надання Замовником зауважень здійснюють звіряння наданих послуг за путьовими листами та/або ТТН, з урахуванням фактів недопуску транспортних засобів (водіїв) до надання послуг. Якщо такі факти мали місце у звітному місяці, акт наданих послуг корегується Виконавцем з урахуванням обґрунтованих зауважень і надається Замовнику у виправленому вигляді (п.6.4.).

22. В п. 4.3. договору сторони визначили відповідальність Замовника за порушення строків оплати наданих послуг, що були прийняті без зауважень, у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

23. В розділі 7 договору сторони врегулювали питання, пов’язані з обставинами непереборної сили (форс-мажором), передбачивши, зокрема таке:

- сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань за цим договором, якщо це сталося наслідком форс-мажорних обставин/обставин непереборної сили і їх наслідків, що безпосередньо впливають на виконання договору (п.7.1.);

- такими обставинами є надзвичайні і невідворотні обставини, які об’єктивно роблять неможливим виконання сторонами передбачених цим договором зобов’язань, у тому числі: збройний конфлікт, включаючи блокаду; проведення антитерористичної операції, захоплення підприємств тощо (п.7.2.);

- сторона, для якої склалась неможливість виконання зобов’язань за цим договором з передбачених п. 7.2. підстав зобов’язана у розумний строк письмово повідомити іншу сторону з наступним наданням відповідного документу компетентного органу України (п.п.7.3, 7.4.);

Положення п. 7.5. договору за умов продовження форс-мажорних обставин понад 2 місяців передбачає право сторін в односторонньому порядку відмовитися від договору. Однак, сторона, як повністю або частково виконала свої зобов’язання за договором, має право вимагати від іншої сторони виконання зустрічного зобов’язання, а у разі неможливості виконання – відшкодування прямих витрат, пов’язаних з виконанням зобов’язань за договором.

24. Додатковою угодою від 01.07.2016р. (а.с.34) сторони доповнили додатки №№5 і 6 договору послугою з перевезення легковим службовим транспортом представницького класу (люкс).

25. Додатковою угодою від 22.07.2016р. (а.с.35) сторони доповнили додатки п.1.1.1. договору (перелік транспортних послуг, що надає Виконавець) підпунктом 1.1.1.8. «транспортні послуги з перевезення негабаритного вантажу», та п.5.2. договору, визначивши вартість послуги за пп.1.1.1.8. у розмірі 950000грн. разом з ПДВ.

26. Додатковою угодою від 29.12.2016р. (а.с.а.с.36,37) сторонами змінені/доповнені певні умови договору, зокрема:

- збільшено ліміт загальної вартості послуг за договором до суми 35000000грн. разом з ПДВ (п.5.1.);

- період дії договору визначено проміжком часу з 01.06.2016р. по 28.02.2017р. (п.9.1.)

27. Додатковою угодою від 06.03.2017р. (а.с.92) сторонами, серед іншого, продовжено строк дії договору до 31.03.2017р.

Додатковою угодою від 15.03.2017р. (а.с.79) сторони дійшли згоди про розірвання договору №583-КД-ДЦ від 01.06.2016р., вважаючи 15.03.2017р. останнім днем його дії та зазначаючи, що таке розірвання не звільняє сторін від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов’язань, що виникли до дати розірвання договору.

Вказані додаткові угоди від 06.03.2017р. та від 15.03.2017р. від імені Замовника місять підпис ОСОБА_8, який наказом Відповідача №757к від 03.03.2017р. призначено тимчасово виконуючим обов’язки і здійснюючим повноваження директора.

28. Сторонами були підписані без зауважень та скріплені печатками підприємств наступні акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) за договором №583-КД-ДЦ від 01.06.2016р.:

- №ГОМК0000804 від 31.01.2017р. на суму 332077,16грн. з ПДВ (а.с.38);

- №ГОМК0000856 від 31.01.2017р. на суму 3 587373,43грн. з ПДВ (а.с.39);

- №ГОМК0001698 від 28.02.2017р. на суму 336923,36грн. з ПДВ (а.с.40);

- №ГОМК0001712 від 28.02.2017р. на суму 3507511,09грн. з ПДВ (а.с.41);

- №ГОМК0002051 від 15.03.2017р. на суму 207647,42грн. з ПДВ (а.с.42);

- №ГОМК0002116 від 15.03.2017р. на суму 1027369,14грн. з ПДВ (а.с.43).

Кожен з вказаних актів містить посилання на відповідний рахунок, податкову декларацію та кількість наданих транспортних послуг з а договором із зазначенням кілометражу та застереження про відсутність у Замовника претензій щодо обсягу, якості та строків надання таких послуг.

В перебігу розгляду справи Позивачем були надані копії відповідних рахунків за вказаними актами (а.с.а.с.83-88).

29. Посилаючись на несплату замовником послуг за актом №ГОМК0000804 від 31.01.2017р. на суму 332077,16грн. з ПДВ та частковість оплати послуг за актом №ГОМК0000856 від 31.01.2017р. залишок/заборгованість склала 1051201,3грн. з ПДВ, Виконавець 30.03.2017р. (а.с.46) звернувся до Замовника з претензією від 27.03.2017р. (а.с.44) з вимогами про сплату заборгованості у розмірі 1383278,46грн., яку сплачено не було.

30. Викладені в п.п.18-26 та 28, 29 цієї постанови обставини підтверджуються матеріалами справи, встановлені місцевим судом та сторонами визнаються і не оспорюються.

Своєю чергою, в перебігу розгляду справи місцевим судом з власної ініціативи було призначено комплексну (почеркознавчу та експертизу документів) задля з’ясування справжності підписів ОСОБА_9 та відбитку печатки Відповідача на додаткових угодах від 06.03.2017р. та 15.03.2017р.

Втім, експертною установою повідомлено про неможливість надання висновку (а.с.а.с.147, 148), а Відповідачем будь-яких доказів на спростування наведених в п.26 цієї постанови обставин до матеріалів справи надано не було, так само, як і не було вказано про незгоду з такими обставинами ані за змістом відзиву на позову заяву (а.с.а.с.64-67), ані за змістом відзиву на апеляційну скаргу (а.с.а.с.189-191), зважаючи на що апеляційний суд погоджується із встановленням місцевим судом обставинами укладання між сторонами додаткових угод від 06.03.2017р. та 15.03.2017р. до договору №583-КД-ДЦ від 01.06.2016р.

31. Відповідачем до матеріалів справи була 27.09.2017р. (а.с.125) надана копія сертифікату №7634 від 19.06.2017р. ТПП України, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для Відповідача у вигляді «захоплення підприємства, протиправні дії третіх осіб» щодо зобов’язання: з обчислення суми податкових зобов’язань з рентної плати, скласти податкову декларацію з рентної плати за 1 квартал 2017р. та подати протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу до органів Державної фіскальної служби України.

Моментом настання означених обставин за сертифікатом вказано 13.03.2017р. та зазначено про їх продовження станом на 19.06.2017р. (а.с.128).

Матеріали справи не містять доказів надсилання цього сертифікату Відповідачем Позивачеві згідно умов п.п.7.3., 7.4. договору, так само, як і не містять доказів висування Позивачем сумнівів щодо достовірності означеного сертифікату та необхідність витребування оригіналу через надання його в засвідченій копії у розумінні ч.6 ст.91 Господарського процесуального кодексу України.

32. За фактом блокування 13.03.2017р. господарської діяльності підприємства Відповідач 15.03.2017р. звернувся з заявою про вчинення кримінального правопорушення (а.с.а.с.68,69), яке 18.03.2017р. було винесено до реєстру кримінальних проваджень за ознаками злочину передбаченого ч.3 ст.206 Кримінального кодексу України (а.с.70).

33. Місцевим судом встановлено, а Відповідачем не спростовано і не заперечено, що надані Позивачем у січні 2017р. послуги мали бути оплачені Відповідачем не пізніше 14.03.2017р., у лютому – не пізніше 11.04.2017р. та у березні 2017р. – не пізніше 26 квітня 2017р.

При цьому, з урахуванням часткової оплати в сумі 387202,44грн. за послуги, надані в січні 2017р., залишок несплачених сум за наданими послугами становить 5798730,61грн., що Відповідачем не заперечується.

34. Правовідносини сторін за договором №583-КД-ДЦ від 01.06.2016р. місцевим судом кваліфіковані як такі, що стосуються як перевезення, так і надання послуг, зважаючи на його змішану правову природу у розумінні ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України, що зумовило застосування положень глав 63 і 64 цього Кодексу.

VІ. Оцінка апеляційного суду:

35. За змістом ст.ст.4, 5 Господарського процесуального кодексу України, ст.15 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України можливість задоволення позовних вимог вимагає наявності та доведеності наступної сукупності елементів: наявність у Позивача захищуваного суб’єктивного права/охоронюваного законом інтересу, порушення (невизнання або оспорювання) такого права/інтересу з боку визначеного Відповідача та належність (адекватність характеру порушення та вимогам діючого законодавства) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів, що становлять предмет доказування для Позивача, унеможливлює задоволення позову.

36. Сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні Відповідача до примусового виконання порушених (прострочених у виконанні) грошових зобов’язань з оплати наданих у період січень-березень 2017р. транспортних послуг, які (зобов’язання) випливають з договору №583-КД-ДЦ від 01.06.2016р., та застосуванні наслідків прострочення такого виконання у вигляді стягнення нарахованих на суму заборгованості 3% річних, інфляційної індексації та пені.

37. Зважаючи на характер передбачених договором №583-КД-ДЦ від 01.06.2016р. взаємних прав та обов’язків, а також статус його сторін, колегія суддів апеляційного суду погоджується із кваліфікацією місцевого суду такого договору як змішаного, що включає в себе елементи договорів перевезення та надання послуг, а відтак – зумовлює і застосування до відповідних елементів цього договору положень законодавства, що стосується регламентації відповідних складових.

38. Беручи до уваги встановлену ст.204 Цивільного кодексу України та неспростовану в межах цієї справи в порядку ст.215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного договору, апеляційний суд вважає його належною у розумінні ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов’язків сторін.

Своєю чергою, і за змістом ч.1 ст. 901, ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, і за змістом ч.1 ст.909, ч.1 ст. 916 цього Кодексу, Позивач і як виконавець послуг та як перевізник управнений на отримання плати від Відповідача за надані в межах договору послуги в порядку, визначеному його умовами, тоді як Відповідач зобов’язаний такі надані послуги оплати, як це правильно було визначено місцевим судом.

39. Оскільки обставини належного надання Позивачем послуг на суму заявленої до стягнення заборгованості в розмірі 5798730,61грн. встановлені та в межах цієї справи з боку Відповідача не оспорені (п.п.28,29 цієї постанови), так само, як і факт несплати цієї суми у визначені згідно умов договору строки (п.п.20, 33 цієї постанови), а застереження п.4.3. (п.22 цієї постанови) цілком відповідає вимогам ст.ст.546, 547 Цивільного кодексу України щодо форми угоди про забезпечення виконання зобов’язання у вигляді неустойки, остільки приналежність Позивачеві суб’єктивного права на отримання оплати за надані послуги з відповідними нарахуваннями у разі прострочення такої плати є доведеною належним чином.

40. Втім, незважаючи на вимоги, приведені місцевим судом в переглядуваному рішенні ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України щодо належного виконання зобов’язань у відповідності до вимог договору, зокрема – щодо строку, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість застосування наслідків невиконання (прострочення) цих зобов’язань, передбачених ст.611 та ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, які охоплюють заявлені позовні вимоги, саме з мотивів припинення такого зобов’язання неможливістю виконання на підставі ст.607 цього Кодексу та звільнення Відповідача від відповідальності за невиконання в порядку ст. 617 Цивільного кодексу України.

41. В контексті заявлених доводів апеляційної скарги апеляційний суд вважає означені висновки помилковими та зумовленими неправильним застосуванням норм матеріального права, зважаючи на таке:

41.1. Дійсно, окрім виконання зобов’язання належним чином, що передбачено ст.599 Цивільного кодексу України та ч.ч.1, 2 ст.203 Господарського кодексу України, законодавство передбачає можливість належного припинення зобов’язання і в інший спосіб, у тому числі – і через неможливість виконання у разі виникнення обставин, за які жодна із сторін не відповідає, що саме і передбачено застосованою місцевим судом ст.607 Цивільного кодексу України.

Водночас, зважаючи на статус сторін цієї справи – суб’єкти господарювання, природу досліджуваних правовідносин як господарських у розумінні ч.1 ст.3 Господарського кодексу України, переважному застосуванню в даному випадку в силу ч.2 ст.4 цього Кодексу підлягають саме його положення щодо припинення господарських зобов’язань неможливістю виконання.

Своєю чергою, ч.1 ст.205 Господарського кодексу України також передбачає можливість припинення господарського зобов’язання неможливістю виконання з виниклих обставин, за які жодна із сторін не відповідає, але не відміну від ст.607 Цивільного кодексу України, містить виключне застереження «якщо інше не передбачено законом», що не було враховано місцевим судом.

41.2. Наразі, розглядуване зобов’язання з оплати наданих послуг за своєю сутністю є грошовим, а ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України, яка безпідставно не була застосована місцевим судом, містить спеціальний (по відношенню до загальної норми ст.607 цього Кодексу) припис про незвільнення боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Таким чином, безвідносно до наявності/доведеності або відсутності/недоведеності форс-мажорних обставин та моменту їх настання у співвідношенні із датами проведення розрахунків, відповідне грошове зобов’язання саме в силу специфічної природи грошей не може припинятися з наведеної підстави, що у повній мірі узгоджується із згадуваним вище виключним застереженням ч.1 ст.205 Господарського кодексу України.

Колегія суддів також звертає увагу, що висновок про неприпинення спірного грошового зобов’язання у повній мірі узгоджується із змістом домовленостей сторін у п.7.5. договору (п.23 цієї постанови) та додатковою угодою від 15.03.2017р. (п.27 цієї постанови), обов’язковість дотримання яких вимагає ст.629 Цивільного кодексу України, що також безпідставно залишено поза увагою місцевого суду.

Відтак, колегія суддів погоджується із позицією Скаржника щодо помилковості висновку місцевого суду про припинення зобов’язання зі сплати стягуваної суми заборгованості. Викладене зумовлює і відхилення доводів, викладених місцевим судом щодо можливості застосування ст.617 Цивільного кодексу України в даній справі через наявність підстав для неврахування згадуваної Позивачем постанови Верховного Суду України від 12.04.2017р. у справі №913/869/14 – адже безвідносно до з’ясування «подібності» фабул цієї справи та розглядуваної, спеціальні приписи ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України мали бути застосовані.

41.3. Щодо стягуваної пені, то дійсно, в силу ч.3 ст.550 Цивільного кодексу України, кредитор не має права на неї, якщо боржник не відповідає за порушення зобов’язання у розумінні ст.617 цього Кодексу.

Своєю чергою, застосована місцевим судом підстава звільнення від відповідальності, на прийнятності якої наполягає Відповідач, полягає у форс-мажорі (обставин непереборної сили) у вигляді захоплення підприємства Відповідача, яку місцевий суд визнав доведеною, зважаючи на наявну в матеріалах справи копію сертифікату ТПП України №7634 (п.31 цієї постанови), кваліфікованого як належний і достатній доказ у розумінні ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

41.4. Проте, і за змістом п.7.1. договору, і відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України обставинами непереборної сили, наслідком яких виявилось неможливим належне виконання зобов’язання, є обставини, які одночасно є надзвичайними та невідворотними за даних умов здійснення господарської діяльності, на чому слушно зауважив Скаржник.

При цьому, із змісту означеної норми, так само, як і із застосованої місцевим судом ст.617 Цивільного кодексу України випливає, що обов’язковим елементом встановлення/доведення звільнення боржника від відповідальності з цієї підстави, є причинно-наслідковий зв'язок між такими обставинами та неможливістю виконати розглядуване зобов’язання (в даному випадку – грошове – зі сплати наданих і отриманих послуг), про що справедливо вказує Скаржник.

Виходячи із змісту ч.4 ст.219 Господарського кодексу України необхідність встановлення такого зв’язку між форс-мажорними обставинами та допущеним через них порушенням зобов’язання вимагається і відносно визначених за домовленістю сторін в договорі переліку відповідних обставин (як в даному випадку). Таким чином, сама по собі констатація/доведення існування таких обставин є необхідною, але недостатньою умовою для звільнення від відповідальності, що не врахував місцевий суд.

41.5. Наразі, переглядуване рішення в цій частині зведено лише до констатації факту захоплення підприємства Відповідача, однак жодного обґрунтування того, що означений факт перешкоджає виконанню грошового зобов’язання перед Позивачем не наведено, тим більше, що відсутність у боржника коштів не може вважатися форс-мажорною обставиною згідно ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, що узгоджується і із спеціальною нормою ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України.

З цього приводу колегія суддів звертає увагу на те, що за змістом п.5.7. договору (п.20 цієї постанови) належне виконання розглядуваного грошового зобов’язання у розумінні ч.1 ст.198 Господарського кодексу України полягає у здійсненні безготівкового перерахування коштів з банківського рахунку Відповідача, зареєстрованого на контрольованій території Україні, на банківський рахунок Позивача, також зареєстрованого на контрольованій території України.

Наразі, матеріали справи не містять жодних відомостей про вплив захоплення розташованого на неконтрольованій території цілісного майнового комплексу Відповідача на можливість останнього на контрольований території розпоряджатися приналежними йому грошовим коштами на рахунках у функціонуючих на контрольованій території банківських установах.

В цьому контексті посилання місцевого суду при оцінці сертифікату ТПП України №7634 на те, що законодавство не вимагає конкретного визначення в сертифікату договору, зобов’язання за яким неможливо виконати внаслідок настання форс-мажорних обставин, дійсно є коректним для висновку про наявність/або відсутність певної обставини як такої, але жодною мірою не відповідає законодавчо визначеній потребі встановити відповідний причинно-наслідковий зв'язок.

41.6. Отже, недоведеність за матеріалами справи такого причинно-наслідкового зв’язку між обставинами захоплення підприємства Відповідача і простроченням ним виконання грошового зобов’язання зі здійснення безготівкових розрахунків на контрольованій Україною території, від дослідження та встановлення якого місцевий суд взагалі ухилився, зумовлює безпідставність застосування ст.617 Цивільного кодексу України при вирішенні питання про можливість стягнення неустойки, адже змістом ст.ст.1089-1092 цього кодексу України, які регламентують розрахунки із застосуванням платіжних доручень, про що домовились сторони (п.20 цієї постанови) колегія суддів не вбачає підстав для презюмування наявності такого зв’язку.

42. Беручи до уваги викладене в п.п.41.1. - 41.2. цієї постанови, незастосування місцевим судом норм матеріального права, які безпосередньо регламентують розглядувані правовідносини, та застосування норм матеріального права, які не підлягали застосуванню, є належною правовою підставою у розумінні ч.2 ст.277 Господарського процесуального кодексу України для скасування переглядуваного рішення в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 5798730,61грн., та нарахованих на неї 3% річних в розмірі 46985,36грн. та інфляційної індексації в розмірі 233298,8грн. та ухвалення нового рішення по суті таких вимог.

Дійсно, Відповідач, за відсутністю для цього належних підстав, всупереч умов договору та вимог ст.530 Цивільного кодексу України, за відсутністю доказів припинення грошового зобов’язання будь-яким іншим, передбаченим діючим законодавством способом, не сплативши до спливу правильно визначених місцевим судом (п.33 цієї постанови) кінцевих дат розрахунків вартості наданих послуг, допустив порушення зобов’язання у розумінні ст.610, ч.1 ст.612 цього Кодексу у вигляді прострочення.

43. Своєю чергою, одним з наслідків такого прострочення за змістом ст.625 Цивільного кодексу України є стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості та нарахованих на неї за весь період прострочення 3% річних та інфляційної індексації.

43.1. Оскільки розмір заборгованості встановлений місцевим судом у відповідності до наявних матеріалів справи і такий висновок належними доказами не спростований, колегія суддів вважає правомірним стягнення з Відповідача на користь Позивача 5798730,61грн. заборгованості за надані у період січень-березень 2017р. транспортні послуги за договором №583-КД-ДЦ від 01.06.2016р.

43.2. Проте, розглянувши наданий Позивачем розрахунок вимог щодо 3% річних (а.с.12) та інфляційної індексації (а.с.13) в контексті правильних висновків щодо кінцевої дати належного виконання грошових зобов’язань (п.33 цієї постанови), колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на помилковості включення:

- дня 10.04.2017р. у період нарахування 3% річних - прострочення у відповідній частині оплати розпочалося 11.04.2017р.);

- березня 2017р. у період інфляційної індексації заборгованості за надані у січні 2017р. послуги, квітня 2017р. у період інфляційної індексації заборгованості за надані у лютому і березні 2017р. послуги – оскільки інфляційна індексація відбувається лише щодо заборгованості, яка існувала впродовж відповідного цілого місяця.

43.3. Здійснивши за допомогою програмних засобів Інформаційно-правової системи «Ліга-Закон» перерахунок розміру належних до стягнення грошових коштів 3% річних та інфляційної індексації з урахуванням викладених в п.43.2. цієї постанови застережень, колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних в сумі 46669,38грн. та інфляційної індексації в сумі 176031,91грн.

43.4. Заперечення Відповідача у апеляційній скарзі, які фактично зведені до констатації наявності фізичного захоплення підприємства на неконтрольованій Україною території, в силу викладеного в п.41.1.-41.2. цієї постанови, не спростовують висновків апеляційного суду щодо обґрунтованості визначеної частини позовних вимог. Наразі, Відповідач має усвідомлювати, що в контексті сутності спору (заявлених вимог) позиція суду не може обмежуватися констатацією наявності/або відсутності певних обставин і їх оцінки як надзвичайних і невідворотних – визначальним в даному випадку є принципова неможливість в силу закону таких обставин бути визнаною (прийнятною) перешкодою для належного виконання спірного грошового зобов’язання.

44. Беручи до уваги 41.3. та 41.6. цієї постанови, колегія суддів дійшла висновку, що через неповноту з’ясування обставин щодо причинно-наслідкового зв’язку між обставинами захоплення підприємства Боржника і неможливістю виконання грошового зобов’язання місцевий суд дійшов висновку через неправильне тлумачення закону про наявність підстав для звільненні від відповідальності Відповідача у вигляді пені, який (висновок) не відповідає обставинам справи.

Викладене є належною у розумінні ч.ч.1, 2 ст.277 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування переглядуваного рішення в частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 400900,48грн. та ухвалення нового рішення по суті таких вимог.

45. Дійсно, враховуючи висновки (п.42 цієї постанови) апеляційного суду про наявність порушення з боку Відповідача грошового зобов’язання, нарахування пені, передбаченої за таке порушення умовами договору (п.22 цієї постанови), цілком відповідає визначеним ст.611 Цивільного кодексу України наслідкам порушення зобов’язання та умовам застосування господарської відповідальності у вигляді штрафних санкцій у розумінні ч.1 ст.216 та ч.1 ст.230 Господарського кодексу України.

З огляду на тотожні зауваження до безпідставного збільшення періоду нарахування пені за наданими у лютому 2017р. послуги на один день 10.04.2017р. (п.43.2. цієї постанови) у розрахунку Позивача (а.с.а.с.10, 11), апеляційний суд, враховуючи визначені ч.6 ст.232 Господарського кодексу України обмеження щодо періоду нарахування пені, які дотримані Позивачем, дійшов висновку про правомірність вимог щодо пені у розмірі 397951,33грн.

46. З огляду на критерії обґрунтованості судового рішення щодо прийнятної повноти оцінки всіх доводів і аргументів сторін, наведені в п.58 рішення ЄСПЧ у справі «Сєрявін та інші проти України» від 10.02.2010р., яке за змістом ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України застосовується як джерело права, колегія суддів зазначає:

46.1. про залишення без детального правового оцінювання аргументів Скаржника, які не охоплюються висновками, приведеними в п.41 цієї постанови, оскільки:

- матеріали справи не містять достатньої кількості доказів щодо продовження чи припинення існування обставин захоплення підприємства Відповідача на момент ухвалення переглядуваного рішення, тоді як з’ясування цього аспекту у світлі висловленої в цій постанові позиції безпосередньо не впливає на можливість задоволення заявлених позовних вимог;

- копія сертифікату ТПП України була надана Відповідачем до матеріалів справи під час дії попередньої редакції Господарського процесуального кодексу України, а Позивач після 15.12.2017р. не висловлював обґрунтованих сумнівів щодо достовірності такого доказу, що унеможливлює застосування наслідків ч.6 ст.91 чинного Господарського кодексу України. Своєю чергою, апеляційний суд не вбачає належних і достатніх підстав заперечувати достовірність факт захоплення підприємства Відповідача.

46.2. про відхилення доводів відзиву Відповідача на апеляційну скаргу щодо заявлених вимог про стягнення пені з підстав, тотожних наведеним в п.43.4 цієї постанови, звертаючи увагу також і на необґрунтованості в силу статусу суб’єкта господарювання розповсюдження на Відповідача положень ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який в силу застереження в ст.91 Цивільного кодексу України за своєю природою стосується виключно людей.

47. З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає доведеним наявність порушення з боку Відповідача приналежного Позивачеві суб’єктивного і захищуваного у спосіб, що відповідає вимогам ефективності у розумінні ст.13 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 1950р., права на своєчасне отримання оплати за надані транспортні послуги.

Водночас, враховуючи міркування пропорційності, передбачені ст.15 Господарського процесуального кодексу України, та факт втрати контролю Відповідача над розташованим на неконтрольованій території України цілісного майнового комплексу гірничого підприємства через його захоплення, апеляційний суд, з огляду на дискреційні повноваження зі зменшення розміру неустойки не тільки у випадку її співставлення зі збитками (питання про які в межах цієї справи не досліджувались і доказів з цього приводу сторонами не надавалося), як то передбачено ст.233 Господарського кодексу України, але й «за наявності інших підстав, які мають істотне значення» згідно ч.3 ст.550 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду питання про зменшення розміру стягуваної пені з власної ініціативи.

Дійсно, оскільки втрата фізичного контролю над приналежним майном, розташованим на неконтрольованій Україні території, фактичне відновлення якого не перебуває у сфері впливу Відповідача та не може бути ефективно забезпечено на даний і за допомогою юрисдикційної діяльності органів влади, остільки це не може негативно не впливати на господарську діяльність Відповідача з використання такого майна.

Відтак, враховуючи застосування в межах цієї справи компенсаційних заходів у вигляді стягнення 3% річних та інфляційної індексації з відновлення майнових інтересів Позивача через безпідставне зволікання Відповідача з проведення розрахунків, а також ненадання останнім до матеріалів справи жодних відомостей про наявність/відсутність збитків через таке прострочення та про свій фінансовий стан, колегія суддів вважає прийнятним зменшення визначеної в п.45 цієї постанови пені на 50% - до 198975,67грн.

48. На підставі викладеного в п.п.42-47 цієї постанови, колегія суддів дійшла висновку про скасування переглядуваного рішення та прийняття нового – про часткове задоволення позовних вимог, що зумовлює і частковість задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги розподіляються між сторонами пропорційно задоволених вимог за результатами апеляційного перегляду. При цьому, судовий збір, що відповідає сумі, зменшеної судом, але правильно нарахованої Позивачем пені, покладається на Відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 277, 281 – 284, 288, 327 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мединський і К», м. Дружківка Донецької області на рішення Господарського суду Донецької області у справі №905/1722/17 від 08.02.2018р. (повний текст підписано 12.02.2018р.) задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Донецької області у справі №905/1722/17 від 08.02.2018р. (повний текст підписано 12.02.2018р.) скасувати та прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мединський і К», м. Дружківка Донецької області до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_6 Донбасу», м. Добропілля Донецької області про стягнення 6479915,25грн. задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_6 Донбасу» (85000, Донецька область, м. Добропілля, вул. Київська, б.1, ідентифікаційний код 05508186) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мединський і К» (84205, Донецької області, м. Дружківка, вул. Енгельса, б.110, ідентифікаційний код 32276975) заборгованість в сумі 5798730,61грн., 3% річних в сумі 46669,38грн., інфляційну індексацію в сумі 176031,91грн. та пеню в сумі 198975,67грн.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК ОСОБА_6 Донбасу» (85000, Донецька область, м. Добропілля, вул. Київська, б.1, ідентифікаційний код 05508186) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мединський і К» (84205, Донецької області, м. Дружківка, вул. Енгельса, б.110, ідентифікаційний код 32276975) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 96290,75грн. та витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 144436,13грн.

5. Доручити Господарському суду Донецької області видати накази на примусове виконання цієї постанови, оформивши їх у відповідності до вимог ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».

6. Постанова набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту, з урахуванням порядку подання касаційної скарги, передбаченого п.17.5. Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 18.04.2018р. проголошено вступну та резолютивну частину постанови. Повний текст постанови складено та підписано 19.04.2018р.

Головуючий, суддя-доповідач: ОСОБА_1

Судді: О.В. Стойка

ОСОБА_3

Надрук. 4 примірн.: 1-2 - сторонам, 3-у справу, 4- ГСДО

Надіслано судом до ЄДРСР – 19.04.2018р.